Хто кого звабив? або Бути тобі, Міуро Хару, звабленою до смерті!

Міура Хару сиділа в темній кімнаті у маєтку Вонголи, тужила і думала, що даремно на все це підписалася. Тобто, її просто банально взяли на слабо, а вона, дурненька, ще й підіграла. Ех…

От навіщо, скажіть, навіщо вона посперечалася з Кіоко, що прямо вся така досвідчена у питаннях сексу, і звабити будь-якого хлопця для неї — раз плюнути.

«Прямо-таки будь-якого?» — хитро запитала тоді Кіоко. І ні б їй, дурепі, запідозрити щось не те ще тоді. Так ні, вона гаряче почала доводити, що вся з себе така велика зваблювачка, що немає такого хлопця, котрий би встояв перед її чарами, що вона звабить будь-кого за п’ять хвилин, що…

Просто треба було менше пити, от і вся розгадка її по-дурному хороброго стану і — з тієї ж причини — неймовірно довгого язика та занадто говірливого рота.

Хто ж знав, чим закінчаться її посиденьки з Кіоко?

Хару наговорила всякого сп’яну, та й щасливо забула, а її дорога подруга, виявляється, нічогісінько не забула.

І вирішила чи то провчити, чи то перевірити правду.

От і вийшов такий цікавий спір, дещо приправлений шантажем.

Сьогодні зранку вдома Хару ще перебувала в тому ж щасливому невіданні, а от удень у маєтку, куди вона прийшла здавати звіт, котрий затягнула саме через ці посиденьки-п’янку, її спіймала Кіоко, відвела в якусь порожню кімнату і ласкавим голосом почала викладати останні новини.

— Хару, пам’ятаєш, ти казала, що тобі під силу звабити будь-якого хлопця?

Шатенка зблідла, подумки прокляла свій довгий язик і алкоголь, але судомно закивала.

— Так от, пропоную спір. Ми приготуємо тобі хлопця — будь-якого хлопця з нашої Сім’ї, — а ти доведеш, що не брехала і справді вмієш зваблювати. В іншому випадку всі — і наші, й не наші — дізнаються яка ти велика зваблювачка. — остання фраза пролунала дуже двозначно, змусивши Міуру почервоніти ще гірше, і знову проклясти свій довгий язик та найкращу подругу, котра однозначно сміється над нею.

Теж мені, знайшлася тут Велика Зваблювачка!

— А… Е… А хто це «ми»? — пискнула Хару, продовжуючи докоряти собі і шукаючи виходи з цієї дурнуватої ситуації.

— Та яка різниця? Але не переживай, він нікому нічого не розповість… Поки що. — і Сасагава Кіоко — мила, славна й ніжна дівчина, на загальну думку, — так же мило, славно й ніжно всміхнулася. Тільки за усмішкою цією ховався вишкір акули.

У Скуало навчилася, чи що?..

І Міурі Хару не залишалося нічого іншого, крім як погодитися. Нікуди ж утікати з такої ситуації.

— Сьогодні в маєтку майже нікого не буде, всі на завданнях, ввечері Цуна поїде на зустріч, так що ніхто нічого не дізнається, якщо що. — продовжувала інструктаж гидка подруга. Хоча, чому це гидка? Сама винна. Нічого було дурними словами розкидатися і завіряти про неможливе. От і отримуй тепер. — Ти будеш сидіти в одній з гостьових кімнат. Ми приведемо жертву, вибрану цілком випадково, так що не обурюйся, начебто я все підлаштувала. Мені теж цікаво, а обіцянок треба дотримуватися. — і знову ця двозначність. — Так от, ми приведемо жертву і закриємо вас там, скажімо… На годину, так. Думаю, тобі цього часу вистачить з лихвою, щоб його звабити. А потім я запитаю про твої враження і чи вдало пройшло зваблення. Гаразд? — і знову ця мила посмішка.

Хару залишалося тільки слухняно кивнути і погодитися на цю авантюру.

