Український Фанфікшн
Головна » Статті » Фільми » Месники

Для танго потрібні двоє. Глава 9
Він був як місто, вона - як брудна дорога,
Але це ніколи не мало значення

"Curse" | Imagine Dragons

- То тебе звати Маршалл? - насторожено перепитала Доріс. Ім'я було знайомим, вона точно чула його раніше, от тільки не могла пригадати, де.

Вони сиділи один навпроти одного, притулившись спинами до стінок ліфта. Пройшло хвилин з двадцять, як кабіна зависла між другим і третім поверхами, ніби не могла визначитись, куди ж їй поїхати далі.
Залишитись тут було ініціативою Маршалла. Доріс, на диво чоловіка, виявилась не проти, тому вони так і не натиснули на аварійну кнопку.

- Маю за честь. А ти в нас...?

- Бонні. Одразу попереджаю, пожартуєш про Клайда і я за себе не відповідаю, - вона тицьнула в нього пальцем. Це виглядало комічно, оскільки його пучок був увесь вимазаний чорнилом.

- В дупі якої каракатиці ти копирсалась, Бонні?

- В дупі твоєї мами.

Маршалл схвально усміхнувся. Йому подобається ця кнопка, яка перед ним корчить з себе крутого поганого копа.

- Я не бачив тебе раніше. А своїх дівчат я пам'ятаю дуже добре.

- Я з Вашингтону, - автоматично відповіла Доріс. Вона тарабанила пальцями по сумці, невпевнена, чи варто прямо тут дістати щоденник і продовжити читати. Тоді зробила вибір на користь партнера по нещастю.

- Можна питання?

- Валяй.

- Звідки стільки побоїв?

Обличчя Маршалла змінилось. Він відвернувся вбік до дверей, виставляючи гострий профіль напоказ. А за тим і чималу гематому на вилиці.

- Не відповідай, якщо не хочеш.

Можливо, він тутешній вигнанець, байстрюк нижчих класів і на ньому розписуються лише за його існування. Або хтось добряче налигався і поліз битися, вдаряючи себе своїми ж кулаками і ковтаючи ригачку, яка підступила до горла. Та навіть місія могла виявитись суцільним пеклом.

- Один уйобок ніяк не зрозуміє, що він тут лишній.

Отже, звичайна чоловіча натура. Не дивно, якщо тут замішана ще й краля з бідонами шостого розміру.
Террі вже сягнула рукою по щоденник, коли Маршалл заговорив, звертаючись більше до самого себе, ніж до Доріс:

- Бляха, ну невже так важко було завалити його всім разом в душовій?

- В душовій?

Як часто люди товчуть один одного в душових? Не настільки часто, щоб це не виявилось випадковістю. Вона починала здогадуватися, про якого уйобка йде мова.

- Тебе побили в душовій, чи не так? Тебе побив Джек Має...

- Сам знаю, о'кей? - огризнувся чоловік, його наполовину збрита брова нервово смикнулась.

Доріс пригадала ту безформну, ледве дихаючу купу, в яку Маєрс заганяв свій чобіт. Чваак.

- Не пінся. Я теж там була.

- Шикарно, афігєнна новина. От тільки толку з того ніякого, - Маршалл розщібнув толстовку і підняв майку. Його живіт оперезували товсті пов'язки, а ореоли сосків були майже чорними від синців.

У відповідь Доріс відкотила рукав і продемонструвала свій набір сувенірів від Джека. Схоже, це трохи заспокоїло Тодда.

Між ними запала тиша. Маршалл намотував шнурівку від спортивок на палець без нігтя. Він дійсно легко відбувся, легше ніж заслуговував би. Що відрізняло його від інших задирак, яким аж вставляло дрочитися на місіях, так це те, що його жертвою був лише один тип. І Маршалла доводило до оскаженіння те, що він не міг справитися з ним одним.

Він не може надерти зад якомусь парубійку, який вдає з себе дауна-аутиста. Він, який відсидів рік, нюхаючи сморід чужих писків і немитих ніг, він, який був найкращим стрілком після цього ж таки типа, він, який нізащо в житті не образив би жінку.

- Хочеш розповім, чому я хочу, щоб він звалив нахер звідси? - несподіване питання здивувало не лише Террі, яка ледь не вдарилась потилицею об стінку ліфта, а й його самого.

