- Та не знаю я його! Не знаю!! Він мені не потрібен!!! 

- Брешеш!! Ти його дівчина - зізнайся в цьому!!! 

- Ніяка я не його дівчина!!! Ви вже геть здуріли!!! 

І ось так кожного дня я мотаю крос від натовпу оскаженілих фанаток цього ідіота-блондина. Та він мені навіть не подобається! Один єдиний раз я випадково впала на нього, і він допоміг мені зібрати речі, що випали при цьому з сумки. І все! А тепер мене чомусь вважають його дівчиною. При чому, наша моделька ще не в курсі цього "незначного" факту. А я страждаю. 

Забігла у спортзал. Стадо покопотило за мною. Я пірнула десь під трибуни, не звертаючи уваги на здивовані погляди баскетбольної команди загалом і того ж Кісе окремо. Стадо побачило спітнілих самців і почало захоплено пищати, тут же забувши про мене. Чудово! Саме на це й був розрахунок. А тепер тихенько й непомітно треба повзти звідси, поки ці ненормальні зайняті скаканням біля нещасних баскетболістів. 

І в мене майже вийшло... Якби біля самого виходу перед моїм обличчям (а повзла я по-пластунськи) не з'явилися чиїсь кросівки, що загородили мені вихід. Підняла голову і хотіла нагородити цього дурня всіма відомими мені прокляттями аж до сьомого покоління, та коли побачила його обличчя, у мене відняло мову. Ні... Тільки не він... Хто завгодно, тільки не...

- О! Люсі! А що ти тут робиш? - поцікавився Кісе Рьота, місцева зірка й мій головний біль, тримаючи під пахвою баскетбольний м'яч і зацікавлено розглядаючи мою скромну особу на брудній підлозі спортзалу п'ятою точкою вверх. 

- Е-е-е... Гриби шукаю. А ти заважаєш. Топай звідси! - я поповзла в обхід кросівок, молячись усім відомим і невідомим богам, щоб ці кури нічого не побачили й не почули. А то мені буде...

- А-а-а!!! Люсі!! І ти ще смієш запевняти нас, що ти не його дівчина?!? Брехуха!!! Не буде тобі пощади!!! 

...кришка. Тупий Кісе! І треба було йому сюди припхатися?! Валю звідси!! 

*** 

Насилу втекла і сховалася в бібліотеці. Сюди ці макаки чомусь не заходять. Перевірено. Я притулилася до книжкової полиці і задумливо почала накручувати на палець світле пасмо. Ото, блін, називається, перевелася в нову школу. Щоб мене тероризували фанатки цього індика? Але як його позбутися? Це ще треба як слід обдумати. 

До мене нечутно підійшла моя однокласниця Ельза, яка, як і я, вчилася в одному класі з цим білобрисим. Звідти він і знає моє ім'я. Все-таки, я там  єдина блондинка. В хорошому сенсі! 

Поправивши високий хвіст зі свого червоного волосся, вона поцікавилася: 

- Люсь, ти що тут робиш? Зараз начебто обід. 

- Мені його вже зіпсували. - сердито фиркнула я. - А ти чого тут бродиш? 

- А на мене знову Жерар полювання відкрив. Переховуюся. 

А-а, знайома історія. Раз у місяць на нашого місцевого генія находить щось, і він з усіх сил та можливостей починає зізнаватися Ельзі в коханні, повсюди її переслідуючи. І це при тому, що вона зустрічається зі Стінгом - одним зі шкільних хуліганів. Та, вочевидь, Евкліф уже звик. А то б'єш Фернандеса, б'єш, а пуття - нуль. 

- Зрозуміло. А Стінг де? 

- У нього з'явилося кілька делікатних справ з Роугом та Кагамі. 

- Як цих двох ще Ріко не прибила за те, що постійно кудись тягають її хлопця... 

- А їй Леві з Куроко баки забивають. 

- Досі не можу повірити, що вона все ж змогла пробитися крізь його крижаний захист. 

- Як бачиш. - Скарлетт знизала плечима і поглянула на мініатюрний годинник на лівому зап'ясті. - Ой, мені час бігти. У нас з Аоміне та Момої певні плани. 

- Ага. - позіхнула я. - Передавай їм привіт, а ще Кані та Гажилу. 

- Як ти знаєш, що вони там будуть? - здивувалася червоноволоса.

 - А вони свої половинки ніколи не покидають. - пояснила я.

- Ну добре. - Ельза зникла з бібліотеки, залишивши мене думати як виживати далі. 

*** 

На наступний день я, радісно наспівуючи щось веселеньке собі під носа і розмахуючи в усі боки шкільною сумкою, підстрибувала в напрямку школи. Чому я така рада? Та тому, що більша частина фанаток сьогодні поїде на якусь там екскурсію, деталі якої я благополучно забула, а значить, мене не буде кому тероризувати! Ура! 

