Всеохопна місія. Розділ 6
Що може бути «розумнішим», ніж мало не в осерді селища шінобі намагатись викрасти доньку місцевого мозкозламника? Осяйніше бути може, якщо тільки самі викрадачі суть мешканці цього ж селища. Але й це ще не все! Тепер уявімо, що це не ОПТУ чи «Корінь», а прості чюніни, ображені чимось на батька дівчинки. Непогано, чи не так?
А теперечки «родзинка на торті»: двоє з трьох викрадачів явно напідпитку, але зараз, ледь протверезівши, ці троє… ціглеці вирішували, що їм узагалі робити далі?! Нісеніт, інакше становище годі назвати. Але ці світочі навіть не подумали, що робити після викрадення.
Праві, саме́ викрадення було успішне лише тому, що Іно – одна з тих цілей, якими опікуються ледь-ледь. А нащо? У своєму, захищеному селищі ще й кожному спадкоємцеві няньку виділяти? Виявляється, троє знайдуться, так.
За запевненням Системи я теж не розумник, але такого безглуздого вчинку не зробив би. До того ж хоч мешканці одного селища суть поза підозрою, проте є думка, що до їхнього захоплення лишилась від сили година, коли батьки схаменуться, і слідами горешантажерів кинуться фахові шінобі.
Хоч від провалу мені вже нічого не загрожує, я маю можливість заробити аж тисячу ОД від порятунку «панночки мозкозламників». Ну, так, куди ж вище, ніж за перший квест. Все-таки там просто дитячі бійки, хоч отримати на горіхи я теж міг від батьків того ж Саске. Але тут – один удар від будь-кого з трійці – і я труп.
— Ну, і що робити тепер? Брата твого навряд чи випустять. До того ж як ми зможемо їм шантажувати? Ліпше б скаргу накатали. — Видав найбільш тверезий із трійки під сердите вертіння очима зв’язаної, закупореноротої Іно Яманаки. Так, я її без проблем упізнав. Добре, що рази-два видів.
— Може, просто приріжемо? — видав найп’яніший.
Так, час утрутитись! Маю серйозний пострах щодо розуму в їхніх черепних коробках. Тож не будемо спокушати пияк легким, але неправильним рішенням. Та й тисяча ОД… Це має вийти на два Рівня!
— Думаю, не варто. Тихше! — спочатку потихеньку, а згодом ледь не завив я, помітивши, як жваво до мене розвернулися ці троє. Так, тут кожен з них мене не те, що кунаєм – шмарклею приб’є! І «тягнути» нічим. Загалом вихід є тільки один – займусь тим же, чим і батько жертви цього тріо: виносом мозку.
— Адже ви легко можете здолати дитину. Не варто так жваво реагувати. Але от подумайте про що… — невинне личко і спокійний тон, а також винце у крови чюнінів, та й навичка «Красномовства» з «Нарутотерапією» зробили своє діло.
Але як же було тяжко: постійно виляти, направляти їхні думки в потрібне русло, при тім буцімто прийняти «їхній бік», і постійно волокти певну лінію. Зате я взнав, як вони до такого докотилися.
Вийшло наступне: старшого брата одного з трьох друзів посадили за якимось лівим звинуваченням, по суті. Він примудрився нагрубити князеві, коли той перебував у Листві. В цілому посадили його для виду, просто під час перебування великої шишки. Два дні по тому після від’їзду того й так випустили б. Але напоєна з цього приводу трійця, що явно відвикла від практики (ба навіть, знаю якої, адже рази два траплялась поміж книжних строк), побачила Іно, яка верталась додому. Як пізніше з’ясувалось від самої дівчинки – від Сакури. У їхніх проспиртованих мізках з’явилась «осяйна мисель».
Ну, а далі явився я і почав винос мозку. Яких потуг мені вартувало вмовити їх звільнить Іно та піти зізнатись Ібікі у провині і суті подій – ніхто не дізнається! Як же я роз’їжджав по вухах за темою «Всі ми в Листві – брати», і «за щиросердечне вам нічого не буде, ви ж виправились». Ба навіть, прослизнув у моїх промовах натяк про пряму розмову з очільником дізнавачів, мовляв «так витягнути брата набагато простіше».
Загалом вийшло ледь не пів години. Під кінець на двох найближчих деревах сиділи один опетеушник (насилу помітив, і то випадково) і один представник клану Яманака. А ось останнього навіть Іно помітила, і лишень пияки ґав ловили. Юна Яманака розв’язана. Перед нею п’яно вибачились, а ця трійця тільки-но сховалася серед дерев, почимчикувала в бік Морінової сховку. О, я вже хочу побачити його мармизу!
От і все. Квест завершено. Крапнули ОД, репутація з Іно. Ота явно зрозуміла, що я роблю. Із кланом Яманака і окремо зі спостерігачем також мізер крапнув, і від ОПТУ з їхнім представником.
Все, я здувсь!

