Український Фанфікшн
Головна » Статті » Фільми » Месники

Для танго потрібні двоє. Глава 7
Господь зверху дав людині руку із заліза
Х/ф "Моя прекрасна леді"


"Її ніс так гучно хруснув о Господи"

Бійців наче активували вигуком з Мортал Комбат, який сповіщав про початок бійки. Вони втрьох кинулись на Джека, збившись в купу ніг, рук та голів. Доріс була готова побачити лінії здоров'я над їхніми головами. Лінії, які стрімко втрачали зелений колір.

Поведінка Хоукінса її здивувала. Він присів у кутку, схилившись над чимось. Кимось. Тільки зараз Террі помітила непритомного, у якого з вуха витікав струмочок крові.
Очевидно, бідолаха просто опинився не там, де мав бути. Нічого серйозного з ним не трапилось, бо Хоукінс підвівся і широкими кроками перетнув кімнату. З його кишені випірнула рація.

- У разі необхідності використайте шокер, - він навис над Доріс, крізь зуби цідячи наказ. Тоді включена рація зашипіла, на момент перекривши надсадне дихання агентів, які товклися позаду.

Товклися занадто довго. Транквілізатор не діяв.

Хоукінс вже був біля Лайзи, кричав у динаміки рації по допомогу. Доріс стояла, притиснувшись до стіни, не знаючи куди подіти руки та чи ще довго ослаблені ноги витримуватимуть її вагу. Вона здавалась самій собі важкою, як валун, і помітною, як одиноке підпалене дерево в полі.

Все, що їй залишалось робити - це спостерігати за спробами бійців вгомонити Джека. Він був меншим за них, стрункішим і нижчим, але один з трьох ведмедів вже похилився, притулившись до металевих шафок. З-під його руки на носі цвиркала червона рідина зі згустками, а ноги підгинались, як в старого. Інші двоє, добряче впріті і розпашілі, поскидали автомати з плечей і відкинули їх подалі. Ніби голіруч могли зупинити його одного.

Джек лякав. Його волосся металось з боку в бік, на спині розплилася пляма поту і з'явилися дірки. З розтуленого рота виривались тваринні рики. Але найгіршим була та рука. Вона рухалась точнісінько як правиця, жива і мертва водночас, блокувала удари і сама нещадно посилала їх один за одним. По кімнаті стрибали безтурботні сонячні зайчики, плоди неонового світла і відполірованого металу.

Вона хотіла вистрілити і покінчити з цим усім, але боялась поцілити в одного зі спецназівців. Джек ніби почув її думки - і ось, один агент вирублений біонічним аперкотом, а другий хвицає ногами в повітрі, хапає бажане повітря ротом і тормосить шатена за руку. Його пальці сковзають і не можуть вхопитися за кінець однієї з пластин.

Той чолов'яга важить кілограмів зі 180, плюс вага усього спорядження. І все ж, він тут, сіпається в повітрі, як черв'як, нанизаний на гачок, хрипить і булькає здушеними трахеями.

- Де підмога?! - Доріс розпачливо закричала до Хоукінса. На його загостреному обличчі, поораному дрібними зморшками, відбилась помітна тривога.

- Шокер! Використай шокер!

Доріс знову повернулась до протистояння. Спецназівець вже на підлозі, бореться з ножем, який до того сидів у чохлі на стегні. Його ж зброя обернулась проти нього. Під тиском зверху лезо невпинно наближалось до пульсуючої артерії, що канатом вилась по шиї.

- Ну ж бо! - за дверима почувся тупіт численних пар ніг.

"Кинь ніж кинь кидай ЗАРАЗ ЖЕ"


Сталевий кінчик торкнувся шкіри, виступила перша рубінова крапля, схожа на гранатове зернятко.

- Джеку! - її голос наче пролунав звідкись зверху. Довговолосий сіпнувся і обернувся. Террі не здивувалася б, якби їй сказали, що він тільки зараз помітив її.

Хоч надокучливі пасма падали йому на обличчя, вона не могла не помітити три нерівних сліди на його щоці, свіжих і наповнених кров'ю. Сюрреалізм зашкалював.

