Про дівчинку Христину, мавку Мар'яну та чугайстера Андрія
| Був собі чарівний Зелений ліс. Тобто Дерева, Пташки, Звірята й усілякі Казкові Істоти… ну, й люди теж. А в одній людській хаті підростала дівчинка Христина. Була вона руденька, мов лисичка, проте шкоди нікому не робила – не обдурювала нікого. А навпаки, любила всім допомагати. Одного разу гуляла Христина в лісі, та й дійшла до одного знайомого ставочка. Раптом бачить: на травичці біля ставка лежить Щука. Ледве, бідолашна, дихає – напевно, хтось злий викинув навмисне на берег. Христина швиденько вкинула Щуку у воду. Але та не попливла геть, а сказала: - Дякую тобі, добра дівчинко, за те, що мені життя врятувала. Викинув мене з води задля забави підступний Лис-Кривоніс… - Стривай! – вигукнула Христина. – Це отой Лис-Кривоніс, який всіх у лісі обдурює, а потім з них насміхається? - Еге ж, – відказала Щука. - От якби його впіймати… – замріяно протягла дівчинка. – І в зоопарк посадити – хай потиняється по клітці та подумає над своїми вчинками… Якби лишень мені допоміг хтось сильний – я б його зловила. - В цьому я тобі зарадити можу, – відповіла Щука. – Я ж не проста рибина – чарівна. Бажання виконую… Слухай мене уважно: відтепер щоразу, коли тобі потрібна буде допомога когось сильного, просто вигукни «Щука!», і все буде гаразд. Зрозуміла? - Зрозуміла! – радісно закивала Христина. – Дуже тобі дякую. А зараз мені треба бігти – ловити отого кривоносого лиходія. І вона, маленька й непомітна, змогла вистежити підступного Лиса. Тож коли той заліз до себе в нору, спритна руда дівчинка підбігла до неї та гукнула: - Щука! Аж тут невідомо звідки взялися чотири славні витязі. І лиходій Кривоніс опинився у пастці. Тож довелося йому здатися й вилізти з нори. І один витязь узяв його за шкірку, наче капосне цуценя. І відніс до зоопарку, де він, хитрий та брехливий лис, досі сидить. І думає над тим, скільки шкоди завдав Щуці та багатьом іншим лісовим істотам. А Христині так сподобалося вистежувати й ловити лиходіїв, що вона, тільки-но почує, що в Зеленому лісі хтось ошукав якусь пташку чи звірятко, – так і мчить на допомогу. Вистежить підступну лисицю чи вовка, гукне «Щука!», і невідомо звідки беруться чотири витязі й ловлять злодія. І дівчинка радіє, що в лісі знову порядок, і ніхто нікого не обманює. * * * Добра дівчинка Христина мешкала в північній частині Зеленого лісу. А в іншій – східній – частині жила собі мавка Мар'яна. Ти, може, знаєш, що є мавки лихі – людей заманюють у лісову хащу, звідки вони вибратися не можуть. Але мавка Мар'яна була не така: людей цуралася, проте шкоди їм не робила. Мала Мар'яна єдину в світі подругу – високу, розлогу красуню Березу. Понад усе любила мавка її спів – тобто шелест листячка. Сяде біля неї, притулиться спиною до стовбура – і стає їй тепло й затишно-затишно. А на Березі звила гніздечко сумна сіренька пташка – Горлиця. І її спів теж дуже-дуже любила Мар'яна. І була мавка щасливою, отак живучи день за днем. Аж поки не сталося страшне лихо… Вдерлися зі сходу до Зеленого лісу величезні лиховісні істоти – орки. І почали всіх, кого бачили, нищити й калічити… Хто тільки міг – тікав від орків до північної частини лісу. Але Мар'яна тікати не хотіла. Не могла-бо полишити єдину подругу саму. Та настав день, коли Береза наказала мавці: - Тікай! Біжи на північний захід – отуди, де досі безпечно. Тут тебе орки вб'ють – не пожаліють. А я… яка вже моя доля буде – така й буде. Біжи – рятуй своє життя! Послухалася Мар'яна веління доброї Берези. Вдалося їй утекти туди, куди орки дістатися не могли – адже Володар Зеленого лісу встиг захистити більшу частину своїх