Ранок. Школа. Перерва. Коридором ідуть двоє хлопців: один – невисокий усміхнений брюнет, що перекидує з руки в руку баскетбольний м’яч, другий – високий суворий хлопець з зеленим волоссям і в прямокутних окулярах, що тримає в руках звичайну жіночу щітку для волосся.

Назустріч їм коридором мчить невисока дівоча фігурка з розтріпаною шевелюрою кольору фуксії та блакитними очима. Дівчина в паніці оглядається навколо, явно когось чи щось шукаючи, але явно не знаходячи.

Та тут вона бачить зеленоволосого хлопця з жіночою щіткою для волосся в руці, й очі її спалахують божевільною радістю. З усіх ніг вона мчить до нього, та так, що ледь з ніг не збиває, вихоплює з рук щітку для волосся («Прошу вибачення, але я позичу це на хвильку!») і біжить до найближчого туалету.

Хлопці стоять, наче громом вражені, і тільки й можуть, що очима кліпати.

Буквально через декілька хвилин дивна дівчина повертається назад, але вже більш спокійно, на обличчі її сяє задоволена посмішка, а на голові красується високий хвіст замість воронячого гнізда, що було так кілька хвилин тому.

Вона підходить до хлопця в окулярах і простягає щітку для волосся зі словами:

– Дякую велике! Ти буквально врятував мені життя.

Той забирає свою власність назад і вже відкриває рота явно для того, щоб когось гарненько вилаяти, але до дивної дівчини з криками підбігає інша дівуля:

– ХІСОРІ!!! Де тебе чорти носять?!? Зараз буде дзвінок, а тебе немає в класі!

Ця сама Хісорі біліє на очах, знову вихоплює щітку для волосся з рук офігівшого очкулярника, квапливо щось начісує у себе на голові, повертає предмет назад і разом з іншою дівчиною мчить до кабінету так швидко, наче за нею чорти женуться.

Зеленоволосий хлопець гидливо підняв щітку для волосся з кількома бузковими волосинами на ній буквально самими кінчиками пальців. І в нього явно смикалося ліве око.

Брюнет біля нього просто стояв і давився сміхом, але зрештою не витримав і вибухнув реготом.

– Сенсація століття – Мідоріму пограбували! Правда, потім річ повернули, але трошки не в тому стані, що був до того. Бу-га-га!

– Закрий рота, Такао, і не біси мене. – Мідоріма роздратовано поглянув на щітку для волосся, після чого підійшов до найближчого смітника й викинув туди вже непотрібний предмет.

– Неймовірно! Сьогодні точно Місяць у Водолії, бо наш найкращий гравець сам відмовився від свого талісману дня! Що ж на нього чекає далі? Невже на нього почнуть сипатися невдачі?

– Якщо ти не заткнешся, я тобі язика вирву. У нас тренування, ходімо. Що за нахабна дівуля…

***

– Хісорі, а ти в курсі у кого відібрала щітку для волосся?

– Ні. Та й яка різниця? Через те, що проспала, я не встигла привести себе у людський вигляд, а ти сама знаєш як реагує наша гримза на дівчат з розпущеним волоссям – у мене й так уже від неї два попередження. А що?

– До дідька гримзу, але це був Мідоріма Шинтаро – найкращий баскетболіст нашої школи і один із Покоління Чудес.

– Е-е-е… І що з того?

– А те, дурний твій баняк, що він жахливо не любить, коли в нього зичать чи навіть беруть без дозволу його талісмани дня. А судячи з усього, та щітка для волосся й була його сьогоднішнім талісманом.

– Ну і?

– У яких вимірах ти постійно літаєш, що не знаєш навіть таких дрібниць? Ну і тобі краще не потрапляти йому на очі найближчим часом.

– Він дідок забобонний, що вірить у всю цю маячню? І не збираюсь я від нього тікати – робити мені більше нічого.

– Я тебе попередила.

***

Хісорі повільно брела шкільною доріжкою й похмуро дивилася собі під ноги.

«І за що біологічка причепилася до мене? Подумаєш, заснула на уроці. Я ж поводила себе тихо, не заважала їй… А вона чомусь розізлилася й наказала мені зробити цей дурнуватий проект про метеликів і здати його їй завтра. Та де ж я візьму сьогодні нормальний фотоапарат? Мій телефон здох, і навряд чи хтось захоче позичити мені свій на невизначений термін. Що ж мені робити?..»

Дівчина повернула на задній двір і побачила справжнє диво – прямо їй назустріч ішов той самий хлопець, у якого вона вчора позичила щітку для волосся, і в руках у нього знаходилась її мрія та порятунок – справжній професійний фотоапарат!

