Чого являєшся мені у сні?
| - Ґеральте! - Йеннифер вражена тому, як швидко джин знову звів її з відьмаком. - Йен! - він теж виглядає здивованим, але нібито радий... Ну, наскільки радим може бути Ґеральт взагалі. Він підходить ближче і тоді Йеннефер дає йому добрячого ляпаса. Відьмак здивовано дивиться на неї і проводить рукою по щоці. - За що? - Повір, є за що. *** - Та стули вже пельку! - шипить Йенне́фер й дослухається до співу, що лунає згори. Це абсолютно точно Лютик, той самий Жовтець, який ще нещодовно був її найбільшою проблемою... Як швидко плине час. Ґе́ральт ж тоді так на нього накричав, що навіть їй стало трохи моторошно. Спогади змушують дослухатись де тільки до голосу, а й до слів. Вчасно, бо Лютик як раз почав нову пісню: "Чого являєшся мені у сні? Чого звертаєш ти до мене Чудові очі ті ясні, Сумні, немов криниці дно студене? Чому уста твої німі? Який докір, яке страждання, Яке несповнене бажання На них, мов зарево червоне, Займається і знову тоне у тьмі?" Лютик же голосно видихає. І скільки б він не виступав з цією піснею так само боляче, як і вперше. Його публікою більше не були п'яні чоловіки, які втілювали свою жагу до героїчних пригод через пісні, його публікою стали молоді дівчата й п'яні жінки з розбити серцями, яким так подобалось називати нові пісні жмутком зів'ялого листя. Насправді, це навіть йшло йому на користь, бо жінки виявились набагато щедрішими за чоловіки... Тож: - Пані та панове Ви були найкращою авдиторією! Не забудьте кинути монету, якщо можете Якщо я комусь потрібен, я буду в барі. І співати далі, цю жахливу, абсолютно точно жахливу пісню. І навіть не першу з цього "жмутку", о якби він співав усі пісні, які Ґеральт породив своїм криком... То мабуть не мав би й копійки, бо його побили п'яні чоловіки, яки б неодмінно почули й помітили що пісня адресована чоловікові. А поки в цій лише два рядка й не все так очевидно: "Чого являєшся мені у сні? В житті ти мною згордував, Моє ти серце надірвав, Із нього визвав лиш одні Оті ридання голосні - пісні." Один рядок для Йеннефер, лише одне слово "згордував", а скільки в тому слові ревнощів та страждань, скільки в ньому болі... Немає стіки у всіх його піснях ДО. Може про війну почати писати? Там точно буде набагато більше справжніх страждань, а не любовних. Якщо його, звичайно, не повісять після першої ж виконаної пісні. Але ж завжди можна писати "в стол", правда? В його випадку, що правда, в сумку. В сумку, в якій вже лежить малодушня пісня, яку він вже встиг охрестити, як останню. Якщо колись надумає змінити бардування на щось, що меньше нагадує про Ґеральта, то вона обов'язково буде останньою, і ніяка більше. Повертаючись до альтернативного виду заробітку треба зазначити про Оксенфурську Академію, яка вже двічі пропонувала йому стати викладачем... На третій раз може й погодитись... Ні, Лютик, ні, думай про пісню, яку зараз співаєш, бо вийде паршиво й ти не отримаєш ні копійки, а залишитись без грошей під час війни це страшно. Нумо, Лютик, зберись, остання пісня цього вечора: "В житті мене ти й знать не знаєш, Ідеш по вулиці — минаєш, Вклонюся — навіть не зирнеш І головою не кивнеш, Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш, Як я люблю тебе без тями, Як мучусь довгими ночами І як літа вже за літами Свій біль, свій жаль, свої пісні У серці здавлюю на дні." І... видих. Останні слова завжди даються складніше за всю пісню, але він уже чує, як двіяти монети. Воно того коштує, бо 'Чекану монету" він точно не зможе зараз та ще довго зіграти, а це єдина пісня яка приносить так самого багато, як і нова "Чого являєшся мені у сні". Грощі того варті. Ґеральт ні, а грощі так. *** Чи здивований він побачити Йеннефер після того, як публіка