Хто ж так дякує?

Інформація для тих, хто не дивився аніме "Співаючий принц".

Нацукі Шиномія — хлопець, якому подобаються миленькі речі. 18 років. Синдром Близнюків змушує його перевтілюватися в іншу людину (Сацукі, який є генієм музики, але володіє жахливим характером) при знятті з нього окулярів. Однак, надівши їх назад, він геть нічого про перевтілення не пам’ятає. Обожнює все мініатюрне.

* * * 

Вперше Люсі побачила його, коли він сидів під деревом у парку біля Академії. Високий хлопець зі скуйовдженим світлим волоссям та насиченими зеленими очима сидів, спершись об стовбур, і щось писав у великому блокноті в темній обкладинці. Час від часу погляд його завмирав і наче склянів, а сам він починав постукувати ручкою себе по губах.

Мирна картина. Та одночасно з цим навколо цього хлопця витала така небезпечна аура, що краще й не наближатися. І все це якось не в’язалось один з одним.

Дивно…

Несподівано, наче відчувши, що його роздивляються, хлопець підняв погляд на неї — смарагдові очі небезпечно блиснули — і сказав погрозливо спокійним голосом:

— Збирайся звідси. Ти мені заважаєш.

Зрозумівши, що з цим дивним хлопцем краще не сперечатися, дівчина примирливо підняла руки вгору:

— Добре, вже йду.

Зеленоокий знову схилив голову над блокнотом, — цікаво, що він пише? — а Люсі мала можливість спостерігати ще одне цікаве видовище.

Ззаду до дерева нечутно підкрадався ще один блондин — невисокий, у чорному капелюху й заколками у волоссі, руки були обвішані різноманітними браслетами, а нігті — вимальовані в чорний колір. У руках він стискав звичайні окуляри. На обличчі світилася рішучість та бажання не потрапити на очі.

А це вже цікаво…

Так і не зійшовши з місця, золотоволоска заклала руки за спину та з цікавістю почала спостерігати за тим, що відбувається.

Саме тоді, коли блондин під деревом підняв на неї гнівний погляд зелених очей, блондин у капелюсі вистрибнув ззаду і начепив йому на ніс окуляри. Вираз обличчя зеленоокого став геть розгубленим. Він закліпав очима, а тоді здивовано спитав свого друга (а що це був саме друг, Люсі не сумнівалася):

— Сьо, а що ти тут робиш?

На обличчі хлопця з чорними нігтями промайнуло полегшення, яке знову змінилося рішучістю.

— Гуляю. Ходімо, Нацукі, нас уже давно всі чекають. — з цими словами він схопив зеленоокого за руку і потягнув у бік Академії.

Хартфілія провела їх поглядом. Які цікаві люди вчаться в цій Академії! Буде весело.

А зеленоокого звати Нацукі. І він забув під деревом свій блокнот.

***

— Тримай. Ти залишив його вчора під деревом у парку. — Люсі віддає, нарешті, блокнот законному власнику.

— О, дякую! А я всюди його шукав. — блондин мило всміхається, ховаючи річ у свою сумку. Очі його за скельцями окулярів не такі яскраві, як учора. — Я Нацукі. А ти…

— Люсі. Люсі Хартфілія. Новенька.

— О-о, як це чудово! — Нацукі плескає в долоні; в погляді — небувалий ентузіазм. — І як тобі у нас?

— Непогано.

Двір Академії заповнений студентами. Вони базіають, сміються, сидячи на траві чи лавочках, ловлячи осінні промені.

— А знаєш… — Нацукі присунувся ближче і зміряв Люсі мрійливим поглядом. — Ти мені Офелію нагадуєш.

— Кого? — щиро здивувалася блондинка. Такого вона не очікувала.

— Мою улюблену кішку. — хлопець відплив кудись в інший вимір, а Хартфілія ледь зуміла стримати сміх. Вона йому кішку нагадує? Оце так так. — Я її дуже люблю, та вона, на жаль, залишилася вдома. Але вона така ж світленька й миленька, як і ти. — з цими словами він провів рукою по всій довжині золотого волосся Люсі, а тоді пішов, задумливо щось наспівуючи собі під носа.

Золотоволоска торкнулася рукою того місця на голові, звідки він провів рукою, і здивовано поглянула йому вслід. Що за дивний хлопець… І геть не схожий на себе вчорашнього.

***

— Люсічко!!! Ось ти де! А я тебе всюди шукаю!

До здивованої Хартфілії підбіг Нацукі. Що-що, а кричати він умів — на них озирнулася добра половина коридору.

— Ти щось хотів, Нацукі? — мило всміхнулася вона.

Блондин засяяв.

— Таааак! Ти підеш зі мною на концерт Піо?

— Кого?

Коли померла мама, Люсі з Америки переїхала в Японію до батька, тому, звичайно ж, ні про яких Піо не чула, і взагалі не знала хто чи що це таке.

— Як?! Ти не знаєш про Піо?! Але ж він такий миленький! Я його великий фанат! Дивися! — він указав на сумку, де в вигляді брелка висіло щось схоже на жовте курча, а тоді розвернувся, і Люсі мала можливість побачити це курча ззаду на футболці у вигляді малюнку.

— Е-е-е… Дякую за запрошення, але в мене сьогодні є ще багато справ. — ну це справді виглядало дивно. З таких курчат фанатіють тільки діти малі, а не такі хлопці, як він. До речі…

— Шкода. Всі чомусь сьогодні дуже зайняті, коли я їм це пропоную. Не розумію, він же ж такий миленький! — хлопець говорив би ще, але блондинка підійшла до нього впритул і зняла окуляри.