«Аюмі щось там говорила про талісмани і що він не любить ділитися… Але ж не можна бути таким жадібним і вірити в усю цю дурню! Крім того, у його руках – мій шанс на порятунок від неприємностей. Не можна його проґавити!»

Тому вона повторила вчорашній прийом – підскочила до Мідоріми, який нічого такого не очікував, вихопила з його рук фотоапарат, крикнула:

– Я позичу його у тебе на годинку-дві, а потім обов’язково поверну! Мені він дуже-дуже потрібен, інакше мене зжеруть заживо! Дякую тобі величезне! – і швидко зникла в невідомому напрямку, стискаючи в руках свій шанс на хорошу оцінку та сяючи щасливою посмішкою.

Ураааа! Вона врятована! Хай живуть дивакуваті очкулярники з їхніми талісманами дня!

***

– Гей, Мідорімо, а де твій сьогоднішній талісман дня?

– Такао…

– Е-е… Так?

– З’ясуй усе про цю нахабну дівулю. І якомога швидше.

– Чекай… Ти ж не хочеш сказати, що вона знову тебе пограбувала, але обіцяла повернути пізніше? Бу-га-га!

– Заткнись! І негайно йди та з’ясуй хто вона така!

– Мовчу-мовчу.

***

Тренування пройшло плідно. Мідоріма був задоволений.

Хлопці вийшли з залу і попрямували в кафетерій, щоб підкріпитися. Такао весь час базікав, а Мідоріма просто фільтрував цей шум.

І ось вони вже в потрібному коридорі, як зеленоволосий раптом наче завмер на місці, і око його засіпалося, коли він побачив, що їм назустріч на всіх парах мчить знайома нахабна дівуля, про яку Такао дізнався, що її звати Куросакі Хісорі, вона вчиться з ним на паралелі й відома своєю безпардонністю на межі з нахабством. Снайпер Покоління Чудес про себе зрадів, що сьогодні його талісман дня – це кулон на шиї у вигляді літачка, а, значить, його вона не дістане, як фотоапарат учора (який вона все-таки повернула потім), але приготувався до інших несподіванок з її боку.

І він наче у воду дивився.

Адже за цією Хісорі гнався якийсь вельми неприємний на вигляд хлопець і весь час намагався задерти їй шкільну спідницю. Дівчина відбивалася від нього, як могла, але сили явно були не на її боці.

Парочка закружляла навколо Мідоріми. Хісорі намагалася сховатися за ним, а нахабний хлопець – спіймати її і явно зробити щось непристойне, судячи з його масного погляду.

– Я вже сказала тобі, що ні за що не буду з тобою зустрічатися! Відвали вже від мене і не змушуй тебе бити на очах у свідків! Збоченець!

Звісно ж, слухати її (а тим паче вірити словам про побиття) ніхто не збирався, і хлопець той от-от би схопив її (чомусь руки його весь час уперто тягнулися до її спідниці), якби Мідорімі не набридли всі ці танці навколо нього, наче біля ялинки, і він просто підставив набридливому незнайомцеві, який явно не розумів відмов, звичайну підніжку.

І сталося відразу декілька речей.

1. Нахаба почав падати.

2. По дорозі він навіщось схопив Хісорі за ногу.

3. Хісорі теж почала падати…

4. …прямо на Мідоріму…

5. …який від несподіванки не втримався на ногах і теж почав падати.

Парочка впала на землю, й Хісорі тут же почала підійматися на ноги, лаючись на збоченця та Мідоріму, але раптом з’ясувалося, що замок її кофти зачепився за кулон-літачок на шиї зеленоволосого. Дівчина цього не помітила, різко встала й порвала шнурок кулона.

Німа сцена.

Такао, який весь цей час стояв поруч і мовчки зацікавлено спостерігав за бардаком навколо Мідоріми, а після відправив невдалого залицяльника геть, тепер не витримав і гучно розсміявся.

Поглядом усе ще сидячого Мідоріми можна було вбивати, а Хісорі почервоніла. 

– Я обов’язково його полагоджу! – вигукнула вона, схопила порваний кулон з куртки злющого очкулярника, поклонилася й утекла так швидко, наче боялася, що зеленоволосий хлопець уб’є її на місці.

– Вона починає мене бісити. – процідив крізь зуби ас Шутоку, хапаючись за простягнуту руку Такао і зводячись на ноги.

– А мені вона подобається.

– Заткнись, а то вб’ю.

***

– Хісорі, що ти робиш?

– Не бачиш? Кулон лагоджу.

– А чий це кулон?