***

Також там. Іно.
Іно, незважаючи на молодий вік, дівчинка недурна. Гідно оцінила гру цього хлопчика перед нею, а також сміливість того. Втім, вона розуміла й те, що якби його опоненти були хоч трішки більш тверезими, його точно не слухали б. Поталанило. Але хіба, як стверджував її батько, не талан є однією з якостей дійсно хорошого шінобі?
Адже на мить, коли він тільки-но вийшов на галявину, вона вже не уявляла, коли той звалиться на землю з кунаєм у голові. Та й у перші п’ять хвилин розмови не було в тієї ані краплі надії на успіх. Іно раніше часто затримувалась у подруг. І згадали б про неї не скоро. А постійна охорона… Зазвичай стрічає її при виході з дому тієї чи іншої подруги, а якщо тих немає на місці, то сама Іно на них чекає. Сьогодні ж вона втретє за життя вирішила пройтись одна, не помітивши споглядачів. Як показав час – невдатно.
Однак, хлопчик здивував, як лихо він змусив тих робити те, що треба йому. Цікаво, чи він не з її клану? Хоча навряд. Хоч він білявчик, проте в чільній гілці таких немає. Та й очі не тьмяні, як у Яманак. Треба буде розповісти батькові про все та поцікавитись, чи можна з ним дружити. І якщо той неклановий – чи слід намагатися притягнути до них. Ні, Іно не така інтриганка. Просто дитині все це уявлялося грою.
— Хух! — видихнув хлопчик, у якого вже давно трясуться коліна. Той просто осів на землю, а згодом узагалі відкинувся на спину. — Все! Більше жодних подвигів. З мене досить. — Пробурмотів собі під ніс білявчик, заспокоювавсь.
Іно трошки викривила губи. Не на таке поводження чекає дівчинка від хлопчика, котрий врятував її. Та частиною розуму та тямить, що весь той час він був неабияк напружений. І він явно розумів, що могли б із ним зробити ті троє в разі невдачі. Тож звинувачувати за таку недостойну поведінку зараз безглуздо було б, хоч вона обурює дівчинку.
— Як тебе звати хоча б, врятована панночко? Також чи це не твій співкланівець зара’ сидить на гілці просто наді мною та з зацікавленням розглядає мене? — байдужо промовив хлопчик, у якого від пережитого вочевидь почалась полегша, хоч у вигляді приглушених почуттів, а не вередувань. Про подібне юній Яманаці вже розповідала мати.
— Іно Яманака. А тебе? І так, мій! — гордовито промовила вона насамкінець.
— Наруто Удзумакі. І це добре. Хай відведе тебе додому. А я поваляюсь тут іще годинку. Щось мене не тягне зара’ йти кудись, а навіть це здається подвигом.
Хлопець зітхнув.
Ось тут обурення юної панночки взяло новий щабель! Як так, урятував і не провів?! Це не за книжками! Тож юна Яманака готова сама скочити і копняками змусити піднятись «невдатного панича», лишень би той проводив її, як належне.
Щоправда, справу вдалося вирішити без насилля, завдяки дядьку, який усе прочитав на лиці підопічної й вирішив урятувати хлопця від скорої розправи. Та нічого, вона ще нагадає обом.

