Без імені. Пролог
| Важко дихати. Надзвичайно висока вологість, бачу перед собою лише туман, чи точніше хмари. Під собою я також нічого не бачу, таке враження що знаходжуся в ніде. Переді мною починає все прояснюватися і врешті-решт я бачу кучму сивого ледь помітного волосся. Через деякий проміжок часу я чітко бачу власника білої чуприни. Це був худий, нічим не примітний дідок, що сидів за столом серед купи колес фортуни. Він піднімав руку та крутив колесо біля нього. Проте я помітила що тут було не так на мою думку: всі колеса фортуни були бляклими та неяскравими, на них нічого не було написано. Та ще одне: я не бачила очей старця, бачила лиш заглибини для очного яблука. В мене пробігли мурашки по всьому тілу. Та врешті його голова сіпнулася в мій бік і в мить відкрив шухляду стола і дістав втулки трикутної форми з написами, він швидко повставляв їх в колесо по ліву руку та крутнув. Стрілка показала на трикутник з написом "Монстр" та трьома незрозумілими для мене знаками внизу. Я звернула голову до старця, він весело гмикнув і лівий куточок його вуст піднявся вгору. Це було останнє, що я побачила. Темно... ...Мені тепло та спокійно. Я відчуваю щось округле і приємне на дотик біля свого лиця. Проте нічого не бачила. Я привідкрила очі. Біля мене лежала, спираючись головою на руку, зігнуту в лікті, дуже гарна жінка з привідкритою груддю. Я бачила мутно, проте помітила що вона дрімає. І все ж вона привідкрила одне око і побачила мене. Жінка посміхнулася та погладила мене по голові і я відчула як вона лоскоче моє волосся ніжною рукою. Я мимоволі усміхнулася та заснула. | |
|
| |
| : 337 | : 3 | |
| : 3 | |||
| |||
0
