От і думай після цього що хочеш...

Ніч. У гуртожитку ЮЕй тихо й темно. Тільки за вікнами бушує негода: стукає дощ у скло, виє вітер, спалахує блискавка.

«Тільки би обійшлось! Тільки би обійшлось!» — пристрастно бажає Яойорозу Момо, швиденько спускаючись на кухню, щоб попити води. І понесло ж її посеред ночі! Так би спала собі солодко і знати не знала, що за вікнами коїться такий жах.

Момо нікому не говорила, але вона боялася грози. От такої, як зараз — зі зливою, сильним вітром, блискавкою та громом. Їй завжди здавалося, наче блискавка от-от увірветься у вікно і полетить прямо в неї, а гуркіт грому завжди наводив на неї жах.

В такі миті дівчина воліла знаходитися у себя в кімнаті за щільно закритими вікнами і з головою під ковдрою. Ну, або в шафі. Але з шафи вона вже виросла, а от ковдра — саме те. Перевірений варіант.

Опинившись на кухні, брюнетка — стараючись не дивитися у вікна — налила собі в склянку води, спорожнила її одним духом і на всіх парах помчала на гору до своєї кімнати, навіть не прибравши за собою склянку, чого за нею ніколи раніше не водилося.

Їй залишилося зовсім трішки до рятувальної ковдри, як за вікнами раптом люто завив вітер, дощ забарабанив у скло кулеметною чергою, яскраво-яскраво спалахнула блискавка і оглушливо гучно загуркотів грім.

Нерви не витримали. Запищавши, Момо кинулась до першої-ліпшої кімнати, відчинила двері і рибкою пірнула під рятівну ковдру. Стало трішки, зовсім на крихту легше.

Дівчина почала глибоко дихати, щоб заспокоїтися, як раптом виявила під боком щось велике й тепле. Воно ще обурено сопіло і володіло голосом її однокласника Кацукі Бакуго, тому що невдоволено зашипіло:

— Якого дідька ти тут робиш?! Здохнути хочеш?!

Ошелешена Яойорозу простягнула руку і заплуталася нею в густому й жорсткому волоссю. А під волоссям було ще й обличчя… З гримасою злості, судячи з усього.

— Забери свою кінцівку, а то відірву до біса! Яойорозу, матері твоїй ковінька, ти що, лунатик? Чи якого лисого ти забула в моїй кімнаті і під моєю ковдрою?!

Гикнувши, брюнетка просто вивалилася на підлогу. А з ліжка на неї дивився дуже невдоволений Кацукі Бакуго.

Ой… Здається, рятуючись від грози, вона мимоволі потрапила в його кімнату. Сором-то який!

— Пробач, я не хотіла потривожити твій сон. Я вже йду. — Момо встала з підлоги, але тут негода знову дала про себе знати оглушливим тріском блискавки десь зовсім недалеко, і Яойорозу подумати нічого не встигла, як знову опинилася під ковдрою, судомно чіпляючись за Бакуго, обвивши того ногами і сховавши голову в його шиї, трясучись, як осиковий листочок, і міцно заплющивши очі.

Якусь мить в кімнаті панувала тиша, якщо не рахувати негоди за вікном, а тоді пролунав недовірливий голос Бакуго:

— Ти що, грози боїшся?

Дівчина судомно закивала. Їй було дуже соромно. В таких дурнуватих ситуаціях вона ще не опинялася. Знала також, що якщо негайно його не відпустить, Кацукі її приб'є, але нічого не могла з собою зробити — трималася за нього міцно-міцно, наче боялася, що як тільки відпустить, цей жах за вікном одразу ж навалиться на неї і не дасть дихати, затягуючи все глибше і глибше, в темну безодню страху й кошмару.

— І що тепер, не відпустиш? — якось навіть приречено поцікавився підривник.

Складалося враження, наче він раніше з таким стикався, тому що надто швидко здався, навіть не намагаючись вигнати її в коридор.

— Не можу. Пробач… — так само приречено пробурмотіла Момо. — Боюся до жаху…

Тааак… Та ще ситуація. Вся така правильна Яойорозу Момо посеред ночі ввалилася в кімнату вічно роздратованого Кацукі Бакуго, залізла до нього в ліжко під ковдру, обплела його, мов ліана, і забиратися не збирається. І навіть питати страшно, як хлопець себе відчуває, придавлений немаленькими грудьми брюнетки, відчуваючи її дихання на своїй шиї. Краще мовчати. Раптом не приб'є.

— Матері твоїй, от і поспав… Добре, значить, слухай уважно. Я тобі одну історію розповім. Чого лупишся?! — гаркнув невдоволено, коли брюнетка здивовано втупилася у нього; було видно, що він ледь почервонів. — У мене племінниця мала так само боїться грози, і заспокоюється тільки якщо їй розповісти щось цікаве. Інакше я тебе нафіг з вікна викину, зрозуміла?! — за тим же вікном знову щось гримнуло, і Момо судомно закивала, вчепившись у хлопця ще міцніше, згодна навіть на цю дивну справу, лиш би не слухати цього жахіття. — Коротше, справа була такою…

Зосередившись на його голосі, Яойорозу Момо не помітила, як заснула, але встигла подумати, що Кацукі Бакуго не такий уже й грубий та злий, яким вона його вважала.

***

Зранку піднявся переполох — зі своєї кімнати зникла Яойорозу Момо. Всі в паніці бігали по гуртожитку і вже хотіли кликати вчителів, коли Кірішима заглянув у кімнату Бакуго, тому що того теж ніде не було видно, і остовпів від побаченої картини.

Пошуки припинилися. Всі скупчилися в проході, дивлячись на чудо чудне та диво дивне — на ліжку, де ковдра збилася біля ніг, лежав не один Кацукі, а і, власне, зникла — Яойорозу спокійненько спала у того на грудях. И, судячи з його руки у неї на талії, він зовсім не був проти такого розкладу.

Мінета не витримав і почав щось істерично кричати. Бакуго розплющив одне око, невдоволено ним блиснув, намацав біля себе тапок і запустив ним у крикливе недорозуміння так, що того буквально винесло з кімнати. Після чого пробурчав:

— Зваліть усе нафіг, я тільки недавно заснув.

І саме в цю мить Момо закинула на сусіда по ліжку ногу і обняла за шию, влаштовуючись зручніше. Той чомусь протестувати не став, обняв її ще міцніше і знову заснув.

От і думай після цього, що хочеш.

Пи. Си. Відтоді Момо в грозу завжди прибігала до Бакуго. А той незабаром і протестувати перестав.

Категорія: Boku no Hero Akademia | Моя геройська академія | Додав: Black_Symphony (07.06.2020) | Автор: Black_Symphony
Переглядів: 45 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 2
0
2   [Матеріал]
Оу, приємно це чути. А я всього лише шукала привід звести разом цю таку незвичайну парочку...))))))

1   [Матеріал]
Гарно написаний текст. Не скажу, що в захваті від цієї історії, але вона змусила мене посміхнутися, нагадавши яскраві епізоди дитинства та ті "грозові вилазки" у кімнату чергових вихователів у літньому таборі, коли бідолашні так само швидко переставали протестувати, завішували вікна покривалами (щоб не лякав сам вигляд блискавок) і довго-довго розповідали цікаві історії. (І хоч особисто я грози не боялася, заради чергової порції чудових історій, охоче приєднувалась до компанії ). Саме тому від Вашої роботи у мене - такий собі "приємний післясмак" smile . Дякую.

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]