Український Фанфікшн
Головна » Статті » Оріджинали » Оріджинал

Пташка
Жила на світі пташка, що була народжена вільною. Найбільше вона цінувала цей дар, насолоджуючись їм щохвилини. Ще відколи вона була пташеням, пташка мріяла навчитися літати, а коли підросла - попрощалася зі своїми дорогими батьками й кинулася подорожувати по світу, як це робила раніше її люба мати. Яскраве блакитне забарвлення немовби зливалося з нескінченною синявою неба, роблячи пташку майже непомітною. Пташка захоплювалася красою величезного світу, в якому їй пощастило бути народженою. З цього захоплення народжувалися пісні, котрі вона розносила всюди, де б не бувала. А пісня її була така чиста, так щира, що завжди зачіпала найтонші струни людських душ, змушуючи їх годинами вслухатися в її мелодії. Через це Пташку назвали легендарною і порахували, що вона приносить удачу, а головне - розвіює тугу. Бідна Пташка ще не знала, у що виллється її любов до свободи.

Також був ще один герой цієї історії - Страждалець. Страждалець пізнав у своєму житті багато печалей і розчарувань, тому обличчя його навіки втратило посмішку, а в погляді застигла безмежна туга. Страждалець був багатий і використовував всю величезну владу грошей, щоб повернути собі втрачене щастя. Звідусіль до нього стікалися різноманітні маги, лікарі, чарівники, монахи, ворожки, цілителі та інший натовп, який на ділі був однією купою брехні. Кожен з них намагався розвеселити багатого пана, але всі вони терпіли невдачу - так глибоко образ туги в'ївся в його єство. Нарешті, хтось із цих добродіїв почув і про птаха щастя. Тут же про неї доповіли Страждальцю, а той віддав наказ схопити її за будь-яку ціну, та ще й пообіцяв щедру винагороду тому, хто принесе йому Пташку.

А в цей час бідна Пташка кружляла в небесах, навіть не підозрюючи про небезпеки, що підстерігали її. Як і завжди, на ніч вона опустилася на одне з найближчих дерев, щоб перепочити й набратися сил для завтрашнього дня, повного польотів і нових місць. Але її прекрасний блакитний колір зіграв з нею злий жарт, роблячи її занадто помітною на тлі зеленого листя. Один мисливець прогулювався по цій місцевості й помітив пташку, а потім він згадав нещодавно побачене оголошення про винагороду, і він відразу ж зрозумів, що повинен робити. Її спіймали, зв'язали та доставили в замок Страждальця.

Побачивши пов'язану міцними мотузками пташку, що лежала прямо біля його ніг, він відсипав мисливцеві золота, а сам обережно взяв її на руки й особисто посадив в дорогу клітку з чистого срібла, відлиту і декоровану спеціально для неї. Всім іншим людям Страждалець наказав вийти й залишити його наодинці зі спійманим скарбом. Він довго дивився на неї, кожного разу дивуючись безмежній красі такого тендітного створіння. Страждалець сів у крісло і попросив Пташку заспівати для нього. Але горде створення мовчало, з ненавистю вдивляючись в обличчя свого наглядача. На жаль, він не міг розгледіти пекучого вогню ненависті, що горів у її чорних пташиних очах. Не міг він і відчути, бо надто вже був зайнятий власним горем. Але водночас він був стурбований за неї. Страждалець наказав принести Пташці кращого корму та води, набраної з живого струмка. Вірні слуги принесли страви для полоненої особи, але та навіть не доторкнулася до їжі. Тільки дивилася на Страждальця. Той, у свою чергу, дивився на неї.

Так тривало довгий час. Днями, а потім і тижнями бідолаху намагалися змусити заспівати та рознести по палацу свої чудові півчі трелі. Та тільки все було марно. Горда, вона не розкривала і дзьоба. Страждалець особисто проводив з нею весь свій вільний час. Він розмовляв з Пташкою, розповідав про своє життя і близьких, про втрати та радощі (які, втім, давно вже забув). І все наполягав на тому, щоб вона заспівала. Але вільні душі не можуть співати, скутими в металі.

Не дивлячись на це, сама того не розуміючи, Пташка прив'язалася до цього дивного чоловіка, що знайшов розраду в спілкуванні з мовчазною птахою. Мало по малу вона стала звикати до нього і навіть отримувати задоволення від їх щоденних зустрічей. Іноді він годував її з рук, а вона ніжно клювала його долоні, показуючи наявність добрих почуттів. Але як і раніше, вона не співала.

