— Привіт, коханий! Ти на роботі?

— Так, життя моє! Заробляю грошенят для моєї красуні. Щось сталося?

— Сталося!

— Що? Що таке?

— Ні, що ти, не хвилюйся! Все добре. Просто в мене є для тебе новина.

— Яка?

— Хороша! Навіть дуже хороша!

— Кохана, ти мене заінтригувала. Не розкажеш своєму дорогому чоловікові що ж це за така хороша новина?

— Обов’язково розповім, як тільки приїду до тебе.

— Добре, сонце моє кохане! Буду чекати тебе. Я кохаю тебе більше життя!

— А я тебе ще більше! Цілую!

— І я тебе. Чекаю.

***

«Жахлива аварія сталася сьогодні в центрі Токіо. На перехресті зіткнулися легковий автомобіль Toyota та вантажний автомобіль Isuzu. За кермом Toyotи знаходилася дружина нафтового магната Саске Учіхи — Ксандра Учіха. За словами очевидців жінка не впоралася з керуванням і її винесло на зустрічну смугу. Водій Isuzu просто не встигав загальмувати. Ксандра Учіха загинула на місці…»

***

Біль не зникав.

Саске перепробував уже все, та він не зникав.

Біль, що поселився в його душі після смерті його сонця, його душі, його найбільш коханої та єдиної дружини Ксандри.

Він навіть пробував лізти в петлю, не бачачи сенсу жити далі, та найкращий друг Наруто встиг його врятувати.

А навіщо? Навіщо жити далі, якщо її немає поруч? Який сенс? Вона була його сенсом життя, а тепер… Тепер її немає.

Він пам’ятає все, наче це сталося вчора, хоча пройшов уже цілий рік туги та безвиході.

Він чекав її у себе в кабінеті. Вона ж повинна була повідомити йому щось важливе. Щось дуже важливе.

Та замість дружини зайшла секретарка з тремтячими руками та сльозами на очах і, стараючись не дивитися йому в очі, повідомила якусь дурню. Наче його дружина, його кохана Ксандра, голос котрої він чув у трубці всього п’ять хвилин тому, потрапила в аварію у кварталі звідси.

Маячня несусвітня! — подумав тоді він і подзвонив дружині.

Але виклик ішов, а трубку ніхто не брав.

Він почав потрохи хвилюватися, хоча переконував себе, що такого просто не може бути. Мабуть, вона хоче влаштувати сюрприз і чекає його внизу.

Поки біг по коридорі, а тоді їхав у ліфті, помічав, що співробітники стараються не дивитися на нього, а жінки відверто плачуть.

Адже Ксандру любили всі.

Та на вході не було нікого, а охоронці — також ховаючи очі — повідомили, що його викликають на місце аварії.

Він навіть машину не взяв — так і побіг.

Серце виривалося з грудей, а мозок ніяк не хотів переварити інформацію.

Ні. Цього не може бути. Це якась помилка. Чийсь дурнуватий розіграш. От зараз він заверне за ріг, а там Ксандра з винуватим обличчям повідомить йому, що знову когось підрізала. Він побурчить на неї трішки, оплатить ремонт постраждалого автомобіля і вони підуть в її улюблене кафе.

Він навіть згадувати не хоче, що відчув, коли завернув за ріг. А коли побачив закривавлене тіло дружини…

Чорт, знову ці спогади. Він же заборонив собі згадувати, як тоді світ його перевернувся, всередині все скував арктичний холод, а тоді утворилася величезна діра, як його тормосили і щось запитували, а він нічого не чув і не бачив, крім мертвого тіла дружини, як…

Ні-ні-ні, замінюємо погані спогади хорошими.

Як вони танцювали на їхньому весіллі і були найщасливішими у світі…

Їхній медовий місяць на Гаваях і як вони ніяк не могли насититися один одним…

Як дружина вимагала в нього, що садом вона займеться сама, бо в неї ціла купа ідей, і як чарівно дула губки, котрі він так солодко потім цілував…

Ага, ось так. І можна запити. Віскі. Джином. Текілою. Та хоча б абсентом. Байдуже. Лиш би заглушити той всепоглинаючий біль.

