Молода дівчина з синьо-чорним волоссям та ніжно-перлинними очима, за якими її впізнав би кожен в Коносі, гуляла по селищу, міцно тримаючи за руку чорноволосого хлопчика років 5-6 з розтріпаними чорним волоссям і такими ж глибокими чорними очима. Хлопчик чомусь щиро радів і час від часу запитував про щось у мами, через що жінка тільки м’яко усміхалась, але відповідала на всі питання дитини.

На зустріч цій парочці йшла дівчина з рожевим волоссям і зеленими очима, теж відома кожному в Коносі. Точніше, вона не йшла, а майже бігла. Видно, кудись дуже квапилася.

— Привіт, Хінато! — привіталася вона, гальмуючи по дорозі. — Привіт, Шин! — нахилилася і потріпала по волоссю хлопчика, який тільки пробурчав щось невдоволене, поправляючи свою «зачіску». — Добре-добре, більше не буду! — засміялася вона.

— Здрастуй, Сакуро. — усміхнулася Хіната, весело дивлячись на свого все ще невдоволеного сина. — Куди ти так спішиш? Щось сталося?

— Так! Сьогодні нарешті відпускають Саске! Я, як головний лікар Конохи, повинна там бути, але мені повідомили надто пізно, я була ще вдома, от і запізнююсь тепер. Пробач, але я побіжу. Потім тобі все розповім! — уже на ходу прокричала Харуно, махнувши рукою, зникаючи за найближчим кутом.

Вона не бачила, як після її слів смертельно зблідла голова клану Хьюго, налякавши цим свого сина.

— Пробач, Шине. Просто трохи втомилась. Ходімо додому. — брюнетка вимучено усміхнулася, щоб не хвилювати сина, схопила його за руку ще міцніше і вони буквально побігли додому. Він же ж нічого не знає про те, хто його батько, а Хіната не спішила розповідати. Вона тільки з приреченим жахом чекала, що ж буде, коли у хлопчика проявиться його особливий ген — кеккей-генкай клану Учіха — Шарінган.

Адже все почалося саме з нього. З Саске Учіхи.

Та зустріч на поляні кілька років тому не пройшла просто так. Дівчині досі було незручно і соромно від усвідомлення того, що вона тоді наробила. Навіщо? Чому? Як вона могла так легко піддатися йому? Наче якась дівуля легкої поведінки. Чим вона думала? Він же ж просто покористався нею і кинув.

А вона ж розмріялася, побачивши тоді в його очах не байдужість, не холод, не зневагу чи злість, а щось людське, щось хороше. А ще — багато-багато самотності та смутку, але це було мигцем, і ховалося десь там дуже глибоко. Наче він звичайна людина, якій теж іноді хочеться тепла й любові. От і…

Та вона просто навигадувала собі всякої маячні! Звичайно, Саске Учіха — зрадник, месник, вбивця, холодна та байдужа людина (та й хто знає чи людина…) — і раптом хороший, білий та пухнастий! На сонечку ти перегрілася, Хінато!

Та її тодішня слабкість привела до вагітності, і дівчина вжахнулася. Що ж робити? Що скаже батько? А клан? Що вони з нею зроблять? Виженуть? Чи придумають ще щось гірше? Навіть просто думати про це було страшно.

І дівчина прийняла рішення залишити дитину незважаючи ні на що. Вона ж бо ні в чому не винна.

Та коли Хіната була на п’ятому місяці і живіт сяк-так вдавалося приховувати (зізнатися вона нікому не наважилася), почався весь цей жах — Четверта Війна Шинобі. Де загинула половина її клану, включно з батьком та братиком Неджі, і вона якимось дивом примудрилася зберегти дитину і не втратити розум від горя та болю втрат.

Правду кажуть, що Учіхи живучі…

Після війни, коли всі вони попрощалися й провели в останній шлях дорогих серцю людей, почалося відновлення Конохи, національного героя — Наруто — зробили Сьомим Хокаге, і він швиденько одружився на Сакурі, Хіната все-таки наважилася зізнатися у вагітності. Не зізнатися не могла — живіт на сьомому місяці вже не приховаєш.

