Щит для Біди

У Хару очі, як блюдця, коли головою вона пробиває весільний торт, а потім врізається в стіну.

Між іншим, боляче. І взагалі, не таким вона уявляла собі весілля Хроме.

І так, незатишно дуже стає від цих поглядів. Пильних, напружених…

— Напад… — встигає проговорити вона, всі хапаються за зброю, а в зал вриваються озброєні до зубів мафіозі з ворожої Сім’ї.

З усіх боків стріляють, а Хару намагається виколупати з волосся рештки торта і відчистити від нього одяг. Ех, жаль, а вона так хотіла його спробувати. Смачний, мабуть… Весь день облизувалась, а тут раптом напад. Ну не могли ці нехороші люди напасти в інший час, коли б вона вже з’їла свою порцію цього смачного кондитерського дива. Наприклад, завтра.

Ех, життя — непередбачувана штука.

— Травоїдне, якого біса ти тут розсілася? — пролунав над її головою грізний голос.

Її підняли вгору, мов пушинку, і кудись потягнули.

— Та пішла б, якби могла. — пробурчала вона тихенько, дуючись, що її врятував саме Хібарі Кея, а не милий Цуна. Цю непередбачувану людину краще остерігатися і промовчати лишній раз, а то ж заб’є до смерті і не подивиться. І взагалі, вона б на нього поглянула після такого веселенького перельоту і радісної зустрічі зі стінкою.

Під безперестанний град з куль та атак різного полум’я вони вискочили з залу у двір і кудись побігли. Хару — звисаючи з його плеча — могла тільки бачити траву під ногами.

— Тримайте і віднесіть її подалі звідси. — дівчина відчула, що її відривають від плеча, до котрого вона вже встигла звикнути, і буквально кидають комусь у руки.

— Буде виконано, Хібарі-сан!

І знову її кудись тягнуть, а вона думає тільки про те, що тортик усе ж жаль, і що в Хібарі Кеї непогана п’ята точка, та про це краще нікому не знати. Життя дорожче.

* * *

— Ти!.. Тупий Глопудера! Ненавиджу тебе! — Хару тупає ніжкою і стрімким вихором вилітає з кімнати.

Вибігає з будівлі і біжить по газоні. Байдуже куди, лиш би подалі звідси і від цього ідіота!

Ви тільки погляньте на нього! Уявив себе бозна-ким! Мовляв, я весь із себе такий крутий, Хранитель Урагану Вонголи, Права рука боса, завжди всіх врятую і виручу, а ти, схоже, взагалі нічого не вмієш, крім як улипати в неприємності. Як тебе ще Цуна не витурив? Та таку нікчемну жінку, як ти, треба давно звідси гнати палкою! Це просто наш бос такий добренький, от і терпить тебе біля себе.

Кретин! Придурок! Мудак!

Змахуючи зі щік злі сльози, Хару мчить вперед, не бачачи нічого й нікого навколо. Зіткнулася з кимось біля воріт, але навіть не вибачилась, а просто відштовхнула від себе і побігла далі. Невластиво для неї, але не в такій ситуації.

Начхати! Необов’язково бути з усіма постійно ввічливою! Переб’ються сьогодні!

Міура біжить далі, згадуючи злі слова цього тупого Восьминіжки. І правильно його Рехей називає! Але в неї теж є робота, і вона не просто так полізла в Сім’ю від нічогонероблення, і її обов’язки нічим не гірші того ж Глопудери. Та вона!..

Додумати не встигає, тому що чує раптом крик «Бережись!», і тільки тоді додумується поглянути крізь сльози навколо, щоб побачити куди її занесло.

А занесло її на перехрестя на червоне світло, і прямо на неї летить величезна вантажівка, а вона завмерла посеред дороги, як приклеєна, не в змозі поворухнутись, і може тільки зажмуритися, щоб не бачити свою смерть, яка швидко наближалась.

Шатенка все чекає і чекає, а смерть усе не настає. Дівчина вирішує все ж розплющити очі, щоб зрозуміти що ж відбувається навколо.

Обережно привідкриває одне око, а тоді розплющує вже обидва дуже широко, тому що перед нею висить їжак. Знайомий такий фіолетовий їжак у величезній шипастій кулі майже на всю вулицю.

— Ролл?

Їжак пищить щось схоже на згоду. Його так і хочеться загладити, але на голову, наче відром крижаної води, пролився не менш крижаний голос:

— Ти що коїш, дурне травоїдне? Померти захотіла? З якої це радості?

Дівчина, ковтнувши, повільно повертається, і бачить перед собою Хібарі Кею. Поправка — злого Хібарі Кею. Та, мабуть, ще не дуже, раз немає тонф з полум’ям посмертної волі. І то добре.