Власне, чим він і займається в якомусь сумнівному барі незрозуміло де вже цілий рік з дня похоронів.

Ні-ні, от похорони ніяк не можна згадувати. Від вигляду її такого рідного та ідеального тіла в цьому дурному гробі хотілося все ламати і руйнувати, хотілося вити і лізти на стінку, хотілося кричати, зриваючи голос «Ксандро, повернися!!!»

Добре, що хоч управління справами взяв на себе Наруто. А то все би розвалилося.

Хоча… Нехай розвалюється до біса.

Без його Ксандри все втратило сенс.

Не пам’ятає, як опинився в таксі. Здається, його туди запхали бармен з одним з відвідувачів.

Їхав на задньому сидінні, привалившись до вікна. Перед очима немов якась нечітка пелена плавала, а на дворі тільки починало темніти.

Ех, Ксандро-Ксандро… Та як же так? Ти ж повинна була повідомити йому що…

Наступні думки зникли, коли на одному з тротуарів він побачив… Ксандру!

Саске навіть очі протер і пожалів, що напився. Адже цього не може бути! Його Ксандра померла! Він сам бачив! Він сам був присутній на похороні (точніше, його насильно притягнув Наруто, тому що він не хотів бачити мертву дружину і усвідомлювати, що її вже немає і більше не буде в його житті)!

Але ж ось вона власною персоною в яскравому літньому платті йде по тротуарі і чомусь усміхається такою знайомою усмішкою! Те ж синьо-чорне пряме волосся, тільки чомусь до пояса, а не до плечей, як було раніше. Такі ж пишні груди, ідеальна фігура й попа, напевне, така ж пружна, якою він її і пам’ятає. От тільки очі чомусь інші — не сині, а якогось дивного перлинного кольору. Але це робить її ще більш привабливою!

Брюнет побився головою об скло, заробивши стривожений погляд водія. А тоді гаркнув:

— Зупини негайно!

Таксі миттю зупинилося. Вивалившись з автомобіля, Саске Учіха побіг до своєї померлої дружини.

***

Хіната Хьюго йшла на вечір зустрічі випускників і усміхалася. Вона давно не бачила однокласників і дуже сумувала за всіма ними. Хоча школу вони закінчили всього п’ять років тому, але вся їхня дружня сім’я розлетілася по  світу хто куди, і дівчина раділа можливості знову побачити народ.

Вони зустрінуться, і наче знову повернуться в школу, де завжди веселий Кіба постійно жартував і намагався заховати під партою свого собаку, котрий жити не міг без улюбленого господаря і всюди совалася з ним, навіть у школу; де всі лякалися вічно похмурого Гаару, його сестра Темарі була грозою всіх хлопців, а брат Канкуро — шкільним хуліганом; де перша шкільна красуня Іно міняла хлопців кожен тиждень; де відмінниця Сакура давала списати тільки обраним, а якщо когось щось не влаштовувало, допомагав пояснити важкий кулак дівчини; де всі лякалися Шино з його вічними супутниками жуками; де Шикамару вічно спав, а Чоджі - вічно їв; де Рок Лі постійно кричав щось про силу юності, де…

— Ксандро!!! Кохана!!! Ти жива!!! — несподівано до неї підбігає якийсь хлопець і починає обнімати та покривати поцілунками все її обличчя. — Я знав!!! Я знав, що ти не могла мене просто так кинути!!!

Хіната на мить падає в ступор, але потім починає активно вириватися від цього ненормального.

— Відпустіть мене! Хто ви такий і що робите? Я ніяка не Ксандра і знати її не знаю! І кидати я вас не могла, тому що бачу вперше в житті! Відпустіть негайно! Або я викличу поліцію!

— Ксандро, ти про що? Це ж я, твій Саске. Не жартуй так зі мною.

