Все ще
холодна кава смачніша від гарячої вночі можна побачити більше ніж вдень будь-яка смерть трагічніша за найнещасніше кохання істину говорять пошепки - доню, - схлип, - благаю тебе, дай мені хоч вісточку. я ж хвилююся. розумієш? - дихає в слухавку довго і важко, а я замираю впиваючись поглядом в телефон, - будь ласка, донечко, дай мені знати, що з тобою все добре. чорт. чортчортчорт відчуваю, як в очах закипають сльози, коли голос матері з автовідповідача замовкає і ривком підходжу до холодильника, відкриваючи. мружу очі від яскравого світла. беру пляшку якогось пива – єдине що є всередині. холодне. по горлечку стікають краплі води. вікна відкриті навстіж і листопадний вітер легко проникає всередину, викликаючи в мене мурашки. та я не цураюся холоду…як і темряви. роблю перший ковток пива і тієї ж миті кривлю обличчя. гидко. бридко. час припинити економити на випивці. мені ж гірше. роблю ще ковток. хочу позбавити тіло того кохання, що під ребрами навдивовижу пече. все ще. все ще болить десь неподалік від серця і так хочу вирвати його з грудей. голіруч. за мить, за секунди позбавити себе вогню, яким ти гориш в мені. не тлієш. гориш. все ще. вібрація телефону привертає увагу і в ту ж мить я хочу кинути його у відчинене вікно. в дощ і темряву. повідомлення. кожного разу, коли хочу забути тебе до останнього слова і останньої коми. коли хочу поставити на тобі крапку ти робиш моє речення незакінченим. “твоя мати телефонувала мені. питала, чи, не знаю я, де ти. що з тобою? все гаразд? дай знати якщо потрібна допомога”. бовдур. мені потрібен ти, а не допомога. але тільки щоб в останнє скуйовдити твоє найгарніше в світі волосся і в останнє, клянуся всіма богами, що в останнє, втонути в очах кольору найдорожчого віскі. і з’єднати твої родимки невидимими лініями, і гріти свої руки в твоїх і… …і загубитися серед незакінчених речень… | |
|
| |
| : 450 | : 4 | |
| : 4 | |||
| |||