Вони зустрілись поглядами. Тьмяні очі проти хворобливо-блискучих. Террі ніби падала вниз, у бездонну прірву, жодного виступу чи заглибини, щоб вхопитись.
Такий погляд буває, коли на людину мимоволі нахлинуть спогади або думки, і вона сидить, міряє одну точку невидющим зором, не чує і не бачить нікого.

От тільки він був у повній свідомості.

Цього вистачило, аби вибити з рук ножа і відбутись неглибоким порізом. Спецназівець кивнув, і вона вистрілила. П'ять тоненьких, як павутинка, зигзагів кобрами полетіли і вп'ялись в широку спину та ліве плече. Сухе тріскання заповнило повітря. Джек засіпався, як маріонетка з обрізаними ниточками, навколо його протезу затанцювали крихітні блискавки.

Проте він не впав. Ба більше, він повернувся до неї цілим корпусом і повільно чвалав назустріч, втративши інтерес у попередній жертві.

Доріс нажахано скористалась шокером ще раз. Тріск. Джек стоїчно витримав черговий удар. А тоді човгання повторилось, несучи його все ближче і ближче - кремезного, розлюченого, глухого.
Спецназівець досі відкашлювався на підлозі, Хоукінс був надто заклопотаний непритомною Лайзою.

Їй ніхто не допоможе. Вона сама.

Доріс так сильно втиснулась в стіну, що хребтом відчувала холод бетону. Ритм її серця нагадував стукіт коліс потяга, що ось-ось зійде з колії.
Він за пару кроків, затуляє собою все світло, вивищується над нею, як одна з соковійських гір. Вона бачить випуклі вени на його правиці, кров і свіжі порізи, відчуває його гаряче дихання, вона під гіпнозом. Біоніка зловісно виблискує, перед тим як вхопити її за шию.

Доріс стріляє востаннє. Тріск, сильніший за попередні, востаннє розкроює сперте повітря.
Його литі м'язи ходором ходять під дією струму. Шатен до останнього дивиться їй в очі, і Доріс знову провалюється в темряву, в глибину моря під час шторму, без шансу на порятунок. Вона не відчуває, як по щоках котяться сльози. Судомно тримає палець на протертій кнопці, доки струм не закінчується.

Чоловік падає на коліна, промахується і хапає її за руку, холод металу обпікає не гірше за вогонь. Доріс кричить, намагаючись вирватись, відчуває, як його пальці видирають волосся на руці. Їй страшно.

Вона бачить, як пластини на його протезі плавно зміщуються у зручніші для власника позиції. Безшумно, без притаманного металу скреготу.

Барнс зчіпляє долоню остаточно, впиваючись в ніжну плоть, і втрачає потрощену свідомість. Тягне її за собою.

- Допоможіть! Будь ласка! - Доріс змушена опуститись поруч з уже знетямленим Джеком. Вона з усієї сили намагається розігнути його довгі металеві пальці, в процесі здирає ніготь і дряпає себе ж, але нічого не виходить.

Її руки трусяться, сльози затуманюють зір.

Вона безсило сповзає вниз, прикривши очі. На задньому фоні чує, як всередину вриваються якісь люди, лише чорні та білі плями в її свідомості. Хоукінс щось кричить і вказує спочатку на неї, потім на чоловіка в кутку. До неї хтось наближається, але вона така втомлена, така втомлена.

Останнє, що вона чує перед тим, як провалитися в темряву, це знайомий німецький акцент.

- Бонні... - чиїсь руки ніжно взяли її під пахви. Вона так хотіла залишитись в цих обіймах, від них пахло терпкою кавою, а щось помаранчеве лоскотало шию.

←◁↭▷→

Щойно вона розплющила очі і яскраве біле світло різануло по зіницях, її затопила паніка. Той псих біля неї, він тримає її, вона мусить вибратись.

Доріс різко сіла, дезорієнтована і слабка, але рішуче налаштована. Вона готова була дати драла, щойно побачить знайому руку на своєму зап'ястку.
Але вона більше не лежала на підлозі у душовій, підібравши до себе коліна, щоб не торкатися Джека. Тепер Террі була у вже знайомому білосніжному відділенні медпункту.

Навколо кушетки м'ятного кольору, яку вона займала, були ще дві. На одній з них лежала Лайза, досі без тями. Залізорукий добряче розписався на ній: ніс жінки вкривала товста марлева пов'язка, просякнута посередині, на розбитих губах запеклась коричнева кров, наче помада.

