Зустрінемось на небі
| Це історія про янгола, який закохався. Взагалі-то, нам не можна закохуватися, тим паче у смертних. Бо ми маємо любити всіх однаково. Але я ніколи не була правильним янголом, о ні. Бунтарський дух у мені перемагав усі намагання вчителів та наставників зробити з мене щось путяще, наприклад, майстерного музомага, абощо. Моя душа тягнулася до битв та великих звершень у боротьбі з демонами. Тому Архангел махнув на мене рукою і дозволив вправлятися з мечем, основною зброєю пекельників. Янголи надають перевагу списам і стрілам. Проте, мене це не зупинило. Дорослі лише хитали головою та диву давалися: «Така маленька, а вже з цією гострою залізякою бігає! Що ж далі буде?» А далі було от що. Я тренувалася у поті чола довгі вісім тисяч років, і мене нарешті визнали кращою мечницею Небес та зробили капітаном невеличкого загону воїнів. Протягом двох тисяч років я просувалася по службі доки не стала головнокомандуючою всієї Армії. Мене більше не вважали дивачкою та восхваляли як героя, що хоробро захищає мирних янголів від набігів пекельних виродків, і навіть дали титул – Мірайда Войовниця. Це був нонсенс – дівчинка, яка має лишень шістнадцять тисяч років стала видатним воїном та стратегом. Але Архангела непокоїв мій непосидющий характер та буйний нрав. Він вважав, що війна та груз відповідальності, скинутий на мої дівочі плечі, зроблять мене жорстокою та безжальною, нічим не кращою за демонів. Я гадала, що це дурниці, поки сама не почала помічати зміни – я майже припинила милуватися красою навколишнього світу, займатися мистецтвом для душі, і взагалі на думці були самі битви. - Може відпочинеш врешті-решт? – жалісно спитався Любомир, мій вірний радник та за сумісництвом найкращий друг. – Ти геть заклопотана стала, Мірайдо. - Ну, може це не така вже і погана ідея… - відповіла я, але відпочити мені не судилося ще дуже довго. Тут починається історія, яка заведе мене у павутину людських пристрастей та почуттів, із якої важко виплутатися не замаравши руки. Дякую автору, що дав мені самостійно написати вступ до неї, тож далі він сам упорається. * * * -Демони наступають! -Вони штурмують головні ворота! -То чого ви стоїте!? До зброї! – крикнула Мірайда, швидко біжучи поміж своїх солдат. Сама вона вже була в обладунках і при незмінному мечі зі спіралевидною рукояткою. -Черговий загін до бою готовий, чи накажете наступати? – спитав Любомир, виструнчившись перед головнокомандуючою. -Ні, зачекай! Їх там ціла армія, а ти пропонуєш випустити один загін? Це самогубство! Війська скоро будуть готові, - відповіла Мірайда не збавляючи ходу. Незабаром Армія Небес була готова до бою. -Вперед! Покажіть їм, де раки зимують! – войовничо вигукнула дівчина, підстрибуючи. В цей момент за її спиною розкрилися сліпучо-білі крила. Вона з силою змахнула ними й знялася в повітря. За мить після командира цей рух повторила вся армія, синхронно й злагоджено, як на тренуванні. Військо стрімголов вилетіло за ворота і зупинилося за 30 метрів від армії супротивника. Демони витримали невеличку паузу і кинулися в атаку. Майже усі вони поголівно мали при собі меча, в той час як янголи віддавали перевагу списам. На чолі Пекельної Гвардії стояв височенний чоловік з чорною як ніч бородою та блискучим лисим черепом. Кращий мечник демонів – Рубар. Він із самого початку не зводив із Мірайди очей, а тепер проривася до неї, рубаючи все на своєму шляху. Але і Войовниця не відставала. Її меч сяяв як блискавка, відшукуючи слабкі місця в захисті демонів. Ззаду посипався град стріл – то лучники світла обстрілювали чортяк. Та пекельники не змусили довго чекати на відповідь – янголів обстріляли вогняними закляттями. А Рубар нарешті дістався Мірайди та між ними