Всеохопна місія. Розділ 21
| Я дивлюсь, як Пейн спускається на повітряній кульці з неба і приземляється за Дандзовою спиною. Потім зі словами «ти всіх задовбав» перерізає тому горлянку. — Чому? Я ж хотів… любові, — процідив Шімура. Тут з усіх сторін вискочили ОПТУ Листви. І закружляли, мов у вальсі, і почали наспівувати: Іди геть, виходку – ми не любим тебе! Іди геть, виходку – ми не любим тебе! І саме на цьому моменті я прокинувся. Н-так, ото й сни мені сняться. Здається, в мене «перегрів підсвідомости» через усі ці події. Вилажу з-під Саї й Аї, які остаточно завалили мене своїми тушками. Примудрився не розбудити обох, скидаю сонницю й перевдягаюсь у штани. Верх надягну пізніше, зараз-бо він тільки заважатиме. Та й якщо спітнію, то що? Відразу в брудне його кидати? Ліпше так-от, а потім просто сполосну тіло. З такими думками починаю звичне тренування. Цього разу воно тяглося довше, далося легше – ось що значить менші витрати витривалости. За це мені крапнуло три одиниці Спритности. Так, качати її тяжко, але й шиб Лі Шу Веня навіть на минулому ступені був для мене зависокий, а зараз-то він явно вищий за мій щабель розвитку. Не дотягує. Хутко вмився, розштовхав дівчаток. І поки вони приходили до тями, вирушив готувати… на п’ятьох. Н-так, на таке я не розраховував. За столом цього ранку панує дивна атмосфера, якій я навіть визначення дати не в змозі. Не напружена, не гнітюча, але й на щасливу не схожа. Тож я просто втулився в їжу і не відсвічував. В училищі я стандартно прилип до Кіби. В нього почалися спокійні деньочки – дорослі щось там усе ділять і ділять та наради ледве не щодня влаштовують. А діти радіють, бо число тренувань упало до розумного низу. Хіба що Шікамару так і лишивсь у стані напівтрупа. Але це ж Шікамару. — Ні, не можу… Мене ж мама вб’є! Пробач, Наруту, та я дійсно не можу. — панічним голосом каже той. Ну, так, відмовляти найліпшому другові для відданого (як собака) Кіби йой як тяжко, але й погодитись він не може. — Гаразд. А просто погостювати в тебе можна? Я, складаючи пляни на вільний день, зітхаю. — Ого, з тебе злізли твої мучительки? — «непомітно» поставив букву «м» перед словом «учительки» Інудзука. — Ага. — І відстали близнючки-Учіхи? — ще більш той здивувавсь. — Ага. У тих якісь кланові справи. Ну, або радше мати розгрібла як раз-таки кланові справи – забирає своїх доньок. — І не лізе Іно? — продовжує й продовжує перелічувати Кіба. Н-так, щось із моїм життям однозначно не те. — Ага. — І… — Усе, годі. Просто відповідай так чи ні. — Не витримав я під тихий посміх Шікамару. Отож-бо засранець. Ніби спить, а все бачить і чує. Одним словом – Нара. — Так, звісно. Хіба я можу інакше відповісти? — вишкірився цей малий паразит. — Тоді чом ти так прискіпливо мене розпитував? — зітхаю. — Це кумедно, — відвів погляд Інудзука. Ех, а спочатку нашого знайомства був таким милим і простим хлопчиком. Та де він тепер? — На питання Іруки будеш сам відповідати. — О так, я – відомщений. — Я здаюсь і прошу вибачення, — покаявся Кіба. — Ні, я б із вами давно з глузду з’їхав, якби це не була така морока, — прогучало з боку Шікамару. Моя рука самоплинно стрілася з моїм же лицем. Утім, те саме трапилось і з Кібою, і навіть із Саске, досі мовчазним. Більше нічого примітного не сталося. Ну не вважати ж за щось видатне те, що я забув серед ранкової метушні своє бенто: був вимушений прийняти таке-от у Іно. Ох, як тієї миті її пропалювали поглядами близнючки. Але пригощати мене моєю ж готівлею не стали, бо це не рахується? Отже, спочатку мені те дало два відсотки до серця. Коли та сама спробувала кілька крихт після того, як я все з’їв, мені різко привалило вісім відсотків. А Іно заявила, що якщо мені знадобиться до лікарняного пункту, вона мене прикриє. Іще, аби більше таким не давитися, я відразу казав, якщо в неї щось не вдавалось. Тієї миті Кіба і Саске дивились на мене не то, як на звитяжця, не то, як на смертника. Ну, і що такого? Знали б вони, які робив я «кухарські дивовитвори», доки освоював місцеве куховарство. Хоча це теж нічогеньке. От якби ця парочка скуштувала бурду Юґао… тоді так, після цього вони і цвяхи змогли б зжерти і перетравити. Хай там як, після занять ми рушили до Кіби. Ех, люблю розважні дні! Та й там було все не «слава богові». Не знаю чом, але тільки сьогодні я зміг помітити в Куромару рану темним первнем. А ще в його навичках знайшов людську мову. Хоча, наче тижні три тому в них я цього не бачив. Гм, точно, я ж після всієї минувшини качнув «Спостережливість», що дозволила мені помічати трохи більше, видіти більше відомостей у статусах інших. Хех, а було б кумедно йому помогти. Бо якщо я правильно розумію, то та сама рана в нього на правому оці, що сильно позначається на колі огляду й ефективности звіра, є тією гидотою, яку не змогли вилікувати ірьоніни. Начебто я теж не маю жодного шансу прибрати цю гидоту. Але я маю авру світла, завдяки статусові «Світлого воїна». Та спочатку глянемо на сам статус цієї гидоти, бо раптом заразна. Я не боюсь, а остерігаюсь таких речей. [«Рана з темним первнем» Отрута, створена на чакрі. Не дає загоїтись пошкодженню або зцілитись до кінця. Ігнорує лікарську чакру. Найбільша складність полягає в дивности самої чакри. Ви не такий досвідчений, щоби визначити первень. Не такий хороший у поводженні з чакрою, щоби зрозуміти, що з нею робити. Та навіть не відчуваєте її. Одначе Ви її чуєте, вона здається Вам первородним мороком. Довічне послаблення: Незагоюванна рана | Періодичні прояви гострого болю.] [Отримано нове завдання! «Вразьте Цуме!» Ніхто не міг вилікувати нінкена самої голови клану Інудзука, але Ви маєте можливість (15%), бо Ви не всі. Ви Світлий Воїн! То покажіть же свою вражаючу особливість і вразьте, зацікавте і здивуйте Вашу майбутню жертв… матір Вашого найліпшого друга. Винагорода: +500 репутації з кланом Інудзука | зацікавлення Цуме Інудзуки | +200 репутації з Кібою Інудзукою і гордість за друга | +5% з Ханою Інудзукою | +2000 репутації з Куромару | +???% з Цуме Інудзукою (варіятивно) | +200 ОД | розвиток класу до «Світлий воїн v.2». Штраф за провал/відмову: Немає, але ж Ви не темний нікчема, аби пройти мимо нужденних? Узяти? Так/Ні] Система в своєму репертуарі. Звісно, так… Що ж далі? : https://dijanicz.blogspot.com/2020/05/hlobalna-misija-rozdil-21.html | |
|
| |
| : 311 | | |
| : 0 | |