Поступово, дні складалися в тижні. Довгий час Пташка не бачила блакиті неба і не відчувала потоки вітру, що обволікали її тільце. У Пташки вирвали частинку душі, від чого вона поступово почала згасати. З кожним днем їй ставало все гірше і гірше. Кожен в палаці знав причину недуги полонянки, але не насмілювався повідомити про це пану. На жаль, він і сам знав відповідь. Але те, що було необхідно зробити, розривало його на частини. Страждалець прив'язався до Пташки, бачачи в ній свою єдину споріднену душу. Він полюбив її так, як не любив нікого й ніколи. Але він знав відому приказку: «Якщо любиш, то відпусти». І як би боляче йому не було, він знав, що повинен зробити це. Одного погожого вечора, коли сутінки ще тільки починали захоплювати небеса, Страждалець вийшов у двір разом з кліткою і Пташкою. Він поклав її на землю і сам сів поруч з нею. Вони довго дивилися один на одного в повній тиші. Але потім велика сльоза прокотилася по щоці чоловіка, і він відімкнув двері. Негайно Пташка вилетіла звідти й поспішила в небеса. Страждалець же залишився на землі, сумно махаючи їй услід.

Розсікаючи помахами крил небесну синь, знаходячи, нарешті, таку бажану свободу і возз'єднавшись з усім світом, Пташка не могла думати ні про кого іншого, окрім як про свого колишнього наглядача. Його образ раз у раз спалахував у її думках, змушуючи серце тріпотіти. Як не дивно, але те, чого вона бажала, було не тим, що їй було потрібно. І Пташка повернула назад, до саду Страждальця, який все ще сидів і махав їй, ковтаючи солоні сльози. Вона склала свої крила і кинулася до землі, до нього. У міру цього тіло її почало змінюватися, поступово збільшуючись і перетворюючи крила в руки, а лапки в чарівні ніжки. Давно накладене на її матір закляття (яке перейшло до неї) нарешті було виконано. І в обійми Страждальця впала вже не птаха, а прекрасна дівчина з довгим золотим волоссям і сяйвом темних очей. На відміну від своєї матері, вона знайшла того, хто став для неї дорожче цілого світу, добровільно повернувшись до нього.

З тих пір вони обидва жили щасливо і пісні колишньої пташки безперестанку звучали в стінах замку.
Категорія: Оріджинал | Додав: Sofi_Pendragon (08.01.2018) | Автор: Софі Пендрагон
Переглядів: 122 | Коментарі: 4 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 4
2  
Казка цікава, пробила на почуття, так би мовити. tongue Критикувати особливо не буду, все норм, окрім кількох моментів. Щодо суті, я її теж не уловила, але тут уже справа автора.

3  
Дякую за коментар!
Я рада,що моя історія викликала у вас позитивні почуття.

0
1  
я не читаю такого плану роботи і взагалі здивувався що на фанф-буці хтось виклав...
казку
вау нічого собі
давно такого контенту не було

в цілому написано норм(я про стиль і мову), хоча і подекуди зустрічається суржик (не дивлячись на = незважаючи на) і були пропущені коми (...обидва жили щасливо, і пісні...)
я розумію, що казки це круто і повчально, але у вашій я не вловив суті
яка мораль? чОму ви хотіли навчити читача?
ви просто розповіли історію про любов між чоловіком і дівчиною і подали це в стилі казки
героєм є пташка, так? яка у неї мета була? зазвичай у казці кульмінацією є досягнення головним героєм мети або ж перемога добра над злом. у вас я цього не помітив
у мене все
з вами був місцевий критик макс

4  
Дякую за коментар!
Визнаю, суржик є моєю проблемною стороною. І мені справді соромно за такі помилки. Я дуже сильно намагаюсь виправитись у цьому плані.
А щодо основної ідеї. Насправді їх багато. По-перше, це ідея того, що (якою б старою вона не була) якщо ти любишь, треба вміти відпускати. Що неможливо перебувати у полоні минулого та буди щасливим. Що ми можемо хотіти зовсім не того, що є нашим справжнім щастям (Страждалець, котрий тримав своє щастя у полоні)
І багато іншого.
Сподіваюсь, я відповіла на ваше запитання?

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]