- Ти як?

Доріс здригнулась від несподіваного тихого голосу. Поруч із нею стояла Ніна і уважно дивилась на її обличчя. Коли вона нахилилась ближче, на Террі війнуло запахом кави з душової.

"Ось хто мене підняв"

- Ти була в такому трансі, що й не помітила як я підійшла, - вона погладила її плече.

- Де він? - Доріс напряглась, кожна її клітинка стиснулась втричі, ніби вона хотіла зникнути. Тоді жінка раптом щось згадала. Террі рвучко відкотила рукав куртки.

Трохи вище кілець життя був доказ, що те все їй не наснилось і не вигадалось під час нудної роботи. Як нагадування, на її шкірі проступали жовті сліди, обриси пальців, його пальців. Вони скидались на необережні, розведені водою плями від фарби, залишені розсіяним художником. Доріс потерла руку - а що, як вони стеруться? Синці відкликнулись далеким, глухим ниттям, яке збільшиться вже назавтра.

- Де він?! - Доріс закричала, хапаючись за шкіряну обшивку. Їй хотілось істерити і плакати, втекти подалі від цієї кімнати, від Лайзи, яка, наче труп, лежала поруч, від того кошмару.

- Заспокойся, Бонні, тихо, його тут немає, - Ніна простягла руки до Террі, яка штовхала ногами порожній простір попереду себе, наче хотіла відбитись від когось. Руда вхопила її за плечі і струснула, достатньо, аби Доріс поглянула на неї.

- Його тут немає, окей? Все вже закінчилось.

- Х-хто він такий?

Ніна опустила очі вниз, на свої довгі витончені ноги. Щось у цьому русі насторожило Доріс, і вона була вже готова відмовитись від запитання, коли Ніна випрямилась.

- Цей чоловік працює на Гідру вже дуже давно. Я трохи здивована, що ти не знаєш, хто він, - вона помовчала. Доріс відчула, як хватка Ніниних рук стала жорсткішою. - Його кличуть Джеком Маєрсом, але насправді він Зимовий Солдат.

Останні два слова відлунням кружляли в її вухах, відбиваючись від стінок і кружляючи по колу. Букви почали стрибати з місця на місце, складаючись у нісенітниці. Доріс занудило. Її шлунок прагнув вибратись на волю разом із сьогоднішнім скупим сніданком.

Його звуть Джеком Маєрсом, але насправді він Зимовий Солдат

- Х-хто? - тільки й спромоглась вона. Террі й сама розуміла, як безглуздо було перепитувати. Проте вона спитає ще раз і ще раз, буде перепитувати доти, доки Ніна не усвідомить, що помилилась і назве їй якесь інше ім'я, далеке і непотрібне. Це не може бути він. Це неправильно.

"Він моя місія він моя місія ні ні боже це неможливо"

- Бо, я розумію, що ти пережила забагато як на свій другий день, але ти маєш бути сильною. Він більше тебе не зачепить, таке трапляється раз на декілька місяців... - Ніна нехотячи помітила, як очі Доріс поглинув жах. Тваринний жах перед тим, від чого не втечеш, неважливо, як швидко будеш бігти.

Вона відійшла, щоб знайти дозу "Кваальюду"*. Доки набирала заспокійливе, почула, як гупнули двері, а за ними - знайомі кроки з ледь помітним шаркотінням. Попри стресову ситуацію, Ніна усміхнулась.

- Бонні!

Доріс шарпнулась в бік свого несправжнього імені. До неї біг Брок. Його волосся, завжди недбало прилизане назад, тепер трохи розтріпалось, а в очі кидалася голизна на його грудях, там, де зазвичай висіли ремені.
Террі відчула краплю полегшення, проте силует Зимового Солдата досі стояв поруч і тримав її за руку.

Стискав її, нагадуючи, кому вона тепер належить.

- Господи, Бонні, з тобою все гаразд? - Брок окинув її поглядом у пошуку наявних травм. - Я чув, що трапилось.

- Він моя місія, - прошепотіла Террі, з роздратуванням і невпізнанням самої себе помітивши, як на очі знову набігли сльози. - Броку, я не зможу.

- Доріс, про що ти говориш? - Рамлоу теж знизив голос, його брови нахмурились.