- Ми навряд чи перестрінемось з тобою, а якщо й побачимось, то я буду п'яний до блакитного або вдаватиму, що не знаю тебе.

"Це виправдання?"

Доріс поблукала очима, а тоді ніяково махнула рукою, щоб продовжував. Зрештою, вона не уявляла, наскільки серйозною має бути причина для бійки на очах в десятка голих мужиків.

- В тебе є хлопець?

Доріс відкрила рота, щоб сказати правду, але передумала і натомість похитала головою. Все має відповідати даним в її досьє.

- Ну, неважливо. Був би, я б поставив його в приклад.

Террі повністю відклала сумку вбік. Очевидно, на неї чекає неймовірно захоплююча, повчальна, задушухапальна історія любові. Маршалл не був схожим на того, хто не пирхає при слові "кохання" і не вдає рвотні спазми в день Валентина. Вона знала таких хлопців. Волтер був таким, тільки добре приховував це.

- От уяви, Бонні, хлопця своєї мрії, - він вичікувально втупився в неї, витягнувши вперед підборіддя. - Ну, ну, то який він? Я ж не знаю, що змушує тебе в пориві пристрасті рвати на собі трусики.

- Жоден чоловік не вартий того, щоб я рвала на собі білизну.

- Забудь, феміністка, - він скривився. - Є альфа-самець, за якого ти ладна роздерти своє найдорожче спіднє. Більше того, ви кохаєте один одного понад усе. Він оплачує твої походи по магазинах і купує ті штучки, як ви їх називаєте - тонікі?

- Тональники.

- І цю бурду теж. А потім, - його очі заблищали. - потім забирають його в тебе.

- Тональник? - Доріс не втрималась і саркастично усміхнулась.

- Бляха, хлопця! І що ти робитимеш, якщо знатимеш, хто цьому причина?

- Ти хочеш сказати, Маєрс відбив у тебе дівчину?

Маршалл спохмурнів. Насичене червоне світло збиралось на його обличчі, роблячи схожим на симпатичну але надщерблену горгулію.

- Він її не знає.

- Тоді в чому річ?

Річ в Келлі. Келлі Вордсворт, двадцятитрьохрічній асистентці в нью-йоркському магазині елітного одягу. Справа в її викликаючих світлих бровах, які вона підмальовувала, щоб не виглядати як Мона Ліза. На питання,чому б їй просто не відростити їх, вона завжди закочувала очі і щипала Тодда за жорсткі кущики над сірими очима. В її смердючих сигаретах, таких ядучих, що сам Маршалл кривив носа, але не бридував її вогкими поцілунками.

- Ми зустрічалися три роки. Доки мене не перевели в Соковію, - його голова похилилась, а нога в кросовку почала відбивати такт, збиваючись. - Перед від'їздом ми серйозно посралися, вона сказала, що не хоче мене бачити і нібито розірвала стосунки.

- Але...?

- Я знайшов змогу бачити її. Коли нас відправляють командою в Нью-Йорк. Ти не повіриш, наша теперішня штаб-квартира розташовується навпроти її будинку.

Навпроти їхньої квартири. Маршалл стирчав біля вікна, як приклеєний, і відходив лише задля зняття підозр. Вечорами її силует з'являвся у вікні кухні, де вона розігрівала ТБ-вечерю і з лайкою гримала долонею по старій мікрохвильовці - казала ж йому викинути цей "нікчемний брухт" і придбати нову. Потім танцювала по спальні, освіченій лише екраном телевізора.

Його вибухова Келлі з відділу чоловічого одягу.

- А потім з'явився той штирь з Вашингтона, домашній хом'ячок, пестунчик Пірса...

- Кого-кого? - Доріс подалась вперед. Всередині все похололо.

- Пірса, - роздратовано повторив Маршалл. - Зимовий Солдат його офіційна власність з вересня 2003.

"Що за нахрін"

- Менше з тим. Продовжуй.

Террі вирішила першим же ділом побачитись з Броком. Якщо він нічого не знає, це зблизить їх. Якщо Рамлоу набагато більш втаємничений, ніж вона - місія буде під питанням.

А отже, вона більше не побачить Зимового Солдата.

