Тенденція на поцілунки

Мікаса Акерман йшла коридором, вишукуючи Ерена, коли раптом їй назустріч вискочив весь якийсь начебто скуйовджений капрал Леві. Дівчині навіть здалося, що він ледь зубами не заскрипів, коли її побачив. Хоча такого точно не могло бути. Це ж капрал — він майже завжди незворушний.

Брюнетка навіть не встигла віддати честь старшому за званням, коли звідкись вискочила Ханджі Зої з маніакальним блиском в очах, котрий зазвичай не віщував нічого хорошого. Комусь. Дівчина навіть знати не хотіла, хто став черговою жертвою божевільної вченої.

— Ха! Леві, ти попав! — закричала Ханджі радісно, ледь чи не підскакуючи на місці і тицяючи пальцем у Мікасу. — Тобі попалася вона, так що виконуй умови, як і домовлялися!

— Це обов’язково? — процідив найкращий воїн людства, похмуро дивлячись на вчену.

— Аякже! Ти ж програв! А умова яка була? Нагадаєш?

— Не треба. — ще більш похмуро сказав капрал і тепер так само похмуро подивився на Мікасу.

Найкраща в 104 кадетському корпусі стояла, хмурилася і не розуміла що тут відбувається, що задумала Ханджі, у що влип капрал Леві і яким чином тут замішана вона.

— Я можу йти? — спитала ввічливо, адже треба було ще знайти брата.

— Ні! — вигукнула Ханджі. — Забороняю! Принаймні, поки Леві не виконає умову!

— Умову чого? — почала втрачати терпіння Мікаса.

Поки вони страждають тут дурнею, вона вже могла б знайти брата і поговорити з ним.

Але Зої тільки радісно захіхікала.

Капрал Леві стояв і похмуро дивився на Мікасу, котра теж дивилася на нього не менш похмуро. Тоді він зітхнув, як смертельно втомлена людина, від котрої вимагають неймовірних дурниць, пробурмотів собі під ніс: — Чокнута титанофілка… Не відчепиться ж. — підійшов прямо до Мікаси, котра вже втрачала терпіння і хотіла просити пошвидше виконати цю бісову умову, котра тільки затримує її тут, і поцілував.

— Так!!! — закричала радісно Ханджі, піднявши кулаки вгору.

Мікаса була в глибокому ступорі та шоці, але капрал дуже швидко перервав поцілунок, розвернувся і пішов коридором.

— Гей, це надто швидко! — прокричала йому вслід явно розчарована вчена.

— Умову я виконав, так що пішла до біса, титанофілко. — пролунала відповідь найкращого воїна людства.

— Але так нечесно! — тупнула ногою явно засмучена Зої, і кинулася вслід за Леві. — Поцілунок повинен тривати довше, а ти… — далі їхні голоси затихли за рогом.

Шокована Мікаса самотньо стояла посеред коридору і ніяк не могла зрозуміти: чи то у неї поїхав дах, чи то її справді щойно поцілував цей злісний коротун. І що з цього було гріше?

***

Мікаса не могла зрозуміти, як вона тут опинился і як могла погодитися на таке. Але біля неї сидів майже весь 104 загін і азартно рубався в карти, котрих в її руках було якось надто багато.

Дівчина погано тямила, що вона тут робить і навіщо їй це, коли вона могла піти потренуватися, або в конюшню, або зайнятися ще чимось більш важливим, аніж ця дурня. Але Ерен дуже гаряче її попросив, і вона здалася. А тепер сидить з повними руками карт, тоді як у всіх навколо вже порожні руки, і, здається, починає розуміти, що програла.

Це підтверджують і крики інших гравців:

— Ха, Мікаса програла!

— Так! Тепер треба придумати їй покарання!

Ерен поглянув зі співчуттям, а Мікаса сказала:

— Але я ж майже не вмію грати.

— Ми тебе вчили! — вигукнув Конні.

— І ти навіть виграла декілька перших партій, підтверджуючи те, що новачкам щастить! — влізла Саша. — Так що не треба тут!

— Так, народ, треба придумати Мікасі покарання за програш. — азартно потер руки Ерен, і брюнетка здалася. Якщо братові весело, повинно було весело і їй.

— От тільки не треба банальщини. — промовив Жан, задумливо дивлячись на Мікасу. — Давайте придумаємо щось оригінальне.

— Але що? — запитав Армін, котрому було жаль Мікасу, адже невідомо що може придумати ця компашка.

