Всеохопна місія. Розділ 13
| Дідько. Не знаю, як це означити. Хоч моя супутниця «недокорінець», та торгується вона гейби звір. Тож од виділених мені коштів лишилася добра половина… Гаразд, третина, при тім, що я став щасливим власником квартири з двома кімнатами, у набагато благополучнішім районі. Та й сама квартира на перший погляд хороша! А, вичленивши ще з минулої, де може бути вбита якість, я перевірив усе. І не віднайшовши вад, хоча б прихованих, заробив схвалення і ще 2% від дівчини! І після покупки вона влаштувала мені справжнісіньку трощепробу: прогнала по всьому, що я бачив і чув, з розбором моїх пропонов… Мене що, в торгаша готують? Хоча маю визнати, «Красномовство» різко підскочило після такого вроку… Як і стосунки з цією особою, яка назвалася Цуру. Еге ж, «знадіб» – гарне ім’я. Тільки-от в рядку такого імені нема. Гм, спробувати, може, захід із того, що я колись перекладав? Власне ім’я тільки для нас обох. За задумом зближує, а зважаючи на її дивацтво так і геть за повноцінну Подію зарахується! — А можна мені звати тебе Хітомі? — таке ім’я дають тим, хто має гарні очі. Ну ж бо, відреагуй! — Навіщо? — навіть не збившись із кроку, спитала та… Відняло два відсотки. Не второпав!!! — Це ім’я тобі личить. І звучить красиво, і запам’ятати легко. — Закосив я під дурня. — Гаразд. — І все, нуль реакції. Надалі путь тривала мовчки. Ну, а після – переїзд і похід крамницями з двома няньками. Інакше не скажеш. Ну, зате взагалі ніхто не завищував ціни або ще якось не заважав при покупках. Здається, лейбирі цієї парочки справили враження на торговців. Сподіваюсь, достатнє, аби прийшовши наступного разу без них, я так само отримав нормальну ціну. Дуже сподіваюсь. Ось тут на ринку мене потішила віддія Юґао. Якщо Хітомі (ох, як вирячила очі на це ім’я Удзукі, і на повну змиренність «корінця» щодо цього.) торгується божественно, непогано вибирає харчі — я також виставився запопадливим учнем, та й сам дещо вмію, і навіть розкрутив Хітомі на покупку рідкісної бульби – здивую їх вечерею — то Юґао повністю загубилася. Цікаво, як вона взагалі жила раніше? Їла сухпайки? Далі ми донесли якось оце додому. Ото дійсно якось. Просто для кращого розуміння: показники Сили мені доволі тяжко качати вже, а тут за шлях назад я здобув одиницю Сили! Тобто як за пів дня тренувань! Холодильник забитий доверху. Н-так, холодильник. Усе ж таки дивний цей світ. Поглянеш – б’ються холодною зброєю. Про деякі речі, як порох, не чули. А якщо чули, то не надають цьому значення, що і в моєму минулому світі. Проте ті ж рації, холодильники – все це є! Чудернацький світ – утямив дуже давно, але часом нагортає, як-от зараз. Опісля я вигнав дівчат з кухні. Сказав, що сам чогось приготую. Дорослі панянки не стали сперечатися. Але так глянули, що я ледь сам не зневірився у своїх кухарських здібностях! При чім глянули обидві. Я навіть засумнівався в нечуттєвости однієї особи. Зате потім як же було кумедно дивитися на їхній вираз очей. А точніше на подив Удзукі. Хітомі спочатку просто зависла при виді столу з їжею. І мені крапнуло два додатних відсотки! Потім після першої проби. І знову, коли я сам мив посуд. Утім, від Юґао теж один відсоток крапнув, але вже після всього частування. Маю великі сумніви, що просто такими-от миттями я зможу чогось досягти. По-перше, це поки що для них подібне – новинка. Пізніше вже стане звичкою, мені крапати перестане. Бо звичне не буде викликати такого чуттєвого відгуку. Ну, а по-друге, градація. Я майже певен, що якщо на перше серце отак накопичити ще можна, то наступне треба прокачувати іншими способами. Надалі Юґао прочитала мені теорію чакри. Знічев’я, якось досі не можу осягнути, що мене дійсно збираються всерйоз учити. Після я був відпущений. На сьогодні все. Ніби перший день є ознайомлювальний, а ось далі мене обіцяли завантажити на повну. І ось коли я вже радісно рушив до дверей, маючи намір знову напроситися до Кіби в гості, і пояснивши це Хітомі… От же взялася зображати старшу родичку! Зрештою, відчинив двері: ззовні на мене спокійно чекає Сая із сестрою. Господи, здається, це буде довгий день. Особливої фривольности моментові додало те, що нормально з ними веселитися я не можу – почуваю себе лицеміром, коли веселюся з тими, кого через рік із гаком просто не стане. Якось це неправильно. Ех, по завершенню дня здобуду навичку «Лицемір» – не здивуюсь. : https://dijanicz.blogspot.com/2020/05/hlobalna-misija-rozdil-13.html | |
|
| |
| : 205 | | |
| : 0 | |