– Хінато, зайди до програмістів, вони повинні були передати мені флешку з програмою, і щось від них нічого не чути. Забери її і принеси мені. Тільки не тягни. 

– Добре, шеф. Я миттю. 

Загалом, це була не її робота, але дуже вже хотілося поглянути на нового старшого програміста, чим він відрізняється від колишнього. Такий же п’яниця, як і попередній, чи якийсь цікавіший? З попереднім вони були в дружніх стосунках, думала дівчина, швидко крокуючи коридорами рідної фірми. Заходили один до одного на чай, смакували нові плітки, ділилися новинами... Коли він був тверезий, звісно.

Хіната працювала в цій фірмі вже другий рік, одразу ж по закінченню університету. І поки що була всім задоволена. Робота хороша, зарплата пристойна, колектив приємний, шеф нормальний. А їй багато й не треба. В її відділі бухгалтерії у неї було декілька подруг – Тен-Тен та Іно, і ще секретарка шефа – Сакура. Серед програмістів вона дружила з колись старшим Аято, а ще з Кібою і Наруто. Власне, два останні постійно намагалися запросити її на побачення, а вона постійно їм відмовляла, тому дружбою це можна було назвати з натяжкою, але й то хліб, як то кажуть.

Ще один коридор – і відділ програмістів. Багато комп’ютерів останніх моделей з купою наворочених прибамбасів, призначень і назв котрих Хіната і не уявляла, люди в позах «зю» перед ними і стійкий запах тютюну. Ось таким був цей відділ.

Вітаючись зі знайомими, Хіната обережно пробралася до Кіби, стараючись ні на що не наступити, щоб потім не получити від програмістів за псування їхньої дорогоцінної техніки.

– Привіт, Сонце. – шатен, здається, радий був відірватися хоч на мить від роботи. – Що занесло тебе в наші скромні нетрі? 

– Скромніше нікуди. – фиркнула дівчина, присідаючи на крайчик столу Інузуки. – Не прибідняйся. І де, до речі, твій товариш по розуму? 

– Лисеня захворіло. Дуже просило його відвідати, а якщо не прийдеш, то в нього почнеться серйозна гарячка, від котрої він помре у страшних муках, і в усьому будеш винна ти. Це його слова. – підморгнув хлопець. – Давай ти краще підеш зі мною в кіно, а Наруто й так переб’ється.

– Боюся, вас двох чекає облом, тому що в мене на вечір зовсім інші плани. 

– Ах, яка ж ти жорстока, Хінато! – хлопець театрально схопився за лівий бік, завалившись у крісло. – Ти б’єш мене прямо в серце! 

– Театр за тобою плаче крокодилячими сльозами. – усміхнулася брюнетка, а тоді різко посерйознішала. – Ви повинні були шефу флешку принести, а він її чомусь не дочекався. Знаєш щось про це? 

– Флешка у старшого. – скривив гримасу Кіба, послабляючи галстук. Тоді схопив кружку, що стояла біля монітору, і зробив хороший ковток. – Ех, кава закінчується...

– Я чула, він тут новенький. – змовницьки прошепотіла Хіната, нахилившись ближче. 

– Ага, прислали якогось вискочку невідомо звідки і зразу ж у крісло старшого. За які такі заслуги? – хлопець закрутився в кріслі. – Характер у нього ще той. Весь відділ тримає в залізних рукавицях. А ми, після лінтюха і п’яниці Аято, до такого не звикли. Бяка він, одним словом. Хоча, доводиться визнати, професіонал вищого класу. Ось так-от.

– Ну, значить, йду познайомлюся з цим бякою-професіоналом. – підморгнувши приятелю, Хьюго попрямувала до кабінету старшого програміста, вже згоряючи від нетерпіння, що ж це за фрукт такий.