І тепер сидить вона сама в темній кімнаті, чекає невідому жертву і жаліє, і лає себе, і обурюється, і…

А, пуття все одно ніякого! Сама винна — самій і розплачуватися, вірно? Хоча могла би в той раз ляпнути якусь іншу маячню, і її дорога подруга навряд чи до неї причепилася. Та хто знає…

І пожалітися нікому…

На ліжко вона сідати не стала, скромно присівши на стілець біля вікна. Одяглася парадно: нова білизна, нове плаття, зачіска, туфлі. Хоча, начебто, навіщо? Не побачення ж.

Це Кіоко вся така хоробра — крутить-вертить хлопцями як завгодно. Мабуть, і в ліжку не в одного вже була, а Хару… А Хару береже себе для того єдиного. По-дурному, так? Але така вже Хару Міура.

Адже спершу це був Цуна, але життя така дивна штука, що через деякий час їй довелося переглянути пріоритети. Або просто вирости й порозумнішати. А зараз… А зараз от що вийшло.

Дівчина зітхнула. Цікаво, хто це буде? Було б чудово, якщо це буде хтось зі знайомих хлопців. Кіоко, звісно, передбачила все, але завжди ж можна домовитися, вірно? Вони просто посидять тут весь той час, а тоді набрешуть Кіоко, що все вийшло добре, і всі будуть щасливі й задоволені. Брехати, звісно, негарно, але в такій ситуації вибирати не доводиться.

Точно, так і зробить.

В коридорі почулися легкі кроки і якийсь шаркаючий звук, наче щось тягнули по підлозі.

Хару ковтнула. Хто ж це буде? Кого вони притягнули?

Відкрилися двері. В отворі намалювалася Кіоко і… Гокудера Хаято?! Так от хто той таємничий спільник Сасагави! Божечки, краще зразу з моста і в річку!

Права рука Десятого Вонголи затягнув чиєсь тіло в кімнату, а тоді кинув його на ліжко. Тоді ядуче глянув на притихлу Хару, хмикнув і вийшов з кімнати. Кіоко в дверному отворі приклала палець до губ і підморгнула. Тоді повільно закрила двері. Клацнув замок і почулися кроки, що віддалялися, і… Гей, то був сміх?!

Смійтеся-смійтеся над дурною Хару. Попсувала вже, мабуть, усіх Хранителів, крім боса, і скоро перейде до Варії. От яка у неї, виявляється, подруга.

Жах, що за думки?!

Зрозумівши, що скоро почне битися головою об стінку, Міура вирішила все ж перевірити кому випала невдала честь бути жертвою її славнозвісного зваблювання.

Повільно, дуже повільно, наче крокуючи на шибеницю, а не до бідного хлопця, Хару підійшла до ліжка, вирішуючи, що треба починати домовлятися вже зараз.

Але тільки поглянувши йому в обличчя, дівчина ледь не заверещала не своїм голосом і з гуркотом звалилася на підлогу. Відповзла до дверей, продовжуючи безтямним поглядом витріщатися на ліжко і людину на ньому.

І що з того, що очі йому закривала чорна пов’язка, а сам він був зв’язаний по руках і ногах. Цю худорляву фігуру, цю чорну ауру вбивці, що витала навколо нього, це вічно похмуре і невдоволене обличчя ні з ким не сплутаєш.

Чому, ну чому в жертву їй вони вибрали саме найсильнішого Хранителя Вонголи і найжахливішу людину на світі — Хібарі Кею?

Про жодне зваблювання і домовляння навіть близько не може бути й мови! Тут би живою залишитися і забратися подалі з цієї кімнати, з цього маєтку, а потім узагалі краще емігрувати в іншу країну, перед тим змінивши особистість.

Хлопець, тим часом, невдоволено закрутився на ліжку, спробував звільнитися, але Гокудера в’язав на совість, тому кинув ці спроби і запитав:

— Травоїдне, що тут відбувається? — і стільки холоду було в одній фразі, що Хару мимоволі зіщулилася. — Чому я тут? А взагалі, краще звільни мене, і я піду забити до смерті тих ідіотів, що притягнули мене сюди.