— Шановний, повторюю ще раз — я ніяка не Ксандра! Мене звуть Хіната Хьюго, і вас я бачу вперше за все життя. Йдіть проспіться і не плутайте мене з незнайомими людьми!

Зрозумівши, що цей чокнутий і явно п’яний тип точно не збирається її відпускати, а навпаки почав обнімати ще сильніше і цілувати все, до чого міг дотягнутися, брюнетка застосувала заборонений прийом і вдарила його між ніг.

Хлопець завив і зігнувся навпіл, посипаючи всіх і вся відбірними матами, але, головне, нарешті її відпустив, і Хіната миттю кинулася навтіки.

Хай краще запізниться, але не залишиться тут наодинці з цим чокнутим п’яницею, котрий явно сплутав її зі своєю подружкою.

Ненормальний!

***

Коли Саске нарешті розігнувся, дівчини, звісно ж, уже не було поруч.

Це ж Ксандра! Його кохана дружина! Та чому тоді вона стверджує, що не знає його і що її звуть Хіната?

Хоча, якщо задуматися… Вона ж і справді якось не схожа на Ксандру. Наприклад, волосся не тої довжини. Але його можна відростити, хоча його кохана завжди говорила, що ніколи не буде носити довге волосся, адже це дуже незручно і купа мороки. Очі не того кольору. Ну, лінзи ще ніхто не відміняв, хоча Ксандра якось згадувала, що в неї алергія на лінзи. Але обличчя трохи не тієї форми, кудись зник маленький шрамик над лівою бровою — травма з дитинства, коли Ксандра впала з велосипеда, фігура дещо інших пропорцій, та й груди більші, якщо вже бути геть чесним з самим собою.

Тоді що ж це виходить? Що ця дівчина… Не Ксандра?

Діра в грудях, що почала затягуватися, знову відкрилася й закровоточила.

Знайти, щоб знову втратити? Мабуть…

Брюнет понуро глянув на вулицю. Звісно ж, таксі вже там не було.

Чорт, доведеться пертися додому пішки.

Та він уже все для себе вирішив. Він довідається все про цю дівчину. А раптом у Ксандри була сестра-близнюк, про котру вона не знала? Або це якісь підступи проти нього?

Він довідається про все.

***

Через тиждень часу він знав про неї все.

Знав, що звати її насправді Хіната Хьюго (втім, як вона і говорила) і що їй 23 роки (як було і Ксандрі).

Знав, що вона сирота (як і Ксандра) і що її батьки загинули в автокатастрофі, коли їй було всього 4 роки.

Знав, що виховувалася вона в дитбудинку (як і Ксандра), а потім її всиновили.

Знав, що зараз вона працює вчителькою літератури в середній школі (Ксандра, до того, як вони познайомилися, теж хотіла стати вчителькою).

Знав, що вона дуже любить читати, малювати і дітей (як і Ксандра), що вона дуже добра, чуйна, весела і всі її дуже люблять (як і Ксандру).

Знав, що в неї нікого досі не було (як і у Ксандри до зустрічі з ним).

Знав, що…

Чорт, надто багато співпадінь! Надто вона схожа на Ксандру! Занадто!!

А він уже навіть опустився до стеження, а потім узагалі почав переслідувати її і благати повернутися до нього.

Всередині нього боролися серце і розум.

Серце, в котрому досі жило кохання до дружини, шепотіло, що це і є Ксандра, просто в неї щось сталося, і вона, можливо, зімітувала свою смерть, а сама ховалася весь цей час, або щось схоже, але ж це його дружина, а значить, її треба терміново повернути додому і не звертати уваги на її причуди.

Розум волав, що це ніяка не його дружина, що його Ксандра померла рік тому, він сам тримав у руках її тіло, був присутній на похороні, і всі це знали й бачили, що це геть чужа дівчина, просто так співпало, що вона схожа на його покійну дружину, і він повинен відстати від неї і не доводити своїми дурними приставаннями.

Не дивно, що вона весь час говорила, що вона не його дружина, називала його чокнутим і втікала.

Від цієї внутрішньої боротьби він повільно божеволів.

