Прокинувшись зранку, Люсі Хартфілія зрозуміла, що більш за все на світі хоче солодкого. І не чого-небудь, а саме шоколадки — молочної, з горішками, родзинками, яблуком, солодким фруктовим желе і все це просто тане в роті!

Мммм! Смаконятина!

Облизнувшись, дівчина миттю кинулась одягатися і швидко помчала в магазинчик солодощів, де й можна було купити цю смакоту. Вона бігла і по дорозі уявляла, як розпаковує упаковку, відламує шматочок, відправляє до рота і…

— Нема. — категорично заявила власниця магазинчику.

— ЩО??! — у дівчини очі на лоба полізли. — Як це нема?! У вас завжди був цей шоколад, а куди він зараз дівся?

— Ти що, не знаєш, шо завтра в місті буде свято Шоколаду? — здивувалась пухкенька жіночка. — У зв’язку з цим усі шоколадні вироби просто розлетілися з полиць. Чому ж ти не прийшла вчора, коли ця шоколадка ще була?

— Вчора я не хотіла… — пробурчала Заклинателька собі під носа, а тоді знову засяяла надією. — Скажіть, а в інших містах ця шоколадка може бути?

— Навіть не знаю… — задумалася власниця. — Це свято дуже масштабне, на нього з’їжджаються з усього Фіору, та з інших міст теж. Але ти можеш спробувати. Раптом ще застанеш?

Так що, не втрачаючи надії, блондинка помчала в гільдію, де набрала купу дрібних завдань з різних міст, записала їх у Міри, а тоді пішла шукати хоч когось із напарників.

Але їй не дуже щастило.

Ельза пішла на самостійне завдання буквально на декілька хвилин раніше Заклинательки.

Венді забрала до себе на навчання Грандіна.

Нацу задер носа і сказав, що не збирається йти на такий дріб’язок, і його відразу ж засмоктало в спільну бійку.

Грей заявив, що йому тупо впадло, і засмучена Люсі зрозуміла, що доведеться йти самій. Ну нічого, не вперше. Зате вона не буде здаватися, і точно отримає жадану шоколадку!

Але яким був її подив, коли — вже стоячи на вокзалі в очікуванні поїзду — до неї раптом прибіг Грей Фуллбастер і заявив, що він передумав і все-таки складе їй компанію на сьогоднішніх завданнях. Судячи з того, як він нервово оглядався на всі боки і здригався, коли бачив дівчат у синьому, змусити його передумати постаралась явно Джубія.

І тим краще для Люсі — не буде сама.

В першому містечку, коли вони закінчили завдання (треба було відшукати зниклу книгу) і забрали винагороду, Люсі відразу ж помчала до найближчого магазинчика солодощів, з надією думаючи, що їй усе-таки пощастить отримати жаданий шоколад…

Але й тут її чекав облом. В магазинчику взагалі майже не було шоколаду. Як пояснив продавець, все вимели до завтрашнього свята Шоколаду в Магнолії. Дівчина оббігла всі солодкі крамнички, але всюди її чекав жорстокий облом — шоколаду не було.

— Що ти шукаєш? — спитав Грей, ледь устигаючи за нею на вокзал, щоб сісти на поїзд до наступного міста, куди на всіх парах мчала рішуча Заклинателька.

— Одну дуже необхідну мені річ. — відмахнулася від нього Люсі.

Маг льоду знизав плечима і більше з розпитуваннями не ліз.

Але в іншому місті її чекало таке ж розчарування — шоколаду не було, а деякі магазинчики взагалі були зачинені з причини повної відсутності того.

Люсі Хартфілія не здавалася.

Минали міста й завдання, сипалися в кишені дорогоцінні, замовники радісно тиснули їм руки, а шоколаду як не було, так і не з’являвся.

Вечоріло, поїзд віз їх до останнього міста з черги завдань, а Заклинателька Зоряних Духів впадала у відчай ще більше. Але не втрачала крихітного промінчика надії, що ось у цьому останньому місті нарешті знайдеться такий бажаний шоколад, через відсутність якого, його захотілося ще сильніше.

Грей весь цей час не ліз до неї з питаннями, і то дрімав, то забирав винагороду (бо Люсі було рішуче не до того), і, здавалося, просто радів, що завдання легкі, лишні дорогоцінні завжди будуть доречними і поблизу немає Джубії з її вічними приставаннями.

