Після семінару я, вичавлена, мов лимон, пішла шукати Настю. Котру не довелося довго шукати, бо вона виявилася просто в коридорі біля мого кабінету. Виглядала вона нетерпляче, і навіть підскакувала на місці.

– Що сталося? – поцікавилась я.

– Я, здається, знаю хто моя пара! – вигукнула подруга голосно.

На нас здивовано і зацікавлено оглядалися, та Насті було фіолетово. Вона схопила мене за руку і кудись потягнула.

– Як ти це запідозрила? – запитала я по дорозі. – І хто це?

– Мій одногрупник. – мене витягнули у наш величезний вестибюль і ми, нарешті, спинилися. – Він. – вказали мені на Кравченка. Тільки не Сашка, а Олексія, що стояв в оточенні купи сміхотливих дівчат.

Я офігіла.

– Ти серйозно?

– Ще й як!

– А як ти це запідозрила?

– Випадково! – Настя схопила мене за руку і потягла ближче до Алекса. – На перерві перед другою парою ми сиділи в аудиторії і вдавали, що готуємося до семінару. Перед дзвінком в кабінет залетіли два мої одногрупники-веселуни, підбігли до Алекса, котрий теж там сидів, і один з них ляснув його по плечі. І сильно, бо Кравченко поморщився, але це не головне. А головне те, що й мене заболіло те ж саме плече, по якому стукнули Алекса! – подруга аж сяяла від збудження. – Тож мені необхідно терміново перевірити цей факт, бо спершу я подумала, що вже геть здуріла, і видаю бажане за явне.

– Хм, не смію питати, але як ти збираєшся це зробити?

– Просто! – з цими словами дівчина витягнула з сумки канцелярський ніж і, не встигла я й скрикнути, як вона вже полоснула себе по руці і з нетерпінням втупилася в Алекса.

Реакція не змусила себе чекати – хлопець засичав крізь зуби і почав швидко закочувати рукав піджака тієї ж руки, котру поранила собі Настя. Ми могли бачити, що на блідій шкірі з’явилася червона смуга, що кровоточила.

– Ти мазохістка нещасна... – прошепотіла я ошелешено моїй явно божевільній подрузі, котра вже встигла знезаразити та перев’язати рану.

Та вона мене навіть не слухала, а тільки витріщалася зачаровано на свою рідну душу, котра зараз була явно роздратована і думала, що робити з таким щастям у вигляді шраму. І хоча шрами мають прикрашати чоловіка, цей чоловік зараз точно проклинав свою пару, тобто, Настю, останніми словами.

Ну, я його розуміла. Така витівка – цілком у стилі моєї не зовсім нормальної подруги. Оце парочка вийде – весь такий спокійний, врівноважений та холодний Алекс, і вся така весела, життєрадісна і з крихтою божевілля Настя.

Ну, в принципі, як і в мене з моєю парою.

Я згадала засос і поморщилась. Хотіла обговорити це з Настею, але зрозуміла, що вона зараз перебуває в іншій галактиці. Тож тільки зітхнула і мовчки потягнула її в їдальню. Можливо, там вона отямиться, і ми зможемо нормально обговорити події цього явно насиченого дня.

На наступний день я знову йшла до універу з зітханням. Знову ті стерв’ятники будуть нападати. Ну нічого, переживемо якось. Досі ж переживала.

Від Насті користі практично не було, бо від учора вона літає в рожевих мріях про те, як буде зваблювати свою рідну душу. Олексію залишається тільки поспівчувати. Знаючи мою подругу та її витівки…

Перехрестя минули нормально і зайшли на територію універу. Настюха швидко зі мною попрощалася і кудись поскакала, кинувши мені, що скоро я все почую.

Цікаво, може, мені з жалості попередити Алекса? Хоча ні, Настя тоді мене з’їсть, і я залишуся без подруги. Не хочу. А цей крижаний красень просто зміряє мене зневажливим поглядом і, мабуть, навіть слухати не захоче.

Ну його. Потім сама побачу, у що це все виллється.

Зайшла в кабінет. З мене звично почали знущатися, а я звично проігнорувала їх. Хоч би щось цікавіше вигадали.

На диво, був присутній Кравченко. Сидів чомусь похмурий. І, поки я йшла до парти, мені здавалося, що він час від часу скоса поглядав на мене. Хоча ні, це ж маячня. На біса я йому? Хіба він вигадав якийсь жарт, котрий вирішив реалізувати на мені. Інакше не поясню.

Почалася пара, і все йшло добре, поки я раптом не відчула сильний біль на руці. Так, наче хтось вщипнув шкіру вище зап’ястя. Від несподіванки я голосно скрикнула, і всі тут же озирнулися на мене. Я почервоніла і пробурмотіла, що все гаразд, нічого такого. Хлопці миттю кинули кілька глузливих жартів, викладач їх заспокоїв і продовжив заняття.

