Токсичне кохання
| Розділ 1. POV Ерік Важко любити людину знаючи, що вона не твоя. Важко любити когось, знаючи що ти не можеш просто так підійти до нього і обійняти або поцілувати. Кохання-це мука. Воно не дає тобі спокою, кожен день і ніч. І що найжахливіше це те, що ти нічого не можеш з цим вдіяти. Ми безпорадні перед цими почуттями. Ми в'язні самих себе. Може бути, нам зовсім не хочеться любити якусь людину, але наше тіло і розум роблять все самі за нас. Іноді люди плутають симпатію і справжнє, щире кохання. Симпатію можна вважати першим етапом. Її може переживати кожен. Спочатку, ми відчуваємо як в серці починає приємно лоскотати, і легкий адреналін проходить по всьому тілу. Але коли ми по-справжньому любимо, всередині все починає не те, що кипіти, а палати! Серце б'ється все швидше і швидше. Здається, що воно може в одну мить зупинитися. Кохання приносить і радість, і щастя і всі найпрекрасніші моменти. Але буває так, що воно може принести за собою також біль і страждання. Кожен день прокидаючись вранці, я сподіваюся що мої почуття до тієї кого я кохаю в одну прекрасну мить коли-небудь зникнуть. Як би я хотів знову повернутися до того безтурботного життя, в якому не було всіх цих переживань. Відчуваю себе якоюсь ганчіркою. Я повинен забути її! Перестати про неї думати. Забудь! Забудь про неї! Вона не відчуває того ж, що і ти! Навіщо обманювати себе? Навіщо всі ці нікчемні страждання? Смішно ... Як такий дурень, як я, зміг закохатися в ту дівчину, з якою ніколи не зможе бути разом? "Наївний ... Після стілького часу, ти досі себе обманюєш? Ти ж знаєш правильну відповідь. Здайся. Відпусти її", - знову ниє моя совість. І так кожен раз. Після чергової суперечки з моїм внутрішнім голосом, з вуст виривається: "Люблю". Предметом всіх моїх мрій стала дівчина на ім'я Роуз Скарлет. Вона найпрекрасніша істота з усіх, яких я коли-небудь бачив. Блакитні як небо очі, каштанове волосся і вся вона цілком, зробили мене її безпорадним рабом. Це був звичайний день в університеті. Я страшенно вмирав від нудьги тому, що наш професор монотонно читав нам лекцію. Раптом двері в аудиторію відкрилися і наш декан зайшов всередину разом з нею. -Всім доброго ранку! Дозвольте представити вам нову студентку, яка з цього часу буде вчитися в вашій групі. Прошу любити і жалувати, міс Роуз Скарлет, -в цю мить мої очі зустрілися з її очима. Вона посміхнулася краєм губ, в той час як я просто продовжував на неї дивитися. Декан попросив сісти її на будь-яке вільне місце, а сам дозволив собі вийти з аудиторії. Я помітив, що вона все ближче і ближче почала підходити до того місця, де був я. Запитавши чи можна їй присісти, я кивнув головою. Спочатку вона нічим мене сильно не приваблювала. Звичайна симпатична дівчина. Але як тільки вона підсіла до мене, я відчув холодок по спині. Мені захотілося розглянути її ближче. Густе, гарне волосся, яке спадало на плечі, доглянуте обличчя, красива шкіра. Я намагався не подавати вигляд, що витрящаюся на неї. Але вона раптово перевела свій погляд на мене. Не встигнувши зреагувати на її дію, я все дивився на неї. Схоже, що це її трохи збентежило. Що ти робиш, дурень? -Щось не так? -спокійно запитала вона. Виявляється у неї такий приємний голос. Цікаво почути як вона сміється. Мене завжди приваблювали дівчата з почуттям гумору. Пару секунд, я просто мовчав і нічого не говорив. Здавалося, що я відключився. І все це було через те, що я розглядав очі Роуз. Великі і круглі, з прекрасним блакитним відтінком. Поєднання неба і океану. -Ем-м...Ні, все в порядку. Вибач. Я просто задумався, -нарешті прийшовши до тями, я відповів їй. На обличчі дівчини з'явився легкий рум'янець. "Чорт, ти змушуєш її червоніти. Досить! Не ввічливо витріщатися на людей",-говорив я сам собі. Мені потрібно було якось викрутитися з цієї ситуації. Тому я сказав перше, що спало мені на думку. -У тебе просто красиві очі ..., - зронив я. Схоже вона цього зовсім не очікувала. Дурень! Як я міг таке сказати ?! Взагалі розум втратив. Після цих слів, я заїкнувся і почав виправляти чергову помилку, -Тобто я не це мав на увазі. Ні, у тебе звичайно красиві очі, але я хотів сказати, що ... Тобто я ... Ах, чорт! -я прикрив своє обличчя руками і відвернувся. З боку Роуз було чути тихий сміх. Здавалося, що вона хотіла засміятися на всю аудиторію, але так як була лекція, Скарлет придушувала свої емоції так, як тільки могла. Я почав неголосно сміятися разом з нею. -По-перше, дякую за комплімент, а по-друге я вже давно так не сміялася, -трохи втихомирити свій напад сміху, промовила блакитноока. Її усмішка радувала око. Мені хотілося ще раз почути цей сміх. -Ерік, -я простягнув їй руку в знак знайомства. Вона зробила також, і наші руки стикнулися в дружньому рукостисканні. Чомусь не хотілося відпускати її руку назад. -Роуз, -подарувавши мені милу посмішку, я ніби почав сяяти зсередини. Наше спілкування тривало протягом усього другого курсу навчання в університеті. Ми стали хорошими друзями. Я міг ділитися з нею всіма своїми секретами, також як і вона. Але потім, наші відносини переросли в щось більше. Я зрозумів, що кохаю її, а вона мене. Я зізнався Роуз в коханні. Потім ми одружилися, народили дітей і жили довго та щасливо! Так. звичайно. Якби все було так. Просто я черговий раз мрію. Ні, ми стали хорошими друзями, і могли довіряти один одному і так далі. І я в кінці кінців я закохався. Але всі мої мрії і бажання перетворилися в порох через мого брата. Він першим зізнався їй у своїх почуттях. Якраз після того, коли я познайомився з Роуз, мій брат якого до речі звуть Тео, теж помітив її. Я б сказав, що це не дивно, адже вона була новенькою в нашій групі. Найцікавіше було в тому, що я і Тео, брати-близнюки. У нас однаковий темно-русявий колір волосся, зелені очі. Єдина відмінність була в тому, що у мене світліше відтінок. Зазвичай саме по очах нас могли розрізняти, і ще за характером. Тео на відміну від мене я б сказав більше впевнений і упертий, ну і пошляк трохи. А я ... Напевно я правильніший. Якщо сказати простіше, Тео-це моя темна сторона. Ось така ось заплутана ситуація. Тепер мені доводиться мучатися кожен раз думаючи про те, що я боягуз. Адже мені так і не вистачило сміливості зізнатися Роуз ... Далі буде... | |
|
| |
| : 578 | : 4 | |
| : 4 | |||||||||
| |||||||||
0