Доріс пригальмувала. Тоді доведеться попрощатись не лише з довговолосим психом, а й славою. І помахати ручкою Волтеру.

- Все. Більше немає чого продовжувати, - Маршалл відкинувся назад і заплющив очі. Тепер він повністю скидався на обглоданий череп. - Штрукер і тупий консиліум вирішив, що неборака Тодд може котитись під три чорти, а відморожений придурок має очолити команду.

- Я більше не бачив Келлі. Я не можу навіть попроситись назад до них, бо забагато встрявав у бійки і казуси. Хоукінс не дозволить мені перебувати й близько до того хуйла.

- Але ж це не його провина. Він не вибирав собі місця.

- Я знаю, - Маршалл гірко усміхнувся. - Але ж треба обрати віддувайла, еге ж?

Вона не відповіла, тому він замовк теж. Напевно, чекав її розповіді про несправедливість цього жорстокого світу. Проте Доріс не збиралась оголювати душу перед цим типом, взагалі ні перед ким не збиралась. Для чого? Добиваються успіху або егоїсти, або бездушні, або до непристойності багаті, яким залишається хіба що зад підтирати купюрами. Оскільки до останніх вона точно не належала (щось не помітила зайвої капусти в себе вдома), а егоїсткою була з дитинства, хвалитись наявністю чогось окрім розуму не збиралась.
- Може, варто таки викликати когось? - Доріс легенько штурхнула його черевиком, коли мовчанка затяглась.

Вже коли їх витягнули, розсуваючи щелепи ліфта і розсіюючи густе пурпурове світло, Маршалл шикнув їй на вухо:

- Хтось дізнається про оте все, і я наверстаю шанс, коли не виїбав тебе в ліфті. Зарубай.

←◁↭▷→

Світло. Різкі спалахи світла.

Такі яскраві, що розум метається по голові заточеним звіром. Це боляче.

Тоді, там, було багато світла, багато людей, багато ляскаючого тріскоту і чиїхось криків. Хрипкого виття, яке припинилось, щойно голос повністю сів. Щойно він закрив рота.

А крики ж то його

Тепер добре. Ну, як добре. Він лежить у темряві і ні про що не думає. В його мозку безпросвітній туман. Ні мігрені, ні танцюючих кілець і смужок перед очима, але цілковита пустка.

Він так хоче опустити гарячі повіки, натомість спроможний лише на слабке тріпотіння віями.

Не заплющуй очі, дивись, спостерігай, вартуй, а що, як вони повернуться, прийдуть і заберуть тебе знову

Солдат закрехтів і спробував сісти. В горлі, запаленому, роздертому протяжними криками, неприємно запершило. Джеймс навіть не спробував щось сказати - й так розумів, що в кімнаті пролунає тільки тихе квиління, а може, не пролунає й зовсім. Його руки обхопили голову, яка здавалась такою легкою та повітряною, що могла злинути і попливти від нього геть. Доторк власних пальців проходив мов крізь товсті гумові рукавиці.

Він знає, що він Джек Маєрс. Він працює на благо людства. Він вміє вбивати, але лише поганців і ніколи хороших. Так правильно.

А ще невинних, жінок, дітей, старих і немічних

Яка різниця, якщо вони усі проти нього. Кожен з них хоче встромити ножа в його горлянку і кожен з них буде реготати до сліз, коли він здохне. Тому вони мають здохнути першими.

Його мускулистим тілом, наразі прикритим лише легким простирадлом, прокочується хвиля конвульсій, шкіру вкривають сироти, попри глибинний жар. Здається, ніби чоловік дрижить у сильній гарячці. Його босі ноги відбивають чечітку на ламінаті, волосся залазить до рота і в очі, але він занадто втомлений, щоб прибрати його.

Він Джек Маєрс. Він - надія людства.

А ти впевнений, Джекі?

←◁↭▷→

05.08.1953 р.

Мені сниться падіння. Кожної ночі я прокидаюсь на підлозі, бо падаю з чортового поїзда і лечу в прірву. Мене мали впіймати. Але я не можу вловити обличчя того чоловіка, воно розмите і нечітке.
Очевидно, усім вже набридли мої крики, бо Арнім привів трьох білих халатів і ті прив'язали мене ременями до ліжка. Запевнив, що зніме їх, коли мені покращає. Так собі номер люкс.
Але падати я не перестаю.