І скоро не витримав.

Серце перемогло.

Він вирішив повернути дружину додому.

***

Хіната не знала скільки часу вона вже тут. День? Два? Тиждень?

Просто якось вона поверталася додому після роботи, біля неї несподівано зупинилася чорний тонований автомобіль, звідти вискочили якісь хлопці в чорному і, не встигла вона обуритися, як опинилася всередині автомобіля, де отримала укол і благополучно відключилася.

А отямилася вже тут. І з жахом виявила поруч того ненормального чоловіка, котрий переслідував її декілька тижнів, плутаючи зі своєю дружиною.

Правду вона казала — божевільний! Он навіть до викрадення дійшов! Заселив її в шикарну кімнату, приносить вишукану їжу і ниє про її повернення.

І сидить вона тут невідомо скільки часу, а цей тип усе так само продовжує благати її повернутися до нього. І залишається рішуче глухим до її благань відпустити її додому, адже вона не його дружина.

Іноді його переклинює і він стає нормальною людиною. Тоді він приходить з дуже втомленим виглядом і починає вибачатися, мовляв, вона надто схожа на його померлу дружину, котру він безмежно кохав, і досі не може повірити, що її більше немає. Тоді вона просить відпустити її, адже вона не його дружина, просто дуже на неї схожа. Але він у відповідь печально дивиться на неї і йде, не сказавши ні слова.

Якось раз він розповів їй як загинула його дружина. В кінці історії Хіната вже просто плакала, а він дивився в одну точку і не бачив та не чув нічого навколо. Вона розуміла, що думками він весь там, біля дружини, знову переживає ті жахливі миті.

І їй стало так жаль його — розгубленого, нещасного, якого пожирають туга, страждання й безвихідь, що вона не витримала і обняла його.

Він тоді наче закам’янів весь, сидів так декілька хвилин, а тоді відштовхнув її від себе і просто втік.

Не з’являвся він тиждень.

Хіната вже почала шукати шляхи втечі, хоча й бачила, що маєток, де її тримають, добре охороняється.

Сьогодні вона знову сама. Весь день читала, а після вечері зібралася лягти спати раніше.

А він же ж усе так зручно продумав. Викрав її перед канікулами, і в школі її не скоро почнуть шукати, та й хто її шукатиме, адже навіть близьких друзів у неї немає.

Навіть думати не хотілося що ж буде з нею далі. Власне, все залежить від її ненормального викрадача. Але і їй треба переконати його, що вона — не його померла дружина. Та все ускладнює його помішання.

Додумати не встигла, тому що двері в її кімнату розчинилися і ввійшов її викрадач — Саске Учіха власною персоною. Так, пригадує, вона була в шоці, коли дізналася його ім’я.

В одній руці в нього була пляшка віскі, а вигляд він мав ще більш помнутий, ніж зазвичай. І був п’яніший, ніж зазвичай.

Хіната напружилася, адже такий його стан не віщував нічого хорошого, і запитала:

— Саске? Щось сталося?

— Так, сталося. — пробурмотів він. — Ти сталася. Чому ти не хочеш повернутися до мене, Ксандро? — він знову приклався до пляшки. — Ти розлюбила мене? — і подивився так жалібно-жалібно.

— Ні, розумієте, — ласкаво почала Хіната, стараючись обережно підбирати слова, — я ж вас геть не знаю, а значить, і не могла ніколи любити.

Його чорні очі стали ще темнішими від люті. Він шпурнув пляшку в стіну і зашипів:

— Ти ніколи мене не кохала? Тварюка! Я змушу тебе покохати мене, Ксандро!

Хіната злякалася, злякалася по-справжньому, коли він раптом кинувся до неї і повалив на ліжко. Розірвав одяг і злими поцілунками-укусами почав покривати її тіло. Дівчина намагалася вирватися, виверталася як могла, кликала на допомогу, але він був надто сильний, а чужі люди їй не допоможуть.

Швидко скинувши з себе одяг і залишаючись глухим до її благань-прохань не робити цього, адже вона не Ксандра, він розвів її ноги і різко ввійшов.

