В обіймах пітьми

– Доброго ранку, мілорде.
Сіель неохоче розплющив очі. Себастьян крадькома споглядав свого пана, поки готував чай. Сіель неквапно сів і потягнувся.
– Запашний Ерл Грей, мілорде, – нахилившись до Сіеля, він подав йому чашку.
Себастьян вдихнув на повні груди. Ніжно-молочний запах приємно лоскотав ніздрі. Дразнив. Ще геть дитячий, солодкуватий. Після сну особливо ніжний і невинний.
Себастьян щоразу вдихає максимально глибоко, намагаючись тримати себе в руках. Ледь відчутні нотки троянди – вони діють мов афродизіак. Хоча якщо дивитись на ситуацію загалом, для демонів запах солодкої чистої душі уже як стимулятор сексуального потягу.
Себастьяну чимраз важче боротися з неймовірним потягом до свого пана. Проте він ні за що не перестане задихатися запахом Сіеля.

***

– Ваш шоколадний фондан, мілорде.
Сіель змірив Себастьяна холодним поглядом і торкнувся кінчиком десертної ложечки до кексу. Злегка надавивши, він проткнув фондан. Ложечка приглушено дзенькнула. З кексу поволі витік шоколад. Перший шматочок фондану опинився в роті Сіеля.
Себастьян не відриває погляду від свого пана. Сіель їсть не поспішаючи. Розтягуючи задоволення. Коли він відкриває рот для чергового шматочка фондану, видно його вимащені в шоколаді зуби.
Опісля у Сіеля на губах лишається шоколад. Себастьян нахиляється до свого пана, перехоплюючи його шоколадний подих, і питає:
– Вам сподобалось?

***

Одного разу диявольський самоконтроль дав тріщину.
Його нічна сорочка пошита з серпанку. Надзвичайно легка, майже прозора тканина на молочному тілі Сіеля тільки додавала спокусливості юному тілу. Себастьян чесно намагався не пожирати поглядом свого пана, поки зав’язував атласну стрічку на широкому комірі сорочки.
Тканина не прикривала ключиці. Гострі кісточки під тонкою і ніжною шкірою спокусливо випирали.
– Давай швидше, Себастьяне. Я втомлений.
У Сіеля яблучний подих недавньої шарлотки. Себастьян задихається.
– Так, мілорде.
Легким порухом руки він розв’язує вузлик на пов’язці і зачіпається поглядом за два сині озерця. Себастьян тоне.
Сіель прищурився і нахилився до нього. Обличчя Себастьяна опинилось нарівні з шиєю його пана. Молочна шкіра вабила своєю гладкістю і ніжним запахом. Трояндовий аромат п’янить голову.
Сіель нахилився ще більше. Його губи майже торкались чола Себастьяна.
А той і не помітив, як його руки опинились на плечах Сіеля. На тонких, тендітних плечах. Мить – і Сіель лежить на перинах, Себастьян звисає над ним. Зацікавлений погляд пронизливо-синіх очей протрезвив його.
– Прошу пробачити мене, мілорде.
На губах Сіеля розквітла переможна посмішка.

***

Вони ведуть гру. Процес – істинне задоволення. Перемога – полуничка на верхівці торта.
– Ваш полуничний пудинг, мілорде.
Сіель кинув короткий погляд на Себастьяна і повернувся до вивчення звітів. З тихим дзенькотом тарілку поставили на край робочого столу.
Себастьян застиг, мов статуя, прикипівши поглядом до свого пана. Сіель зосереджено вивчав документацію, доповнював звіти. Поруч стояла величенька стопка паперів.
– З появою театру у Вас стало більше паперової роботи, – ніби ненароком підмітив Себастьян. – Навіть на пудинг не можете перерватись.
Сіель хмикнув і, не припиняючи писати, відкрив рот:
– А-а, – протягнув він, привідкривши рот.
Себастьян прищурився. Сіель відірвався на мить від звіту і невдоволено зиркнув на дворецького.
– А-а-а, – пролунало невдоволене.
Погляд Себастьяна спалахнув. Він підійшов до Сіеля, підхопивши блюдечко с десертом. Витонченим порухом руки Себастьян зачерпнув ложечкою верхівку пудингу і торкнувся черпалом до губ свого пана. Сіель обхопив ложечку ротом і злизав ласий шматочок. Його очі ні на мить не переставали ковзати по бухгалтерському звіту.
Себастьян знову зачерпнув пудинг. Черпалом ложечки він провів по нижній губі Сіеля, лишаючи на ній кремово-білий слід.
– Себастьян.
Сіель облизнув губи і з характерним звуком зімкнув зуби на черпалі.
Черговий витончений порух руки – і губи Сіеля знову в кремово-білих згустках. Рубінові очі палахкотять азартом.
Сіель відволікся від документів і задумливо провів вказівним пальцем по нижній губі, стираючи крем, після чого простягнув руку Себастьяну. Його очі знову втупилися в звіт.
Себастьян підхопив долоню свого пана, провів подушечками пальців по лініях судин. Губами він ковзнув по фалангах, злизав залишки крему.
Наостанок він поцілував зап’ястя.
Рука Сіеля смикнулась.
– З Вашого дозволу, мілорде, я піду.
В рубінових очах полум’я.
Поклонившись, Себастьян вийшов з кабінету. Сіель відірвався від звіту і спантеличено дивився йому вслід.
Демон, якому вже не одне століття, не міг не знати.

