Всеохопна місія. Розділ 11
— Це було жахливо. — Негучно й утомлено мовив Дандзо.
— Так. Дарма ми тоді потурали нашим старим друзям. — Відірвавшись від звіту і накриваючи матерією кришталеву кулю, відгукнувся таким же тоном Третій Хокаґе.
— Та й самі славні: нема чого тільки на цих двох перестрахувальників вину складати. — Додав Шімура, змусивши свого друга поперхнутися повітрям.
— Не очікував такого від тебе почути. — Чесно відповів Хірудзен.
— Хе, я ще той безумець. І сильно перебільшую. Проте це не означає, що я не можу визнавати свої помилки. — Тріснула звична холодна личина з Дандзового обличчя, виказуючи дещицю кпину.
— Еге ж, ба більше, всі інші вважають тебе за старого…
— …бевзня. І що образливо, за деякі дії, хоч зроблені ради Селища, цілком заслужено. Але помилки варто полишити в минулому. Що думаєш щодо зброї селища?.. Хоча яка то зброя? Його й личинкою шінобі я не назову. Зважаючи на пробу все, що той знає про шінобі, то те, що ми є. — Невдоволено каже Шімура.
— Так, незручно вийшло, занадто довго ділили. Та ще й клани… Зрозуміти б іще. Чому його в притулку нічому не вчили? Здається, твої доручники перестаралися в налаштуванні населення проти нього. Та й мої спостерігають, «спустивши рукава». — Сарутобі зітхнув.
— Самі винні. Ми домоглися коло нього середовища відчуження – і нам розсьорбувати. Добре хоч у батька вдався хлопець. Та жаль, що «Кореневі» не дістався. Сам багато чого з книг вивудив. Інша справа, що потрібні книги йому було годі дістати – проба виявила. Начитаний, та не в ту сторону. Варто підтягнути його знання та вміння, а то він навіть на полігонах останнього місяця все більше на якогось кулачного бійця походить. Що так полюбляють князі?.. Як там це зоветься? Бокс, начебто. — Дандзо поморщив чоло.
— Наразі це не важливо. Що пропонуєш стосовно Нарута? — Хокаґе почав набивати трубку тютюном.
— Призначити до нього двох помічників: по одному з твого й мого боків. Хай натренують, допоможуть і розвинуть. А заразом і подарують тепло. — Дандзо небезпечно посміхнувся, а чи то просто криво: за його обличчям тяжко прочитати точні почуття.
— Мені здається, чи допускати до юного Удзумакі когось із «Кореня», з твоїми-то печатями, буде помилкою. — несхвально мовить співбесідник.
— Є в мене одні висуванці. Ти ж знаєш, «медові» куноїчі в мене мають послаблення на почуттєві блоки…
— Я до сина Четвертого хвойд не підпущу! — мовить грізно Третій.
— Дослухай насамперед. Чи молодість заяворіла? Отже, у них послаблені печаті, аби в клієнтів не було скарг на зайву стриманість дівок. Отож, є в мене одна особа, на яку печаті встали криво. Списаний матеріял, далебі, якби не її здібності. Тож їхнє спілкування навіть піде на користь Селищу, якщо не тільки вона подарує йому материнське тепло, але й він стане її якорем. — Дандзо мугикнув.
— Усе на користь Селищу? Що ж, одповім ти самим. Гадаю, слід підшукати теж одиноку жінку або дівчину вже з моїх рядів. Одна мама – добре, та дві – лучче.
— Ну точно молодість заяворіла. — Приклав руку до лиця «гроза Листви».
Хоча обидва визнають, що розслаблятися могли вони тільки один перед одним. Все ж таки старі друзі зі спільними таємницями. А ось для всіх вони взагалі-то супротивники. Причому не тільки політичними. А один з них узагалі був ледь не самодуром і одержимим на думку інших. Тож оддушиною для обох є саме такі розмови.
— Словом, думаю, варто і кланам «кинути жереб». Скажімо, ми прикриємо очі на зв’язки тих, хто віднайде сміливість до нього придертися. Ну, хіба що до Учіхів усе рівно пускати не вартує. Як і до Хюґів. — доповнив Хокаґе пропонову.
— Під твою відповідальність. Моя воля – усім очільникам проставив би печаті на вірність Селищу! — Дандзо смикнув оком, бо досі не очуняв після останньої поради.
— Так, несолодко нам наколобродили Учіхи. Та в чомусь вони мають рацію, коли вже Цуме їх підтримала. І, словом, зважаючи на просто дивовижний неталан нашого майбутнього підопічного, до нього справді варто когось зобов’язати. Дві сутички з ворожими шінобі менше ніж за місяць! А вже тая історія із п’яницями… Це, звісно, було весело, але його ж дійсно могли вбити. І що тоді? Ні останнього спадкоємця Удзумакі, ні спадку Четвертого, та й узагалі нічого не лишиться. Тут навіть із тобою друзі не зможуть оскаржити дані доводи. — Серйозно мовить Хокаґе, затягнувшись.
— То є так. До речі, читав звіт про його ранкову розминку в лікарні? — проявив дещицю рупости співрозмовник.
— Видів. Слід розпитати, що то за шиб такий. Та не схоже, що він комусь уторував чи «згадував» когось. Сподіваюсь, він справді світоч рівня свого батька. Просто не навчений. Але й викреслювати вплив ізсередини теж не вартує. Хоча смикатися поки що рано. Напевно, завтра з ним поговорю. — Хірудзен усе для себе вирішив.
— Розумно. Я на твоєму місці не став би тягнути до завтра. — Вже іншим тоном промовив Шімура, даючи зрозуміти, що серйозну розмову завершено.
Якби юний джінчюрікі знав, що на нього чекає попереду, він волів би повіситись і рестартнути світ, аніж отримувати «веселі» завдання від Системи, які вже очікують на нього у зв’язку з новими ділами.



Джерело: https://dijanicz.blogspot.com/2020/03/hlobalna-misija-rozdil-11.html
Категорія: Naruto | Додав: Дайджанич (23.05.2020)
Переглядів: 23 | Теги: гумор, Стьоб, Всеохопна місія, влогограйне слово, переклад, дружба, оповідь від першої особи | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]