Зорепад
| Двері в кімнату тихенько прочинилися, Ервіну дуже не хотілося різко будити Леві. Але капрал не спав. Він сидів за столом і перебирав якісь папери, при цьому його погляд був розфокусованим. Здавалося він перебуває не в кімнаті, а десь дуже далеко. Його чоло перетинала вертикальна зморшка, вся його постать виглядала похмуроою і сумною. Як тільки підлога риппнула під чоботями Сміта, Акерман здригнувся ураз скидаючи пленеу минулого з себе, він встав з-за столу: –Командир,- голос капрала став стривоженим,- щось сталося? – Ні-ні, усе гаразд.- Трошки ніяково посміхувся Ервін.- Я до тебе не як до капрала, а як до друга, так що залиш весь цей офіційний непотреб десь подалі. – Добре,- Леві трішки розслабився,- і що ж привело тебе о другій годині ночі до мене? – Я... Ну...- Ервін неміг підібрати слів. Це було так не схоже на нього, що Акерман підвинув стіл до ліжка, і запропонував Сміту свій стілець. – Може ти хочеш чаю? Якщо це буде доволі довга розмова то я можу піти заварити його.- сказав Леві. – Ні,- заперечно захитав головою Ервін,- це не буде довга розмова, я лише хотів запитати чи не захочеш ти подивитися зі мною на зорепад? Він так тихо проговорив кінець свого запитання, що Акерман не зовсім зрозумів куди саме його запрошують, але прерпитувати не хотілося, було видно що Сміту і так не легко далося це запитання. – Хоча, ні, ти вибач мені, у тебе явно були якісь важливіші справи,- зніяковіло сказав Ервін, подивившись на купу паперів на столі,- тож мені, мабуть, краще піти і не забирати твій час. –Все гаразд,- відповів Леві,- я піду з тобою, а ці папери зачекають до завтра, я все одно вже не можу на них дивитися, так вони мені остогидли за останні три години. І, о диво, Акерман ледь-ледь посміхнувся йому. – О! То ти і так вмієш?- майже зі щирим здивуванням запитав Сміт – Ходімо вже,- трохи сконфужено відповів капрал. Вони вийшли на вулицю, було доволі тихо і спокійно, весь розвід корпус спав, увесь крім них. Леві було навіть цікаво, навіщо Ервін покликав його вночі на зовні. Сміт спокійно крокував до воріт корпусу, Акерман хотів було уже спитати куди все таки вони прямують, але Ервін подивився на зоряне небо, і посміхнувся щасливо немов дитина. Він схопив Леві за руку і майже побіг уперед, – Давай скоріше, треба поспішати, а не то ми все пропустимо. Леві здивовано подивився на їх руки, а потім знову на щасливе лице Ервіна, і на душі йому стало якось так легко і приємно. Буквально на декілька секунд він ніби перехопив цю ейфорійну хвилю щастя, що розповсюджував навколо себе Сміт. Вони покинули корпус, і вийшли до гарної галявини. Акерман не помічав її раніше, щоб знайти її треба було пройти через доволі високі кущі і спуститися з пагорба. – Я вже давно її запримітив,- посміхнувся Ервін,- я приходжу сюди коли хочу подумати чи коли мені сумно. Я лягаю на землю і дивлюся на небо, на хмари, на сонце і розумію, що це життя чогось ще варте, і допоки сонце буде світити для мене я буду радіти йому. Сміт всівся на землю і додав: – Сьогодні я хочу показати тобі красу цього світу, не дивлячись на його жорстокість і небезпеки, він ніколи не пререстає мене зачаровувати. Коли Леві сів на землю, Сміт уже ліг і дивився на небо. Акерман також влігся, він не міг зрозуміти чим збирається його здивувати Ервін, він уже давно не той молодий хлопець що вибрався із підземелля і був зачарованим висотою і безкінечністю небесного покриву. З тих пір він вже встиг звикнути і до сонця, і до зірок. Вони більше не полонили його серце своєю красою, кожного разу коли він дивився на них, вони стали для нього звичайною рутиною, а отже розгубили всі свої привабливі чари. Леві дивився на зоряне небо, і спогади знову почали захоплювати його. Він згадував, як після втечі із підземного світу вони з Фраланом й Ізабель сиділи на даху і також дивилися на зоряне небо. Тоді воно здававлося їм якимсь казковим, разом з них асоціювалися усі їхні мрії. Цей світ тоді зумів заворожити його серце і впевнити у своїй фантастичності. Саме тоді він Акерман вперше за довгий час повірив у те що може стати щасливим. А наступного дня світ забрав у Леві його друзів, тих хто був для нього усім, жорстоко і саркастично нагадавши капралу, що щасливим йому ніколи не бути. Тепер же лежачи на землі і дивлячись на небо, Акерман відчував біля себе тепло тіла Ервіна, і його розмірене дихання. Вони лежали мовчки доволі довго, і тоді Сміт заговорив тихим і спокійним голосом: – Я привів тебе сьогодні сюди, аби нагадати, що світ і досі не втратив своєї краси, просто ти перестав її помічати. Скоро почнеться зорепад, так це явище називають, я не дуже знаюся на цьому але впевнений що падають не зірки. Мені здається його прозвали так лише через неймовірну видовищність. Я хочу аби не зважаючи на всі утрати і незгоди ти не забував милуватися перкрасним. Не закривав усі дива цього світу для себе. Як тільки Ервін договорив по небу пролетіла зірка, здавалося що вона падає лишаючи по собі яскравий сяючий хвіст. А потім усе небо заполонили десятки хвостатих зірок. Вони летіли вниз і трішки мигали, це було просто неймовірно. Було дивне відчуття ніби небосхил зачарували, змушуючи показувати картинку з якоїсь казки. На декілька секунд Леві забракло повітря, часом йому здавалося що ніщо і ніколи вже не змусить його полюбити нічне небо. Але фантастичному зорепаду це вдалося. На цей раз Акерман взяв за руку Ервіна, Сміт подивився на нього і побачив що той знову посміхається, на цей раз більше і щиріше. – Дякую,- ледь чутно сказав Леві Ервіну. Він не дивився на нього, бо боявся пропустити хоча б секунду зорепаду. Але в його очах знову загорілася любов до життя і світу, і цього було більше ніж достатньо щоб зробити щасливим Сміта. Він посміхнувся, а потім тихенько розсміявся – це був найкращий день у його житті. | |
|
| |
| : 151 | : 2 | |
| : 2 | |||||||
| |||||||
0
