Пройшов тиждень від тої прогулянки. Нас тягнуло один до одного, але ми цей потяг вперто ігнорували. Я взагалі вважала, що це просто фізичний потяг і все. Почуттями тут і не пахне. А я, може і дурна, але хотіла, щоб у нас усе було взаємно. Десь дуже глибоко в душі. До того, як я дізналася, хто мій соулмейт.

На заняттях вдавали, що не знайомі один з одним, так само ігнорували на перервах і поза заняттями. Мене тіпало, він усе частіше встрявав у бійки.

Настя називала мене ідіоткою, а його дебілом, і гарчала, що нас треба просто лобами стукнути, щоб до нас дійшло. У неї самої все було супер, тому що їй набридли роздуми Алекса, і вона влаштувала цілу виставу під назвою «Як я зраджую своєму соулмейтові». Такого нахабства завжди стриманий Алекс не витерпів і зацілував її ледь не до смерті на очах у купи свідків. Тепер вони разом і дуже цим задоволені.

Так і жили.

Аж поки не сталося дещо…

Сьогодні був звичайний день. На перерві перед другою парою, коли я сиділа в кабінеті і готувалась до семінару, до мене підійшов наш староста Роман з якимось папірцем.

Я запитально глянула на нього, а він поклав папірця мені на парту.

– Ольшановська, тут треба вибрати предмети на наступний семестр.

– Будь-які? Які мені сподобаються?

– Звісно ж ні. Ми вже порадилися і вибрали. Я попитав знайомих старшокурсників, і вони порадили найнормальніші. Такі, де викладачі не будуть звіріти, де можна отримати поблажку, автомат… Ну, ти зрозуміла. – він нахилився до мене і почав тицяти на відповідні предмети. – Просто постав галочку там, де всі, і на тому крапка.

– Ок. – я швидко почала розставляти галочки.

Роман якийсь час мовчав, а тоді, коли я вже закінчувала, зненацька заговорив.

– Слухай, не муч його.

Я підняла на нього здивований погляд.

– Ти про кого?

– Сама знаєш. – фиркнув староста. – Про соулмейта твого.

А тепер у мене буквально відвисла щелепа.

– Звідки ти?..

– Засоси. У тебе і в нього. Помітив у той день, коли ти ледь під машину не потрапила. Спершу думав, що привиділось, але надто вони вже були одинакові. Та й не просто так він став би раптом захищати тебе від нас. А я Сашка від дитинства знаю. І зараз його від тебе конкретно плющить. Але ж ні, ви обидва горді, ніхто не зробить кроку на зустріч першим. От і ковбасить вас обох від власної ж дурості.

Блін, ще один на мою голову. Мені й Насті вистачає, а тут ще й він. Я не витримала і вибухнула тирадою:

– Тому що я не вірю! Бо це просто дурний потяг! Ні краплі почуттів! Нічого! А я така дурна, що хочу, щоб це було взаємно. І посуди сам, у такого крутелика – і раптом така я у соулмейтах. Де ж це бачено? І тут раптом він чи я біжимо у почуттях зізнаватися! Цирк і фарс!

– Цирк і фарс у тебе в голові, Ольшановська. – Роман примружився і нахилився до мене ближче, ледь не тицяючись в обличчя. – І це єдине, що тобі заважає. Якби між вами було просто так, я б повірив у твої слова. Але це все не просто так. Це – зв’язок соулмейтів. Його не треба пояснювати, тому що там і так усе ясно. А ви поводитеся, мов двійко твердолобих баранів. Будь хоч ти мудріша і…

Договорити він не встиг. Тому що зненацька відлетів кудись убік, а перед собою я побачила ще одного з нашої розмови – Сашка. Та зараз він більше нагадував бика на кориді – ніздрі роздувалися, кулаки міцно стиснуті, очі налиті кров’ю, і там стоїть така лють, що я аж злякалась, що він мені голову скрутить. А що, в такому стані для нього це раз плюнути.

Та мені не стали крутити голову. Натомість посунули до Романа, що саме вставав з підлоги, з явним наміром убити.

