Мелодія часу
| Розділ 1 Миловидна зелена полянка, на якій ростуть ніжно-рожеві маргаритки, соняхи, різнобарвні мальви. Навколо ліс густий, непроглядний. З кожною секундою тіні від дерев все ближче й ближче до центру полянки. Але це не хвилює дівчинку, що сидить там і гладить пухнастого синього кролика. Птахи наспівують легеньку мелодію, котра заспокоює і розливається теплом по всьому тілу. -Звуки? Ноти? Що за дивна пісня? Це гімн… Гімн СРСР?!... А? Що це СРСР? - піднявши голову догори промовляє дівча, вдивляючись в небесну синь. -Невже я… СПЛЮ?- через певний час доходить неї. Очі потихеньку розплющуються, тяжко звикаючи до неонового світла годильнника. А тим часом музика все голоснішає й голоснішає. -ДРУГА година ночі! Кому це не спиться?-бурчить під ніс дівчина, але встати і бодай щось зробити з цим сил немає, адже спати студенти лягають пізно й рідко. Та раптом чується голосний стук дверей і нерозбірливі крики. Музика затихає, все заспокоюється, і зостається лишень потріскування ламп та гул моторчика кондиціонера. Раптом по щоці Азалії покотилася сльоза. -А? Чому я розревілася? - питання скоріше було риторичним, а відповідь давно відомою. -Тихе передмістя, ніякого вічно дзижчання та цокання. Лише легке посвистування вітру і і шелест рослин. Тоді було видно небо, зорі. А зараз? Тілько засвіченне полотно. Немає вільних місць, душно, залізна рука рогода загребла собі всю планету. О, дитинство! Чому ти не вічне?-мучила себе дівчина, проте її швидко поглинув сон. Зранку вона прокинеться і знову нічого не пам'ятатиме про роки, коли була малою. Дивні спогади, які вона не могла отримати. Вони були короткі, приємні, та дівча ніколи не могло їх згадати по своїй волі та й одразу забувала. Але було і щось лякаюче, тривожне в них. Те, що не хотілося знати, те, що потрібно було розгадати як загадку. На поверх вище та сама причина пробудження Азалії і ще половини гуртожитку з тонкими стінами - студент-япросплювсіпари Дін. Це так він вчит вірші, шукає мотивацію в гімнах, текст яких він не розуміє. Та й ніхто з зараз живих людей вам не перекладе не їхню мову цей твір. На всі 12 міліардів одна мова і території менше ніж було в 2018 році. Частина світу просто провалилася в недри планети, зоставляючи обірвані кабеля та розтрощені світильники. Глибокі чьорні вирви в планеті, в котрі по дивним причинам вода не затікала, досліджували і не раз, та ніяких розумних (як на той час) висновків так і не зробили. Списали все на магію і неможливість усвідомлення скупим людським розумом. Але через 13 років, розділившись на різні за розміром платформи, світ перебудувався і знову став цілим. Опісля пройшло багато років, і ми отримали світ в якому і відбуваються події дивні, неправильні, але цікаві. Розділ 2 -Гей! Сово, моя ненаглядна, вставай. Нам через годину на навчання шпацірувати. - роздався бадьорий і дзвінкий голос Дусі (сусідки Азалії по кімнаті). -Я НЕ ХОЧУ ПОКИДАТИ ЦКЙ ЛІС! І ти, один із вартових НАЇ, зоставиш мене в спокої!!! -хммммм -на Дусіному лиці з'явилась хитра посмішка. -Знайшов 13-ту. Ти ж не думала, що зможеш від нас ховатись вічність. Так,А-Л-О-І-С... - Нажахана дівчина зуміла лише моргнути. І все зникло: дивний вираз обличчя Дусі, це тепер походило на здивування, ехо букв невідомого, але такого близького імені... - З тобою все в порядку, Азь? І що ти, мать його, зараз бовкнула. Я ніколи не чула такого дивного говору. Може ти не до кіньця проснулася? Хех, я ось тобі кави принесла. - промовила дівчина і протянула іншій горнятко запашного напою, розпливаючись в теплій, наче промені вранішнього літнього сонечка, посмішці. Кабінет історії, перша пара. Все тріо в зборі: Азалія, Дуся та Дін. Вони давнішні друзі, то ж часто проводять час разом. Проте сьогодні хлопчина прийшов з синяком під оком. -Хто тебе так? - запитала одна із дівчат. -Нуууууууу... Я сам винний. - пробурчав хлопак. -Так то ти вчора, тобто сьогодні о другій ночі музику увімкнув? - добила питанням друга. -То ненавмисно вийшло, я чесно не хотів. Просто навушники вилетіли з розєму, а я й не помітив. -Ну а хто ж тебе так? -Скажи, ми йому теж триньдюлів пропишемо! - після цієї фрази тріо розсміялось. -Ну якщо ви накостиляєте дверям, то я вас буду боятись! - після цієї фрази сміх став ще гучнішим, а Дуся аж почервоніла і на її очах з'явилися слізки. -Ех, викладач йде... Розкажеш нам про цього неймовірного бійця на перерві. - Сказала Азя і пішла на своє місце за партою. Розпочався урок темою була давня, зразка 2000-2018 років, Земля. Професор увімкнув, добутий потом і кров'ю, за його словами, а насправді скачаний з сучасника Торента, відеозапис. Тим часом на патру Азалії прилетів метелик з запискою від Дусі. - Те, що ти говорила зранку, схоже на слова з цього відео!!! Що це означає? -Хотіла б я сама знати... - відправила послання подрузі. -Як відомо з дослідженя вченних, це "відео" було створено і озвучено в країні під назвою Україна. Але про що тут говориться досі невідомо. - Слово Україна ехо віддалося в голові Азі і та втратила свідомість, голосно стукнувшись головою об парту. Розділ 3 : http://мій мозок і збочена фантазія рахуються? | |
|
| |
| : 281 | : 4 | |
| : 4 | ||||
| ||||
0