У коридорі я зустріла Нацу з Джубією. Парочка не звернула на мене уваги, дуже зайнята ранковим невербальним привітанням. Ех, як змінює людей кохання! А раніше цей рожевоволосий тип був першим шкільним хуліганом, а Стінг - його правою рукою. Поки в школу не перевелися ми з Джубією. І все. Хлопець. Пропав. В усіх сенсах. Вчителі були в шоці, коли перший шкільний та злісний порушник шкільних порядку, який плювати хотів на навчання з високої вежі жованою морквою, раптом почав ходити на уроки, виконувати домашнє завдання і просто ВЧИТИСЯ! Як це вся школа тоді інфаркт не дістала - я й досі не розумію. 

Задумавшись, я в когось врізалася. Впала. Потерла забитий копчик, паралельно зашипівши кілька ласкавих слів у адресу того, хто мене збив, і побачила простягнуту руку. Але чию... Знову цей Кісе! 

- Люсь, вставай і не плавай у хмарах. - радісно усміхнувся блондинчик. Тю! І чого скалиться? 

Я швиденько оглянулася, скануючи коридор на наявність його чокнутих фанаток, але таких, здається, не було. Та я все одно шустро скочила на ноги і втекла у клас. Ну його! 

Зате після уроку мене спіймали кілька недружньо налаштованих дівуль грізного вигляду і кудись рішуче потягнули. Все-таки, хтось тоді був у коридорі. Мабуть, їхні шістки. 

Завели в порожній коридор і почали звично погрожувати, притиснувши до стінки. Ні, ну хоч би щось новеньке вигадали, а то під цю нудятину я скоро засну, а на урок вони мене точно не розбудять, бяки такі... 

Бачачи, що погрози не справляють на мене ніякого враження, ці дівчиноподібні розлютилися ще більше і перейшли до реальних дій. З сумки однієї з них на світ білий було витягнуто водяного пістолета. Ой-йой... Може, не треба? Я сьогодні встала надто рано, щоб навести святковий марафет. Спеціально старалася, від радості, бодай їм!.. 

Вирватися і втекти - не змогла. І моє лице почали щедро поливати холодною водою. Кози драні! Вбити вас мало! А вони ще й узяли салфетки і почали малювати на моєму лиці страшні картини. Кури драні! Макаки! Ненавиджу!! 

Придумати ще щось гірше для мене кури, що дуже тішилися й радісно сміялися, не встигли - з-за повороту вийшли Кісе й Касамацу. 

- Що ви робите? - нахмурився брюнет. Кісе ж поглядав на це все зацікавлено. Телепень!

А дівчата від несподіванки розгубилися так, що не встигли сховати знаряддя злочину з-перед очей свідків. Мені ж хотілося провалитися крізь землю і вже в каналізації померти від ганьби. Уявляю, що зараз коїться у мене на обличчі. Всякі там Малевичі та Рембранти відпочивають. 

Касамацу почав вичитувати дівчат, а потім узагалі кудись їх потягнув, і далі читаючи нотації по дорозі. Кісе ж співчутливо поцокав язиком, а далі притягнув мене до себе і кудись потягнув, так, що моє обличчя ховалося в його футболці. Я офігіла. Збоку все це виглядало вельми двозначно. Все, мені кирдик. Такий хороший і якісний. 

- За що вони так з тобою? - спитав Рьота, коли ми йшли по коридорі, заповненому учнями, які дивилися на мене з величезною цікавістю. НАДТО великою. Щоб їм... 

- За тебе. - буркнула я, мимоволі переходячи в стадію ружі на щоках. Як же двозначно це виглядає! Наче ми пара яка. Та вирватися й утекти я не можу, тому що всі тоді побачать мою чарівну фізіономію, а цього я допустити жодним чином не могла. Вже краще так. - Вони думають, що у нас з тобою щось є. - вичавила з себе, коли той витріщився на мене з нерозумінням. 

- Ой, як цікаво! А у нас щось є? - по ходу, радостям білобрисого не було меж. 

Уб'ю. От чесно. Задушу власними руками. Ідіот. 

- Звісно ж, ні! І взагалі, тобі краще триматися від мене подалі, придурку! Мені не потрібні лишні неприємності! 

- У-у-у! - надувся блондин. - Така красива, і така бука! 

Підозрюю, я вже схожа на рака - така ж червона. 

Ми саме підійшли до жіночого туалету, тому я відскочила від цього недоморщеного принца-рятівника, буркнула щось схоже на "Дякую!" і зникла за дверима. Якщо це був комплімент, то найтупіший комплімент, який я тільки чула. 