Всі присутні в кабінеті перелякано завмерли на своїх місцях, щоб, не дай Бог, він не звернув на них увагу. Блідий Роман відступав до дошки і намагався заспокоїти оскаженілого Сашка, котрий, здавалося, упав у транс, де на всіх і все начхати, крім цілі.

Я ж просто сиділа і відкривала та закривала рота, як викинута на берег риба. Що це з ним? Невже… Невже це ревнощі? Він побачив Ромка біля мене, подумав не те і тепер буде його бити? Твою наліво! Просто як у дешевій мелодрамі!

Та зараз було не до сміху, бо, схоже, намічалося вбивство. Треба зупинити цього телепня! А староста разом з Настею правду казали – я повна ідіотка, до котрої доходить, як до барана.

Я підскочила до Сашка, розвернула його до себе і міцно обняла, стараючись не випускати з обіймів, щоб не пішов нікого бити. Мені не треба нових синяків!

– Сашо, годі, не треба. Все нормально. Ромко просто попросив мене вибрати предмети на наступний семестр! Бо всі вже вибрали, а я ще ні! І показував де саме слід класти галочку. Я не знаю, що ти там подумав, але все гаразд. Ти ж знаєш, що я твій соулмейт, а ти мій, і мені, крім тебе, нікого не треба. Тим паче, не варто нікого бити. Я тобі цього не пробачу. – я сама не розуміла, що я плела, тільки щоб Сашко заспокоївся і не ліз у бійку.

Якийсь час хлопець мовчав і не рухався. Народ у кабінеті так само – всі напружено дивилися на нас і чекали що буде далі. А тоді зненацька він обняв мене і сховав своє обличчя у моїй шиї.

– Я втомився. Втомився тікати від тебе й від себе. Це так важко… Я більше не можу. Здаюсь…

А я… Я здалася вже давно. Та зрозуміла це тільки зараз.

Ми поволі взнавали один одного. Які у кого смаки, вподобання, хобі, звички, заскоки. Щось співпадало, щось дивувало. Придивлялися, призвичаювалися.

Сашко припинив лізти в бійки. Ну, як припинив… Майже не ліз у бійки. Не такий у нього характер, щоб тут же змінитися раз і назавжди. А я стала більш упевненою в собі, сміливішою.

Ми часто разом гуляли, багато говорили. Час від часу до нас приєднувалися Настя з Алексом. При ближчому знайомстві цей тип виявився не такий холодний і зверхній. Він підкалував Сашка, що, мовляв, не знав, що його брат такий ревнивець, на що мій соулмейт бісився і радив тому йти в піше еротичне. Хоча я була згодна з Алексом – Сашко ревнував мене до всього, що рухалось і було чоловічої статі. Сам він цього соромився, але нічого не міг подіяти. А мені було на диво приємно. Настя ж говорила, що якщо Сашко ревнивець, то Алекс – ще той власник. Подруга сміялася, що Алекс – просто викапаний Голлум, а вона – його улюблене золотце, і що скоро вона буде ходити по вулицях з табличкою на шиї «Не чіпати! Власність Кравченка Олексія!». Її соулмейт намагався все заперечити, та в нього нічого не виходило – все закінчувалося нашим сміхом.

Ні, це не означає, що на нас раптом, ні сіло, ні впало, звалилося неймовірне кохання. Не звалилося. Таке буває хіба в кіно. Зв’язок соулмейтів дав поштовх, а далі… Далі буде.

Пи. Си. Одного разу сталося так, що ми випадково поцілувалися. Ні, серйозно, випадково. І тільки тоді я зрозуміла слова Дена, що зв’язок соулмейтів – це найкраще, що може існувати. А Сашко потім сказав, що всі ті поцілунки з іншими дівулями, що були в нього раніше – це просто бліда подоба того, що сталося між нами.

Пи. Пи. Си. Якщо таким неймовірним був простий поцілунок між соулмейтами, то ж буде, коли ми дійдемо до основної страви?..