Постукавши і отримавши дозвіл на вхід, Хіната відкрила двері і ввійшла всередину такого колись знайомого приміщення. Зараз воно зовсім змінилося. Не було звичного хаосу і безладу навколо, гори недопалків по всіх кутах, пилюки на полицях і підвіконні. Зараз кабінет виглядав суворіше, блистів ідеальною чистотою й порядком, на столі, полицях та підвіконні не було нічого лишнього. Геть інше приміщення. За столом сидів чорноволосий хлопець з художнім безладом на голові в ідеально випрасуваному чорному діловому костюмі, котрий тільки підкреслював блідість обличчя. Слово «красень» – це ще було м’яко сказано. Він володів красою хлопця з обкладинки, на котрого штабелями вішаються всі можливі і навіть неможливі дівчата. Дівчина внутрішньо фиркнула: вона ніколи не велася на красиву обгортку.

– Я вас слухаю. – підняв він на неї погляд. Очі в нього були чорніші ночі, глибокі й проникливі. 

– Шеф запитує, чому він досі не отримав флешку з програмою. – чесно доклала дівчина. 

– А ви у нас... – його погляд оглядав її з ніг до голови, наче роздягаючи. 

– Хьюго Хіната, бухгалтер. 

– Учіха Саске. – кивнув він, закінчуючи огляд, і відкидаючись у кріслі. – І чому за флешкою прийшов саме бухгалтер? Тут мало дітлахів на побігеньках?

Ставало ясно, що друзями їм не бути. Правду казав Кіба – характер дає про себе знати. От і подивилася на нового старшого програміста. Але, можливо, ще вдасться поговорити нормально? 

– Я перша трапилась йому на очі. – знизала вона плечима. 

– Це печально. – хмикнув він. – Значить, у вас немає роботи, якщо ви бродите просто так по фірмі.

Хіната звузила очі.

– У мене достатньо роботи, але й відпочивати час від часу необхідно, це вам скаже будь-який лікар, інакше робота втрачає всяку продуктивність. Крім того, думаю, ви чули про таку штуку як «обідня перерва», коли співробітники отримують вільний час на їжу й відпочинок. – не вона перша це почала, з його подачі так заговорила. 

– Ах, ну що ви, запрацювався, не помітив. Стільки роботи, що й пообідати ніколи. – в його голосі явно вчувалася іронія, а в погляді проглядалося єхидство.

– Ой, бідний ви, дивіться не перепрацюйтеся, а то потрапите в лікарню. Що ж ми без вас будемо робити? – а це вже був неприхований сарказм, тому що в прихованому контексті це звучало як «Зітхнемо з полегшенням». 

– А що це ви так за мене хвилюєтесь? – єхидство так і сочилося з цього... змія. 

– Та розумієте, якщо ви потрапите в лікарню, шеф не отримає флешку з програмою і буде дуже лютувати, в результаті – перепаде нам усім. – невинно закліпала очима Хината, зробивши ангельське обличчя.

Учіха тільки хмикнув і поліз у стіл. З шухляди витягнув флешку і кинув її дівчині. Брюнетка спритно піймала її і саркастично відкланялася, поспішаючи до виходу, не маючи наміру залишатися тут більше ні хвилини. 

– У вас, бачу, язичок що треба. Він і в інших справах так добре працює? – ці слова застали її в дверях. 

– Не турбуйтеся, – солодко мовила Хіната, не повертаючись, – ви про це ніколи не дізнаєтеся. 

– Все може бути. – почула вона, перш ніж двері закрилися, ховаючи її від цього самовдоволеного типа.

«Ще чого!»

Шеф отримав свою флешку, і Хіната навіть зуміла втримати обличчя. Сакура провела її здивованим поглядом, коли дівчина на всіх парах мчала в рідний відділ. Там брюнетка сіла за свій стіл, відкинулася в кріслі і спробувала заспокоїтися та спустити пару. Перше знайомство, а він устиг настільки її вибісити, що хотілося прибити його гвіздками до підлоги і довго з насолодою катувати. Гад.