- Він моє завдання, це він Зимовий Солдат. Броку, я не зможу доправити його, я не можу, - Доріс зайшлась плачем.

- Господи, що трапилось тепер? - коли Ніна підійшла зі шприцем напоготові, Брок ніяково обіймав Доріс, тримаючи дистанцію. Він кинув глибокий погляд на руду, і та відповіла таким самим. Тоді підійшла до Террі, яка аж заходилась від ридання.

- Гей, гей, тихенько, - різкий аромат еспрессо огорнув Доріс у затишний кокон, ледь не запаморочивши голову. - Вже все позаду. Ти впораєшся.

Доріс ховалась в її обіймах так довго, як тільки могла собі дозволити. Понад її згорбленими плечима тихо перемовлялись Ніна і Брок, але фрази не долітали до її вух.

Вона зустріла його раніше, ніж очікувала. І всі ті дурниці зі Щ.И.Т.а, що їх розповідали один одному, як традиційні легенди, виявились аж ніякими не дурницями.

Він впорався з чотирма міцними чоловіками, більшими за нього самого. І ледь не вбив іще одного, того, хто встав йому на шляху. А може й вбив. Доріс не знала і навіть не здогадувалась, у якому стані зараз той бідолаха.

І рука теж не була вигадкою. Вона була занадто реальною, щоб бути правдою. Та де ж там, тепер в Доріс є синці як печатка, угода на цю трикляту місію.

Вона не зможе. Вона не здатна доправити його у Вашингтон, хай навіть з допомогою Брока. Джек був смертельно небезпечним, він був хворим психопатом, а вона - всього лиш секретарка, яку відправили на вірну смерть.

Її підставили

Ця думка шугнула швидко, як імпульс, занадто в'юнка, щоб її впіймати і обміркувати. Доріс мимоволі повернулась до Джека, намагаючись вималювати в уяві його портрет. Портрет її цілі.

Те, як вона тонула в його очах... Це не було схоже на романтичне відчуття, яке неодноразово описують у фільмах та книжках, змушуючи маленьких дівчаток замріяно охкати в очікуванні свого чуда. У цьому випадку тобі не вистачало повітря, ти починав панікувати, ти падав без вороття назад.

Вона ніколи в житті більше не подивитися йому у вічі. Вона боялась, що не зможе вибратись назад, якщо таки порушить обіцянку.

- Бонні... Я знаю, це недоречно, але у тебе завтра перше тренування з агентом Андервудом. Можливо, ти захочеш перенести його? - Ніна погладила її по спині.

За звичайних умов Доріс скористалася б таким шансом - відгуки підліткової натури, ще з тих часів, коли мама дозволяла не піти в школу. Але вона чітко відчуває біль у руці, чітко пам'ятає лють і нелюдяність, з якою Солдат розкидав суперників.
Якщо їй доведеться боротися з ним, вона має хоча б привести себе у форму.

- Не треба. Я прийду.

- Гаразд, - Ніна притиснула її до себе, і Доріс втомлено заплющила очі.

←◁↭▷→

Двома поверхами вище, прямісінько над медпунктом у своєму кабінеті неспокійно ходив Хоукінс. Чоловік міряв широкими кроками приміщення, кабінет, сумісний з лабораторією, і скидався на велетенську лелеку. Його цапина борідка стирчала врізнобіч, як і пухнасте сиве волосся.

- Чим ти думав? Поясни мені, невже так важко було проігнорувати і цей раз? - він зупинився і підійшов до кушетки м'ятного кольору, потемнілої від часу та клієнтів. От тільки обшивка на ній була добряче роздерта.

Завдяки йому. Джеймс сидів - голова опущена, губи міцно стулені, ноги випрямлені - і несамовито нищив блакитнувату шкіру на сидінні. Він любив те відчуття, коли прохолодна шорстка обшивка рвалась під його натиском - це заспокоювало.

- Джеку, для чого? Навіщо ти побив його так, ніби від цього залежало твоє життя?

Джеймс не підвів голови, щоб зустрітись з доктором. Це не його ім'я, і він не бачив сенсу прикидатися, що приймає його.

- Залиш ти це чортове крісло в спокої! - Хоукінс розлючено вхопив його за руку. Тієї ж миті Барнс відштовхнув його, вибивши з худих грудей професора все повітря.
Хоукінс повалився на паркет, місцями затертий від ходіння. Кабінет був таким же старим, як і сам власник, як і вся тутешня база.