07.08.1953 р.

Мені бракує компанії. Вони ізолювали мене у власній кімнаті, дозволяють вийти на прогулянку коридором лише тоді, коли я не ставлю дурних питань. Я перестав допитуватися, так чи інакше залишаюсь без відповіді.

Свербить рука.

Кожен візит Арніма закінчується обіцянкою зробити з мене "металевий кулак Гідри". Сумніваюсь, що правильно розумію цей вираз, бо навіть не знаю, що або хто ця "гідра".

12.08.1953 р.

Завтра має пройти якась важлива (за словами Арніма) операція. Він забороняє мені багато спати і кожні дві години змушує пити гіркущі таблетки, схожі на аспірин. Весь персонал носиться, як скажений. Мені моторошно.
Я хочу додому.


←◁↭▷→

Брок ще з коридору почув наближення Доріс: кроки з великими паузами, грюкіт, соковитий мат і тонкий свист дверної ручки. Він відклав каву, витер губи долонею і пригладив волосся, вже іншою. Готувався до численних запитань.

- Ніно, не підскажеш, де я можу знайти Френка... - Доріс стовбичила на порозі, переводячи погляд з рудої агентки, яка підписувала принесені ним пробірки, на нього самого, напівлежачого в шкіряному кріслі. Власні ноги, закинуті на стіл, затуляли її фігурку, тому Рамлоу розвів ступні і якомога привітніше підняв брови.

- Що ти тут робиш?

- Чекаю на зразки, - він недбало кивнув у бік, краєм ока помітивши, як Ніна заусміхалась. Ніби це не вони щойно ледь не потрощили півкабінету, "збираючи розкидані пробірки". Розкидані ними ж.

- Привіт, Бонні.

- Здоров, - Доріс не глянула на Стрейт, одразу попрямувала до нього. Пострибала, грубо кажучи, його так бісили її широкі кроки.

- Щось трапилось? Чи ти згадала про свого старого друзяку Френкі?

- Нам треба поговорити. Негайно, - вона виглядала знервованою. Навіть переляканою. Рукою мацала і тягнула в різні боки бірку на куртці.

- О'кей, о'кей, - він нехотячи підвівся і обхопив її за плечі. - Ми на хвилинку.

- Хоч на десять, тільки не заважайте.

Він хотів було надіслати їй повітряний поцілунок, але Ніна сховала носа в тих своїх баночках і наліпках, поглинена роботою.

"Ввечері майбутня місіс Рамлоу не відбудеться одним повітряним поцілунком"

- То що там? - Брок промуркотів, хапаючись пальцями за петельки незмінних нагрудних ременів. В кутику його вуст все ще залишились пінка від кави.

- Ти знав, що Зимовий Солдат є власністю Пірса?

- Тихіше ти! - він підступив ближче, куди й подівся його піднесений настрій. Чоловік став кислим, як лимонний оцет.

- То знав чи ні? - Доріс розуміла, що зараз вирішується доля їхнього співробітництва, яке поки не просунулось ані на йоту вперед.

- Я чув таке, - він застережливо підняв палець. - але тільки чув.

- І що робити?

- Тобто?

- Пірс ним володіє, тоді навіщо прислав нас сюди? З окремою місією? Невже тебе це не бентежить? - Доріс стукала у всі двері, але не могла ігнорувати поблажливого погляду партнера.

- Броку? - востаннє спробувала вона. - Я не зможу впоратись сама. Повір, хотіла б, та не зможу.
Він підійшов до неї і присів, як біля малої дитини. Його важкі руки опустилися на плечі, війнуло вже знайомою кавою.

- Послухай, Бонні, нам не варто хвилюватись. Почекаємо ще трохи, поспостерігаємо - він напевне видасть себе якось.

Доріс скинула його і відійшла. Вона похитала головою, скривилась. Від цього Броку ой як захотілось вмазати цій дурепі ляпаса.
Приперлася, зірвала йому хороший, наповнений адреналіном секс, а тепер грає в Шерлока Холмса і вважає його доктором Ватсоном. Пірс казав, що вона недалека розумом, але ні слова не промовив про те, якою ж наївною була його напарниця.