– Гей, Хіно, що з тобою? – пролунав знайомий голос над головою, і вона випливла зі своїх садистських думок. – У тебе такий вигляд, наче ти знайшла собі жертву для особливо жорстокого ритуалу. 

– Ти майже вгадала. – дівчина похмуро глянула на Іно – життєрадісну блондинку з блакитними очима і неймовірною фігурою. Шеф завжди виставляв її як козир для особливо похмурих та неговірких клієнтів. І ця схема завжди працювала, даючи Іно додатковий дохід. За нею сохла вся чоловіча частина фірми, крім давно і надійно одруженого шефа, а вона всім відмовляла. Іно не вертихвістка, просто шукає «того єдиного», кому віддасть серце. Поки ще воно вільне. 

– М-м-м, і хто у нас жертва? – зацікавилася Яманака, присідаючи на стіл Хінати. Старша б її за таке вбила, але, на щастя, її не було видно. 

– Новий старший програміст. Учіха Саске. – обличчя Хьюго виглядало так, наче вона переїла лимонів на пару з лаймами – таким кислим воно було.

– Ух-ти! І який він? Красунчик чи так собі? – миттю зацікавилася блондинка, навіть нахилившись уперед. Хіната зітхнула: хто про що, а Іно про зовнішність. 

– Навіть дуже. Закладаюсь, дівчатами перебирає, як циган конями. Але характер просто огидний. – дівчина розповіла про свою з ним зустріч. – Тому краще до нього не лізь. Такий тобі точно не підійде.

– Я спочатку на нього погляну, а тоді вже вирішу. – підморгнула їй Іно. Брюнетка закотила очі: Яманака в своєму репертуарі.

Вони поговорили б іще, але тут з’явилася старша, вилаяла Іно і дівчата неохоче повернулися до роботи.

Проїзний на метро закінчився, а поновлювати не було ні сил, ні бажання, на автобус вона запізнилася, а наступний буде нескоро, тому дівчина вирішила піти пішки. Подумаєш, якихось нещасних п’ять кварталів. Ще й не стільки ходили! Та й погода чудова – Хіната просто обожнює гуляти під дощем, особливо коли забуває парасолю вдома. Яке хороше закінчення робочого дня!

Дівчина промокла й заклякла, тремтіла й клацала зубами від холоду, мріяла пошвидше прийти додому і полежати в гарячій ванній. Чорний діловий костюм, котрий вона одягла зранку, коли ще було сонце, неприємно прилип до тіла і холодив шкіру. Волосся обліпило голову неприємними сосульками. Це точно той гад чорноволосий, котрий новий старший програміст, наврочив. Може, він якийсь чаклун, і вміє заклинати погоду?

Поруч по дорозі прошурхотів дорогими шинами шикарний чорний позашляховик. Зупинився. Бокове скло повільно поповзло вниз і з салону пролунав знайомий голос:

– Дівчино, вас підвести? А, це ти... Тоді не треба. 

Скло піднялося й автомобіль поїхав далі. 

Ну от точно накаркала. Проклятий Учіха. Після сьогоднішнього знайомства вона від нього іншого й не чекала.

А в салоні зараз, напевне, так тепло... І не треба кожен раз здригатися від пронизливого вітру, котрий наче батогами полосує замерзле тіло в холодному прилиплому одязі. Ну чому життя таке несправедливе? Чому в неї немає машини?

Задумавшись, Хіната не помітила, що біля неї зупинився вже знайомий позашляховик і той же голос беззаперечно наказав: 

– Сідай давай. А то ще отримаєш запалення легень, і в усьому звинуватиш мене. Мовляв, бачив – і не допоміг.

Хіната кинулася до машини, як до рідної, начхавши на принципи, слідуючи котрим вона б повинна спершу довго викабелюватися і плюватися отрутою. Здоров’я дорожче, а вона замерзла, мов цуцик.