Але в дівчини від страху зуб на зуб не потрапляв. Вона страшно хотіла вибратися звідси, намагаючись відкрити двері, але ті не піддавалися. З відчаю обхопила голову руками і заскімлила, мов побите цуценя.

— Годі нити. — наказ тим же холодним голосом; голову він повернув у її бік, та все одно нічого б не розгледів. — Бісова пов’язка, нічого не бачу… Нас тут закрили, вірно?

Хару мовчала. Вона тільки тепер зрозуміла, що він не знає, хто тут знаходиться, і якщо вона буде мовчати, то все ще, може, й обійдеться. Адже якщо видасть хоч найменший звук, він одразу ж упізнає її, і тоді все. Кінець їй. Він заб’є її до смерті і буде правий. Так що краще мовчати.

Ні, можна, звісно, його вивільнити, якщо б це був не Хібарі… Будь-хто інший їй би тільки подякував (за звільнення, а не за ситуацію), а в цієї жахливої людини немає винного й невинного — заб’є до смерті всіх, хто під руку потрапить. Ні, краще не ризикувати. Жити ще хочеться.

— Я до тебе звертаюся, травоїдне. Що. Тут. Відбувається? І більше повторювати не стану.

Жах як страшно!

Але Хару прийняла рішення: вона всю цю годину просидить ось тут під дверцятами, а він нехай лежить собі там у приблизній безпеці від неї. А потім уже краще хай усі над нею сміються, аніж лежати у лікарні побитою до напівсмерті.

Жахлива ситуація.

Бачачи, що його не особливо і рвуться звільняти, Хранитель Хмари на якийсь час замовк, видно, обдумуючи ситуацію, що склалася, і шукаючи хоч якісь більш-менш нормальні пояснення всієї цієї нісенітниці.

А тоді, коли Хару вже трішки заспокоїлася, раптом заговорив.

— Ну і чого тобі від мене треба?

Хару гикнула від страху, що знову накотився на неї.

— Це ж зрозуміло, що якщо мене зв’язали і закрили у кімнаті з якимось травоїдним, значить, цьому травоїдному щось від мене треба. І що ж це?

Хару, звісно, не травоїдне, але заперечити не насмілиться. Вона не самогубця!

Замість цього ще раз спробувала відкрити двері, і навіть підвелася з підлоги, але марно. У-у-у, заберіть її хтось звідси! Будь ласка!

— Дурне травоїдне. Тобі надали такий шанс, поки я безпомічний, а ти, замість того, щоб скористатися ним, просто трясешся від страху. Будь-хто інший на твоєму місці вже б давно шукав свою вигоду з цього, а ти… Навіщо тоді така боягузка, як ти, потрібна Вонголі? Ти ж нікчемна і полохлива, навіщо тоді взагалі ти тут потрібна? Може, краще піти?

Ні-ні-ні, вона вже раз купилася на слабо, зараз навіть слухати це не стане. Дівчина затрясла головою і навіть чомусь закрила очі долонями. Годі з неї всього цього.

— Ти ж хотіла мене вбити, так? То що ж ти тягнеш? Чи боягузки на кшталт тебе не хочуть бруднити свої дорогоцінні рученьки кров'ю?

Від обурення Хару навіть руки прибрала від обличчя і голосно фиркнула. Бруднити рученьки не хоче? Та вона… Та вона давно вже вплуталася в усе це, та у неї давно вже рученьки в крові, та їй тільки недавно перестали снитися кошмари з усіма тими, кого вона вбила, та йди спитай Цуну, і він скаже тобі який вона незамінний співробітник, та вона…

Можливо, обурювалася б шатенка ще дуже довго, якби випадково не побачила на його обличчі… насмішку. Жорстоку таку, якраз у його стилі, але цілком упізнавану насмішку!