– Краще не питай.

– Чекай… Тільки не кажи мені, що він належить Мідорімі, і що це його сьогоднішній талісман.

– От бачиш – ти сама й відповіла.

– Боже мій, як же це він тебе ще не вбив?..

– Не знаю і знати не хочу.

– Та все одно – будь обережною й не наривайся більше. Мідоріма не любить таких жартів.

– Наче це від мене залежить…

***

– Ай! – Хісорі скрикує, коли зачіпає мізинцем гострий край картонної коробки. Придивилася – так і є: подряпина, з якої пішла кров. А вона всього лиш пішла викидати сміття за школу. І на тобі.

Дівчина тут же запхала пальця до рота й повільно покрокувала до медпункту. От дурна!  І нащо було відмовлятися від допомоги? Ні, уявила себе силачкою, якій море по коліно, і навантажила себе цілою горою сміття. І от результат – коробка полетіла, залишивши на прощання кров і неприємні спогади.

Добре хоч, що останнім часом вона не зустрічала цього Мідоріму, а то він напевне відлупцював її за всі його талісмани, до яких приклалася її ніжна ручка. Але ж вона не хотіла! Це все сталося випадково! Та все ж краще не потрапляти йому на очі, а то останнього разу, коли цей очкулярник випадково її побачив, його так перекосило від злості, що дівчина вирішила за краще зникнути в натовпі. Ну його. Образливий який. Навіть кулон цей вона передала йому через Такао – задля уникнення, так би мовити.

Хісорі завернула за ріг і біля спортзалу побачила предмет своїх роздумів – Мідоріма Шинтаро сидів на лавочці й акуратно перебинтовував свої пальці. Хоча ні, цей навіть не бинт, а рулон липкого пластиру. Саме те, що їй потрібно зараз! А то до медпункту надто далеко йти.

Забувши про все на світі, дівчина з усіх ніг кинулася до лавочки. Підбігла, бухнулась, вихопила з рук офігівшого Мідоріми рулончик пластиру й швидко обмотала ним мізинець. Покрутила очима й побачила на лавочці біля себе ножиці. Зраділа, схопила їх і закінчила справу.

– Дякую, приятелю, ти мене виручив. – подякувала вона, й тільки тоді побачила вбивчий вираз обличчя Мідоріми й Такао, що тихо хіхікав збоку. – Е? Тільки не кажи мені, що якась із цих речей – твій черговий талісман дня. Боже мій, твої талісмани кожного дня стають усе більш дивними. Чесне слово, Мідорімо, ти би в школу ще чайника притягнув чи пульта від телевізора.

На цих словах у зеленоволосого засіпалося око, а брюнет не витримав і вибухнув реготом.

– Він що, реально вже приносив такі речі? – здивовано закліпала очима Хісорі, дивлячись на реакцію хлопців на свої слова.

Такао закивав, і Куросакі теж розреготалася, як божевільна.

Чорна аура раптом закрила все навколо, й Мідоріма почав повільно зводитися на ноги.

– Ой-йой, нам торба. Валимо! – Такао, не припиняючи реготу, схопив за руку Хісорі, яка теж іще сміялася, й парочка швидко втекла поділа від злющого Мідоріми.

***

– Знаєш, ти краще не потрапляй йому на очі найближчим часом.

– Та я зрозуміла, що він приб’є мене відразу ж, як побачить. Нічого не можу пообіцяти, але постараюся.

– Хоча хочу подякувати тобі.

– За що?

– За те, що тримаєш Шин-чана в тонусі. Гляди, колись він і припинить тягатися зі своїми талісманами.

– Мало в це вірю, але… Він дійсно притарабанив до школи чайник та пульт від телевізора?

– Бу-га-га! Ой, не згадуй!

***

Вечір. У спортзалі старшої школи Шутоку горить світло – там усе ще тренується снайпер Покоління Чудес Мідоріма Шинтаро. Тренується сам, без команди й набридливого Такао. Так йому навіть краще.

Черговий триочковий кидок перервали оплески. Він озирнувся і навіть поморщився, бо йому плескала та сама дівчина-катастрофа на ім’я Хісорі. І в очах її світився такий захват, що Мідоріма навіть не посмів сварити її за вторгнення. 

– Краще йди геть. – коротко мовив він і нахилився за м’ячем. 

– А можна я залишуся? Ну будь ласка! Я не буду заважати, шуміти, кричати, просто тихенько посиджу на лавочці, добре? – дівчина молитовно склала долоні і втупилася в нього щенячим поглядом захопленої фанатки баскетболу, якщо не фанатки Мідоріми Шинтаро. – Я не знала, що ти так класно граєш! Щоб отак кидати м’яча з іншого краю майданчика і завжди влучати – це ж треба мати не тільки талант, а й тренуватися кожного дня до сьомого поту! Неймовірно!

