Обсесія 1-2
| Симптом 1. Нав’язливий образ Юн Бум завше сидів сам. На парах на лавці поруч з ним порожніли кілька місць, а в класах за парту з ним ніхто ніколи не сідав. "Від нього смердить" "Він потворний" "У нього такі криві мізинці" Юн Бум звик до такого ставлення ще зі школи. Він думав що в університеті все зміниться, проте не сталось як гадалось. Нарікати сенсу не було та і нікому. Юн Бум був вимушений звикати до самоти, будучи не в змозі цього виправити. Щойно він перевівся і вже став ласим шматочком для всіх. Розумний красень. Привабливий до неможливості. Його чарівність – липка павутина для дівочих сердець, які немов мушки трепетали від одного погляду на нього. І добровільно замотувались в павутину. Звісно він не єдиний такий неймовірний в університеті. Але таких завше менше, аніж звичайних хлопців. Їх завше не вистачає на всіх – такий самоцвіт трапляється рідше, ніж одноманітні кришталики. Десь тут зарита собака – не може він бути таким ідеальним. Юн Бум не любив самоцвіти, будучи сірим камінцем. А він сів. Недбало жбурнув на парту ручку й зошит. І сів. Його здавалося нічого не турбувало. Ані те що по праву руку від нього сидить ізгой групи, ані ошелешені погляди студентів довкола. – Я тут без підручників, а ти, я бачив, завше з ними так що поділишся. Мовчки кивнувши, Юн Бум виклав книжки з англійської мови і неслухняними руками охайно прилаштував їх на краю парти. До мене підсів сам Сану! І це повторилось. – Дозволь спитати... Юн Бум ніколи не звертався до Сану, окрім як на парі з англійської. І то лише за потреби хоча питань завше було тисячі. Юн Бум боявся. Він знав, що вони різного статусу. Він знав, що насправді Сану в ньому не зацікавлений, і сідає поруч для власної вигоди. – Питай. Юн Бум вперше звернувся до Сану не стосовно пари. Просто так. Як одногрупник до одногрупника. Як людина, яка хоче познайомитись з іншою людиною. – Тобі не огидно зі мною сидіти? Юн Бум випалив це надто різко і голосно. Проте на нього як завше не звернули увагу. Сану знизав плечима. – А має бути? Його очі темні і від них неможливо було відірватись. Серце Юн Бума калатало мов шалене. Губи заледеніли від хвилювання. – Я ж... всі вважають що я... Він запинався, не знаючи як сказати. Так багато йому рідко доводилось промовляти комусь. Юн Бум кусав губи. – Чхав я на те, хто там що думає, мені підручники потрібні. Юн Бум застиг з відкритим ротом. – Кажуть від мене смердить. Він одразу ж прикусив язика – таке ляпнути! Юн Буму стало соромно за те, що це питання зірвалось з його уст. Він замружився. – Хіба? Сану нахиляється до нього і шумно втягує повітря. – Та нормально ти пахнеш. Він знизав плечима. Серце Юн Бума калатало що є міці. Здавалося ребра от-от хруснуть. – Мені подобається. Юн Бум спалахнув мов сірник. Все перевернулось з ніг на голову з тих пір. Симптом 2. Нестабільний образ самого себе Юн Бум став частіше дивитися в дзеркало, і кожен раз йому було соромно за свою зовнішність. На мене не надто красиві дівчата гидують глянути, а що вже казати про... Юн Бум не тямив, що йому робити. А що робити нещасній мушці, яку спіймав павук? Чекати своєї смерті покірно. Змиритись зі своєю участю. І Юн Бум змирився. "Ви знали? Наш потвора втюхкався в Сану!" "На що він сподівається? Такий красень йому ніколи не дістанеться" Юн Бум слухав це і подумки убивав тих, хто таке казав. Покидьки! Тупі шмари, ніби вам він дістанеться. Він не раз хотів сказати це в слух. Виплюнути їм в обличчя всю отруту, що накопичилась в ньому ще зі шкільних років. І мовчав. А Сану чув це і не звертав уваги. Або і зовсім не чув – він часто ходить в навушниках. І він все ще сідає з Юн Бумом. – Мені нудно. Сану дивився на нього запитально. З не очікування Юн Бум випустив з рук олівець, який закотився під сусідній стілець. – Роззява ти. Сану підняв олівець. А Юн Бум остаточно розгубився. – Мені нудно. Він ніби натякав, що Юн Буму треба щось із цим зробити. І невідривно дивився йому у вічі. Юн Бум весь упрів від хвилювання. Він не знав що йому робити, куди себе дівати. – М-може пограємо в гру? Це було перше, що прийшло йому в голову. – В яку? Юн Бум хаотично почав перебирати в голові різні ігри, проте жодна не здавалась підходящою. – Х-хрестики-нулики? Він зажмурився і стиснув край светру в кулак. Сану мовчки відкрив зошит на останній сторінці і всучив йому в руки олівець. – Будеш нуликом. Юн Бум кивнув і спробував розслабитись. Рука з олівцем тремтіла. Це всього лише гра. – За кожен програш – щиголь. Юн Бум програв майже всі партії – і варто признати, що навіть охоче. Щиглі у Сану болючі, і від них на мить паморочиться в голові. До мене торкається Сану. Юн Бума не хвилював біль. Йому доводилось і гірше терпіти. – Тюфяк – лише двічі зміг подолати мене. Сану різким порухом руки закреслив свої хрестики по горизонталі. – Чи може ти мазохіст? Сану посміхнувся. Юн Бум почервонів і відвернувся. Останній щиголь був майже ніжним. | |
|
| |
| : 748 | : 4 | |
| : 4 | |||||||||
| |||||||||
0
