Всеохопна місія. Розділ 7
Який же я телепень – утямив я, коли на мене з тих самих кущів вискочила ватага шінобі, не з нашого селища.

[Нове завдання!
Протримайтесь до прибуття помочі та звільніть двох нявок! Це Ваша перша й остання нагода поліпшити зносини з вимира… великим кланом Учіха! Мерщій!
Прийняти завдання?
Так/Ні]

Не став я читати всі умови та інше, а просто видивився суть. Потім оцінив час… Три хвилини наодинці стрибати навпроти ворожих шінобі? При тім, що я досі вельми не походив на ґеніна. Лишень вийшов приблизно на щабель некланового другорічника училища шінобі. Трясця мені! А значить, приймаю! Ні, ну я щось та й маю від канонічного Нарута!
Коли я метнув кунай… Ох, мені взагалі поталанило з тим полігоном, де я віднайшов його… і заробив гикавку на тиждень із пристойним нападом схиби, бо все це спорядження лежало перед каменем, на якому видряпано моторошний напис, що дивом зберігся з плином часу: «тут був Мадаратор». Якщо Мадара цього світу справді пов’язаний з Системою, та ще модератором – мені каюк. Каґуї я просто не діждусь. Та якщо хоч ні, то означає, що все одно десь тиняється щонайменше один потраплянець.
Так ось, коли я метнув кунай, на мене все ж таки звернули увагу. Просто ватажок загону махнув помічникові пальцем у мій бік і той легко перехопив мій кунай, метнув його назад, заразом сам рвонув у мій бік. Авжеж, навіть дитину не збираються недооцінювати! Чудовиська!
У-ух, відняло шістдесят ОЗ. В ногу попали-таки, курви. А я ж устиг зреагувати й одійти в бік. Трясця, ото швидкість у куная. Початковий поштовх вочевидь не слабкий був. Копняк невідомого шінобі я взяв на перехрещені руки. Чую противний хруст. На перелом не схоже, проте от уже стали набухати – тріщина, однозначно. І тут навіть не у ворожій силі діло, а в дитячих кістках. Хоча якщо їх зараз підвереджувати, то потім будуть міцнішими.

[За льогіку страждолюбця Рівень навички «Страждолюбець» підвищується на 5]

Ну зате больові відчуття трошки зменшились. Але все одно, противна ж у мене Система!
Відкочуюсь у бік, відлипнувши від дерева, куди мене вбило. Гребуючи стертою спиною, кулаком намагаюсь дістати противника. Той уперше за бій дозволив собі поблажливу посмішку, не схотів одсахуватись. Утім, приймати просто на тушку кулак він теж не схотів – ударив кулаком о мій кулак.
Мене трохи проволочило по землі. Рука болить, неначе туди набгали розжарених голок. ОЗ суттєво просіли: чверті мов не було! Проте мене порадував зойк супротивника у відповідь. Він вочевидь недостатньо посилив чакрою тушку, якщо взагалі посилював. А я свої «Міцні Кулаки» розкачав лепсько – згодились-таки. Жаль, удруге він на цю каверзу не купився. Але поки ворог відволікся на бентегу і больові відчуття (не кожного ж дня тобі втискає дітисько), я метнув останній кунай.
Цілив у голову – попав поміж ніг. Цільця з мене не вийде. Але зате один противник точно вийде з бою.
— Нівроку. А для дитини навіть чудесно. — Пролунало з-за спини. Підіймаю голову і, очікувано, бачу позаду ще одного ворожого шінобі, що стоїть наді мною.
Цього копняка я ніколи не забуду! Здається, на дереві, куди я влетів, навіть легесенький відбиток якоїсь частини мого тіла лишився. Або ж я перебільшую через виджигирюючі перед очима «завади». Це було дуже боляче.
— Ходімо. У нас не так багато часу, — каже той. А дідька лисого! В мене ще заледве менше від половини ОЗ. Он що додача від з’їденої перед виходом їжі робить! Хіба я не казав, що очікував на будь-який неталан. Ось і поліпшив відновлення здоров’я природним для Системи способом.
Кинути три шюрікени. Приліпити вибухову печать на руків’я кунаю, що вглибився в одне місце першого противника… Боюсь, тепер йому точно годі бути чоловіком. Я метнувся до другого.
Єдина шкода, що пройшла по ворогам – вибухова печать по каліці. Від шюрікенів вони ухилилися, проте ті примудрились-таки задіти один із мішків, звідки висковзнула одна з цілей завдання. Чорноволоса дівчинка моїх літ із двома косами теперечки з кляпом у роті.
А он той, на кого я мчав зі спини, спокійно повернувся і прописав мені кулаком по пиці, вбиваючи в землю. Зважаючи на дівчинчину метушню на землі, тая при тямі… Зазначив я, падаючи.
— Яка ж живуча дитина. Жаль, у нас у Селищі таких не віднайдеш, інакше я був би спокійний за підростаюче покоління. Чого вирячились? Суньте цю до іншого мішка і продовжуймо! — почав старшувати очільник ватаги, але урвався, коли я схопив його за ногу. Бодай іще дві секундочки виборю.
Наступної ж секунди мене скувала його жага вбивства.
— Лучче відпусти! — не по-доброму він проскрипів.
Та я вже сам не проти. Але пальці немовби задерев’яніли! Ти ліпше свою жагу крови збавив би, бо я навіть дихаю через раз! Тож зараз я не звитязтвую. А ще не обдзюрився лише тому, що сечовий міхур теж скрутило в одну страшну закарлюку, і той не хоче розслаблятись. Не особливо по-звитяжницьки, але правдиво!
Хрясь! Дістався мені копняк по туші, але сковані страхом, немов ретязем, пальці так і не розтиснулись. Хрясь — в очах потьмянішало, повністю так і не прояснішало. Хрясь — але, судячи з нового удару, пальці я так і не розтиснув. Трясця, скільки ж у мене ОЗ лишилось? Навіть на вивіді годі зосередитись.
— Рятуйте! — не знаю як, але малеча позбулась кляпа, судячи з дитячого крику.
Перед очима сплив напис.

[У зв’язку зі змінами в ході Події протриматись до приходу підмоги лишилось 10 секунд]

Хрясь!
— Сту…ться… і вшива..! — ну от, уже слух у мене «туйво». Розтисніться вже ж, пальці! До біса Подію, не підставляйте мене під рестарт із самого початку!
Хрясь!
Та ж інші печаті годі використати, руки не слухаються: одна зламана, друга взагалі живе своїм життям.

[Відлік скінчено!]

Заразом пролунали крики й вибухи. Свідомість моя загасла. Ох, тільки б не все наново! Хоча тепер я бодай знаю, що робити, і почну розвиватись із самого початку. І це теж добре!



Джерело: https://dijanicz.blogspot.com/2020/03/hlobalna-misija-rozdil-7.html
Категорія: Naruto | Додав: Дайджанич (23.05.2020)
Переглядів: 23 | Теги: Всеохопна місія, Стьоб, гумор, переклад, оповідь від першої особи, влогограйне слово, дружба | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]