Пронизливий крик болю сколихнув маєток, але він не звернув на нього уваги і почав рухатися. Тільки промайнула в затуманеному алкоголем мозку думка, що раніше у Ксандри не було ніякої перешкоди, а зараз є. Але її змив приплив збудження і все полетіло до біса.

Хіната кричала, благала і просила відпустити, не чіпати її, що вона не Ксандра, що його дружина давно померла і їй навряд чи приємно спостерігати зараз за діями чоловіка з неба.

Та її не слухали. А може, й не чули. Тільки закрили рота злим поцілунком, грубо стиснули груди і продовжували все так само різко рухатися.

А їй було боляче. Так боляче, як ніколи досі. І гірко. Гірко від усвідомлення того, що помішання на померлій дружині закриває очі на все довкола, роблячи людину сліпою та глухою, для якої існує тільки одна ціль. І начхати їй на почуття інших людей, котрим вона може зробити цим боляче.

Нарешті настав пік — і він вилився прямо в неї. Після чого вийшов з її тіла і влігся поруч, важко дихаючи. Було так добре… Він наче плавав у якійсь пелені, де було так спокійно. Поки не почув тихе скавуління, а за ним і схлипування.

Алкогольна дрімота миттю розбилася на тисячу уламків. Саске різко сів і втупився у дівчину, що лежала поруч. Вона скрутилася калачиком, обнявши себе за оголені плечі, і тихо плакала; простирадло біля неї було дещо червоним. Наче… від крові.

Але ж Ксандра не могла бути незайманкою! Він сам прибрав цю перешкоду в їхню першу шлюбну ніч, і далі вони просто насолоджувалися тілами один одного.

Але тоді це означає… Це означає… Означає, що…

Усвідомлення того, що він наробив, звалилося на Саске Учіху важким якорем.

Він щойно зґвалтував фактично незнайому дівчину, чиєю виною було лиш те, що вона так схожа на його дружину.

Його мертву дружину.

Брюнет з відчаєм схопився за голову.

Що ж він наробив?!

Тільки зараз йому стало зрозуміло, що ця дівчина — не його Ксандра. Як і намагалася переконати його Хіната багато тижнів поспіль.

А він не почув її. І став ґвалтівником. Повісив на себе ще один гріх.

Якщо б про це дізналися його родичі, котрі виховували його в атмосфері любові та поваги до слабкої статі, вбили б на місці.

Невидючим поглядом він втупився у стіну.

Його кохана дружина мертва. Мертва вже рік, а він продовжував чіплятися за минуле, через що постраждала невинна дівчина.

Він відчуває себе останнім покидьком. І виправдання йому немає.

Посидівши так ще якийсь час, Саске одягнувся й рішуче вийшов з кімнати.

Годі. Він уже наробив достатньо дурниць. Час починати нове життя з чистого аркуша.

***

Хіната отямилася у своєму ліжку вдома. У себе в кімнаті у своїй квартирі на четвертому поверсі багатоповерхівки.

Одіта в піжаму, наче й не викрадав її ніхто, а вона просто відпочивала в ліжку всі ці дні.

Про зґвалтування взагалі нічого не нагадувало, крім її спогадів. Якщо б можна було їх стерти…

Брюнетка скрутилася калачиком, обхопивши себе руками, здригаючись від спогадів того жахливого вечора.

Наскільки ж його довело помішання, що він опустився до зґвалтування?

А вона йому ще співчувала…

Самокопання й думки перервало гучне бурчання живота. А й справді. Невідомо коли він її відпустив і скільки часу вона вже вдома. Треба щось з’їсти. Хоча навряд чи в її квартирі є хоч щось їстівне — надто довго її не було. Частина продуктів мабуть зіпсувалася, а інша…

Додумати не встигла, тому що, злізаючи з ліжка, виявила записку на  тумбочці. Взяла її нерішуче й почала читати:

«Я знаю, що ти ніколи не пробачиш мене за те, що я зробив, тому просто хочу сказати, що я тебе більше не потурбую і ніколи не з’явлюся в твоєму житті. Сподіваюся, ти забудеш мене, як страшний сон».