Люсі, звісно ж, у голові був один тільки шоколад, та вона відмітила, що з одним тільки Греєм в напарниках їй дуже затишно і зручно, він не чіпляється з дурними питаннями, не нав’язується, немає нотацій, а без свого вічного суперника Нацу не руйнує все довкола, на що потім іде майже вся їхня винагорода, а зараз блондинці з усіма тими завданнями навіть удалося нашкребти на оплату квартири.

Але й в останньому місті її чекав облом — власник магазинчику заявив, що такий шоколад тут був, але останню плитку купили ще сьогодні зранку, а більше немає, і новий завезуть хіба що за декілька днів.

Люсі Хартфілія де стояла, там і впала, відчуваючи, що сили покидають її. Весь день пішов коту під хвіст. Переробила стільки завдань, побувала в стількох магазинах, в різних містах, і все марно. Шоколаду вона не отримає.

— Люсі, з тобою все добре? — стривожився Грей, допомагаючи їй встати на ноги.

Та тільки дерев’яно кивнула. І до вокзалу Фуллбастер практично тягнув її на собі.

В поїзді блондинка оплакувала своє горе, а брюнет так і не зміг зрозуміти що ж таке вона шукала весь день, але так і не знайшла (він просто не заходив за нею в кожен магазин, впевнений, що вона почне робити купу покупок).

Сумна дівчина зайшла в гільдію і сіла за стійку, попросивши коктейль у здивованої Міри, тому що на всі розпитування про її засмучений стан, блондинка тільки відмахувалась, занурившись у переживання.

От як так?! Один єдиний раз їй захотілося конкретного шоколаду, і його не виявилося ніде. А от післязавтра вона випадково зайде у магазинчик солодощів і там буде той шоколад, але вона його вже не захоче.

Ех… Чому життя таке несправедливе?

Блукаючи невидючим поглядом по гільдії, Люсі побачила, як Грей, що сидів за столиком недалеко і розповідав про сьогоднішні завдання Кані, яка присмокталася до бочки з вином, витягнув з кишені плитку шоколаду і закинув шматочок до рота. До болю знайома плитка, яку вона так бажала побачити сьогодні хоч десь на вітрині… Упаковку він зіжмакав і викинув у смітник. Видно, той шматочок був останнім.

Не встигла ще ця думка як слід сформуватися в голові, як Заклинателька вже збила зі стільця мага льоду, прикувала його руками до підлоги, сіла зверху і впилася йому в рота у відчайдушній спробі спіймати цей останній, такий жаданий шматочок цього паскудного шоколаду, за яким вона ганялася весь день, а він спокійно собі лежав у кишені штанів Фуллбастера. Спіймати чим завгодно — язиком, зубами, але спіймати.

Чомусь вона не подумала, що простіше й легше було б це зробити руками.

Не подумала, як це буде виглядати з боку.

Не помітила, як у гільдії запала мертва тиша, а за колоною зомліла Джубія.

Зараз Люсі Хартфілія з усіх сил цілеспрямовано орудувала язиком в роті підозріло тихого Грея Фуллбастера, намагаючись виловити цей противний шматочок шоколаду, який постійно від неї вислизав, а ще їй заважав язик Грея, якого вона постійно намагалася відштовхнути кудись подалі, а він усе не відштовхувався і, здавалося, робив усе можливе, щоб вона не отримала жаданого.

Але нарешті вона спіймала його — вже досить схудлий шматочок, — і, з гучним стогоном насолоди від того, що відчуває цей божественний смак у своєму роті, відірвалася від Грея і задоволено усміхнулася.

Так! Вона зробила це! Вона все-таки спробувала цей шоколад!

І тільки тоді побачила, що щось не так.

В гільдії всі — абсолютно всі — дивилися на неї витріщеними очима, а щелепи валялися десь на підлозі. І було так тихо, що чулося, як дзижчить муха на склі.

Тільки тоді до неї дійшло як це все виглядало з боку — сиділа вона собі тихо, як раптом несподівано зірвалася, повалила Грея на підлогу і почала цілувати, як ненормальна, після чого ще стогнала задоволено.

На певні думки наводить, чи не так?

Блондинка миттю стала червоною, як помідорка, зірвалася на ноги, навіть боячись поглянути на Грея, і кулею вилетіла з гільдії, по дорозі збивши з ніг Нацу, який хотів щось ляпнути, а слідом за нею лунало радісне котяче:

 — Солодка парочка! Солодка парочка!

***

На свято Шоколаду Люсі не пішла. Навіть не те, що на свято, в гільдію не пішла. Відправила повідомлення, що погано себе почуває, і зібралася пролежати під ковдрою… Довго. Дуже довго.