Він… Сміється над нею? Мовляв, тобі тут усе готовеньке піднесли, на блюдечку з блакитною смужкою, тільки бери й роби що треба, а ти — з рученьками в крові — стоїш тут стовпом і боїшся, і обурюєшся, і думаєш як би втекти, в той час як інша на твоєму місці вже б давно зробила те, що треба!

Тим паче, це ж Хібарі Кея — найнебезпечніший, але найбажаніший хлопець для всіх незаміжніх дівчат не тільки Сім’ї, але й усього мафіозного світу, а ти тут…

Звідкись хвилею цунамі нахлинула рішучість. Дуже багато рішучості, котра вмить змела геть усю нерішучість, сором’язливість, сором і схоже з тим.

Хару похмуро глянула на хлопця на ліжку і стиснула кулаки. Будемо вважати це черговим завданням, котре обов’язково треба виконати.

І ти помиляєшся, Хібарі Кея, якщо вирішив, що вона хоче тебе вбити. Дуже сильно помиляєшся. І зараз вона тобі це доведе.

Дівчина підійшла до ліжка, по дорозі знімаючи плаття і відкидаючи туфлі у різні боки. До біса все, він сам собі підписав вирок. Так само витягнула заколки з зачіски, і волосся вільною хвилею лягло на плечі. Вилізла на ліжко й осідлала хлопця, котрий миттю напружився. Але промовчав.

Ну-с, з чого почнемо?

У Хару хлопців, звісно, не було саме в плані ліжка, але це не означає, що в питаннях сексу вона повний профан. Якось раз, пригадує, Хана притягнула їм з Кіоко порно-мангу, «просвітлюватися», так би мовити. Подруги там, звісно, ледь не позомлівали від сорому і збентеження, але цікавість пересилила. Та й в Інтернеті цієї інформації навалом, особливо у вигляді реклами, що вискакує з усіх боків — хочеш-не хочеш просвітишся.

Він лежав перед нею геть безпомічний — зв’язаний по руках і ногах, з пов’язкою на очах. Так здавалося. Але це не означало, що він не може вивільнитися за мить, і що це не якийсь його хитрий трюк, так що треба бути на сторожі.

Хм, ну от справді, з чого би почати?

Якусь мить Хару просто сиділа і мовчки роздивлялася хлопця під нею, котрий, як не дивно, мовчав. Тоді потягнулася, запустила руки йому в волосся і скуйовдила його. Жорстке, але відчуття приємне. Тоді пальцями правої руки провела по щоці, обвела контур губ, затрималася там на мить, а тоді цими ж пальцями доторкнулася до своїх вуст. Очі все так само блукали по обличчю, наче шукаючи щось, і за мить знайшли. Вухо. Котре дівчина тут же й прикусила, а тоді обвела язиком мочку. Ммм, неймовірні відчуття!

Він на мить смикнувся, але Хару вже відсунулася і зі здивуванням, а тоді й з цікавістю поглянула на хлопця під собою. Він досі мовчав. Невже так просто дозволив їй робити з ним що завгодно? Чи сам зацікавився? Щось не віриться, не така він людина.

Але поїхали далі, раз нам дозволяють!

Дівчина схилилася до його губ і почала ніжно їх цілувати, одночасно з цим розстібаючи ґудзики сорочки. Його серце застукало частіше, хоча на обличчі це ніяк не відбилося. Прямо залізна людина. До речі, він був тільки в темній сорочці і таких же штанах, але без взуття, наче його несподівано витягнули з дому.

А втім, не її справа.

Ґудзики розстібнуті, сорочку скинуто, Хару відірвалася від одного приємного заняття, щоб почати інше — дослідження його тіла. Почала з шиї, поцілунками не пропустивши ні міліметра шкіри, спустилася нижче, обвела язиком спершу один сосок, потім другий. Його тіло наче кам’яне, хоча дихання вже важке, уривчасте. Та він усе ще мовчить.

Ах ти так? Шатенка несподівано загорілася азартом. Ну нічого, вона ще змусить тебе стогнати, або вона не Міура Хару!

