Український Фанфікшн
Головна » Статті » Аніме та манга » Gintama

Вітер нової надії

Хідзіката Тоширо сидів під стінами чиєгось додзьо і курив, втупившись у байдуже небо, котре не менш байдуже поливало його холодним і таким же байдужим дощем. 

А вдень усе ще було добре. Вдень був Ямазакі з дурнуватою зачіскою та неймовірно гострий смак у роті якоїсь гидоти, від якої лізли очі на лоба і валив вогонь з горла, але яку він, тим не менше, їв. Удень був ідіот Сого, котрий знову намагався його вбити, і знову безрезультатно. Вдень він висліджував контрабандистів незаконною зброєю і думав про всяку дурню. 

А ще вдень була жива вона.

Міцуба Окіта.

Він не хотів лізти, напрошуватися, зустрічатися з нею бодай поглядами, не хотів знову ворушити минуле і змушувати серце болісно стискатися. 

Тим не менше поліз, напросився, зустрівся поглядами, і минуле знову вилізно болісними згадками, від чого серце, котрого - як усі думають - у нього немає, болісно рвалося з грудей. 

Чому він не залишився з нею? Вона ж його любила, і то, мабуть, щиро й від усього серця. Але... 

Він самурай. А в самурая немає права на щастя і, тим паче, на любов. 

А якщо чесно, то він просто не хотів наражати її на небезпеку, не хотів залишати її саму, якщо він загине. А таких можливостей безліч, адже він - самурай. 

Він закрився від неї, сховався за маскою холодної байдужості та ігнорування. Вважав, що так буде краще. І для неї, і для нього. Йому вже вистачало ненависті Сого, на котру йому, звісно, було начхати. 

Він знав, що не підходить їй, хотів, щоб вона знайшла своє справжнє щастя де-інде, з кимось іншим, справжнім, котрий би зробив її по-справжньому щасливою, котрого б вона по-справжньому кохала, і мала б з ним справжню сім'ю. А він би просто збоку спостерігав за нею і, можливо, навіть радів за неї. 

Він знав про її слабке здоров'я, але не знав про нареченого в Едо. Він знав, що вона хотіла щасливо прожити останній час перед смертю, але не знав, що доведеться полювати на її нареченого, котрий виявився тим самим контрабандистом, котрий хотів використовувати дівчину у своїх цілях. Він знав, що Сого зробить усе, аби вони не зустрілися, але не знав, чим це все закінчиться. 

І не знав, що на душі буде так важко, а серце рватиметься з грудей. 

А він усього лише хотів, щоб дівчина, котру він кохав, була щасливою. Він не для неї. Він самурай. У нього байдужість злилася з душею і кам'яне серце. Він грубий, егоїстичний та жорстокий. Він убивав і убиває людей, та й сам може померти будь-якої миті.

Та ніхто не не хотів, щоб померла вона. 

І прийшов такий біль, якого він не знав раніше. І серце рвалося з кам'яної фортеці. І хотілося впасти на коліна і завити, наче вовку - від відчаю, страху та болю. І на душі стало так тоскно, і паскудно, і жахливо, як не було ніколи раніше. 

Та він, як завжди, вміло приховав це за маскою байдужості. 

Ця маска не зійшла з нього навіть тоді, коли у Сого геть знесло дах через смерть улюбленої сестри, і він накинувся на нього - Хідзікату - і забив ледь не до смерті. І він йому навіть не противився.

Заслужив. Знав, що заслужив.

І ось тепер він сидить на холодній землі, весь у крові і невідомо де, курить, дивиться на похмуре сіре небо, котре безжально поливає його крижаним дощем, і думає, що життя, все-таки, повне лайно. Піджак залишився десь там на місці побиття, нога - чи то зламана, чи то вивихнута - болить пекельно, права рука висить безвільно, і всередині щось дуже сильно ниє, на обличчі ліхтар під оком, запухла губа та зламаний ніс, і це вже не кажучи про неймовірну кількість синяків та подряпин, котрі прикрашають буквально кожен сантиметр тіла замголовнокомандуючого. 

Не такого він бажав для Міцуби, зовсім не такого. Виходить, він хотів як краще, а вийшло...

- Хідзіката-сан? Що ви тут робите?

Брюнет скосив очі вбік.

Поруч стоїть Отае. В одній руці тримає пакет з продуктами, в другій стискає парасолю, котра ховає її від дощу. Вигляд здивований. 

- Сиджу. Не видно? - у своїй звичній грубій манері відповідає він. - І де це тут? - запитує, а тоді спльовує на землю згусток крові. Схоже, вибито ще й кілька зубів...

- Біля мого додзьо. 

- Хм... - і як його могло сюди занести? 