(поцілунок зап’ястя – це щось дуже інтимне, але не пошле, радше прояв особливого ставлення)

***

Понад річкою килим синіх дзвіночків.
– Вони пасують тобі, – посміхнулась вона і закрутила колом стебло тендітної квіточки. – Тепер у тебе є ще один перстень!
У неї такі по-дитячому щирі і теплі обійми. Вона сама немов та тендітна квіточка. Ніжна і лагідна.
Він обрав не її. Проміняв світлий промінчик на безпросвітну пітьму. Проміняв усе на полум’я рубінових очей, на солодкий голос. На ручну частинку Пекла.
Він все ще обіймає її. А за його спиною розгорнув свої крила морок.
Він знає, що йому зосталось недовго. Пітьма засмоктує, мов сипучий пісок.
Він посміхається і розриває обійми. Йому більше не потрібне світло. Його серце і душа належить темряві. А темрява ревнивим палаючим поглядом оберігає свій скарб.
Дзвіночковий перстень підхоплює вітер.
Вона лишається одна посеред килиму синіх дзвіночків.

***

– Демони п’яніють?
Себастьян здивовано втупився в Сіеля. І з легкою посмішкою промовив:
– Так, мілорде. Проте до такого стану ми доводимо себе дещо іншим шляхом, аніж люди.
Сіель гмикнув, надкусивши малинове тістечко. Себастьян прикипів поглядом до губ свого пана, на яких лишився сирковий крем.
– І яким же?
Сіель провів кінчиком язика по нижній губі, злизуючи крем.
– Душа, мілорде. Якщо не поглинати її повністю, але лише пригубити, то результат буде таким же, як і від вживання спиртного людиною. Проте нечасто демони розважають себе таким. В пріоритеті у них все ж набити свій шлунок.
Себастьян зацікавлено слідкував за тим, як його пан відклав недоїдене тістечко убік і склав руки на грудях.
– Якщо я вірно розумію ваш метод поглинання душі… – пробурмотів Сіель.
Він поманив пальцем Себастьяна. Той запідозрив, що його пан знову задумав якусь капость, проте все ж нахилився.
– Міло…
Сіель схопив Себастьяна за грудки, притягнув його до себе і поцілував. Рубінові очі спалахнули, коли Сіель привідкрив рот. Для зручності він обхопив шию Себастьяна. Шкіра демона, здавалось, горіла. Руки Себастьяна вчепилися в худі плечі, стискаючи їх до хрусту.
Сіель зрозумів, що демон втрачає контроль, і м’яко відштовхнув його. Помітно було, що Себастьян неймовірним зусиллям волі відірвався від свого пана.
В його очах пожежа і п’яний блиск.
– Мілорде, – зашепотів Себастьян, – це було… доволі необдумано. Я міг не стриматися.
Сіель хитро посміхнувся і провів пальцем по губі демона.
– Я люблю ризикувати, – в синіх очах скачуть бісенята. – А десерти у тебе неймовірно смачні.