І почалася гра з сосками. Серце його вже ледь не вистрибує з грудей, дихання ще більш важче, але все так само мовчить. Терпить.

Впертий який…

Миттю позбувшись білизни, дівчина пересіла нижче, прямо на його зовсім уже кам’яний член, котрий погрожував от-от прорвати штани, схилилася вниз, притиснувшись грудьми з затверділими сосками до його грудей і знову взяла в полон його рот.

І ось вона, перемога! Коли він усе-таки не витримав і хрипко застогнав, Хару відчувала себе на сьомому небі від щастя.

Але… Що це? Чому вона відчуває жар, котрий тільки посилюється? Внизу живота стало так тепло-тепло, і начебто трішки занило, а між ніг… Що за?..

Дівчина, важко дихаючи, сіла і…

— Ах ти негіднику! — ледь не вигукнула вона, але вчасно спам’яталася. Зваблення звабленням, але й про безпеку не слід забувати.

А вся справа в тому, що руки йому зв’язали спереду, а не ззаду, і тепер пальці цих рук нахабно пестять її вагіну. Ні, відчуття просто неймовірні, і стають все кращими з кожним рухом його спритних пальців, особливо коли вони ось так ковзають по клітору, але який нахаба, га? Хто йому дозволяв брати участь?

Обурена цією чудовою дією, Хару сповзла з його тіла, прилаштувалася збоку, хоча вагіна нила, випрошуючи продовження цієї насолоди, і знову взялася за його вухо, спершу облизавши, а тоді почавши посмоктувати, руками почала теребити його соски, а клітором тертися об його руку.

З його рота вирвалося якесь обурене шипіння, а тоді глухе гарчання. Ага, з’їв, негіднику? Ось тобі! Отримуй!

Та за мить усі ці думки покинули її голову, тому що тілом пройшла хвиля екстазу, накривши її з головою, і на мить вона забулася, відлетівши кудись далеко.

Але недовго шатенка так валялася.

— Травоїдне, ти чого розляглася? Продовжуй давай. — його перші хрипкі слова за стільки часу.

Хару невдоволено подивилася на Хранителя Хмари. Ні, ну ти глянь на нього! Він у такому стані ще й командувати сміє! Істинний Хібарі Кея.

Ледь не загарчавши, дівчина вкусила його за вухо, через що він знову невдоволено зашипів, піднялася й сіла. Ну, тут він правий, якщо вже взялася за зваблення, то треба продовжувати, а не відволікатися на себе. Ще встигне.

Стягнула з нього штани разом з боксерами, і задумливо втупилася на його член, котрий наче честь віддавав і був готовий до всього. Ні, сама вона не вміє, не було практики, хоча бачила кілька разів і читала теж. Там було детально все описано, тож чому б і не спробувати. Тим паче, якщо так просять про продовження.

Самовдоволено усміхнувшись, Хару наблизилася до члена, все там уважно оглянула, а тоді торкнулася до білої крапельки на кінчику голівки.

Хібарі смикнувся так, наче його струмом ударило.

Самовдоволена посмішка стала ширшою, і дівчина почала акуратно розмазувати цю крапельку по всьому стволу, спершу одним пальчиком, а тоді й цілою долонею.

Хібарі гучно застогнав.

Дівчина водила долонею повільно, обвела яєчка і мошонку, а тоді темп став наростати.

Хібарі почав конвульсивно смикатися назустріч; білої рідини стало більше.

Поводивши так ще трошки, шатенка забрала долоню.

— Травоїдне… — важке дихання. — Заб’ю до смерті!

Усміхнувшись, дівчина схилилася і взяла його потужний агрегат в рот. Спершу обвела язиком голівку, а потім ввібрала його вже повністю; руки почали теребити мошонку і яєчка.

Що коїлося з найсильнішим Хранителем у цей час — не передати й словами. Чутні були тільки його стогони і гарчання. Смикався усім тілом і відчайдушно намагався ввійти глибше.