Якусь мить шатенка мовчить і тільки дивиться на нього. А тоді несподівано каже:

- Шимпачі розповів мені про це. Мені дуже жаль. 

- Заткнись! - різко обриває її хлопець. Що їй треба? Навіщо причепилась зі своєю безглуздою жалістю? Навіщо ще більше крає серце? І чому те серце ніяк не хоче вгамуватися? Мабуть, пройде ще немало часу, перш ніж воно знову закується в глуху броню. Цього разу - назавжди.

- Тобі потрібна допомога. - не звертає уваги на його грубі слова Отае. 

- Мені потрібно, щоб ти відчепилася від мене. Мені й так непогано.

- Я так не думаю. 

- А мені начхати що ти думаєш. 

Сказав би ще щось, однак договорити йому не дає важкий кулак дівчини, що летить йому прямо в обличчя, а тоді настає темрява. 

                                                                                     *** 

Отямився несподівано і різко, немов хтось крикнув йому на вухо. Сонце світило просто в обличчя. Він знаходився в чужому домі на чужому футоні. Оглянув себе - майже весь перебинтований і в пластирях, але вже майже нічого не болить. Дивно. 

Що він тут робить? 

- Ти вчасно отямився. - пролунав зненацька чийсь голос, і він побачив Отае з підносом в руках. Вона підійшла і присіла поруч. - Зараз саме обід. 

- Мені нічого не потрібно. Я збираюся і йду. - хотів уже встати і піти, та вона притримала його, не даючи цього зробити. Хідзіката глянув на неї роздратовано. - Забери руку, жінко. 

- Ти пообідаєш, бо був у відключці більше, ніж тиждень. Крім того, Кондо-сан сказав, що якщо ти не слухатимешся мене і прийдеш у Шинсенгумі в такому стані, то він тебе просто викине звідти, а Окіта-сан додав, що на цей раз точно приб'є тебе. 

Подумки брюнет усміхнувся. Придурки... А тоді звузив очі.

- Чому це я провалявся тут так довго? 

- Я дала тобі снодійного. Інакше б ти давно втік звідси, і всі мої старання були б марні. 

Він нічого не відповів на це. Тільки почав шукати сигарети і запальничку. Але їх чомусь ніде не було. 

- Пообідаєш - отримаєш їх. - усміхнулася Отае, спостерігаючи за його пошуками. 

- Шантажистка. - пробурчав Тоширо, тим не менше притягуючи піднос до себе. Краще погодитися і заглушити пронизливі трелі живота. А там видно буде. 

- Навіщо ти це зробила? - запитав він через деякий час, затягуючись і нарешті заповнюючи легені жаданим нікотином.

- Мій батько помер, коли я була мала. Я знаю, що таке втратити близьку людину. - відповіла Отае, забираючи порожній піднос. - А те, що ти там збирався померти від ран, нічого б тобі не дало. Зарано тобі ще приєднуватися до Міцуби-сан. 

- Звідки тобі знати? Можливо, саме час?

- І кому від цього стане легше? Твоїм друзям навряд.

- У мене немає друзів. 

- Помиляєшся. 

- Помовч. Я й не збирався йти за нею. Нема дурних. 

- От і живи далі. Тільки... Не відштовхуй від себе людей. Цим ти робиш тільки гірше. 

- Кому? Я - самурай. Я холодний, жорстокий та егоїстичний. Я вбивав і вбиваю людей. У моєму житті не може бути місця любові та іншому щастю. Я приречений на самоту, бо в іншому випадку близькі люди біля мене приречені на страждання. 

- Дурниці говориш і робиш гірше тільки собі. Я сама донька самурая, утримую додзьо і пам'ятаю все, що говорив нам з братом батько. І такої дурні я точно не пригадую. - Отае звелася на ноги, тримаючи піднос. - Живи на всю, і не минулим, а майбутнім. А решта все стоїть тільки у твоїй голові і тобі ж самому й заважає це робити. - за мить вона зникла з виду, залишивши Тоширо на одинці з власними думками.

                                                                                          *** 

Наступного дня, коли Шимура Отае прийшла навідати свого пацієнта, замість нього вона побачила тільки акуратно складений футон і записку на ньому. Усміхнувшись, вона розгорнула її і прочитала одне-єдине коротке слово: "Дякую."

Категорія: Gintama | Додав: Black_Symphony (28.01.2017) | Автор: Black_Symphony
Переглядів: 147 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 4.5/2
Всього коментарів: 2
1  
Дорогий Автор, хороша робота! Мені подобається ваш стиль написання. Крім того, дуже приємно читати фанфікшн українською мовою, аж душа радіє) Бажаю вам натхнення та прогресу в написанні наступних робіт  v

0
2  
Щиро вдячна за такі хороші й теплі слова. Буду й надалі старатися радувати вас новими роботами українською мовою на цьому сайті.

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]