Спершу був скандал, тому що якщо вже з вагітністю змирилися, тому що пізно було робити аборт, то вцілілі старійшини клану починали плюватися отрутою, коли дівчина навідріз відмовилася говорити їм як це сталося і хто батько дитини, і погрожувати, що заберуть у неї право спадку і зроблять головою клану Ханабі. Брюнетці чхати було на місце голови клану, але її несподівано підтримала молодша сестра, яка навідріз відмовилася від такої радості, пояснивши, що вона ще надто молода, щоб безвилазно сидіти на одному місці, що вона хоче подивитися на інші країни, ходити на цікаві місії, завести нові знайомства та інше, а якщо старих хричів з їхніми застарілими поглядами щось не влаштовує, то нехай ідуть на всі чотири сторони, тому що так, як було до війни — вже не буде, і треба дивитися вперед, а не стирчати в минулому, якого вже ніколи не повернеш.

Старійшини від шоку більше не лізли, Хінату швидко зробили головою клану і вона готувалася народжувати.

Лиш зрідка думала, що було б, якби вона не зустріла тоді Саске Учіху і не сталося б то, що сталося. Чи обрав би її Наруто? Чи не звернув уваги і все одно одружився на Сакурі? Адже після того випадку вона все рідше згадувала про сонячного блондина, наче цей чорноволосий диявол взяв і тим своїм учинком вирвав його з її серця, а потім все заполонили думки про вагітність, про те, що ж буде далі і як вижити та не втратити надто багато дорогих людей, ну і про народження сина, хоча тоді вона і не знала хто саме народиться. Хотіла тільки, щоб очі дитина успадкувала її, адже тоді буде менше питань у всіх інших.

Але Доля наче вирішила ще раз покарати її за ту слабкість, і нагородила сина двома чорними озерами, геть як і в його батька. Наче насміхаючись.

«Ось тобі подаруночок, подруго. І що ж ти будеш робити, коли в нього пробудиться Шарінган? Адже з Учіх уже нікого не залишилося. Ну, крім одного. Але ти його не сильно гориш бажанням бачити, чи не так?»

Добре хоч, що зовнішність він узяв у Хьюго, а то посипалося б надто багато незручних питань.

Та справжній шок вона відчула, коли вже народила, і раптом почула таке, від чого ледь не посивіла передчасно — Саске Учіха повернувся в рідне селище. Звичайно, зустрічали його не фанфарами, а зразу ж потягнули до в’язниці на тортури і допити, і незрозуміло було коли він звідти вийде та й чи вийде взагалі, але Хінаті від цього трішки полегшало — вони ще якийсь час не побачяться. Та й якщо зустрінуться, хто сказав, що він одразу ж загадає той випадок багато років тому і зрозуміє, що ця дитина — його син? Правильно, ніхто. Значить, можна трошки розслабитися.

Ну, і старатися обходити його десятими дорогами, коли він усе ж вийде. Тішити себе марними надіями, що він пробуде у в’язниці вічно і не вийде звідти ніколи, було б верхом ідіотизму.

І от тобі. Дочекалася. Учіха Саске виходить із в’язниці.

Значить, тепер треба дуже старатися, щоб не потрапити йому на очі і він не побачив свого сина. Ні, це її син! І більше нічий! Її маленький Шинсо, якого вона жахливого любить. Та й не тільки вона. Несподівано цей маленький, вічно смішливий шматочок щастя полюбили всі в клані. Навіть постійно чимось невдоволені старійшини, хоча й не показували цього так явно.

Вона нікому й ніколи його не віддасть.

***

Через декілька днів після цієї жахливої новини з місії повернулася Ханабі. Розчервоніла і задоволена, вона завзято розповідала сестрі про місії і що там сталося. Шин пішов, як він сказав «розбуркати цих старих дідів», як він називав старійшин, і в кімнаті були тільки вони удвох.

— Чула про Учіху? — заговорила раптом сестра, через що Хіната миттєво напружилася. — Його випустили, повернули землі його клану і право ходити на місії. Хокаге тепер тягає його по всій Коносі, показуючи що тут змінилося відтоді, як він пішов. — Ханабі закотила очі. — Типовий Наруто. Хоча не всі раді його поверненню, але, думаю, з часом пробачать і забудуть. Ти чого, Хінато? — дівчина здивовано дивилася на сестру, яка раптом зблідла, як крейда, і з такою силою вчепилася в край стільниці, що та уже підозріло тріщала. — Залиш стіл у спокої, нам з нього ще їсти, а старійшини знову почнуть бурчати, якщо ти його зламаєш.