А от Сашко чомусь продовжував дивитися на мене. Дуже пильно. І це нервувало. Що йому треба від мене? Зазвичай, він переповнений енергії і його всюди повно, а сьогодні якийсь підозріло тихий і на мене косує. Що йому вже зайшло?

Подумки ж я лаяла свою пару останніми словами. Знайшов коли щипатися! Коли в мене пара йде! Гад останній! От завжди в нього так – знаходить пригоди і неприємності на свою голову, а мені від цього страждай. За таких обставин я навіть не знаю, чи захочу взагалі знайомитися з таким типом. Від нього ж одні проблеми!

Так, усе, викинути геть то все з голови і зосередитись на занятті.

Після пари я зібрала речі в сумку і вже хотіла вийти в коридор, щоб спіймати Настю і поцікавитися, що вона вигадала для захомутання Алекса, коли раптом перед самими виходом із аудиторії за руку мене схопив Сашко і він же закрив двері переді мною.

– Ти щось хотів, Кравченко? – я постаралась взяти себе в руки і не видати своєї розгубленості. Щось з ним сьогодні дивне коїться. Але я тут до чого?

Хлопець був і досі похмурий і дивився на мене спідлоба.

– Це ж ти, так? – запитав він усе так же похмуро, але напруженим голосом. – Ти ж вона?

– Хто? – щиро здивувалась я. – Яка ще вона? Кравченко, ти щось маячиш. Кажи конкретно чого ти від мене хочеш, і я піду. Мене подруга чекає.

– Почекає. – відрізав він, схопив мене зненацька за руку, закотив рукав і вщипнув.

Добряче так вщипнув, бо від болю зашипіли і я, і… він.

Що?

Я дивилася на його простягнуту переді мною руку, де красувався червоний слід від щипка. І не один… Як і в мене…

Цього не може бути!

Від здогадки я похитнулася і ледь втрималася на ногах, схопившись за стілець біля парти.

– То це був ти посеред пари… – слабким голосом мовила я, не зводячи з нього ошелешено-шокованого погляду. – Ти мене вщипнув… І засос ти поставив… І всі ці побої, які я отримувала досі, це все твоїх рук справа… Ти…

– Твоя істинна пара. – похмуро відповіли мені. – Як і ти моя. – та щасливим він від цього не виглядав. Як і я.

Це ж треба таке! Головний красунчик універу отримав у соулмейти якусь товстуху-сіру мишку! Оце так новина!

А моє життя повільно котилося у прірву.

І що тепер з цим щастям робити?

Вихід я бачила тільки один.

Не даючи Сашкові й рота розкрити, я почала задкувати до дверей, примовляючи при цьому:

– Ми нічого не бачили. Тут нічого не відбулося. Давай про це просто забудемо, ок? – рвонула двері на себе і на третій швидкості помчала по коридору.

Геть! Подалі від універу та від Сашка!

Вже ввечері я сиділа на диван, загорнута в плед, пила чай і намагалася читати. Намагалася тому, що букви розбігалися в мене з-перед очей, а в голову лізли настирливі думки.

Блін, ну як так могло статися? Чому саме він виявився моєю парою? Не міг нею бути хтось простіший? Не такий красивий і не такий популярний?

І тут я схопилася за голову. Холера, та мене його фанатки на клапті розірвуть, коли дізнаються про це! Мені кришка! І в універі тепер можна сміливо не з’являтися! А-а-а!

Грюкнули вхідні двері і переді мною з’явилася сяюча Настя. Е? А що це в неї на шиї? Чи не засос?

Я зраділа, що можна відволіктися, і миттю накинулася на подругу.

– Тааак, ану негайно розповідай усе! І про засос теж! Жадаю подробиць!

Дівчина ляпнулася на диван біля мене, закрила очі і мрійливо протягнула в жанрі найкращих любовних романів:

– Ах, він такий!

Я ледь не покотилася зі сміху.

– Дай вгадаю. Найкращий?

– Ага.

– Не ага, а подробиці.

– Та які подробиці, Анько? Я вирішила не вигадувати велосипед, просто пішла і зізналася йому з наглядною демонстрацією.

– Після якої він від радості нагородив тебе засосом?

– Та ні, це я його нагородила. Від радості.

Я захіхікала.

– Ото він зараз щасливий ходить.

– Ага. Коротше, він мене божевільною обізвав і заявив, що не збирається зі мною зв’язуватися. – судячи зі щасливого виразу обличчя подруги, її це не сильно засмутило.

– А ти що?

– А я йому сказала, що це він так думає, і його ніхто питати не буде. Здається, він був злий. А його фан-клуб ще зліший. Вони мене побити хотіли, та я заявила, що всі мої рани відіб’ються на їхньому улюбленцеві. Вони задумалися, а я тим часом до його шиї присмокталася. – і Настя почала імітувати п’явку, від чого ми обидві розсміялися. – І втекла, бо мене вже точно хотіли вбити. Він. Але це було на перерві, а ти слухай що було після занять. – я вмостилася зручніше і нашорошила вуха. – Тебе я ніде не знайшла, і ти мені потім розкажеш чому, тому пішла додому сама. По дорозі до мене якісь відморозки причепилися, почали глузувати, чіплятися, сумку намагалися вирвати. Я приготувалася дати відсіч, бо ти знаєш, що я й сама можу за себе постояти, але тут мов нізвідки з’явився Він! Мій принц на білому коні! – подруга заголосила патетично і почала заламувати руки в найкращих традиціях жанру, а я давилася реготом. – І як накинувся на тих негідників! Як почав їх лупцювати!