Як і сам Барнс.

Він і Хоукінс - абсурд, якщо подумати - були майже однолітками. І все ж, між ними була прірва, яку не виміряєш роками.

Джеймс помічав як Рендалл старішає, як його шкіра тріскається павутиною зморшок, а волосся змінює свій колір з осінньої міді на відтінок першого брудного снігу.

Чого ніколи не траплялось з ним самим.

Кожного дня він прокидався без болю в суглобах, без потреби терміново сходити в туалет чи начепити спинний корсет. Його тіло було натренованим, щоки та підборіддя - вкриті щетиною без найменшого натяку на бодай один сивий волосок.

Йому виповнилось дев'яносто три, а він все ще меткіший за молодих тутешніх агентів.

Хоукінс повільно піднявся, стріпуючи з халата невидимий порох. Його злість випарувалась так само швидко, як і вчорашні декілька рюмок глінтвейну, випиті зі Штрукером після обіду.

- Вибач, я... не подумав, що роблю, - він остаточно підвівся і тепер ховав руки в кишенях халата, щоб Джеймс не помітив, як вони тремтять. - Але й ти маєш стримувати себе. Пересилювати.

- Він живий? - тільки й запитав шатен, повернувшись до оббивки.

- Ще трохи і поламане ребро прокололо б його серце. Він живучий, - доктор сухо констатував медичні факти і промовчав про те, що вчора їм доводилось буквально зішкрібати Тодда зі стінки.

Барнс нарешті підняв очі, і Хоукінса в сотий раз пронизало те відчуття, яке з'являлось щоразу, варто було його пацієнту подивитися на нього - всеохопна, неосяжна туга. Туга за чимось, чого у нього (та й в Джека теж) ніколи не було. Він вкотре швидко відвернувся, перед тим як сказати те, на що ніяк не міг наважитись вже досить довго:

- Джеку, мені шкода. Але я змушений відвести тебе до Семптона.

Поза своєю спиною він відчув рух. Прізвище його колеги діяло на Солдата як удар розжареним батогом. Та й на нього самого, по правді кажучи, теж.

Барнс знав, що це означає. Похід у затхле, погано освітлене приміщення, де єдиним предметом інтер'єру було обшарпане крісло - означало кінець.
Кінець і початок водночас.

- Рендалле... - Джеймс помітив, як гострі плечі Хоукінса здригнулись. Він лише нещодавно почав звертатись до нього на ім'я і знав, який ефект це має на старого.

Він не може піти туди і втратити все, що здобув за цей час.

- Я знаю. Але це остаточне рішення. Я мав зробити це ще місяць тому, - Хоукінс зробив вигляд, що розбирає папери на столі.
В душі йому було начхати на ті дурнуваті бланки та дозволи на проведення експериментів. Але він не міг змусити себе обернутись і зустрітись віч-на-віч з тим, кого він щойно прирік на дві години скаженого болю і крику, від якого потім неможливо навіть хрипіти.

Барнс більше не озивався.

Він нащупав язиком сліди від капи у роті, і слина набула нудотного гумового присмаку.
Категорія: Месники | Додав: alxtrr (12.07.2018) | Автор: alxtrr
Переглядів: 62 | Коментарі: 3 | Теги: марвел, зимовий солдат, Месники, ОЖП, ОЖП/Бакі Барнс | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 3
0
1  
Блін, Террі жаль... Бакі, що ж ти робиш? Контролюй себе хоч трішечки і не завдавай болю Доріс. Ти ж міг їй руку зламати! Бррр, як згадаю... 
А Террі молодець! Я про шокер і про тренування. Правильно, хай хоч трохи вийде з образу занудної секретарки і зуміє як не дати відсіч, то хоч захистити себе. 
Очікую на нові деталі про цю пару! 
Пи. Си. Рація з кишені штанів Хоукінса не винирнула, а випірнула або виринула. І слово "справиться", котре у вас повторюється двічі, виправте на "впорається". 
З нетерпінням чекатиму на продовження! А вам, як завжди, бобра, печеньок та побільше натхнення!

2  
Дякую, одразу виправлю! Сподіваюсь, протримала трішки інтригу :3

0
3  
Ну так, це однозначно...)))))

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]