Хіната наче отямилася, закліпала і швидко сховала руки за спину. Вимучено усміхнулась і відповіла:

— Все добре.

— Ні, не все добре. — нахмурилася молодша сестра, пильно дивлячись на старшу. — В чому справа, Хінато? Чому ти зблідла, варто було мені почати говорити про Учіху? Він тобі щось зробив? Ще тоді, до війни? Я пам’ятаю, як братик Неджі розповідав, що на якійсь місії ти відбилася від групи і тебе шукали декілька годин. Це сталося тоді, так? Що ж він зробив? — Ханабі бачила, як Хіната почала мнутися, як опустила погляд униз, наче на підлозі було щось цікаве, а руки почали неспокійно перебирати краї кофти, і до неї повільно почало доходити. — Тільки не кажи, що Шин — його син. Син Саске Учіхи. — дуже повільно заговорила вона.

Брюнетка негайно ж спалахнула, і шатенка зрозуміла — правда. Він його син. І його чорні очі…

— Матері твоїй ковінька, Хінато, та як так могло статися? — вигукнула шинобі, перебуваючи в глибокому шоці, і від того почавши лаятися. — Він тебе зґвалтував? Змусив? Погрожував? А що ж буде, коли пробудиться Шарінган? — намагалася розпитати сестру, але та раптом вибухнула.

— Я сама в усьому винна! Але Шинсо — мій син, чуєш? Мій, і більше нічий! І я не збираюся його нікому віддавати чи щось комусь розповідати! І, як голова клану, наказую тобі мовчати про це і нікому нічого не розповідати! — молода жінка схопилася на ноги і різко пішла в бік виходу. — Може, колись я і розповім тобі що тоді сталося. Але не зараз. — з цими словами вона покинула кімнату, залишивши там шоковану сестру.

***

Хіната щасливо уникала зіткнень із Саске, готувала сина до вступу в Академію Шинобі й намагалася просто нормально та спокійно жити. На наступний день після тієї емоційної розмови Ханабі пішла на місію, навіть не відпочивши як слід, і тепер брюнетку їла совість за свій несподіваний вибух.

Сьогодні дівчина тренувалася в саду. На місії вона ходила зрідка — не хотіла залишати сина самого, та й обов’язки голови клану далеко не відпускали, але тренування не закидала.

Сина на сьогодні забрав Наруто, який жахливо любив хлопчика, але кохана дружина якого не спішила радувати його спадкоємцями. Він щось говорив про цікаве видовище для Шина, і Хіната з посмішкою відпустила сина, знаючи, що хлопчик — не маючи батька — прив’язався до Узумакі, та й поруч з Наруто йому нічого не загрожує.

Саме вдосконалювала «Небесний вихор», хоча, здавалося б, що там удосконалювати, коли раптом відчула чужу чакру і вмить перетекла в бойову стійку, приготувавшись до атаки ворогів.

Та побачити Саске Учіху, який тримав за руку її сина, вона точно не чекала.

Дівчина настільки розгубилася, що навіть не обняла сина, коли той кинувся до неї з криками:

— Мамо! Сьогодні таке сталося! Ти не повіриш! Наруто повів мене у справжні катакомби! І до нас приєднався Саске! А там так страшно — жах! А потім, коли ми досліджували підземні кімнати, на мене раптом щось накинулося, і я дуже злякався, але потім раптом почав бачити й відчувати все-все! Це було так дивно… — поки хлопчик плутано торохкотів, половину з чого вона не зрозуміла, тільки зробила зарубку в пам’яті вилаяти потім Наруто за те, що потягнув її сина невідомо куди, Хіната не зводила погляду з Саске.

Він майже не змінився. Виглядав майже так само, як і в той останній раз, коли вони бачилися. Хіба що одяг інший. І очі — вона знала, що в правому у нього Шарінган, а в лівому — Риненган. Та погляд той же — чіпкий і холодний, але на цей раз не байдужий, а пильний.