зав’язалася люта битва. Навіть військо розступилося, звільняючи місце для дуелі. Рубар бився не на життя, а на смерть. Він був на дві з половиною голови вищий за Мірайду і вдвічі ширший в плечах. Здавалося – у янгола немає шансів. Але дівчина витискувала все зі своєї компактності та мобільності. Вилася навколо чорта як бджола і намагалася вколоти то тут, то там. Але той не залишав їй жодного шансу, жодної проріхи в обороні, при цьому не перестаючи атакувати. «Це просто небо і земля. Він на зовсім іншому рівні!» - промайнула лячна думка в голові у Войовниці, але вона відігнала її. Мірайда сповільнилася лише на мить, але цього виявилося достатньо, щоб Рубар подряпав їй щоку. Перша кров пролилася. Вони продовжили битву, але перевага була явно не на боці Мірайди. Вона почала стомлюватися, бо повсякчас скакала навколо Рубара. Це була битва кращих рубак Світла і Темряви, але несправедливо було б порівнювати Мірайду, якій лише нещодавно виповнилося 16 тисяч років, і Рубара, котрий вже давно був повнолітнім за часів виникнення людства. Вже не кажучи про те, що дівчина була янголом – від природи добрим і ніжним створінням, не схильним до жорстокості та насилля. У такому юному віці вона стала кращою мечницею Небес, але цей титул ледве можна було порівняти із 4-м мечником Пекла. Але Мірайда вперто наступала. Вона почала припускатися помилок, тим самим заслужив кілька нових порізів. Спільна битва спинилася, всі спостерігали за своїми ватажками. -Гадаю, нам слід усамітнитися, - з кривою посмішкою сказав Рубар. – Дамо нашим друзям змогу повбивати одне одного! – сказавши це, він вдарив своїм мечем по мечу Мірайди, викресавши іскри. «Що він…» - почала було дивуватися дівчина, але тут світ завертівся перед очима і вона побачила новий пейзаж. Це була лісова галявина у людському світі. Проте часу на милування природою Рубар їй не залишив. Войовниця ледве встигла вклонитися, але мечник схопив її за кінчики довгого золотавого волосся. Не задумуючись, Мірайда рубанула мечем по волоссю, залишивши на голові коротке каре, а в руках у Рубара – свою шовковисту гриву, яку не стригла жодного разу за життя. Та сумувати за втраченими косами було ніколи – це була чудова нагода, щоб нанести удар. І він дістався цілі. Мечник загарчав від болю в боку, але став пришвидшуватися. «Невже він досі стримувався?» - жахнулася Мірайда, намагаючись відступити та перегрупуватися. Та Рубар висів на ній, як реп’ях. Тоді янгол різко розвернулася та вдарила чорта навершям по макитрі. Той втратив рівновагу і став завалюватися на Мірайду. Вона не встигла відскочити, а хитрий біс виставив вперед меча і проштрикнув її наскрізь, немов метелика на голку насадив. Та Рубарові цього здалося замало, і він трохи провів мечем донизу, погіршуючи рану та не залишаючи Войовниці жодного шансу на порятунок. -От і догралася, кицька… - прохрипів мечник, із зусиллям підводячись, спершись на меча. Він поборсався в кишені та вийняв на світ божий маленьку скляну колбочку. Рубар нахилився до помираючої та пробубонів собі під носа закляття, відоме лише демонам. Разом із видихом, з вуст Мірайди вирвалася золота іскорка, схожа на зірку, оточена золотим пилом. Вона гостро сяйнула, ніби прощаючись із господаркою, та попрямувала до склянки. Янгол лежала і не могла нічого зробити. Після втрати іскри, вона відчула болісну порожнечу в центрі грудей, яка перекрила навіть муки від смертельної рани. -Отак, дуже добре… - тихо промовив Рубар, затикаючи колбочку пробкою. - На все добре! – він розвернувся на підборах та зник. А Мірайда лежала на свіжій траві, стікаючи кров’ю. «Невже це кінець?..» - встигла подумати вона, перед тим, як заплющити очі. | |
|
| |
| : 320 | : 1 | | |
| : 1 | ||||||
| ||||||
