Джубії було соромно. І втрапила ж на годину пік! Тепер стоїть на одній нозі і геть непристойно притискається до незнайомого світловолосого хлопця. Так сказати, буквально відчуває всю його фізіологію. Що там її маєчки та його футболки? Літо ж!

В салоні спека. Піт тече струмком. Обличчя людей навколо червоні й нещасні, вони мріють пошвидше приїхати на свою зупинку і зникнути з цієї пічки на колесах.

Джубія мріє про те ж саме. Добре ще, що хлопець цей учепився намертво в поручень і мовчить. Якийсь погляд у нього відсутній… Наче він одночасно тут і не тут. Може, сталося щось? Втім, це не її справа.

До її зупинки залишилося зовсім трохи, коли раптом дзвонить телефон. Синьоволоса злиться, адже можна було подзвонити трішки пізніше, коли вона б уже дихала свіжим повітрям, але лізе в сумочку — раптом щось важливе?

Дзвонить її хлопець Грей. І вона тут же спалахує усіма відтінками радості.

— Привіт!

— Здрастуй, Джубіє. — і тон його якийсь сухий. Такий неприємний. Зазвичай він так не розмовляє з нею. — Я не хотів цього робити так, але тебе немає вдома, а більше я не можу так продовжувати.

Серце зразу ж сковує крижана долоня, а в голову лізуть погані передчуття.

— Про що ти, Грею? Щось сталося?

— Так, сталося. Пробач, але я більше не можу бути з тобою. Я думав, усе буде по-інакшому, але більше не можу це терпіти. Я ж зовсім не кохаю тебе. Так, це грубо, та хай краще я буду чесним з тобою. Я хотів дати шанс тобі. Я хотів дати шанс собі. Але через якийсь час я зрозумів, що з цього нічого не вийшло. Тому що зустрів і покохав зовсім іншу дівчину. І думаю, що буде краще розставити всі крапки над і тут та зараз, поки не стало ще гірше. Так, я знаю, що я покидьок, погань і підлотник, але вважаю, що буде краще припинити це все зараз, поки не пізно. Я не гідний тебе, Джубіє. І вірю, що ти ще знайдеш своє щастя. Тоді, може, ти зрозумієш і пробачиш мене. Будь щасливою і прощавай.

Крижана долоня з силою смикнула і вирвала серце з грудей. Замість нього залишилася велика діра, з котрої сочилася кров. А її бідне серденько полетіло вниз і розбилося в друзки, на тисячі уламків, котрі вже не склеїш назад.

Телефон вислизнув з ослабленої руки, але Локсар не звернула на це уваги. Вона завмерла, наче кам’яна статуя.

Грей Фуллбастер… Перший хлопець на факультеті і ї перше кохання. О, як вона бігала і добивалася його! Як відлякувала його дівуль, а своїх суперниць, як робила все можливе, щоб він звернув на неї увагу. І, врешті-решт, він звернув.

Якою ж вона була щасливою! Просто літала у хмарах і була на сьомому небі від щастя!

А він, виявляється, просто пожалів настирливу фанатку і дозволив їй відщипнути трішки щастя. Щоб зараз жорстоко зняти з неї рожеві окуляри, в котрих вона досі перебувала, і кинути. По телефону. У маршрутці.

Як він посмів так з нею вчинити? Вона ненавидить! Ненавидить його!

— Дівчино! Тримайте, ви впустили…

Хтось щось говорив і тицяв їй щось під ніс. Отямившись, Джубія зрозуміла, що звертається до неї той самий блондин, до котрого вона притиснута, і тицяє їй її ж телефон.

Синьоволосу несподівано охопила злість. Всі хлопці — козли! І цей не кращий! Ось йому!

Начхавши на телефон, вона хапає блондина за потилицю, притягує до себе і цілує. Хлопець ошелешено кліпає очима, а потім… відповідає! Та так, що на мить Джубія губиться у відчуттях і почуттях, і не може думати ні про що, крім цього поцілунку.