Фейрі! Як же їй тепер дивитися в очі народу з гільдії? А Грею? Ганьба яка… Поводила себе, мов якась оскаженіла кішка, що дорвалася нарешті до валеріанки.

Бісів шоколад! Все через нього! Та й вона не краща! От приперло її з’їсти саме цей шоколад, і саме він чомусь опинився у Грея. Не могла купити собі інший, схожий?

Гррррр…

Від сорому та спогадів у дівчини почервоніли вуха, і вона накрилася ковдрою з головою.

Так, зізнайся самій собі, що тобі сподобалося цілувати Грея, коли ти ловила цей триклятий шматочок. Сподобалося сидіти на ньому, відчуваючи своїм тілом міцні м’язи і тверде, як скеля, тіло. І ще дещо нижче, теж вельми тверде.

А-а-а!

Блондинка потрясла головою, намагаючись викинути ці спогади з голови, схопила подушку і притиснулася до неї, міцно заплющивши очі, намагаючись не думати, не думати, не думати…

— Вилізай давай, я тут тобі твою частину дорогоцінних за вчорашні завдання приніс. — знайомий голос пролунав несподівано, як грім серед ясного неба, змусивши завмерти й широко розплющити очі.

Невже це він?

— Вилізай. В гільдії, між іншим, хвилюються, чи все з тобою гаразд. Ельза вже повернулася із завдання і рвалася до тебе з’ясовувати чи все добре. Так що ти краще вилізай, поки вона не прибігла й не почала тебе опікати.

Заклинателька здригнулася, уявивши собі таку картину, і повільно скинула ковдру.

Перед нею дійсно стояв Грей Фуллбастер, як завжди, в одних лиш штанах, і тримав у руках мішечок з дорогоцінними, які тут же недбало кинув на стіл, ледве дівчина вилізла зі свого укриття, а сам сів на ліжко біля неї.

— До речі, зараз уже вечір, і ти пропустила дуже цікаве й захоплююче свято Шоколаду. — Люсі дивилася на нього з жахом, чекаючи, коли ж він почне говорити про вчорашнє. — А ще там ти змогла би безкоштовно з’їсти стільки того шоколаду, який ти вчора шукала, скільки змогла. Але ти не прийшла, і мені довелося самому пригощатися ним. — з цими словами він сягнув рукою в кишеню штанів і витягнув звідти — дівчина навіть очі заплющила, коли побачила — той самий злощасний шоколад. — До речі, дуже смачно. — з цими словами він розламав плитку і почав неквапливо їсти, смакуючи кожен шматочок.

Хартфілія дивилася на нього величезними очима. Від видовища того, як він їсть шоколад, цього шоколаду захотілося ще сильніше.

Люсі ковтнула, коли один шматочок наче випадково впав на груди мага крижаного сотворіння і почав повільно ковзати вниз; дівчина проводжала його голодним поглядом.

Між тим, сам Грей спокійно доїв майже всю плитку. Люсі продовжувала зачаровано витріщатися то на нього, то на шоколад. Залишився останній шматочок, який брюнет неквапливо поклав до рота. Після чого схилився над Заклинателькою Зоряних Духів і тихо мовив:

— Хочеш?

Цього дівчина, яка жадібно спостерігала за кожним шматочком, що зникав у роті Фуллбастера, витримати вже не змогла — зі стогоном вона притягнула до себе чорноволосу голову і вп’ялася в губи, здійснюючи те ж саме, що й учора — вилов останнього шматочка.

Тільки на цей раз в сутичку з її язиком вступив язик Грея, який, видно, не збирався так просто віддати останній шматочок.

Язики сплелися в пристрасному танці, а за мить про шоколад було забуто.

У Люсі паморочилося в голові, й хотілося ще і ще цього солодкого поцілунку зі смаком шоколаду.

Але Грей раптом розірвав його, і дівчина глянула на нього здивовано.

Придавлюючи Заклинательку своїм тілом до ліжка (і коли встиг?) і важко дихаючи, маг сказав:

— Ось так я себе відчував учора після того, як ти пішла.

Дівчина раптом лукаво усміхнулася і мовила:

— А давай я ще пошукаю його в тебе — раптом знайду? — і притягнула до себе, знову продовжуючи цей пристрасний танець язиків.

І, судячи з того, де почали бродити його руки по дівочому тілу, хлопець був зовсім не проти.