***

– Солодко пахне. Чи не так, Себастьяне?
Лагідний травневий вітрець пестить волосся Сіеля, огортає свіжістю, дарує легкість.
– Так, мілорде.
Солодкуватий запах трав п’янить. Голова вільна від обтяжливих думок, а на душі легко. Морок,що отруює все єство Сіеля, відступив. Розчинився у весняних ароматах.
Сіель відчуває спокій.
Зараз він вільний від пекельних лещат, від темряви, що здавлює горло. Не надовго, проте вільний.
Тут, за десятки миль від вимогливих, прискіпливих поглядів у бік юного графа, він вільний бути собою.
– Себастьяне.
Під молодим дубом росте конвалія. Легким порухом руки Сіель зриває її і посміхається. Легка й невимушена посмішка. Щира.
Сіель підходить до Себастьяна і кладе в його нагрудну кишеньку стебельце конвалії. Крихітні білосніжні квіточки колихає вітер.
Себастьян здивовано завмер.
У синіх очах розквітла ніжність.

(конвалія з мови жестів означає таємне кохання, символ чистих ніжних почуттів)

***

– У демонів є душа?
В світлі місяця шкіра Себастьяна мертвенно-бліда. Навіть на дотик холодна. Сіель торкається кінчиками пальців щоки Себастьяна, віддаючи останні краплинки тепла.
Тонкий серпанок геть не гріє.
– Думаю, що так, мілорде.
Рукавички валяються поблизу ліжка, а тонкі павучі пальці лагідно ковзають по торсу Сіеля.
За вікном гуде вітер. Від цього звуку і ніжних доторків у Сіеля льодяні мурашки по тілу. Він кусає губу і бездумно вдивляється в очі Себастьяна.
Серпанок додає невагомості та чарівності тілу Сіеля. Його доторки мов морозний вітерець, колюче пестять шкіру Себастьяна.
Гострим коліном впершись в його пах, Сіель облизує губи демона. Цілує в щоку. Пальцями перебирає смоляне волосся. Ніжно тре стегном пах Себастьяна, продовжуючи пестити обличчя легкими поцілунками.
– Думаєш? – Сіель посміхається кутиками губ.
Мить – і він м’яко приземлився на коліна Себастьяна. Обхопивши його за шию, Сіель ніжно цілує демона. Льодяні руки заповзають під серпанок і гладять плечі, боки, лопатки.
– А хіба любити можна без душі? – Сіель задумливо розглядає нитку слини між їхніми губами, що поблискує в місячному світлі.
Зазирнувши у очі Себастьяна, він тоне в океані ніжності. Таке неймовірне, невластиве істотам Пекла почуття. І настільки сильне. На коротку мить воно змушує Сіеля знітитись.
– Ні, мілорде.
Ніяково посміхнувшись, Сіель лагідно цілує Себастьяна, завалюючи його на перини.
– Думаю, питання, чи є у демонів душа, закрите.

***

– Ваші еклери, мілорде.
Сіель кивнув, не відкриваючи погляду від полум’я в комині. Себастьян поставив блюдце на столик і став збоку від крісла, де сидів його пан.
Сіель взяв еклер і надкусив його. Облизуючи закремовані губи, він стиснув тістечко. Ароматна бежева гуща витекла за краї еклера, потрапивши на пальці Сіеля.
– Мілорде? – Себастьян здивовано втупився в свого пана, нахилившись до нього.
Відклавши еклер назад на тарілку, Сіель простягнув долоню до демона і провів кремовими пальцями по його щоці. На бежевій смужці затанцювали вогняні бліки. Великим пальцем Сіель ніжно погладив нижню губу Себастьяна, грайливо дряпнув її нігтиком.
Себастьян облизнувся і стягнув рукавичку. Вмочивши пальці в крем, він лагідно провів лінію від виска до підборіддя Сіеля, торкнувся привідкритих губ. Нахилившись ще ближче до свого пана, він запхав до його рота пальці. Сіель обхопив їх губами, злизуючи крем. Язиком він ковзнув по подушечках, грайливо прикусив кісточки.
Очі Себастьяна спалахнули пристрастю. Другою рукою він погладив свого пана по щоці і зарився в його волосся. Сіель вимастив обидві руки в кремі і обхопив обличчя Себастьяна, притягуючи його до себе.
Двері скрипнули і відчинились. На килим з криком упала Мейлін. Себастьян і Сіель не ворухнулись, втупившись в незграбну покоївку.
– Мі-мі-мі… – затараторила вона, затуляючи палаючі щоки. – Мілорд-де, я прошу… прошу вибачення…
Себастьян витягнув пальці з рота свого пана і похитав головою. Сіель вигнув брову, не відриваючи роздратованого погляду від демона.
– Ти знав, що вона підглядає, – прошипів він.
Себастьян сяюче посміхнувся.
– Ну звісно, мілорде. Хто ж, як не дворецький сім’ї Фантомхайв має знати, де перебувають слуги його пана.