Гнівно зіжмакавши записку, Хіната викинула її у смітник неподалік.

Забудеш! Звісно! Та хоч би й хотіла, то не забуде! Це тобі не похід в магазин за хлібом, про котрий забуваєш, коли приходиш додому. Це ж удар по психіці! Не будь вона загартована дитбудинком, а потім своїм дещо ненормальним класом, і вона б зараз думала про всякі дурниці, типу що життя закінчилося, навіщо жити після такого, краще одразу з моста у воду і таке інше.

Ні! Вона сильна! Це просто чергова сторінка в її житті, не найприємніша, котру вона перегорне й піде далі.

І взагалі, могло бути все набагато гірше чувака з помішанням.

Вся в таких думках, Хіната все ж пішла на кухню і виявила, що всі полиці й холодильник були завалені продуктами.

Дівчина несхвально похитала головою, але промовчала і пішла готувати. Продукти — це ще непогано. Міг узагалі гроші залишити. Вона б його тоді просто вбила.

Сидячи за столом і копирсаючись у рисі з карі, Хіната зрозуміла, що одночасно і заздрить, і співчуває цьому Саске.

Заздрить його дружині, в якої був такий чудовий — а в цьому вона була чомусь упевнена — чоловік, котрий, мабуть, обожнював її і майже на руках носив, про що свідчить записка і поповнення запасів. Адже він завуальовано попросив пробачення, показав, що йому дуже соромно за свій вчинок, а така людина не може бути геть пропащою, як вона думала спочатку.

А співчуває йому самому, тому що кохав свою дружину так сильно, що не зміг забути й відпустити, підсвідомо шукаючи її образ в будь-якій іншій, завдаючи муки іншим і сам не знаходячи полегшення. І от до чого це все довело.

Дурна, так? Він її зґвалтував, можна сказати, життя зламав, а вона такі дурниці думає…

Дівчина стрепенулась і почала швидко спустошувати тарілку.

Так, усе, годі цього. Треба викинути з голови і Саске, і все, що сталося, переступити через усе це і жити далі. Вона жива, здорова — і це головне. А те, що сталося, треба просто постаратися не згадувати, замінюючи більш позитивними та приємними спогадами.

Вона сильна. Вона все переживе.

Пройшло кілька місяців…

Саске Учіха працював у своєму кабінеті.

Відтоді, як сталося те помішання, він вирішив жити з чистого аркуша. Алкоголь не поверне дружину і не зменшить болю, навпаки доставить купу проблем і нічого хорошого, тому краще за все буде працювати.

І на радість усім, Саске Учіха повернувся на роботу і вирішив жити майбутнім, щоб не повторювати помилок минулого.

Адже на помилках навчаються, чи не так?

Сьогодні в нього було особливо багато роботи, котру йому потроху підкладав радісний Наруто. Правильно, шеф нарешті повернувся, не треба більше тягнути всю цю важкість на своїх плечах.

В якусь мить він зрозумів, що просто вибухне, якщо не зробить собі невелику перерву.

Скуйовдивши й без того скуйовджене волосся і викинувши ненависну краватку куди подалі, брюнет протер очі і вирішив сходити перекусити.

Встав, розімнув затерплі від довгого сидіння в одній позі м’язи і тільки зробив крок до дверей, як ожив селектор і голосом секретарки повідомив, що до нього прийшла така собі Хіната Хьюго. Впускати її?

Саске завмер на місці. Перед очима промайнули картинки того помішання, а особливо зґвалтування в дуже яскравих фарбах.

Струснувши головою, він нахмурився. Що їй треба? Чому прийшла? Він думав, що вона буде уникати його все подальше життя, після того, що він з нею зробив.

Соромно було досі, але треба дізнатися що їй треба. Навряд чи вона прийшла просто так.