Яскраво-зелені очі, що більше нагадували глибокі озера, гнівно звузилися, блондин різко притягнув її до себе і промовив крізь зуби:

— Ніколи більше так не роби, якщо тобі життя дороге, зрозуміло? — зараз він був геть не схожий на того хлопця, який стояв тут декілька секунд тому. Злістю, агресією та люттю була наповнена кожна його клітинка, кожна риса обличчя. Від таких небезпечних людей треба втікати подалі.

Люсі повільно кивнула, зачаровано дивлячись на цього знайомого-незнайомого Нацукі, і віддала йому окуляри. Відштовхнувши її від себе, хлопець надягнув окуляри назад — і за мить перед нею стояв той самий Нацукі, любитель миленьких речей.

Спершу погляд його був розгублений, а тоді він просвітлів, і блондин спитав:

— То як? Ідемо?

— Вибач, та мені треба бігти. — з цими словами дівчина розвернулась і справді побігла кудись углиб коридору.

***

Люсі гуляла по місту, радіючи хорошій погоді, адже ще трохи — і тепла не буде. Буде холод та сніг.

Ех, треба повертатися в Академію.

Дівчина вирішила скоротити дорогу і пішла через один безлюдний провулок.

Тоді здавалося, що безлюдний.

Та коли перед нею несподівано мов нізвідки з’явилися якісь хлопці підозрілої зовнішності з гидкими усмішками на обличчях, блондинка перестала вважати прохід тут хорошою ідеєю.

— Яка гарненька дівчина! — знущально протягнув один. — І чому ж ти ходиш такими нехорошими місцями?

— Дозвольте пройти. — рішуче сказала Люсі, стараючись здатися хоробрішою, ніж є, та її вже оточили з усіх боків, що радощів не навіювало.

— А якщо не дозволимо, то що ти нам зробиш? — реготнув ще один.

Хартфілії геть не подобалася ця ситуація і ці типи навколо. Треба було щось робити, але що? Кликати когось на допомогу? Але хто почує?

— Люсіііі! Відійдіть від неї! Ви що робите?! — це прибіг захеканий Нацукі з незмінною сумкою з улюбленим Піо.

— Тебе забули спитати! Не лізь, придурку! — гаркнув ще якийсь тип і сильно штовхнув Нацукі, через що блондин не втримався на ногах і звалився на землю.

Їхній, імовірно, лідер схопив Люсі за руку і притягнув до себе. Ситуація загострюється. Значить, треба ризикнути.

— Нацукі, зніми окуляри!

— Навіщо? — здивувався той.

— Треба, Нацукі, повір!

— Я краще за допомогою збігаю.

— Якщо ти знімеш окуляри, я піду з тобою на концерт твого Піо! — відчайдушно закричала дівчина. Ну, давай же, поки ці хлопці не отямилися!

— О, Люсі, яка ж ти мила! — засяяв блондин і, під здивованими поглядами місцевої шпани, яка ніяк не могла зрозуміти що це тут відбувається, зняв окуляри.

Сумка полетіла на асфальт разом з окулярами. На ноги піднявся не Нацукі, а хтось геть інший.

— Ображати Нацукі надумали? Не буде вам пощади! — і після цих слів цей хтось почав таку колотнечу, що Люсі тільки й устигла сховатися за найближчий сміттєвий бак, поки шпана літала по всьому провулку.

За мить усе припинилося. Золотоволоска вилізла з-за баку. Хлопці підозрілої зовнішності лежали розкидані хто де. Нацукі-не Нацукі підійшов до того місця, де раніше сидів, і підняв сумку з окулярами.

— Якщо ти не Нацукі, то хто? — наважилася спитати Хартфілія.

Якусь мить він стояв і мовчав, не повертаючись. Тоді пролунала коротка відповідь:

— Сацукі. — і окуляри повернулися на законне місце.

***

На наступний день Люсі спіймала Нацукі посеред порожнього коридору. Хлопець не встиг зрадіти їхній зустрічі, як блондинка підійшла і безцеремонно здерла з нього окуляри.

Їй миттю заломили руки за спину, притиснувши до себе. Знайомі смарагдові очі наповнилися люттю.

— Я попереджав тебе. Хочеш померти болісною смертю?

— Ні. Я хочу просто подякувати тобі за порятунок. — після цих слів Люсі піднялася на пальчики, швидко торкнулася губ цього дивного хлопця своїми і хотіла було втекти, але їй не дозволили.

Схилившись над блондинкою, Сацукі хижо всміхнувся і сказав:

— Хто ж так дякує? — після чого поцілував ошелешену Хартфілію по-справжньому.

***

Сьо шукав Нацукі по всій Академії, але картина, що відкрилася в одному з коридорів, змусила його спіткнутися на рівному місці і ледь не впасти. Блондин шоковано спостерігав, як Нацукі цілується зі світловолосою дівчиною, здається, тією самою, яка стояла тоді в парку.

Парочці, схоже, було начхати на всіх. А от Сьо де стояв, там і сів, коли в руках дівчини, якими вона обіймала за шию хлопця, побачив окуляри, і зрозумів, що це ніякий не Нацукі, а Сацукі.

Схоже, Академії скоро прийде кінець.

Категорія: Fairy Tail | Додав: Black_Symphony (15.07.2020) | Автор: Black_Symphony
Переглядів: 36 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]