— Ні! Я просто… — Хару раптом згадує всі образливі слова Гокудери, і з риданнями кидається на груди цієї небезпечної людини, котру, будь вона в нормальному стані, обійшла б десятою дорогою.

Але зараз її стан навряд чи можна назвати таким, тому шатенка — поливаючи сльозами фіолетову сорочку — про все розповідає Хібарі.

— Наче я там узагалі нічим не займаюся, а просто собі тиняюся! Але це неправда! В мене цілий день купа роботи, а він!.. — такими словами вона завершує свою розповідь і декілька разів схлипує.

Він мовчить, а Хару раптом починає розуміти кому і що вона зараз розповіла. Ой, дурна! Знайшла кому розповідати! Та йому ж начхати на все це! Він зараз просто заб’є її до смерті і піде собі спокійно додому. Ідіотка!

— По-перше, відійди від мене — ти замочила мені сорочку. Купиш нову. — починає він говорити, і Міура — злякано зойкнувши — відстрибує від нього подалі, тільки зараз помітивши натовп цікавих навколо. Божечки, вони ж так і продовжують стояти посеред перехрестя, та й їжак Хібарі нікуди не дівся, а так і перекриває частину дороги. — По-друге, секретар боса — це нітрохи не гірше того ж Хранителя. Може, навіть і важче. І якщо деякі не в змозі цього зрозуміти, то вони просто ідіоти. А тобі раджу декілька днів не ходити на роботу — поглянеш, як вони впораються без тебе. — Хранитель Хмари прикликає свого їжака назад у коробочку і відвертається від неї, всім своїм виглядом показуючи, що він не має наміру тут більше стирчати з такою, як вона. — І на наступний раз будь уважнішою — я не завжди зможу бути поруч. — з цими словами він іде геть.

А Хару залишається стояти посеред жвавого перехрестя з витріщеними очима, і думати — що це щойно було?

* * *

Хару вчинила так, як порадив Хібарі — сказала Цуні, що захворіла, і залишилася вдома на тиждень.

Вона не була впевнена, що чинить правильно, та вже через два дні переконалася в цьому, коли їй почав видзвонювати Цуна і запитувати коли вона вийде на роботу. Через день у голосі в нього додалося паніки, а через ще день бос уже в наказному порядку буквально змусив її вийти на роботу, тому що «без тебе ми тут з глузду з’їдемо!»

От вам і доказ того, що вона зовсім не нікчемна, як вважає дехто.

Міура підленько хіхікала, подумки ставлячи галочку віддячити Хібарі дюжиною сорочок.

* * *

Переговори все тривали і тривали, а кінця видно не було. Обидві сторони постійно щось не влаштовувало, спалахували довгі дискусії і навіть суперечки.

Цуна виглядав утомленим, Хібарі — зліше звичайного, а Хару постійно тягала чаї-каву-воду-перекус і мріяла, щоб візит Варії опісля був коротшим, і цей бісів день нарешті закінчився.

А ще її з самого початку гризло нехороше таке передчуття. Наче повинно статися щось нехороше. Вона переживала за Цуну, котрий на ці переговори вирішив взяти тільки одного Хранителя. Ні, Бос, якщо що, зможе за себе постояти, він же Бос, та й Хібарі — це вам не аби-що. Та все ж у грудях начебто щось тихенько так нило.

Будемо сподіватися, що це фальшива тривога, — вирішила Хару, і потягнула чергову тацю з кавою. Блін, як вони ще не подавилися літрами цієї кави? У неї вона б уже з вух лилася, а цим хоч би хни.

Вона саме поклала тацю на стіл і почала розставляти чашки з напоями перед кожним з гостей, як раптом бос цієї ворожої Сім’ї злісно примружився і промовив:

— Не хочете по-хорошому, значить, буде по-поганому.

І не встигла Хару й пискнути, як опинилася міцно притиснута до цього неприємного чоловіка з ножем біля горла.

А вона, між іншим, говорила Цуні, що ці люди їй не подобаються, але від неї тільки відмахнулися і сказали, щоб дурне травоїдне не лізло туди, де нічого не розуміє. Це був Хібарі, і вона на нього образилась.

І зараз нате вам — дурне травоїдне виявилося праве.

Цуна й Хібарі повільно піднялися на ноги і Савада спокійно запитав:

— Чого ви хочете?

— Визнати наші вимоги і допуск в Альянс. — цей неприємний тип хижо вишкірився. — Інакше я переріжу ніжну шийку вашої дівчинки.

Його хлопці витягнули коробочки і явно приготувалися до бою. Хару ковтнула — без шиї залишатися не хотілося, та вона вірила в Боса й Хібарі, хоч той і обізвав її дурним травоїдним.

І все-таки, краще б Цуна взяв сюди ще декількох Хранителів.