Отямилась вона, коли водій оголосив її зупинку, і народ у маршрутці заворушився, втікаючи на довгоочікувану волю. Що вона робить? Сама полізла цілувати незнайомого хлопця! А той чомусь відповів їй! І тепер вони цілуються на очах у всіх, як найсправжнісінька закохана парочка! Але найбільший жах у тому, що її руки якимось чином уже перебирали пасма його м’якого світлого волосся, а його руки уже гуляли по її тілі під маєчкою, і судячи з усього, їй це дуже подобалося.

Як продажна дівка! Ганьба яка! Негайно тікати!

Розірвала поцілунок, який от-от погрожував перейти на шию, і кулею вилетіла з маршрутки, не бачачи перед собою перешкод.

Та що ж за день сьогодні такий?!

***

Неймовірно, але це була вона! Ні, точно вона. Та сама дівчина, котра тоді накинулась на нього з поцілунком і тим буквально врятувала.

Наруто примружився, розглядаючи синьоволосу.

Адже в той день він дізнався, що його кохана Сакура зраджує йому, і притому давно. Коли він застав її у її ж квартирі з коханцем, то замість виправдань, вона зраділа, що він нарешті дізнався і більше немає сенсу приховувати це. Після чого спокійно зайнялася тим, на чому її, власне, й перервали.

Наче Наруто ніхто. Нуль. Порожнє місце.

Наче вони не росли разом, не дружили, не зізнавалися в почуттях один одному, не мріяли, як будуть жити разом, яке в них буде весілля і скільки буде дітей.

Наче весь цей час це була просто фальшива гра, в котрій він був головним дурнем і нічого не помічав. Не помічав, як його Сакура віддалилася від нього. І знайшла собі більш перспективного, крутого і багатого. Вірно, навіщо їй якийсь там студент-сирота?

А в той день він просто сів у маршрутку і поїхав. Куди — не знав і сам. Адже на душі була порожнеча і жити геть не хотілося, та й навіщо? Вона ж була для нього всім. І тоді він був у такому стані, що запросто міг скочити з моста.

Якщо б та синьоволоса дівчина не поцілувала його.

Він же ж навіть уваги на неї не звертав. Ну притиснуло її до нього. Так година пік, нічого дивного. Їй наче хтось дзвонив і сказав якісь погані новини, бо після цього вона впустила свій телефон. Прямо йому в кишеню, адже місця не було навіть для того, щоб він упав на підлогу. Він отямився і вирішив повернути його…

А далі на нього наче шторм налетів, вимітаючи геть всі думки — потрібні й непотрібні, хороші і погані, залишаючи тільки голі почуття. Такі приємні й потрібні йому в ту мить.

Він навіть не встиг скуштувати її як слід, як раптом поцілунок обірвався і вона зникла. Наче привид. Наче нікого тут не було.

І тільки телефон у руці був доказом, що йому нічого не приснилося від спеки.

Тиждень він уже шукає її по всіх маршрутах. Щоб повернути її річ і просто щоб подякувати. Адже в той день вона перевернула його життя з ніг на голову.

І нарешті він її знайшов. Знову в тій же маршрутці, знову в годину пік.

Яка іронія долі…

Усміхаючись, Наруто почав пробиватися до неї, хоча це було й складно, тому що людей сюди напхалося, як риби в бочку. Та він упертий. Він обов’язково доб’ється свого.

Тому вже за мить він стояв біля неї і протягував телефон.

— Ти забула…

В її очах — шок і невіра. Тоді щоки її спалахнули, і дівчина почала судомно озиратися по боках, наче шукаючи шлях, як вибратися з маршрутки на ходу.

Все так само усміхаючись, Наруто уклав телефон їй в руку і спитав:

— У тебе хлопець є?

— Вже ні… — ковтнувши, за якусь мить відповіла синьоволоса.

— Тоді я буду замість нього.

І тепер уже він притягнув її до себе, щоб поцілувати.

Адже життя завжди дає шанси. Треба просто вміти їх розпізнати, а тоді схопити і більше ніколи не відпускати.