Український Фанфікшн
Головна » Статті » Оріджинали » Оріджинал

Oblitus vita Друга частина
Частина друга: Без минулого йти вперед
Я розплющив очі, це був сон, зрозуміло звідки цей абсурд. Тільки що це за сон, і я однаково нічого не пам’ятаю. Мама, батько, той хлопчик — їх обличь я не пам’ятав. Шрам в мене на нозі, необхідно перевірити. Я поволі перевів погляд на ліве коліно, я був в зелених шортах, шрам є. Цікаво де я його отримав, може він пов'язаний з причиною втрати мною пам’яті, я доторкнувся до шрама.
—З тобою все гаразд?- спитавсь хтось поклавши руку на праве плече, і легко тряснувши мене.
Я підняв голову, переді мною стояв сивий дідусь, в жовтих штанях і білій сорочці, в солом’яному потріпаному брилі. Він подивився, мені в вічі.
— Мабуть все гаразд. Я дарма захвилювався, ти дрімав під деревом і я …
— Де я?- спитав я перебивши його.
— В місті Спокуси, а точніше в його парку Вічності — відповів він відразу.
— Зрозуміло—з сумним тоном відповів я, так і не зрозумівши нічого із сказаного.
—Так я кажу, я тебе малював, ти дрімав. Та раптом ти заплакав, почав щось бурмотіти я й захвилювався. Ти ще й не прокидався, коли я обізвався до тебе— присівши біля мене, на траву під дерево, вимовив він.
—Ви знаєте, хто я?
—Ні. А хто ти?
—Не знаю. Давно я тут?
—Коли я прийшов, ти вже лежав під деревом, це було десь годину назад.
—Хтось мені може допомогти? – спитав я, без надії.
—Тут ти за адресую. Мене звати Ясху, але зви мене Ясу, так простіше і милозвучніше. А як тебе звати? Забувся, вибач. Ну ми з цим щось вдіємо!- вимовив з щедрою посмішкою дідок Ясу.
—Справді? Як? – з відчуттям страху вимовив я.
—Ну-ну притримай коней, все з часом. А зараз нам необхідно пройти, до мене додому — трошки серйозним тоном вимовив Ясу. — Ще одне,– накинь мій плащ, твоя одежа приверне надто багато уваги – сказав він, вказавши на мольберт біля якого лежав сірий плащ, спертий на рюкзак.
—Гаразд –відповів я.
Я піднявся, подав руку щоб допомогти встати Ясу. З невеличким зусиллям він піднявся. Ми підійшли до мольберта, я накинув плащ. Ясу продемонстрував мені картину, Вона була намальована вуглем. На ній був намальований молодий парубок, що лежав під деревом, з усмішкою на обличчі.
—Звідки в мене посмішка?- спитав я.
—Я не хотів створювати щось з похмурим настроєм, на полотні. Не забуть свою сумку- він вказав на одноплечий червоний рюкзак, який лежав біля мене раніше.
Він був доволі малим, тому його не помітив. Я закинув рюкзак на плече, заховавши його під плащ. Я хотів заглянути всередину, та Ясу дав зрозуміти рухом руки до себе, що нам необхідно поспішати, я поспішив допомогти Ясу зібратися. Ми пішли по стежці яка прилягала зліва від дерева до зеленої пишної але не високої трави, по ній було видно що її ніхто не косив. Ми вийшли на стежку викладену різнокольоровим, переважно сірим невеликими круглими камінчиками. Також були червоні і жовті кольори, які як намисто до сорочки доповнювали сірі тони стежки.
Ми йшли не поспішаючи, я роздивлявся як мала дитина все довкола а Ясу про щось думав немов щось згадував. Я хотів порушити гнітюче мовчання.
—Ти знаєш, щось про цей парк?-випередив мене Ясу.
—Звісно ні, звідки мені знати
—Це один з п’яти великих парків, кожен з них має велике дерево. Те що зліва від нас названо Яблуня війни. Вона родить лише раз і через різний проміжок часу, і серед його незліченної кількості плодів є одне яблуко яке дарує безсмертя. Хоча насправді ти просто перестаєш старіти а так ти як проста людина до всього вразливий. Дурні люди, заради цього готові розпочинати війну. Ти так не думаєш?
—Да, і шо хтось вийшов переможцем?-з невеликою паузою на роздум я відповів.
—В одній війні переміг Рижий, він один з п’яти кольорів— героїв Дзеркала Вавилона. Так звати країну де ти зараз. Місто в якому опинився зветься Містом-спокуси, в честь яблуні як ти зрозумів.
Ми повільно наближалися до воріт парка, Ясу розказував багато цікавих історій пов’язаних з цим містом. Коли ми вийшли з парку то опинилися на широкій вулиці по ній їздили по спеціальному покриті сани, яке було відділено від прохожих на вулиці малим низьким забором.
Категорія: Оріджинал | Додав: wiliamnoterdam97 (03.10.2018) | Автор: Вільям Нотердам Деболвар
Переглядів: 35 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]