Напарниця, мурашки по шкірі.

- Якщо не хочеш допомогти, я сама все зроблю, - Доріс востаннє кинула на нього зневажливий погляд і вийшла, тихо прикривши двері.

Клас, тепер вона його зневажає. Рамлоу виколупав язиком надокучливу кавову зернинку. Таку ж надокучливу, як ця Террі. Хоч як би йому було начхати на їхні стосунки, він мав належати до кола людей, котрим вона довіряла, це був суворий наказ Пірса.

Декілька жартів, задушевна бесіда та пусте вибачення - і вона розтопиться, як типічна жінка, яка знає ціну своєї уваги. Цю формулу він вивів дуже давно, і вона ще ніколи йому не відмовляла.

Частково тому, що його "Удар" складався лише з хлопців.

Він повернувся в кабінет, і Ніна підвела голову, щоб спитати, у чім річ. Але слова застрягли в неї в горлі, бо чоловік виглядав таким знудженим і роздратованим, ніби вистояв двогодинну чергу за пончиками, а тоді ту лавочку прикрили в нього перед носом. Брок важко гепнувся в крісло і закинув довгі ноги на стіл. Ніна незадоволено примітила, що один з його бутсів ледь не перекинув стаканчик з ручками, але промовчала.

- Щось не так? - натомість запитала вона. Рамлоу тріпнув головою, мовляв "навіть не запитуй".

- Террі причепилась, як п'явка. "Френку, нам треба шось робити, Френку, ФРЕНКУ, піднімай свій зад і допоможи мені стати супергероєм", - він відкинувся назад, і крісло жалібно заскрипіло.

- Заспокойся. Вона цілком нормальна.

- Вона дурна, як гуска. Прийшла з вибалушеними очима і почала репетувати, чи знав я про те, що Солдат іграшка Пірса. Та звісно, що знав!

- Пам'ятай, Доріс всього лиш пішка. Вона вірить тобі і вірить Пірсу, він дав їй шанс.

- Але ж вона якось рознюхала про це! Звідки секретарка з мізками меншими за дуло мого Зіг Зауера могла про це дізнатись? - в його очах спалахнула підозрілість.

- Я нічого їй не розповідала. Не збираюсь лізти у ваші справи. Тримай, - Ніна вручила йому двадцять пробірок на підставці. - І наступного разу замикай двері, домовились?
Категорія: Месники | Додав: alxtrr (22.07.2018) | Автор: alxtrr
Переглядів: 38 | Коментарі: 4 | Теги: марвел, ОЖП, ОЖП/Бакі Барнс, Месники, зимовий солдат | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 4
0
1  
Блін, мені того Рамлоу хочеться задушити - скільки можна вважати Террі тупою гускою?! Ну так, вона ж не в курсі всіх ваших з Пірсом інтриг, але щиро хоче докопатися до істини!! Ух, я сподіваюсь, що колись вона зможе плюнути йому в пику!
Автор, все гарно і класно, але коли почнуться якісь активні дії з Доріс у головній ролі? Чекатиму з нетерпінням!
Пи. Си. Чергова порція кальок: "ткнула" на "тицьнула", не "пучок", а "пучка", "офігенна", а не "афігєнна", знову ваше улюблене "справитися" на "впоратися", "по вечорам" на "вечорами", "пригальмувала", а не "притормозила", "наближення", а не "приближення", "соковитий", а не "сочний", "скинула", а не "стряхнула", "суворий", а не "строгий", "секретарка", а не "секретарша".
Натхнення вам! Чекаю на продовження!

2  
Дії скоро почнуться, не хвилюйтеся! Сподіваюся, історія не здається занадто розтягнутою - я, як можу, намагаюся передати характери героїв і атмосферу. Обіцяю, що наступна частина вам сподобається.

3  
А щодо кальок - деякі сталися через мою неуважність, але такі як "афігєнно" - це стилістика (принаймні я хотіла передати живу, необов'язково літературну мову)

0
4  
З нетерпінням чекатиму динамічного розвитку подій. І не партеся - сюжет розвивається саме так, як треба. А то більшість авторів спішать якомога швидше розкрити карти перед читачами, що не завжди цікаво.
Ну добре, афігєнно, так афігєнно...))))

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]