— Вона ж у нас найкраща учениця, так? — протягнула Імір задумливо, обнімаючи Крісту. — Найскладніші завдання клацає, як горішки. Значить, треба придумати їй щось не менш складне в покарання.

Мікаса похмуро втупилася у брюнетку, котра тільки хмикнула у відповідь.

Але іншим ідея сподобалась.

— Точно! Знаю! — вигукнув Ерен, ледь чи не підскакуючи на місці. — Нехай поцілує капрала Леві!

Після цього вигуку наступила шокована тиша. Все гравці намагалися переварити щойно почуте. Мікаса ж дивилася на брата і ніяк не могла зрозуміти, як він міг так її підставити.

— А що… — протягнув Жан. — Мені подобається. А вам?

— У цьому щось є…

— Так!

— Цікаво…

— Це буде диво, якщо він її не вб’є після такого!

— А мене ви спитати не забули? — зашипіла Акерман.

— Картярський борг — справа свята! — відповів їй багатоголосий хор.

— Так що ноги в руки і пішла виконувати! Термін — до заходу сьогоднішнього дня! А інакше… Наше покарання буде воістину жахливим! — з пафосом закінчив Жан, і всі його підтримали.

Мікаса заскрипіла зубами. Покидьки.

Її підхопили під білі рученьки і поволокли з кімнати, залишили в коридорі і закрили двері перед самим носом. Мовляв, не повертайся, поки не виконаєш завдання.

Залишившись у коридорі, дівчина похмуро подумала, що вона якось їм усім помститься. Як — ще придумає. Але помститься обов’язково.

А тепер залишалося питання на засипку — як виконати завдання, тобто, поцілувати капрала Леві, і залишитися при цьому живою?

Чомусь їй згадався той дивний чи то поцілунок, чи то ні, котрий був на спір. Щоки одразу ж запалали, але дівчина рішуче прогнала цей спогад з голови. Знайшла про що згадувати! Тут треба думати, як не заробити покарання у вигляді чистки всього і назавжди від оскаженілого коротуна.

Адже вона збирається виконати завдання. 

Програвати Мікаса Акерман не любила.

Тому, зібравшись з духом, вона рішуче попрямувала в бік кабінету жертви картярського боргу. Придумає щось по дорозі.

Придумати нічого не встигла — назустріч їй раптом вискочила ця сама жертва. Побачила її і невдоволено пробурчала:

— Акерман, ти чого це вештаєшся без справи?

Мікаса вирішила діяти швидко і рішуче.

Підійшла впритул до капрала, котрий від такого підняв брову, сказала: — Пробачте, сер, але мене змусили. — швидко клюнула в губи ошелешеного чоловіка (адже вони не уточнювали як саме вона повинна поцілувати) і погнала з усіх ніг в невідомому напрямку.

Уб’є — не уб’є? Хоча, навіщо гадати? Точно уб’є! З особливою жорстокістю…

***

104 загін драяв усе, що бачив, і поминав нехорошими словами найкращого воїна людства разом з його охайністю. Вони старалися не згадувати оскаженілого капрала, котрий увірвався в їхню кімнату і побачив карти, котрі вони не встигли прибрати.

Дісталося всім. Не допомогли навіть капітан Ервін і майор Ханджі.

Мікасі випали конюшні. Дівчина мовчки взялася за покарання, тому що знала: вона не та людина, котра буде виправдовуватися, а коротун — не та людина, котра буде слухати ці виправдання. Робота, заодно, допомагала вигнати з голови всякі дурні думки і спогади.

Похмурий капрал зайшов у конюшні перевірити роботу.

— Що в тебе тут, Акерман? — похмуро запитав він.

— Майже все, сер. — відповіла брюнетка рівно. — Залишилося тільки підмести.

— Закінчуй давай і бігом до їдальні, а потім на тренування. — звелів Леві і попрямував до протилежного виходу повз Мікасу. — Біля конюшні хто прибирає?

— Саша Брауз, сер.

Не удостоївши її відповіддю, Леві попрямував до виходу.

Коли він уже був біля дівчини, то відчув потужний штурхан в плечі.

Від несподіванки Леві впав на Мікасу, придавивши її своїм тілом, їхні губи випадково доторкнулися…

…і 104 загін отримав тиждень просто таки садистських тренувань від розлюченого капрала, котрого Мікаса вже почала обходити десятими дорогами, боячись, що ці дивні ситуації з не менш дивними поцілунками продовжаться.