В салоні і справді було тепло. Здавалося, наче він спеціально для неї ввімкнув пічку, до котрої дівчина тут же жадібно простягнула руки. Хлопець тільки хмикнув, дивлячись на це видовисько, і рушив уперед. 

– Дякую. – відізвалася Хіната через якийсь час мовчання. 

– Будеш винна. 

– Тоді зупиняй машину – я вийду. 

– Сиди вже. Принципова яка... Куди їхати? 

Хьюго назвала адресу. 

– І ти зібралася туди дістатися пішки під дощем? Тямилка твоя геть відсиріла від дощу.

– Твоя ще гірша. 

– Не боїшся договоритися? 

– Ні. Я вже з тобою сьогодні достатньо наговорилася. Зараз мрію тільки пошвидше потрапити додому, щоб зігрітися в гарячій ванні і забути про тебе, як про страшний сон.

– Оу, значить, я тобі сьогодні буду снитися?

– Мрій. Хіба в кошмарах. І взагалі, ми вже майже на місці.  

– От і чудово. Вилізай. Нічого насолоджуватися моєю добротою. 

– А там є чим насолоджуватися? 

– Уяви собі. Хоча можу запропонувати насолодитися чимось іншим. 

– Ти швидше в крижинку перетворишся. І взагалі, руки в поміч. Чао! – з цими словами Хіната спритно вистрибнула з машини і заспішила додому.

Саске деякий час дивився їй услід, тоді хмикнув і виїхав з двору.

З того дня почалася їхня «холодна війна», за якою згодом з цікавістю спостерігала вся фірма, включно з босами. Однак це були всього лиш словесні баталії, котрі ні разу не перетікали у фізичне насилля чи влаштовування капостей, хоча половина фірми дуже цього хотіла. Хінату бісило одне тільки самовдоволене обличчя цього огидного чорноволосого типа, і вона не розуміла, що в ньому знаходили інші дівчата, котрі вішалися на нього пачками і пищали від захвату.

От навіть узяти корпоратив, котрий влаштували через декілька тижнів після їхнього першого зіткнення. Жіноча частина компанії переплюнула самих себе в нарядах. Виграла, звісно, Іно, за котрою ходило стадо стікаючих слиною чоловіків різного віку, пожираючи її голодними поглядами. За чорнявим мудаком влаштували полювання. Хіната, котра теж не відставала, але в перегонах за Учіхою участі не брала, запропонувала розіграти його в лотерею. Пропозиція була прийнята на «Ура!», і більше Учіхи вона не бачила, що дуже її тішило. Деякий час, на жаль...

Алкоголь лився рікою, тости викрикували до неба, на підлозі подекуди валялися уламки від колишніх келихів «на щастя», захмелілі гості танцювали щось неможливо-невідоме, всі темні кутки були зайняті парочками, боси клювали носами в тарілках з салатами чи були відсутні – оце був корпоратив.

Втікаючи коридорами компанії, рятуючись від настирливого прихильника, котрий рвався запросити її на побачення до нього в ліжко, Хіната судомно роздумувала де б його сховатися, зникнути, випаруватися, стати невидимкою, тільки б не потрапляти на очі цьому кудлато-смердюче-лисому типові. От причепився до неї! Наче нікого іншого не було.

Правда, Іно зникла разом з дивним червоноволосим типом, котрого брюнетка раніше тут ніколи не бачила, Тен-Тен послала всіх подалі (найближчий бос записував її перли в блокнотик) і вирішила пройтися пішки, провітритися від усіх, Сакури вже не було видно давно, Кібу і Наруто кудись потягнули двоє дівуль підозрілої поведінки, тому так, вона залишилася, як завжди, крайня.