Дав дозвіл на вхід і знову сів у крісло. Чорт, все ж треба обов’язково зробити перерву, а то крісло це скоро приросте до його дупи.

Двері відчинилися і ввійшла Хіната Хьюго. У хлопця перехопило подих від схожості з покійною дружиною, але він швидко взяв себе в руки. Та історія наче надавала йому добрячих ляпасів і вправила мізки на місце. Тому зараз він усього лиш підняв брову і запитав:

— Міс Хьюго? Що привело вас до мене?

Дівчина виглядала якось дивно. Бліда, під очима мішки від недосипу… У неї щось сталося? А він тут яким боком? Прийшла шантажувати і вимагати грошей? Цікаво…

Хіната зітхнула, наче перед стрибком у холодну воду, і випалила на одному подиху:

— Я вагітна!

Добре, що Саске сидів… А то він, мабуть, упав би. Новина валила з ніг.

— Я подумала, що тобі треба знати. Ну, після тебе у мене більше нікого не було, інакше я б не прийшла... Просто, я вирішила зберегти дитину, і мені від тебе нічого не треба… Ну, щоб ти не переживав щодо цього і не думав пхати мене на аборт. Я нікому не скажу чия ця дитина… Але я просто дуже люблю дітей і давно мріяла про свою… Тому, коли я дізналася про вагітність — до речі, термін два місяці — то одразу ж вирішила, що залишу її. І вирішила прийти сюди й повідомити тобі. Подумала, так буде правильно… — весь час розповіді дівчина не піднімала голови і мнула в руках краї безформної куртки.

Саске сидів, наче оглушений. Сидів і намагався усвідомити новину.

Вона вагітна від нього. Вона носить його дитину. Те зґвалтування не пройшло просто так, і тепер у неї в животі росте той, хто весь час буде нагадувати про це.

Матері його ковінька… І що тепер робити?

Вочевидь, він мовчав надто довго, тому що Хіната — і так нервова — рознервувалася не на жарт і сказала:

— Вибач, що потурбувала… Не треба було говорити це… Я взагалі не знаю, навіщо прийшла сюди і сказала все це… Просто забудь. — з цими словами вона розвернулася і вилетіла з кабінету, як ошпарена.

В цю мить у мозку Саске наче щось клацнуло, і все стало на свої місця.

Помилки минулого не можна повторювати. І на помилках навчаються, чи не так?

Більше цих помилок він не допустить.

Він вискочив із-за столу і, як угорілий, помчав услід за дівчиною, а секретарка проводжала його ошелешеним поглядом.

Побачивши її біля ліфту, скоротив дистанцію і обняв.

Вона почервоніла і спробувала вирватися, але хлопець нахилився до її вушка і заговорив:

— Коли загинула моя дружина, з’ясувалося, що вона чекала на дитину, і в той день їхала, видно, щоб повідомити мені цю радісну новину. — Хіната завмерла і від шоку широко розплющила очі. — Більш за все на світі я мріяв стати батьком. Ти навіть уявити собі не можеш що я відчув, коли дізнався про це. Не просто втратити дружину, а ще й ненароджену дитину. — він обняв її міцніше, наче боявся, що вона втече; співробітники шоковано дивилися на боса і дівчину, неймовірно схожу на його загиблу дружину, котру він стискав у обіймах. — Я вже втратив дружину і майже змирився з цим. Я втратив дитину і ніколи цього не забуду. Але втратити ще одну дитину, коли доля дала мені шанс, я не можу. Хай навіть зачата неправильно, це моя дитина. І я більше нікуди її не відпущу. Ні її, ні її матір.

Стоячи в обіймах цієї людини, від котрої зазнала стільки всього, Хіната Хьюго розплакалась.

Тому що зрозуміла — відсьогодні все буде добре.

Людина не завжди робить усе правильно. Ми всі здійснюємо помилки.

Треба вміти зрозуміти. Треба вміти пробачити. Треба вміти відпустити.

І коли доля дає тобі ще один шанс — треба вміти ним скористатися.

Схопити і більше ніколи не відпускати.