– Сам чи разом з конем?

– Сам. Коня, мабуть, по дорозі загубив.

– Ну так, спішив тебе виручати, а кінь заважав.

– Цить! Після чого заявив, що я – найсправжнісінька біда, і що з мене очей не можна зводити, тому він проведе мене до дому. А по дорозі він сказав, що все це надто несподівано, і йому треба добре все обдумати. Ах, він справжній джентльмен! – Настя знову закотила очі, вдаючи припадок від надміру почуттів, а я сказала, що їй пощастило, бо вона натрапила на рідкісний і вимираючий вид, котрий занесено до Червоної книги.

– Ну так, я така. – самовдоволено сказала ця інтриганка руда, після чого різко посерйознішала і втупилася в мене жадібним до новин поглядом. – А тепер розповідай, чому я тебе ніде не могла знайти після лекцій.

Я зітхнула, знову повертаючись до своєї проблеми. Доведеться розповісти, бо не злізе.

– Тому що я втекла одразу ж після першої пари.

– Чому? – нахмурилася подруга. – Щось сталося? Тобі було погано? Твої дорогі одногрупнички перегнули палицю зі знущаннями?

– Просто я дізналася, хто мій соулмейт. – тихо промовила я. – І це стало надто сильним ударом для мене. Я не могла там більше знаходитись.

Настя від подиву широко розплющила очі. Якусь мить мовчала, а тоді сказала:

– Я навіть боюся питати хто він, якщо ти від шоку аж з пар повтікала, чого раніше за тобою не водилося.

– Рідний брат твого соулмейта.

– А хіба в Алекса є ще якісь брати, крім… Ти гониш! – від несподіванки моя дорогоцінна подруга аж з дивану впала. – Це Сашко? Матері ж його ковінька! Неймовірно! Розповідай негайно як це сталося!

Я кисло і стисло розповіла їй події вчорашнього і сьогоднішнього днів. Настя якусь мить мовчала, видно, перетравлювала, а тоді повільно заговорила:

– Наскільки я розумію, це все сталося через засос. Тоді Сашко побачив його у тебе на шиї, і до нього почало повільно доходити. Щоб перевірити свої здогадки, сьогодні він ущипнув тебе серед лекції, а потім вирішив упевнитися наочно. І вийшло те, що вийшло. Блін, Ань, що ж ти тепер будеш робити?

– Забуду. – знизала плечима я. – Як і він. А що робити, Насть? Ти віриш, що він тут же зрадіє і зробить мене своєю дівчиною чи ще щось у такому плані? Я не вірю. І ти не бачила його обличчя сьогодні – щастя там не було ні на йоту. Тому, гадаю, це найбільш оптимальний варіант для нас обох. Можливо, колись десь у далекому майбутньому ми сядемо і вирішимо це вже серйозно, але точно не тепер. Ми ж однак не плануємо зараз дітей. – Настя кивнула, бо, як і кожен з нас, знала, що соулмейт не може мати дітей ні від кого, крім своєї пари. – Крім того, ось це тільки підтверджує мої здогадки. – я показала їй збиті до крові кісточки обох рук. – Це, вочевидь, Сашко так радісно розповідав стінці або місцевим хуліганам хто ж йому дістався в соулмейти.

– Аню, але ж може ще все зміниться? Може, він зрозуміє, що ти не такий вже й поганий варіант? Може, з часом у вас усе владнається?

– Ага, хіба що з часом. – кисло усміхнулася я. – Ти не знаєш Кравченка так добре, як знаю його я. Він з першого курсу очолив знущання наді мною, постійно вигадував нові витівки проти мене, заохочував інших знущатися й глузувати з мене, стояв збоку й чемно спостерігав за моїми неприємностями, не втрутившись ні разу, а частіше просто ігнорував мене, наче я порожнє місце і мене просто не існує. І ти віриш в те, що така людина так різко зміниться тільки тому, що я – його рідна душа? Тоді ти просто наївна. – я взяла навушники, мобілку і пішла до своєї кімнати, даючи їй зрозуміти, що тему закрито.

Та не встигла я взятися за клямку і відкрити двері, як подруга тихо запитала:

– І що ти будеш робити далі?

Я знизала плечима.

– Спершу трохи відсиджуся тут – не розвалиться універ без моєї особи. А там видно буде. – і зайшла до кімнати, прагнучи якомога швидше ввіпхати навушники в вуха, щоб голову заполонив рок - він чудово відображав стан моєї душі зараз.