володінь дуже сильними чарами, які не пропускають жодних лихих сил. Але не могла мавка бути тут щасливою. Серце-бо своє лишила вона там, на рідній землі, біля єдиної подруги. А ця земля була для неї чужою та наче пустельною. І сонячні промінчики, що весело зазирали до лісових галявин, здавалися їй чорними… Прожила-промучилася Мар'яна на нерідній землі аж цілий рік, та ще півроку. Не було такого дня, коли б не ридала вона гіркими, страшними сльозами, думаючи: а чи жива моя Берізонька? Чи повернусь я до неї коли-небудь? І ось, відчула самотня мавка, що коли й далі так піде – збожеволіє вона. А це ж навіть гірше, ніж умерти. І пішла вона куди очі світять – аби на місці не сидіти. Бо так достеменно збожеволієш… Дійшла Мар'яна до якогось ставочка, сіла біля води й гірко-гірко заридала. Сльози аж річечкою в ставок полилися… Аж тут визирнула з води Щука. І питає: - Чого плачеш, мавко? Чого побиваєшся так, що ставок уже солоний став? Розказала їй Мар'яна про тугу свою неосяжну. Про те, що не буває нічого страшнішого, ніж коли не знаєш, жива чи ні твоя найрідніша у світі істота. Коли відірвали тебе силою від рідного дому, без якого ти жити не можеш. Без якого божеволієш… Вислухала її Щука, зітхнула тяжко й каже: - Живе тут недалечко одна руда дівчинка – Христиною звуть. Вона любить усім допомагати. Хоч я й чарівна Щука, та більше нічим тобі зарадити не можу: самому Володареві Зеленого лісу не до снаги поки що тих орків огидних із твого дому вигнати. * * * Отож, пішла Мар'яна шукати дівчинку Христину. Розпитувала у пташок та звіряток, де вона живе. І ось, нарешті, вийшла на галявину, де стояла невеличка затишна хатинка. І постукала у двері, сподіваючись, що Христина вийде до неї чи бодай спитає, хто це прийшов. А з вікна як визирне чугайстер! Отой, що мавок ловить та жере! Величезний, весь волохатий, зі здоровенними страшними очиськами! Дременула Мар'яна геть від тієї хатинки. А тоді сіла, зморена, просто на доріжку лісову, та й плаче. Слізьми гіркими, пекучими заливається… Аж тут її хтось лагідно обійняв. Подивилася вона – а це ж та сама дівчинка! - Ти Христина? – про всяк випадок спитала заплакана мавка. - Христина, – кивнула дівчинка, не випускаючи її з обіймів. – Ходімо до мене в хату – розкажеш, що в тебе сталося. - Ні-ні! – захитала головою Мар'яна. – Там чугайстер страшний сидить! Він же мене зжере… - Та що ти… – лагідно заперечила Христина. – Це мій помічник – чугайстер Андрій. Він мою хатинку охороняє – щоб раптом якийсь лиходій мені шкоди не зробив. А мавок він не їсть – тільки ягоди та гриби. - Все одно я його боюся, – схилила голову мавка. – Тому мені у твою хату – зась. - Як так, то й так, – відповіла Христина. – Розказуй, що в тебе за горе. І Мар'яна все розповіла добрій дівчинці. А та відказала, що, хоч і ловить підступних вовків та лисиць, але орки – то зовсім інше. Проте пообіцяла мавці щось придумати, щоб вона змогла перечекати, поки добрий Володар Зеленого лісу таки вижене орків зі всіх-всіх частин своїх володінь. Щоб змогла не збожеволіти… * * * Ось така незакінчена казочка. Мар'яна-бо ще не зустрілася з Христиною. І тому я не знаю, чи придумає вона, Христина, щось таке, що хоч трошки допомогло б мавці. А ще – ні я, ні Христина, ба навіть Володар Зеленого лісу не знає, чи жива добра красуня Береза. Чи й досі вона чекає на подругу, яку любить так само, як вона любить її. Чи зів'є знову в густому березовому листі гніздечко сумна сіренька Горлиця, щоб співати й висиджувати пташенят… Ніхто не знає. Але мавці Мар'яні понад усе потрібна допомога. Це я достеменно знаю… | |
|
| |
| : 35 | : 2 | | |
| : 2 | |||||||
| |||||||