— Ваші вимоги надто завищені й небезпечні для Альянсу — я не можу їх прийняти. — Бос відповідав усе так само спокійно, та й Хібарі біля нього виглядав так само. От тільки Хару бачила яким небезпечним блиском горіли його очі — Хранитель Хмари був не просто злий, а розлючений. У такому стані йому краще не потрапляти під руку. — Тому, або ви міняєте їх, або я змушений буду вам відмовити.

— Так, значить… — прогарчав бос ворожої Сім’ї. — Не цінуєте, значить, ви своїх співробітників, Савадо-сан. Вочевидь, у вас їх надто багато, і завжди знайдеться заміна. Значить, і цю дівку ви зможете замінити кимось іншим. — Хару відчула, як лезо ножа притиснулося до її шкіри тісніше. Миттєвий спалах болю — і по шиї вниз побігла цівка крові.

Дівчина зблідла, як полотно, і від жаху розширила очі.

Цуна переглянувся з Хібарі. Короткий кивок — і останній зник з місця, щоб почати лупцювати тонфами всіх без розбору.

У метушні Хару відкинули куди подалі, і вона боляче вдарилася головою об стінку.

Блін, знову… Чому знову об стінку, а не об підлогу, наприклад?

Цуна, котрий спокійно сів назад у крісло, наче його Хранитель не бився тут, а читав звіт, непомітно поманив її до себе. Дівчина зіп’ялася на коліна і тихенько поповзла, стараючись не привертати до себе увагу.

Ще одну зустріч зі стінкою вона не переживе.

Добралася безпечно, і Бос тут же запропонував їй рушника, котрий витягнув невідомо звідки, щоб вона приклала його до своєї кровоточивої рани на шиї.

Шатенка так і зробила і запитально втупилася у начальство.

Цуна втомлено зітхнув і відповів:

— Хотілося б поберегти сили — попереду ще зустріч з Варією, а Занзас, сама знаєш, рідко коли буває в настрої.

Міура співчутливо кивнула, тому що непростий норов Боса Варії знав кожен, та все ж порадила:

— Тобі б відпочити хоч декілька днів, а то скоро геть загнешся.

— Та я б з радістю, але хто тоді буде керувати Сім’єю? — дещо сумно усміхнувся Цуна. — Це ж чудовий шанс напасти і ослабити нас.

— Це точно. — погодилася Хару. — Жаль, що Реборн відійшов від справ...

— Я закінчив. — пролунав холодний голос зверху.

Цуна кивнув і допоміг дівчині встати на ноги. Навколо валялися мертві тіла, а Хібарі ховав тонфа в коробочку. Придивившись, дівчина побачила довгий поріз на його щоці, з котрого сочилася кров.

— Ти поранений! — вигукнула вона і миттю приклала свій рушник до його щоки. З її рани тут же почала текти кров.

— Дурне травоїдне, це звичайна подряпина, вона сама заживе, а тобі треба негайно до Сасагави, інакше стечеш кров’ю і нікому буде зустрічати Варію. — Хібарі різко і дещо грубо забрав рушника і знову приклав до її шиї.

Дівчина тут же поглянула на годинник на руці і вжахнулася:

— Божечки, Варія буде тут уже за півгодини! Так, Бос, негайно в Другий Зал, а ми з Хібарі підемо до Рехея. По дорозі я покличу хлопців, щоб усе тут очистили, а потім відправлю наше Сонце до вас на підтримку. — і, схопивши Кею за руку, рішуче потягнула до виходу.

— Травоїдне, ти забуваєшся. Я нікуди не піду. І відпусти мою руку.

— Правильно, ти нікуди не підеш звідси з ранами на обличчі. Особливо до Варії. Хочеш, щоб Бельфегор тебе зашишикав?

— Мені начхати на цього маніяка. Відпусти мене негайно, інакше заб’ю до смерті.

— Добре, тоді я буду приходити до тебе в кошмарах і…

Слухаючи цю суперечку, Десятий Бос мафіозної сім’ї Вонгола Савада Цунайоші похитав головою і усміхнувся.

* * *

Хару поверталася додому з кондитерської з повною торбою всяких солодощів, їла морозиво, усміхалася і була задоволена життям.

А чом би й ні?

Їй раптом випав несподіваний вихідний, не завалений роботою і постійними Пізанськими вежами паперів, погода була чудовою, морозиво — смачним, то чому б не радіти життю?

Ще вона була рада, що вдалося випхати Цуну відпочити хоч на день, а то останнім часом він став на примару схожий. І в цьому її підтримали більшість Хранителів, котрі теж стурбувалися станом Боса.

Душу також гріло передчуття чудового кіновечеру з солодощами, чіпсами та колою.

