Всеохопна місія. Розділ 15
| Перед початком церемонії я встиг побалакати з Кібою, Іно, Саєю й Аєю. Хітомі майже не контактувала з дорослими, на відміну від усіх інших, де навіть сирітські вихователі у свої гуртки збивались. Навдивовижу, до мене підійшла привітатися Сакура, а потім, відважившись, і один клубок каваю на ніжках – Ханабі. У той же час Хінати вистачило всього лиш на кілька слів Кібі, а на інших вона особливо уваги не звернула. Н-так, канон помахав рученькою, та не до кінця. Якось так вийшло, що під час церемонії всі немовби стали по погоджених місцях: кланові поближче до виступаючого з промовою Хокаґе, некланові за ними впереміш. А в сторонці ми з Хітомі. І якось мене напружують дивні погляди в наш бік від Третього й удоволений Дандзів. Щоправда, з Шімури і не скажеш, що він удоволений. Але печінкою чую та й годі. Ех, маю підозру, що з боку ми маємо вигляд мами з сином. Я притиснувся до її ніг спиною, бо повище годі дістати. Вона опустила руки донизу, зчепила їх у мене на грудях, немовби відмежовує і захищає від усіх. Утричі кумедніше, що я навіть упіймав себе на думці: отак стояти доволі непогано. Мабуть, у цім житті мені справді бракувало сім’ї чи бодай таких-от моментів. Хоча б іноді. Ех, знаю, вона зі мною за дорученням, але все рівно… — Спасибі, — закінчив я мисель, здійнявши голову, й висловив останню її частину вголос. Е, раптово. Перше серце готово. Зображення на пам’ять: ми з нею в нинішній позі, але виглядом з боку. Втім, міг би й сам здогадатися, що це поцілунок ровесниці в щоку є нормальним, а тут радше перші моменти будуть материнськими. Бодай в цієї особи. От заходити далі якось не хочеться. — І тобі спасибі. — Схиливши голову, приховавши її копицею волосся, відповіла та й… У мене ввижики чи ця нечуттєва особа всміхнулась? Надалі все доволі прісно. Класним керівником нам призначили Іруку. Той провів нас до класної кімнати, розказав трошки про себе й Училище. На цім усе, взагалі-то. А, точно, ще були оглядини. Але ми з Кібою їх протеревенили, примудрившись так удало затесатися в натовпі, що як мої подруги, так і його шанувальниця нас загубили. Між іншим, в авдиторії ми теж влаштувалися за позадньою партою. Очевидно, її застовпили. А-от дівок унесла хвиля подружок. Ну, окрім Хінати. Вона не зважилася сісти до Кіби і теж улаштувалася за останньою партою. Ми при вікні – вона при найближчій стінці через три ряди від нас. Незабаром після всього цього нас спровадили по домівках. Щоправда, мене ще на виході перехопила Хітомі. Вона взагалі відходила з училищного подвір’я? Вірогідно, що ні. А далі почалося пекло! Розчарована ранковим провалом Юґао звалила теоретичну частину на Хітомі. Схоже, вона не очікувала на те, що в мене таке погане чистописання. Сама ж Юґао вже пізніше зайнялася практичною частиною як набагато сильніший боєць у цій двійці. Розтяжка, відтискання і так далі. Але особливо – розтяжка. За її твердженням, хороший шінобі повинен гнутися в усі боки, аби ухилятися від нападів і кидків зброї противника. І основи треба вбивати саме в цьому віці. Точніше навіть раніше, і зараз іще наверстувати доведеться. До того ж, на її думку і те, що вона зрозуміла й побачила, мій шиб також потребує розтяжки. Та й узагалі для того, хто не може позмагатися із супротивником у силі і спритности, а це саме випадок юних шінобі (і мій зокрема), уповати треба на силу і гнучкість. Отож у мене було справжнісіньке пекло. І до раннього вечора я міг ходити лише розчепірений, навіть із лікуванням від Хітомі, яка невдоволено зиркала в бік Юґао. Тим вона й ошелешувала Удзукі. А по завершенню тренування я взагалі не міг уже ходити. З полігону до дому мене тягла… Хітомі. Хто ж іще? Вона після лікування так і не пішла: вирішила додивитися тренування. Бляха, відчуваю, не матусею — на це вона віком не видалась — так старшою сестрою я точно обзавівся. Наступний ранок я стрів здоровим. Щиро порадів Системі за зняття відкидних ефектів після сну. Вслід були звичні заняття з мого шибу. Іще й посвіжілий був, але біль у м’язах вернувся. Та й не відіспався я зовсім. Тому, може, відкидні ефекти не до кінця знялися. Хто цю Систему зна? Словом – ніч порадувала новими видіннями. Але цього разу нічого особливого: робота в полі. Хоча, гадаю, мені ця навичка знадобиться, коли буду ґеніном, хе-хе. Згодом видів розмову з батьками й відправку в путь до іншого краю на заробітки. Цього разу Хітомі прокинулась раніше, тож снідали ми втрьох. Опісля та ж «старша сестра» проводила мене до училища. І ось я в Училищі. Ігноруючи все і вся, я добрів до свого місця – і буквально гепнувся по осердю лави. Кілька хвилин по тому поряд приземлився Кіба… У такім же стані. — Шо ти? — в’яло питаю. — Матір узялась тренувати, якщо тепер-то я до училища ходжу, — так само в’яло відповів він. Зрозумівши, що він не тільки друг, але й побратим за нещастям, я положив йому руку на плече. Той спочатку здивовано відлипнув од парти й витріщився на мене. Прочитавши все за моїми очима, повторив порух. [Узи справжніх друзів стали більш міцними: +200 репутації з Кібою Інудзукою.] А потім ми одночасно вронили голови на парту. Приблизно через п’ять хвилин до усидку ввійшов Шікамару. Огледівши авдиторію, він завмер поглядом на нашій парті. Вочевидь побачив у нас своїх побратимів. Та й місце біля вікна досі вільне. А місце при вікні, та й за останньою партою – занадто ласий шматочок для будь-якого ледаря. Згодом сам туди переберусь – зараз навіть рухатися лінь. [Загін дібрано. Тепер завдяки свояцькому станові і почуттю споріднености Вам буде нараховуватися репутація з боку Шікамару Нари і Кіби Інудзуки.] Спочатку я не зрозумів, але п’ять хвилин лежання на парті всіх трьох по тому мені крапнуло +10 репутації від Шікамару і +1 від Кіби. То таке, Кіба більш прокачаний, з ним репутацію поліпшувати тяжче, ніж просто від почуття одностайности безмір утомленого побратима. Так (в’яло) і почалося моє навчання в училищі. : https://dijanicz.blogspot.com/2020/05/hlobalna-misija-rozdil-15.html | |
|
| |
| : 205 | | |
| : 0 | |