Приречений
| Потакаючи своїм бажанням ти стаєш їх рабом. Я потакаю, і я – в’язень своїх думок і бажань. Втрачаю зв’язок з реальністю, живу у золотій клітці мрій. Живу ним. Сану-Сану-Сану – вир почуттів. Жага, пристрасть, біль, заздрість, тяга, ревність, відчай. Солодка мука. Такий далекий і такий бажаний – живу ним. Живу Сану. Єдиний якір. Єдиний, хто втримує від в’язання петлі лінча і передозування снодійним. Автобус номер дев’яносто дев’ять. Я роздивляюсь його руки. Пальці, нігті, суглоби. Його руки ідеальні. Кожна судинка, кожна родимка. До мого дому можна дійти пішки від коледжу. Я їду через весь район до кінцевої, а звідти пішки. Встаючи з місця випадково торкаюсь його, виходячи з автобусу йду за ним і вдихаю його запах. Неймовірний, до втрати здорового глузду, який я, власне, втратив вже давно. Мов собака принюхуюсь, подумки зариваючись в його волосся обличчям. Я закоханий? Мені нестерпно думати про Сану, і думаю лише про нього. Він ідеал, він прекрасний. На нього неможливо не дивитись, але дивитись боляче. Відчувати його тепло геть поруч, ніжитись в ньому і усвідомлювати – не твій, не буде твоїм, далекий, недоступний. Задихаюсь від розпачу. А у снах Сану цілує мої руки. В реальності я для нього ніхто. Я роблю великий гак, аби проїхатись з ним в одному автобусі вісім зупинок. Дев’яносто дев’ять – щасливе число, хоча жодного разу щастя мені не приносило. В грудях зяє діра, і боляче. Боляче до сліз і поперечних порізів. Одиночне місце біля вікна. Щоразу воно, а я через прохід. Наші імена невидимим маркером виведені на сидіннях. Сану не знає про мене, про моє існування. Я для нього ніхто, а він для мене все. Нестерпно хочу, але не можу. Я уявляю, як цілую його на очах у всіх. А потім ріжу-вени-кидаюсь-з-даху-вішаюсь, тому що далі жити не зможу, знаючи, що він мене ненавидить. Я прив’язаний до нього, я приречений. Можливо, колись він помітить мене, заговорить, і я стану окриленим. А можливо, так і лишусь ніким. Непомітним і нікчемним. Моє ім’я ніколи не злетить з його уст. Він дивиться у вікно, а я – на нього. Сану. Ти коли-небудь відчував себе приреченим? Чотири довгі роки і Сану-Сану-Сану. Як я жив раніше? Як я жив до нього? Що відчував? Я дивлюся на нього, вкарбовую в пам’ять його привабливий профіль, а він. У нього темно-карі очі, і він перехоплює мій погляд. Кінцева. | |
|
| |
| : 497 | : 1 | |
| : 1 | |
|
| |
0