Блін, куди ж її занесло? Що це за коридор? Крило програмістів? Оце так задумалася по дорозі, називається. Хоча стривай, можна сховатися в кабінеті цього кретина, його ж усе одно немає. А двері з внутрішнього боку закриваються на замок, вона точно знає, Аято ж любив випити на самоті, щоб не заважали.

Як задумала, так і зробила. Кулею залетіла в темний кабінет, захлопнула за собою двері, миттю закрила їх на замок і повільно сповзла на підлогу, видихаючи від полегшення.

Але, як з’ясувалося, рано вона раділа.

Сталися зразу дві речі.

З неосвітленого крісла за столом ненависно-знайомий насмішкуватий голос порадив чесати звідси якомога далі або платити за перебування тут – перша.

У двері за спиною дівчини загримали з усіх сил так, що бідна Хіната ледь Богові душу не віддала, відстрибнула перелякано подалі – друга.

Знайома ситуація, чи не так? «З вогню та в полум’я» називається. З одного боку, за дверима репетував її новоспечений «кавалер». З іншого – насмішкувато поглядали очі ворога №1. Які чудові перспективи. Вихід залишався тільки один, про котрий вона потім пожаліє.

Коли двері за її спиною затріщали, готові от-от впустити несподіваного гостя в кабінет, Хіната лайнулася останнім словом, від котрого аристократична брова Учіхи поповзла вгору, кинулася до Саске, застрибнула на його коліна, обняла й зашепотіла на вухо: «Підіграй, і я буду винна тобі будь-яке бажання!»

Тому, коли палкий прихильник бюсту брюнетки ввалився, нарешті, в кабінет, його очікувала така картина: на столі, з котрого все було зметено нетерплячою рукою, розвалилася чорнява парочка: Учіха Саске пристрасно цілував Хінату Хьюго, притискаючи її до холодної дубової поверхні. Піджак Саске валявся десь на підлозі, сорочка висіла на одній руці, краватка зникла в невідомому напрямку, в шевелюру, котра зараз ще більше нагадувала вороняче гніздо, зарилися руки Хінати, котра була вже без верху плаття, ліфчик тримався на чесному слові, соплях і молитвах, спідниця задерта вище нікуди, по струнких стегнах блукають його руки, а ніжну шийку цілують нетерплячі губи брюнета.

Учіха тільки на мить відірвався від свого захоплюючого заняття, щоб гаркнути: 

– Чеши звідси, дядьку! Не бачиш, ми зайняті? – і то за мить Хьюго притягнула його назад до себе, продовжуючи приємне заняття. 

Грубо матюкнувшись, обізвавши дівчину шалавою та сукою, тип забрався геть.

Парочка на столі припинила своє заняття і напружено, особливо Хіната, прислухалася. Тоді обидва одночасно кивнули і, злізши зі столу, стали спокійно одягатися і приводити себе в порядок, попередньо закривши двері. Наче тут нічого й не відбувалося декілька хвилин тому.

– Не забувай, Хьюго, ти винна мені одне бажання. Яке – я озвучу пізніше. – мовив спокійно Саске, зав’язуючи краватку. 

– Таке забудеш. – пробурчала невдоволено Хіната, поправляючи ліфчик і натягуючи на плечі бретельки плаття. – Що ти взагалі тут робив? 

– Те ж, що й ти. 

– А я думала, що тебе розіграли в лотерею і розірвали на шматки. Жаль.  

– Змушений тебе розчаровувати. Я живий, здоровий і збираюся й далі розважатися. 

– Як я тебе розумію. Там унизу якраз зібрався чудовий контингент довгих ніг та силікону, що чекає тільки тебе.

– А чому ж ти втекла від контингенту довгих членів? 

– Не було чим їх укоротити. 

– Печально. Я думав, що ти безстрашна приборкувачка, а ти... Ай-яй-яй. 

– Ох, помовч краще і звалимо нарешті з цього дурдому, поки тебе не знайшли твої кури, а мене – мій палкий прихильник. 

– Істину говориш.