— Здрастуй, Хінато. — нарешті, мовив він. — Не відповіси мені на питання, звідки у твого сина міг узятися Шарінган клану Учіх.

— Так, мам, у мене тепер Шарінган є! А ми й не знали! Правда, круто? Дивися, мам! — хлопчик зосередився — і за мить його очі стали червоними з чорними точками в них — в правому одна точка, в лівому — дві. — Мамо, ти чого? — здивовано спитав Шин, коли Хіната раптом упала на коліна, міцно притискаючи до себе сина, наче показуючи, що нікому його не віддасть, і зарилася носом у його волосся.

— Як це сталося? — глухо спитала вона, стараючись не дивитися на Саске й розуміючи, що спокою тепер прийшов кінець і ховатися немає сенсу. А що робити — вона не знала.

— Як і казав Шинсо — цей білобрисий дурень поволік нас досліджувати якісь катакомби, що недавно знайшли АНБУ. І ні би взяти досвідчених шинобі… Це виявилася одна із старих закинутих й запечатаних лабораторій Орочімару. В одній з кімнат, які ми оглядали, на Шина напав один із піддослідних цього змія. Хлопчик сильно злякався і через стресову ситуацію пробудився Шарінган. Ми там усе зачистили, а незабаром до нас приєдналися АНБУ та інші шинобі. Коли я йшов, Сакура промивала мізки цьому недоробленому Хокаге. — незворушно закінчив брюнет. — То ти мені відповіси на моє питання?

Та на питання несподівано відповів сам Шинсо.

Він нарешті вирвався з міцних обіймів мами, і заявив:

— Мамо, а правда, ми з Саске схожі? — жінку наче паралізувало від цього простого питання, а чоловік тільки підняв брову. — Дивися, у нього є Шарінган, і в мене він є! У нього кошлате волосся, і в мене теж! Мамо… — хлопчик раптом замовчав, наче щось обдумуючи, а тоді видав: — А він не може бути моїм татом?

Після цього, здавалося б, простого питання Хіната почала задихатися і хапати повітря ротом, а Саске примружився і повільно мовив:

— То значить, тоді, шість років тому, наша зустріч не пройшла просто так, вірно?

— Зустріч? — закліпав очима Шин, дивлячись то на маму, то на так званого батька. — Значить, ви зустрічалися раніше? Тоді він точно мій тато!

Хіната вже відчувала рятівну непритомність, але провалитися туди і втекти від реальності їй на дали міцні руки, які притиснули її до гарячого чоловічого тіла, а її губи почали цілувати чужі, але такі знайомі вуста, і поцілунок раптом виявився таким знайомим, геть, як тоді на поляні, через що дівчина розширила очі від подиву, а їй уже шепотіли на вушко:

— Ти глибоко помиляєшся — я прекрасно все пам’ятаю. — і запаморочливий поцілунок продовжився.

Поки батьки цілувалися, Шин стрибав навколо, як божевільний, і радісно репетував:

— Урааа! У мене з’явився тато! — а тоді кинувся до батьків, намагаючись обняти обох і показати наскільки він щасливий.

Біля воріт стояв молодий світловолосий чоловік з блакитними очима і трьома смужками на кожній щоці. За спиною в нього розвівався на легкому вітерцю плащ Хокаге. Він дещо сумно усміхався, дивлячись на ідилію цієї чорноволосої сім’ї: неймовірно щасливий Шин радісно сміється на руках Саске, який у свою чергу обнімає Хінату, неголосно щось говорячи їй, а з ї обличчя не сходить милий рум’янець недовіри та щастя, і вона не відпускає його руку.

Картина простого сімейного щастя.

Ще трохи подивившись, чоловік зникає у клубах диму техніки переміщення.

Одночасно з цим Саске Учіха ледь усміхається краєчком губ — хитрий лис від самого початку знав чий Шинсо син, і спеціально все підлаштував. Спершу не хотів відпускати, поки він не змінить зачіску, як було раніше, а тоді потягнув у закинуту лабораторію, спеціально, щоб у хлопчика проявився Шарінган і все, нарешті, вирішилося.

Втім, він не має нічого проти.