Та глибше вже не могла сама дівчина. Вона йому не повія-професіоналка, котра робить це кожен день по двадцять разів направо й наліво. Тому, як тільки в горло їй бризнула якась гидота, дівчина відсахнулася, почала тихо відпльовуватися (а то ще образить) і витирати рот. Фу, яка бридь! А вона десь читала, що жінки можуть цю бридь навіть ковтати! Бееее!

Хлопець притих і навіть не ворушився. Його бойовий агрегат знаходився в схожому стані. А от сама Хару була збуджена, тіло горіло, соски давним-давно затверділи, а між ніг прямо потоп був. Треба переходити до основної страви і забиратися звідси перш, ніж він побачить її і заб’є до смерті. Та й година вже повинна от-от закінчитися…

Тому дівчина полізла цілуватися. І він відповів. Та ще й як! А за мить…

Хару навіть пискнути не встигла, як він миттєво звільнився від мотузок і тут же підімнув її під себе, не припиняючи поцілунку — на цей раз глибокого, дикого, пристрасного, від котрого голова обертом і тіло просто палає.

То він увесь цей час міг будь-якої миті звільнитися?! Добре хоч пов’язку з очей не скинув. Та чому тоді…

Додумати далі не дали його руки, що почали пестити її соски, через що Міура вигнулася дугою і застогнала йому прямо в губи. А тіло плавилося під його вмілими руками.

Поцілунок перервався. Щоб перейти на її і без того чутливі соски. Вона стогнала і хрипіла, і світ кружляв перед очима, поки його руки опинилися між мокрих складочок і почали витворяти там таке!

Вона задихалася і рвалася до нього, знаючи, що він точно подарує їй найвищу насолоду, однак він забрав свої руки… щоб замінити їх своїм язиком, і дівчина ледь з глузду не з’їхала від нових відчуттів.

Руки зминали простирадла, стегна самі рухалися назустріч його вмілому язику… Але раптом усе припинилося. Шатенка розчаровано застогнала, але тут він увійшов у неї.

З її грудей вирвався несамовитий крик, котрий хлопець закрив поцілунком. Божечки, вона, звісно, читала, що вперше буває боляче, але не настільки ж! Здавалося, наче низ живота роздирає на частини, навіть захотілося забрати звідти його член, тільки щоб не було так боляче.

Але брюнет почекав трохи, а тоді почав обережно рухатися, все так само не відриваючись від неї. І цей жахливий біль потроху відступив. А коли його руки знайшли її груди, стиснули їх і почали мнути, перебираючи при цьому соски, тоді взагалі все стало просто пречудово.

І захотілося ще, більше, сильніше, глибше, швидше…

Тіла згоряли, почуття нуртували, рухи все наростали. Навіть Хару включилася в процес, почавши рухати стегнами йому назустріч, щоб наблизити пік, щоб нарешті розв’язати цей тугий вузол унизу живота, щоб не було так до біса гаряче, щоб…

І тут дівчина вигнулася так, що, здавалося, спина не витримає і зламається, перед очима на мить стало біло-біло, у вухах порожньо, а тоді почали вибухати феєрверки, крізь які вона начебто чула свій власний крик і його переможне гарчання.

Хібарі так і залишився лежати на ній, важко дихаючи і потроху приходячи, як і вона, до тями.

— Цікаво, вони вже закінчили, чи він забив її до смерті і пішов додому? Чи просто зґвалтував? — раптом пролунав з коридору за дверима голос її… подруги? — Відкривай швидше, я хочу на це поглянути. — командирський тон. — Мабуть, він жорстоко віддер її. Яка ж вона дурна! «Я зможу звабити будь-якого хлопця!» — перекривила дівчина. — Пити треба менше і не молоти дурниці. Все ж, класно я придумала. Давно час спустити її з небес на землю.

Хару смикнулася, мов від ляпаса, тоді штурхонула кудись на підлогу свого коханця і швидко, поки він не отямився, почала шукати свої речі. Схопивши білизну і швидко накинувши плаття, вона кинулася до дверей, які саме відкривалися.

Ледь не збила з ніг Гокудеру і пролетіла повз ошелешену Кіоко.