І виявилася права.

Буквально через декілька днів по завершенню пекельних тренувань Мікаса Акерман йшла коридором, намагаючись відшукати Сашу, щоб віддати їй доручення майора Ханджі. Втім, брюнетка підозрювала, що треба було йти одразу в їдальню або в комору, де був більш імовірний шанс знайти вічно голодну Брауз.

Раптом перед нею, наче нізвідки, з’явився капрал Леві з вічно похмурою фізіономією.

Дівчина ледь стримала себе, щоб не розвернутися і не втекти куди подалі від нього. Не тому, що боялася його, а тому, що боялася знову появи цієї дивної і незрозумілої закономірності з падінь та поцілунків.

Побачивши її, капрал нахмурився ще сильніше, пильно обдивився все навколо, наче когось шукав, і не знайшовши нікого, здається, ледь розслабився. Мікаса теж.

А даремно…

Повз них промчала Саша, котру брюнетка саме шукала, з картоплею в зубах. За нею летів Жан з подушкою в руці і дикими криками про нахабних злодіїв. Слідом біг чогось переляканий Коні, розмахуючи руками.

Коротше, Акерман так і не зрозуміла, хто з них примудрився зробити їй підніжку.

Але факт залишається фактом — вона перечепилася і почала падати. Прямо на капрала Леві, у котрого від подиву округлилися очі. Особливо, коли він знову відчув знайомі вже м’які губи на своїх.

***

На цей раз повбивати Кірштейна, Брауз та Спрінгера капралу Леві не дозволив капітан Сміт. Ну, і тому, що їх ледь не вбила сама Мікаса. Ханджі швиденько забрала трійцю до себе в лабораторію, і вони погодилися, тому що вже краще досліди божевільної вченої, ніж розлючений капрал та його хвора фантазія.

Сам же капрал Леві зараз міряв нервовими кроками свій кабінет. Йому одночасно хотілося вбивати, знущатися, катувати і злорадно посміхатися. Тому що це вже виходить за звичайні рамки. Так мало того, ці поцілунки вже починають йому снитися ночами! І це конкретно бісить. І треба з цим щось робити.

Нарешті, не витримавши, він звелів покликати до себе винуватицю всього цього хаосу — Мікасу Акерман.

Через десять хвилин двері відкрилися. Ввійшла брюнетка з непроникним обличчям. Стала струнко, віддала честь і відчеканила:

— Мікаса Акерман за вашим наказом прибула.

Тут уже зразу і сталася комедія жанрів. Тому що не встиг Леві й рота відкрити, як двері, біля яких стояла Мікаса, різко відкрилися, штовхнувши дівчину, в кімнату зайшов солдат і почав говорити:

— Сер, капітан Сміт звелів передати вам, що чекає звіт з недавньої вилазки, і чим швидше він його отримає, тим краще. — хлопчина замовк, очікуючи на відповідь.

Але відповіді чомусь не було. Тоді він зволив глянути вперед, і від шоку відкрив рот.

Тому що на підлозі Мікаса Акерман лежала на капралі Леві, і обидва вони пристрасно цілувалися, не звертаючи ні що і ні на кого уваги.

Просто коли ввійшов солдат і дверима штовхнув дівчину, вона впала на хлопця, і, як уже стало заведено, їхні губи знайшли один одного… і вже не змогли, або не захотіли відірватися.

Чесне слово, скільки можна терпіти? Тим паче, капрал так і не зрозумів які на смак губи його підлеглої, і терміново намірився це наверстати, ну а сама брюнетка не сильно то і противилась.

Бідний солдат ковтнув, тихенько вийшов з кімнати, закрив двері і пішов усім розповідати, що капрала Леві сьогодні краще не турбувати.

Найближчим часом він буде дуже і дуже зайнятий.

Конкретно так.

Категорія: Shingeki no Kyojin | Атака титанів | Додав: Black_Symphony (22.07.2019) | Автор: Black_Symphony
Переглядів: 120 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 4.0/2
Всього коментарів: 2
1   [Матеріал]
think Агресивно намагаюсь не думати, що Леві та Мікаса родичі. Та мені підняло настрій, дякую clap

0
2   [Матеріал]
Хоч убий, але я не можу сприймати їх, як родичів. Чесно намагалася, але нічого не вийшло. Надто люблю цю пару, на відміну від Ерен/Мікаса...

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]