*** 

Сьогодні я знову втікаю по всій школі від цих тупих курей. За все хороше, так би мовити. Включно з учорашнім. Ех, як цікаво жити... 

Коли вибігла на вулицю, мене хтось зловив. Почала вириватися і глянула хто це. Слів нема, одні мати, і ті подумки - серце впало у кросівки і здохло там у страшних муках. Знову він. Та цього блондина до мене магнітом тягне, чи що?! А разом з ним - купу неприємностей. 

- Відпусти мене негайно! Мені треба тікати! Вони ж мене зараз заклюють! - принизилася я до банального благання. 

Та мене тільки притиснули до себе і радісно завсміхалися. Все. Готуй труну, Люсько. Тобі каюк. 

Оскаженіле стадо вибігло з-за повороту і вражено зупинилося, коли побачило картину чорним по кольоровому - мене в обіймах їхнього ідола. Я вже змирилася з усім на світі. Видно, спокійно та нормально жити мені не дано... 

- Гей, красотулі, скажіть мені, чому ви переслідуєте Люсі? - ласкаво так спитав блондин, не випускаючи мене з обіймів. Міцних таких. Зразу видно, що є сила в руках. Ну так, баскетбол приносить свої плоди. Приємно знаходитися в таких обіймах... Так, і навіщо я про таке думаю? Ну його. Це все вина оцих макак з рожевими флюїдами, які розпарюють мозок. 

- Кісе... Але ж вона твоя дівчина, хіба ні? - протягнули так жалібно; хочуть почути що це неправда і продовжити своє полювання, сподіваючись на законну здобич у кінці. От мене завжди цікавило як вони збираються ділити його між собою. Четвертувати, а тоді по шматочку для кожної? Так, щось я стала надто кровожерливою. 

Рьота поглянув на мене начебто здивовано. Тоді широко усміхнувся (у мене засіпалося ліве око), повернув мене до себе обличчям і торкнувся моїх губ своїми. 

Добре, що він мене тримав. А то я би де стояла, там і впала. Фанатки почали ревіти і розходитися, не вірячи своїм очам разом зі мною. 

Це що ще таке було?! 

На мене ж глянули сяючим поглядом, поки я була десь в астралі, намагаючись скласти думки до купи і усвідомити, що в мене щойно забрали перший поцілунок. 

Але чекайте, фанатки пішли геть, значить, можна втекти! Дорога вільна! Вони від такого фінту ще довго не отямляться! І ні, дорогою я не буду обдумувати все, що щойно тут сталося. От зовсім не буду. Анітрохи. 

Та я забула про блондина. А він про мене - ні. Мене не відпустили. Зате притиснули до себе зовсім уже інтимно і прошепотіли на вухо, від чого на щоках сам по собі з'явився рум'янець: 

- І куди це ти зібралася? 

- П-подалі звідси. - і чого це я заїкаюся? Нічого ж такого не сталося. Він просто врятував мене від фанаток. Оригінальним таким способом урятував. От і все! 

- Як? Але ж ми не закінчили. - його дихання лоскоче мені волосся. Коліна чомусь тремтять, в горлі з'явився клубок, серце калатає, мов скажене... Все, я захворіла. Точно. Так і є. Я просто захворіла. А це - симптоми. Якісь такі дивні...

- Що не закінчили? - ой, щось мені геть погано. Хвороба прогресує... 

- Як що? - хитро-здивований погляд золотистих очей пропік мене наскрізь, навіть якщо я його не бачила. Зате ой як відчула. - Ти ж бо моя дівчина, хіба ні? - і моє обурення потонуло в іще одному поцілункові. На цей - справжньому. 

*** 

Всі наші парочки сиділи на березі моря і любувалися на захід сонця. Красиво як... Просто слів немає. Ще й феєрверки обіцяли з настанням темряви... А я сиділа окремо і надута, як вош на мороз, тому що незадовго перед цим заходом ми з Кісе посварилися. Бо він відноситься до мене, як до малої дитини, яку потрібно постійно опікати! А я не така! А він цього розуміти не хоче! От...

На інших дивитися не хотілося, тому що миттю ставало гірко. Нечесно. Все так красиво спланували, а дурна сварка все зіпсувала. От як я буду тут сидіти без нього? Жахливий день.

Несподівано ззаду мене обняли такі рідні руки, і улюблений голос сказав: 

- Пробачиш дурня? 

- Пробачу. - прошепотіла я, відкидаючи голову назад і зустрічаючись поглядом з його мерехтливими очима. - Якщо дурень пробачить мене...

На це мені усміхнулися такою рідною посмішкою та ніжно поцілували. 

А високо в небі почали вибухати мільярди різнобарвних феєрверків. Як і вибухає моє серце кожного разу, коли він поруч.