Всеохопна місія. Розділ 16
| І все ж таки найепічнішою стала поява Саске в авдиторії. Він прийшов останнім, ледве волочить ноги, і коли доповз до останньої парти трошки праворуч од нас, буквально гепнувся на вільне місце. Здається, в мене з тріском порвався шаблон. — Гей, задохлику, ти чого? — противно поскрипівши партою, повернув прямо по ній лице Кіба в бік Саске. — Мене… погодився… потренувати… брат! Потренував… — зійшов для відповіді й навіть не помітив «задохлика» бідолаха. І сміх, і гріх. Пригадую, як той у каноні бігав за своїм братом і діставав відмови. А тут той вирішив разочок погодитись. Мабуть, віднайшов час. Начебто іронічно, треба реготати, але сил нема, та й деяка одностайність мученика не дає цього зробити. — Ясно, — промовили хором ми з Кібою і знову повернулися в початкове положення. [Здобуто +350 репутації з Саске Учіхою.] Система сповістила-от. Здається, не тільки я мученицьку спорідненість одчув. А далі переклик. Начебто знайомство з класом, але воно пройшло мимо моєї свідомости. Я навіть не можу згадати, чи називали мене. *** Вид з боку. — Наступний – Чьоджі Акімічі, — продовжує переклик учитель Ірука. — Я Чьоджі. Люблю смачно поїсти й маму. Не люблю рухливий спосіб життя, — скочив крупний хлопчик. На останні його слова настала дивна віддія – з останнього ряду при вікні догори зметнулися три пари рук, ті ж почали оплески. Зважаючи на те що самі власники цих кінцівок так і не зволили відліпитись од парти – видавалося-то дивним навіть на думку бувалого Іруки. — Добре, сідай, Чьоджі. Наступна – Іно Яманака. — Ірука зітхнув, осягнув-бо вже, що йому дісталося складне покоління. — Здрастуйте, — весело і по-доброму всміхнулася, ніби всьому класові, білявка, буквально звертаючи увагу дітей на себе, — Я Іно Яманака. Люблю й ціную батьків і клан… І одну людину. Не люблю занадто шумні товариства, п’яниць і двох осіб. «Наче все нормально, — зазначив Ірука, — тільки-от чого їй зробили дві Учіхи-близнючки? Чого вона на них так грізно глянула? І кого це вона любить?» Погляд ринув на останню парту при вікні. «Не Саске Учіха – вже дивовижно. Невже її зацікавив нащадок ледарів? Ні, навряд, це треба бути страждолюбицею, якою дівчинка не видається, аби закохатися в таке. Тоді спадкоємець Інудзуків? Гм, ну не демоня ж? Чи все-таки?.. Треба доповісти Хокаґе!» Коли далі за списком з’явилися сестри-Учіхи, Ірука хотів схопитися за серце. Вимова обох нагадує таку ж, як у юної Яманаки. Хіба що не така привітна до інших: не люблять вони викрадачів, гордих осіб і «одну особистість». До того ж мстиво покосились на Іно. А-от покладні почуття знову ж таки до однієї особистости, що за останньою партою, напружують Іруку. Негайно до Хокаґе! Негайно! Спадкоємиця Хюґів трохи заспокоїла Іруку. Сором’язлива дівчинка. Явно має якісь почуття до спадкоємця Інудзуків. Ось тут усе в межах норми – не той жах, що був минулі три рази! Але надалі гірше: — Наступний – Шікамару Нара! — Я Шікамару. І мені лінь, — виказав спадкоємець клану лінивців, так і не відірвавшись од парти. Це було в межах очікувань. — Наступний – Кіба Інудзука. Ірука приготувався до промови представника одного з найжвавіших кланів. — Я Кіба. Я вмираю… — почулося в’яло з того боку. «Гаразд, переживемо» — подумав Ірука. — Наступний – Наруто Удзумакі! — мовив учитель, потираючи скроні, не відійшов-бо все ще від минулої відповіді. — Я Наруто… І мене хилитнули, — тоном, немовби крізь сон, відгукнулося демоня. «Що-що? «Хилитнули»? На що ще можна очікувати від цього створіння? Точно не на нормальні манери.» — Ех, добре, тоді наступний – Саске Учіха! «Ну зараз нарешті припиниться ланцюжок ледарів.» Учіха тяжко піднявся… під оплески з сусідньої парти, почав утомлено говорити: — Я Саске Учіха. Люблю свою сім’ю, ціную клан, хочу спати, — і на цій дивній ноті гепнувся на місце. «Та чого не так із цим набором?» Іруці хочеться вити, рвати й метати… Але довелося заспокоїтись і провести заняття. «Спроби завалити осіб-хропаків не мали успіху. Учіху завалити неможна: його клан такого може годі пробачити. Шікамару відповів на всі запитання ліниво і спокійно. Демоня так само сердечно, хоч і своїми словами, та матеріял, вочевидь, знає. Молодий Інудзука косив на перших двох, явно відповідав за підказками. Але мій слух не такий гострий, та й знаходжуся я далі, тож формально і він вивернувся.» «І ось коли я майже заспокоївся, почалась обідня перерва… І три особи попрямували до одного білявчика із зовсім очевидною метою.» *** Там само. Трохи згодом. — Ну, і що це було? — кажу, не до кінця розплющивши очі. — Те саме запитання. Вони ж радіти повинні. Їм більше дістанеться, — підтримав мене Кіба, дивлячись услід Саї, Аї й Іно, які уходили. — Я пояснив би, але то така морока, — подав голос Шікамару. А діло було таке: неочікувано мене розбудили, на мою частину парти гепнулися одночасно три бента. Запитання дівчатами поставлені ясні: «обирай»! Та ще й сперечатись почали одна з одною. Не до кінця прокинувся я. Не бажав слухати гудіння над вухом. Я відповів, що маю своє і поясував, запропонувавши дівчатам підкріпитися самим. Здається, мене хибно зрозуміли. Та це я зрозумів уже зараз, а не тоді, вважайте, уві сні перебуваючи. Та й іншого виходу все рівно не було. Хіба що слід було подати все м’якіше. Взяв би їжу тільки в близнючок – образив би Іно. А її ображати не хочеться. А взяв би її їжу… Я ще жити хочу! Навіть Система оцінила цей наїдок як першокласну отруту. Але треба було м’якіше, так. Ех, ну я й дуб! [Здобуто новий статус: «Я дуб».] [«Я дуб» Усе не так жахливо, як могло б бути, але не так райдужно, як Вам хотілося б. Хоч за запевненнями багатьох героїв романтичних комедій дубувати корисно. Втім, у даному світі корисно. Спорідненість із первнем деревини: +50% | Первень громовиці заблоковано | Спорідненість із вогнем: -20%. Сенджю бачать у Вас не то родича, не то дерево; Імовірність утрапити в делікатну ситуацію: +2%.] Та ви, бляха, знущаєтесь! Хоча здобути таку спорідненість із первнем деревини… Мене що, самого як дерево оцінюють? : https://dijanicz.blogspot.com/2020/05/hlobalna-misija-rozdil-16.html | |
|
| |
| : 209 | | |
| : 0 | |