***

Два дні до початку навчального року. Епопея коло Іно скінчилась тільки при вході на терени її клану. Скільки зусиль мені довелось докласти, аби дійти туди, ніхто й ніколи не дізнається! І поцілунок у щоку від урятованої ані краплі не рятує: такими юними особинами я не цікавлюсь – це по-перше! По-друге, наші взаємини все одно поліпшились тільки до міцної дружби. І по-третє, я майже певен, що вона однаково бігатиме за Саске. Та й не цікавить вона мене в полюбовному пляні. Маю на увазі, навіть її доросла відміна. От дружбу можна й придержати.
Також за минувший час у мене розвинулась боязнь того гаю. Я рятував там кота князевої жони від собачої зграї. Ох, і хо́роше ж мені тоді жінка грошей накинула. Та й ватага ґенінів, що гнала котяру, була рада закінченню пошуків. Потім допоміг якомусь Акімічі мого віку, з якого знущалися через те, що той товстий. Та ні, то був не Чьоджі. Згодом ледве не те саме із Сакурою. Тільки там був вислів «лобата». Дівчатам легко було пригрозити, особливо враховуючи мою не найкращу славу серед батьків тих малоліток… некланові мене недолюблюють, звісно… І те, що разом зі мною втрапила й Іно. Словом, у маленької Сакури чоло справді трішки випирає… Що неабияк охолодило моє бажання мати з нею бодай якісь стосунки.
А от Хінату я проґавив. І її врятував… Кіба. Ага, сам у шоці. Проте той усе описав чітко. Дійсно, дії «не хлопчика, а мужа». За те він одержав чесну похвалу від мене. Та й тяжко було не помітити Хінату, що вряди-годи миготіла на боковому зорі, придивляючись до мого першого друга.
Зате пізніше я впевнився у силі карми! Шінобі з невідомим начільним протектором намагався через той самий гай пронести Ханабі Хюґу пізно ввечері. Знаєте, часом корисно бути маленьким. Цей мерзотний навіть не глядів униз, та й у темряві пізно ввечері… Та що там – уночі. Я тоді трохи захопився тренуванням. Моя «Скритність» показала себе понад усіх похвал! А от удар між ніг у мене вдався просто чудовий. Хо́роше, що мої руки й так на потрібному щаблі – кулак влетів під правильним кутом.
І от зараз я вирішив добити Досвід і здобути свій дванадцятий Рівень. Згоден, непогано мені на цих притичинах накрапало. Хоча той же Саске ясує всім, хто може бачити, цебто тільки мені, аж шістнадцятий Рівень і Силу зі Спритністю, що більше пасували б останньому курсу училища шінобі, а ніяк не тому, хто тільки зібрався вступати. Кляте чудовисько! Хоча там усе пояснюється просто, всього дві особливості – «Спадкоємець Учіхів» та «Індорове переродження». Як же тяжко здогадатися, що від самого мене Ашюрою і не віє. Хоча я маю доволі сильну підозру, що я злився з Нарутовою душею, а не замінив її. А най його – і так розкачаюсь.
І ось я знову йшов у бік холєрного гаю. Тільки так я вбачаю можливість прокачати свій Рівень. Щоправда, тепер я вже йду не з порожніми руками. Два поганих кунаї, знайдені на однім зі старих майданчиків, три шюрікени і хороший стіс вибухових печатей, віднайдених під деревом. Отепер я готовий нести правотарство у шибі Америки.
Принаймні, я так думав…



Джерело: https://dijanicz.blogspot.com/2020/03/hlobalna-misija-rozdil-6.html
Категорія: Naruto | Додав: Дайджанич (23.05.2020)
Переглядів: 24 | Теги: оповідь від першої особи, влогограйне слово, Всеохопна місія, гумор, Стьоб, переклад, дружба | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]