Уііііііі, що може бути кращим?

Шатенка закружляла навколо себе і розсміялася від щастя, що переповнювало її.

— Уті-путі, яка гарненька кралечка. — пролунав раптом біля неї неприємний голос, і дівчина наче отямилася.

Біля неї стояло декілька хлопців не зовсім приємної зовнішності, точніше, дуже хуліганської.

Ой, а куди це вона забрела? Якийсь провулок невідомий… Блін, так замріялася і затішилася, що ноги віднесли її невідомо куди. От і нарвалася.

— Пропустіть, будь ласка. — рішуче попросила.

Хлопці тільки заржали гучно.

— Ич, чого захотіла. — криво усміхнувся їхній, мабуть, головний. — Давай гроші, красуне.

— Немає в мене грошей — все в кондитерській залишила. — чесно відповіла Хару, швидко роздумуючи що ж їй робити — кликати на допомогу чи відбиватися самій.

— Ага, позаливай мені тут ще. Хлопці, а ну обшукайте цю крихітку — раптом і грошенята знайдуться? Та й розважимося трохи.

Бридко усміхаючись, решта хлопців почали підступати до неї з хтивими посмішками на обличчях.

А ось це дуже погано.

Дівчина вже рішуче налаштувалася давати відсіч, як раптом хтось з цієї огидної банди гучно скрикнув і впав. Хару навіть зітхнула від полегшення — там стояв злий Хібарі Кея з тонфами напоготові.

— Ненавиджу травоїдних, що збилися в групи.

Незабаром після цих слів усі кривдники були побиті, а сам Хібарі — як завжди, в діловому костюмі — сховав тонфа і рушив до неї.

— Хібарі, дякую тобі велике. — промовила Хару, а у відповідь її схопили за руку і кудись рішуче потягнули. — Е? Хібарі? Ти що робиш?

— Мені вже набридло тебе постійно рятувати, тому відсьогодні будеш жити зі мною. Так я зможу наглядати за тобою, щоб ти не вляпувалася кудись постійно.

— Що? — обурилася Міура. — З якої це радості? Відпусти мене негайно! Я не збираюся з тобою жити! — шатенка почала вириватися з хватки Хмари. — Мені цілком добре живеться самій, та й не так часто я потрапляю в халепи! Навіщо тобі взагалі за мною наглядати?

Кея раптом різко зупинився, повернувся, притягнув Хару до себе і поцілував. Люто, але й ніжно, так, що в дівчини пішла обертом голова, і вона схопилася за нього, щоб не впасти.

Ніхто й ніколи ще її так не цілував… Це було щось.

За якийсь час Хібарі відсунувся, щоб поглянути на неї довгим поглядом, і спитав:

— Сподіваюся, тепер тобі зрозуміло? — знову схопив її за руку і потягнув цілеспрямовано вперед.

А Хару йшла вслід за ним з рум’янцем на всі щоки і дурнувато усміхалась.

Категорія: Katekyo Hitman Reborn | Додав: Black_Symphony (23.08.2019) | Автор: Black_Symphony
Переглядів: 114 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 2
1   [Матеріал]
Божечки! Нарешті я знайшла фанфік по «Реборну»! happy (Я для того, щоб написати цей коментар навіть на сайті зареєструвалася: настільки мені захотілося висловити свої емоції). 
Сюжет цікавенький вийшов, а розв’язочка посмішила й порадувала.)
Є лише заувага щодо транслітерації імен: має бути Хібарі Кьоя та Сасаґава Рьохей, а не Кея та Рехей. За допомогою ромаджі їхні імена пишуться Hibari Kyōya і Sasagawa Ryōhei відповідно. Хоча це я вже прискіпуюся.) Он, у росфікшені замість Рёхей пишуть чомусь взагалі Реохей, і нічого – живуть якось, наче ще ніхто не помер. (Але це неточно cool .)
Дякую вам дуже за фанфік!
(...Ви ж продовжуватимете писати по «Реборну», правда? *очі кота зі Шрека*)

0
2   [Матеріал]
Дякую за такий хороший відгук.
Щодо імен персонажів, то я чула стільки різних варіантів, що давно вже махнула рукою і називаю їх так, як зручно мені.
Чесно кажучи, "Учитель-мафіозі Реборн" - одне з моїх улюблених аніме, і я написала по ньому досить багато робіт. Та оскільки писати я почала давно, а українського фанфікшену, як такого,тоді ще не було (як і цього сайту), я змушена була зареєструватися на російському Фікбуці. Всі мої роботи є саме там, зокрема і по Реборну. Та останнім часом я вирішила виставляти їх тут. Не всі, а найкращі.А Хібарі/Хару - моя найулюбленіша пара там. Тому так, далі буде...))))))

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]