Зеленоволосий ас Шутоку примружив очі й пильно оглянув Куросакі. Такі слова він чує кожного дня, але ніхто не знає скільки праці й тренувань покладено задля того, щоб отак грати. Так, талант тут грає майже головну роль. Але якби не наполегливі тренування щодня, то він би не був тим, ким є. Всі інші чомусь це ігнорують, а от вона помітила. І вже за одне це він не вижене її.

Хоча… Навіть питати не буде як вона тут опинилася. Але в її руках немає нічого важкого чи такого, що буде загрожувати його сьогоднішньому талісманові дня.

Хлопець скосив очі у бік лавочки, на краю якої знаходився його сьогоднішній талісман – велика статуетка товстого єнота-танукі. Таку в руках не потягаєш, адже вона досить важка, а значить, ця дівуля нічого не повинна їй зробити. Та й по цій біді видно, що навіть якщо він захоче її випхати силою, вона впиратиметься до останнього, принісши йому тільки лишній головний біль. А зараз він не хоче лишнього клопоту, а лиш завершити тренування й піти додому.

Хісорі прослідкувала за його поглядом і побачила талісман. Напружилась, але не залишила надії на перегляд.

– Я сяду з іншого боку. – тихенько сказала вона, і, не дочекавшись дозволу, кинулась до лавочки. Там вона сіла на протилежний від танукі край, як і обіцяла, і склала руки на колінах, як найслухняніша учениця на світі. Сама ж втупилася в Мідоріму палаючим поглядом, мовляв, ну, починай давай, чого чекаєш?

Шинтаро сам собі нагадав, що дівчат не б’є, тому треба просто вдати, наче її тут немає, от і все. Він заплющив очі, глибоко вдихнув, зосереджуючись та відкидаючи все непотрібне, і продовжив тренування.

Треба віддати належне Хісорі – вона дотримала слова й сиділа тихенько, як мишка, зовсім не заважаючи Мідорімі тренуватися. І от останній на сьогодні триочковий майже з протилежного кінця майданчика, і тренуванню кінець. Можна прибрати і спокійно йти додому.

– Ура! Мідоріма молодець! Так тримати! – і все-таки Куросакі не втрималася.

З думками нарешті вилаяти цю нахабну дівулю, Мідоріма повернувся до неї, та так і завмер кам’яним пам’ятником від побаченої картини.

Тому що від радощів дівчина підірвалася з лавки й почала стрибати, нахвалюючи зеленоволосого. В результаті цих стрибків вона не помітила, як зачепилася ногою об лавку, не втрималася на ногах й почала завалюватися назад.

Результат – впала лавка, впала Хісорі і впав… Так, і впав танукі. Вщент. Доля у вигляді дівчини-катастрофи з волоссям кольору фуксії і сьогодні не пощадила його талісман дня.

Мідоріма довго терпів ці знущання. Та сьогодні його нерви не витримали.

Тому, не встигла Хісорі піднятися на ноги й оглянути себе на предмет пошкоджень, а також усвідомити, що статуетка розбита і за це Мідоріма їй точно голову відкрутить, як була притиснута до стіни все тим же Мідорімою. І зрозуміла – капець підкрався непомітно, і сьогодні їй точно торба.

Адже очі хлопця палали неймовірним гнівом, і притискав він її міцно, не вирвешся так просто.

Його обличчя наблизилося до неї майже впритул, і він мовив тихим металевим голосом:

– Ти хоч знаєш як мене бісиш?

– Здогадуюся. – пискнула перелякана Хісорі, очима шукаючи шляхи відступу і розуміючи, що таких немає, бо вона слабка дівчина, а він – сильний хлопець, якого вона, схоже, все-таки довела до ручки.

– Ні, ти навіть близько не здогадуєшся як. – і його губи раптом накрили її.

***

Хісорі рішучим кроком прямувала до спортзалу. Їй терміново потрібно було розібратися з одним абсолютно знахабнілим баскетболістом.

І що це таке вчора було? Зацілував її так, що вона ледь на сьоме небо не відлетіла, а потім раптом розвернувся й пішов. І мусила вона спортзал прибирати. Ні-і, дорогенький, тобі це так просто з рук не зійде.