Начхати, як вона виглядає. Начхати, що Хібарі потім її точно відшукає і відправить у лікарню. Начхати, що над нею будуть насміхатися… Нехай. На все начхати.

В очах застигли сльози.

Кіоко… Її єдина найкраща подруга. За що?..

***

Тиждень дівчина не показувалася нікому на очі. Взяла відпустку в дуже здивованого Цуни, і весь цей час просиділа вдома.

Не могла зрозуміти чому. Чому її найкраща подруга так учинила з нею.

Було боляче. Дуже.

Але з іншого боку це, може, й добре, що вона показала своє істинне обличчя зараз, а не обдурювала її ще довше. Та й увесь цей час вона не давала про себе знати, наче ясно дала зрозуміти, що більше не бажає спілкуватися з нею, з Міурою Хару, зі своєю колишньою найкращою подружкою.

І хочеться плакати... І так важко…

На цьому фоні зблід навіть страх перед Хібарі і його покарання за все хороше, що тоді сталося. Головне, він її не знайшов — і добре.

Дівчина знову закуталася в плед і згорнулася клубочком на дивані у вітальні. Нічого не хотілося. От абсолютно. Просто лежати так і…

Вхідні двері розчахнулися різко, наче від сильного протягу… або не менш сильного копняка. Хару зірвалася на ноги, не знаючи що робити, куди бігти, кого бити, і кого це так нахабно принесло… Коли наткнулася поглядом на холодні й сталеві сірі очі. Знайомі такі, дещо розкосі очі. На знайомому такому холодному та хижому обличчі з тонко скривленими губами.

Хібарі Кея. Її випадковий і перший коханець. Він усе-таки знайшов її.

Найсильніший Хранитель Вонголи спокійно ввійшов усередину дому, закрив двері, розвернувся до неї і… почав розстібати ґудзики на піджаку.

Хару витріщила очі. Що він робить?!

А Хібарі продовжував. Нарешті він упорався з останнім ґудзиком, і піджак полетів на підлогу. За ним відправилася краватка. І настала черга ґудзиків на фіолетовій сорочці.

Тепер у Хару відвисла щелепа, бо вона геть не розуміла що тут відбувається.

«Може, я просто заснула, і мені все це сниться? Адже не може бути, щоб до мене насправді прийшов Хібарі Кея і почав на ходу роздягатися, нічого при цьому не пояснюючи?»

Але не встигла шатенка й рота відкрити, як Хібарі — закінчуючи з сорочкою — заявив:

— А тепер, травоїдне, настала моя черга тебе зваблювати.

Від несподіванки Хару гикнула, і плед з її плечей упав на підлогу.

Ну і я не скажу вам, що під цим самим пледом у неї була тільки нижня білизна, а очі Хібарі при цьому видовищі загорілися прямо-таки диявольськими вогнями.

Ох, бути тобі, Міуро Хару, звабленою до смерті!

Категорія: Katekyo Hitman Reborn | Додав: Black_Symphony (18.12.2019) | Автор: Black_Symphony
Переглядів: 100 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 2
1   [Матеріал]
Знаєте, до цього не була фанатом пейрінгу Хару/Кея, але чим більше читаю ваші фанфіки, тим більше проникаюся цією парочкою. Вони такі милахи. <3
Коли виявилося, що спільником Кіоко був Гокудера, заржала вголосину, чесно. Це було надто неочікувано.))
А опис самого «зваблювання»... Читала й смакувала, це було шикарно.
Дякую вам дуже за фанфік!

0
2   [Матеріал]
Та я, знаєте, раніше теж не особливо захоплювалася цією парою. Точніше, навіть не думала про неї. Більше була за Гоку/Хару. Але потім випадково нарила кілька класних артиків про них, і на очі трапився один такий цікавий фік, і мене понесло...)))))
Щодо Гокудери... Так, я люблю нестандарт...)))))
Ну і дуже рада, що вам сподобалося, і за коментар. Арігатоу!

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]