***

А він робить вигляд, що не помічає.
– Вистава, на яку Її Високість прислала нам квитки, відбудеться сьогодні увечері, – буденним голосом оповістив Сіель.
Ніжний серпанок зісковзує з худих плечей – Себастьян підхоплює його, вп’явшись повним жаги поглядом в спину свого пана, обслідуючи кожен її міліметр.
Сіель неупереджено спостерігає за Себастьяном у відображенні.
– Отже, повідом лорду Кельвіну, що зустріч відміняється.
Торкнутися сокровенного дозволяється лише поглядом. Якщо пощастить, то вийде на коротку мить випадково обійняти, поправляючи сорочку.
Погляд Сіеля байдужий.
– А ще відміни заняття танцями сьогодні.
Довгі пальці лагідно ковзають по молочній шкірі, натягуючи гольф. Тихо клацнула застібка на ремінці – Себастьян невагомо торкнувся губами гострого коліна.
Сіель задумливо покрутив пасмо свого волосся.
– Дозвольте спитати, чому? Я б не сказав, що ви зможете не розтоптати ноги леді Елізабет.
Ніжно-рожеві тонкі губи на відстані кількох дюймів. Заборонений плід найсолодший. Його споживати дозволено лише в думках.
Сіель незадоволено фиркає.
– Сьогодні я не хочу танцювати.
В очах льодяна пустка. Сині крижані озерця ніколи не розтануть.
Сіель знає, проте мовчить. Лиш раз він прошепотів наказ.
В рубінових очах тісно переплелись пристрасть та мука. Хоч один небажаний доторк до жаданого тіла – мітка палає Пеклом.
– Так, мілорде.

***

Демони не вміють любити. Це всім відомо.
Інколи Сіелю здається, що не лише Себастьян тут демон. А і він сам.
В маєток Ліззі завжди вривається яскравим радісним вихором. З її уст зривається слово «люблю». Вона, не шкодуючи, промовляє його, проспівує, шепоче. Дарує любов всім, і в той же час тільки одному єдиному.
Вона тягнеться до серця Сіеля.
А його немає. Лише крижана пустка байдужості. Все людяне згоріло разом з його маєтком.
Сіель бреше в почуттях.
Сіель лицемірить.
Сіель не вміє любити.

: Kuroshitsuji | : milian_di (10.09.2017) | : milian_di
: 579 | : 4 | : 4.7/3
: 4
4   [Матеріал]
Добре. На ваш розсуд wink

1   [Матеріал]
Не "пошлий", а "вульгарний". Не "сокровенний", а "інтимний", "таємний", "прихований". Не "відмінити заняття танцями", а "скасувати урок танців". "Задумливо"- "замислено", "замріяно". "В очах льодяна пустка" - погодьтеся, краще було б замінити слово "льодяна", воно притаманне російській мові, а українською не звучить. Пропоную "в очах холоднеча". "В той же час"- тут ви мене зовсім розчарували- такий недолугий суржик. Потрібно казати "водночас". Дуже сподобались уривки з Ліззі. Особливо останній. Такий вульгарний слеш, який траплявся тут у більшості текстів, я не люблю. Хотілося б прочитати хоча б одну вашу гет-роботу по цьому фендому.

2   [Матеріал]
дякую, що прочитали мою роботу, хех
і дякую за вказані недоліки (пережитки книги фанфіків, це чи не перша моя робота українською мовою вперше за 5 років)
але я не певен. моя робота знову стане неактивною, якщо я редагую фік? я просто одного разу так редагував уже, що воно мені знову роботу неактивною зробило
я поки не чіпатиму роботу, а уточню у адімнів (якимось неймовірним чином я достукаюсь до них)

3   [Матеріал]
на жаль, гет я не пишу
і тільки не в цьому фендомі


[ | ]