Ввірвавшись до спортзалу, і дівчини тут же нервово засіпалося ліве око, коли вона побачила, що баскетболісти не тренуються, як завжди, а стоять в оточенні натовпу своїх фанаток і чи то дають інтерв’ю, чи то просто базікають. Але обурив її той факт, що біля Мідоріми цих дівуль стояло найбільше, і всі вони захоплено пищали, ледь чи не застрибуючи на зеленоволосого аса Шутоку. Правда, сам він не виглядав дуже задоволеним від цього факту, але суті це не міняло. Фанатки – зло. І вона має намір рішуче позбутися цього зла в найкоротші терміни.

Нагадуючи самій собі Кінг-Конга, Хісорі – киплячи від обурення – продерлася крізь натовп цих божевільних і почала рішуче відштовхувати їх від Мідоріми.

– А ну геть від мого хлопця! Забирайтеся звідси! І щоб не сміли більше до нього підходити ближче, ніж на двісті метрів! А то закопаю всіх! Ясно вам?

Від цих слів у спортзалі настала тиша. Баскетболісти явно були в шоці, як і фанатки. Мідоріма ж нахмурився і відкрив рота, щоб явно заперечити, але його випередила одна з цих верескливих дівуль:

– Ти що мелеш, чокнута? Мідоріма тобі ніякий не хлопець! Що ти собі вигадала?

– Та-ак? – недобре так примружилася Хісорі, вперши руки в боки. – А хто мене вчора поцілував і втік? Ввечері, після тренування? І прошу зауважити, я на нього не вішалася, він сам мене поцілував, перший. Чи не так, Мідорімо? Чи зараз почнеш брехати, наче не було такого?

Тиша в залі стала просто мертвою.

– Та бути того не може. – першим порушив її хтось із баскетболістів. – Щоб наш Мідоріма – і перший поцілував дівчину? Ти явно видаєш бажане за дійсне. Я швидше повірю, що це ти накинулася на нього з поцілунками. Але щоб він зробив це сам? Та ніколи не повірю. Він, мабуть, і не знає з якого боку до дівчини підійти, не те що поцілувати, ще й першим.

У Хісорі зачухалися кулаки врізати декому по його балакучій пиці, але її випередив сам Мідоріма. Правда, пики він не бив, а, блідий від гніву, просто схопив її за руку, притягнув до себе і поцілував.

Схоже, зеленоволосому асу Шутоку не дуже сподобалося, що його вважають немічним у справах з дівчатами, себто, що потопталися по його чоловічій гідності.

Фанатки заохкали, дехто розревівся. Баскетболісти стояли ошелешені і явно не могли повірити у те, що бачать. Хіба що Такао з-за спини капітана показував парочці великі пальці.

Поцілунок довго не тривав. Його розірвала сама Хісорі, яка з самовдоволеним обличчям повернулася до глядачів і сказала:

– Бачили? Мій хлопець ще й не те може. Так що надалі щоб я вас більше не бачила біля нього. А то гірше буде тільки вам: у мене досвід битв – два старших брата і один молодший. Так що спершу подумайте добряче про свої красиві личка, макіяж, зачіски та інше. А тоді вже лізьте до мене. Ах так, і ще… – фанатки на пару з баскетболістами не знали куди діватися від ще більшого шоку, коли Хісорі повернулася до Мідоріми, який хотів явно відчитати її за це все, й почала безцеремонно обшукувати його кишені, руки, ноги й голову. Нарешті на руці побачила незнайомий браслет з зеленою конюшиною, якого вчора вона там не бачила, зірвала його й викинула просто на підлогу.

Тут уже Мідоріма не міг змовчати і схопив її за руку.

– Що ти таке мелеш? І хто тобі дозволяв чіпати мене й мої речі? Поверни браслет на місце й забирайся звідси, поки я не вбив тебе на місці.

– На правах твоєї дівчини я забороняю тобі тягати в школу всяке барахло на потіху публіці.

– Ти мені ніяка не дівчина!

– Так? А навіщо тоді ти мене цілував? Міг би просто накричати й вигнати зі спортзалу, але ні, ти саме поцілував. І цілував не одну хвилину, й не дві. А це про щось та й каже. Якби не було хоча б елементарної симпатії, ти б цього не зробив. А якщо поцілував, і ще й так довго, значить, я не така байдужа для тебе, як ти хочеш показати. А щодо мене, то я скажу тобі прямо – ти мені подобаєшся, Мідорімо Шинтаро. – і з цими словами Хісорі вільною рукою притягнула хлопця до себе й поцілувала.

І, судячи з того, що він не відштовхнув її від себе, а відповів, а потім ще й обняв, учорашній поцілунок точно щось та й означав для нього.

Так що вибачте, дівчата, але Снайпер Покоління Чудес уже зайнятий.