розійшлася? Та він би скоріш повірив в привида матіньки перед собої ніж в Йеннефер. Вона в компанію якогось незнайомого чоловіка та від них несе помиями, але це абсолютно точно та сама Йеннифер. Яка його що? - Обійми? Ми обіймаємося? - так, можливо він вже не такий певний у тому, що це та сама Йеннефер. Можливо хтось використав її лик? - Як я сумувала, Лютик, - ні, ну точно не вона, - За тими часами, коли занадто балакливий бард був моєю єдиною проблемою, - а ні, це все ж таки та сама Йеннефер. Просто втомлена й тому не така язва. - Вип'ємо? - алкоголь ще ніколи не був зайвим. Жодного разу. - Вип'ємо, - погоджується Йеннифер і її супутник щось там намагається сказати, але Лютик сам його прериває: - Дай дорослим людям поговорити, вона все в мене запитає, йди вже, помийся, давай-давай, - він дивиться так суворо, наче зараз вб'є, але бадья його швидко заспокоює. Невідомий зникає за вказаним напрямком, а Лютик зникає за барною стійкою. - Нам потрібно, щоб ти переправив нас разом з ельфами, - Йеннифер мов зачарована дивиться на бардову сумку з якої стирчать листи. Скільки ж звідти пісень з'явилось після ловлі дракона... - Ні. Так. Ні. На що? Я не та людина. Ні. Мабуть, - Лютик навіть завис зі склянками у руках. - Будь-ласка, Лютик, це дійсно дуже важливо, - Йеннефер яка щось просить це... достатньо дивно. - Переправтесь порталом. - бард нарешті заспокоюється й розливає джин по стаканах. - Якщо б я могла, то не просила б тебе, - резонно підмічає відьма й Лютик здається: - Добре. Корабель буде завтра, - вони чокаються келихами й Йеннефер блаженно прикриває очі. - Це ж пісня про Ґеральта? - цікавиться Йеннефер і все більш зацікавлено дивиться на сумку. Там точно є щось цікаве... Була б при ній магія, вже б притягнула її до себе і все прочитала. - Я вільний творець! Я співаю про те, що близько людям. Це може бути про кого завгодно. Кого завгодно. Так, це про нього, - вся його пилка промова губиться в хитрих очках відьми й він здається, - Якщо хочеш знати, це не єдина пісня, яка з'явилася вже після того, як ми... ммм... розбіглися, - підібрати потрібне слово було важко й все одно не вийшло. - Та я бачу, - Йеннефер вказує поглядом на сумку. - Почитати хоч дай. - їй би не хотілось зізнаватись у цьому, але пісні Лютика здавались їй... непоганими. Тексти в них були доволі гарні, гіперболізовані й недостовірні, але гарні. І зараз її зжирала цікавість. - Валяй, - Лютик наливає по-новій й дістає листи з сумку, підсовуючи їх до Йеннефер. Так там всі слова дуже особисті, але Жовтець досі малодушне хоче, що б відьма відчула, якою зайвою він її вважав, як сильно вона змусила його страждати. Але Ґеральт все одно був ще більшою сволотою... Ну якщо їй цікаво, хай читає, сама ж попросила. - Якби знав я чари, що спиняють хмари, Що два серця можуть ізвести до пари, Що ламають пута, де душа закута, Що в поживу ними зміниться отрута! - в голос читає Йеннефер і починає сміятись. - Що смішного? - Лютик злиться, все ж не варто було їй давати читати. Це занадто особисте, воно не пойме. - І взагалі ця пісня недописана, віддай, - він майже вириває лист з її рук та складає назад в сумку. - Поета образити може кожен, Йеннефер, й взагалі.... - Та заспокойся вже, Лютик, - вона нарешті відсміялася, - Я сміюся не тому що твоя пісня погана, чи твої почуття здались мені смішними, а тому що ти абсолютно точно знаєш ці чари. - Джин, - здогадується Лютик і вже сам сміється, це мало б бути метафорою до кохання, а вийшло те що вийшло, - А взагалі, Йен, віддай листи, я тобі хронологічно складу, - вона не дуже задоволено віддає листи, а Лютик перебирає їх, шукаючи те саме, те з чого все почалося. - О, - Лютик віддає відьми перший лилст і та починає читати: "Безмежнеє поле в сніжному завою, Ох, дай мені обширу й волі! Я сам серед тебе, лиш кінь підо мною І в серці нестерпнії болі. Неси ж мене, коню, по чистому полю, Як вихор, що тутка гуляє, А чень, утечу я від лютого болю, Що серце моє розриває." - Йеннефер вчитується в строки, звідки там сніг, якщо гора була невисокою... та й поле, якщо тільки Лютик знову не гіперполізував та не прикрашав, - Ми ж були у горах та снігу не було. - Це невиличка зміна обставин, щоб все не так очевидно було. Знаеш чого мені було варто спуститися з тієї гори самотужки, - Лютик знову виглядає нахохоленим горобцем, якого заділи за живе й Йеннфер зарікається нічого більше не коментувати. Лютик простягає їй новий лист і відьма продовжує читати: - Раз зійшлися ми случайно, Говорили кілька хвиль — Говорили так звичайно, Мов краяни, що нечайно Здиблються з-за трьохсот миль. Я питав про щось такеє, Що й не варт було питать, Говрив щось про ідеї — Та зовсім не те, не теє, Що хотілося сказать. Звільна, стиха ти, о пане, І розсудно розмовляв; Ми розстались, мов незнані, А мені ти на прощанні І руки той не подав. Ти кивнув головою, В сінях скрився як стій; Я ж мов одурілий стою І безсилий за тобою Шлю в погоню погляд свій. Чує серце, що в тій хвилі Весь мій рай був тут — отсе! Два-три слова, щирі, милі І гарячі, були б в силі Задержать його на все. Чує серце, що програна Ставка вже не верне знов… Щось щемить в душі, мов рана: Се блідая, горем п'яна, Безнадійная любов, - "Все їх спілкування, з першої зустрічі і до самої сварки" швидко здогадується Йеннефер. Тягне вибачитись перед Лютиком незаноно за що. Бо єдиний винний, єдиний мудак у цій історії це Ґеральт, який зв'язав їх бажанням, який накричав на Лютика, який зараз пропадає незнано де, та ламає життя комусь іншому. Але бажання ще працює і вони скоро неодмінно зустрінуться і тоді вона точно дасть йому в морду. Не за себе, за Лютика. Йеннефер продовжує читати листи, які подає їй Лютик: - Пісне, моя ти підстрелена пташко, Мусиш замовкнуть і ти. Годі ридати і плакати тяжко, Час нам зо сцени зійти, - бард пририває її та знов намагається вирвати лист. - Ця пісня тобі не потрібна, я помилився, віддай! - Лютик вже майже істерить. Це та сама остання пісня і от її точно ніхто не мав бачити, поки він би не вирішив припинити бути бардом. Поки Лютик намагається вирвати лист Йеннефер вже дочитує продовження, там же всього три строфи в пісні, що там читати: - Годі вглибляться у рану затрутую, Годі благать о любов. З кождою строфою, з кождою нутою Капає з серденька кров. З кождою строфою, з кождою нутою Слабшає відгомін твій… Пісне, напоєна горем-отрутою, Час тобі вже на спокій, - Лютик осідає на стілець та наливає собі ще. Йеннефер робить глибокий вдих. Він що телепень? Надумав припинити свою кар'єру і через кого? Через цього мудака Ґеральта? Тепер вже розлючена вона. - Ти не мала це побачити, не мала прочитати, - Лютик випиває залпом вже другий бокал. - Лютик, послухай. Ти не маєш припиняти свою кар'єру через Ґеральта. Він просто мудак, тобі життя зламав, мені життя зламав, можливо зараз вже ламає життя своєму Дитятку-Несподіваність, і він абсолютно точно не вартий навіть сліз, не те що завершення кар'єри, Лютик, - як тільки вони зустрінуться Йеннефер точно добренько дасть Ґеральту в морду, якщо не верне магію - то прямо кулаком, а якщо пощастить і верне, то добре так його приложить вже магічно, бо бути таким мудаком це це просто!!! Слів на нього нема. - Та я й не думав... поки, - Лютик добряче так вражений запалом Йеннефер. Їй що дійсно не начхати на якось там занадто балакучого барда? - От і не думай. - вона виглядає задоволеною його відповідю. | |
|
| |
| : 196 | : 2 | | |
| : 2 | |||||||
| |||||||
0
