Обсесія 1-2
19.11.2017, 13:29

Симптом 1. Нав’язливий образ

Юн Бум завше сидів сам.
На парах на лавці поруч з ним порожніли кілька місць, а в класах за парту з ним ніхто ніколи не сідав.
"Від нього смердить"
"Він потворний"
"У нього такі криві мізинці"
Юн Бум звик до такого ставлення ще зі школи. Він думав що в університеті все зміниться, проте не сталось як гадалось. Нарікати сенсу не було та і нікому.
Юн Бум був вимушений звикати до самоти, будучи не в змозі цього виправити.

Щойно він перевівся і вже став ласим шматочком для всіх. Розумний красень. Привабливий до неможливості. Його чарівність – липка павутина для дівочих сердець, які немов мушки трепетали від одного погляду на нього. І добровільно замотувались в павутину.
Звісно він не єдиний такий неймовірний в університеті. Але таких завше менше, аніж звичайних хлопців. Їх завше не вистачає на всіх – такий самоцвіт трапляється рідше, ніж одноманітні кришталики.
Десь тут зарита собака – не може він бути таким ідеальним.
Юн Бум не любив самоцвіти, будучи сірим камінцем.

А він сів.
Недбало жбурнув на парту ручку й зошит. І сів.
Його здавалося нічого не турбувало. Ані те що по праву руку від нього сидить ізгой групи, ані ошелешені погляди студентів довкола.
– Я тут без підручників, а ти, я бачив, завше з ними так що поділишся.
Мовчки кивнувши, Юн Бум виклав книжки з англійської мови і неслухняними руками охайно прилаштував їх на краю парти.
До мене підсів сам Сану!
І це повторилось.

– Дозволь спитати...
Юн Бум ніколи не звертався до Сану, окрім як на парі з англійської. І то лише за потреби хоча питань завше було тисячі.
Юн Бум боявся.
Він знав, що вони різного статусу. Він знав, що насправді Сану в ньому не зацікавлений, і сідає поруч для власної вигоди.
– Питай.
Юн Бум вперше звернувся до Сану не стосовно пари.
Просто так. Як одногрупник до одногрупника. Як людина, яка хоче познайомитись з іншою людиною.
– Тобі не огидно зі мною сидіти?
Юн Бум випалив це надто різко і голосно. Проте на нього як завше не звернули увагу.
Сану знизав плечима.
– А має бути?
Його очі темні і від них неможливо було відірватись.
Серце Юн Бума калатало мов шалене. Губи заледеніли від хвилювання.
– Я ж... всі вважають що я...
Він запинався, не знаючи як сказати. Так багато йому рідко доводилось промовляти комусь.
Юн Бум кусав губи.
– Чхав я на те, хто там що думає, мені підручники потрібні.
Юн Бум застиг з відкритим ротом.
– Кажуть від мене смердить.
Він одразу ж прикусив язика – таке ляпнути!
Юн Буму стало соромно за те, що це питання зірвалось з його уст. Він замружився.
– Хіба?
Сану нахиляється до нього і шумно втягує повітря.
– Та нормально ти пахнеш.
Він знизав плечима.
Серце Юн Бума калатало що є міці. Здавалося ребра от-от хруснуть.
– Мені подобається.
Юн Бум спалахнув мов сірник.
Все перевернулось з ніг на голову з тих пір.

Симптом 2. Нестабільний образ самого себе

Юн Бум став частіше дивитися в дзеркало, і кожен раз йому було соромно за свою зовнішність.
На мене не надто красиві дівчата гидують глянути, а що вже казати про...
Юн Бум не тямив, що йому робити. А що робити нещасній мушці, яку спіймав павук?
Чекати своєї смерті покірно.
Змиритись зі своєю участю.
І Юн Бум змирився.

"Ви знали? Наш потвора втюхкався в Сану!"
"На що він сподівається? Такий красень йому ніколи не дістанеться"
Юн Бум слухав це і подумки убивав тих, хто таке казав.
Покидьки! Тупі шмари, ніби вам він дістанеться.
Він не раз хотів сказати це в слух. Виплюнути їм в обличчя всю отруту, що накопичилась в ньому ще зі шкільних років.
І мовчав.
А Сану чув це і не звертав уваги. Або і зовсім не чув – він часто ходить в навушниках.
І він все ще сідає з Юн Бумом.

– Мені нудно.
Сану дивився на нього запитально. З не очікування Юн Бум випустив з рук олівець, який закотився під сусідній стілець.
– Роззява ти.
Сану підняв олівець. А Юн Бум остаточно розгубився.
– Мені нудно.
Він ніби натякав, що Юн Буму треба щось із цим зробити. І невідривно дивився йому у вічі. Юн Бум весь упрів від хвилювання. Він не знав що йому робити, куди себе дівати.
– М-може пограємо в гру?
Це було перше, що прийшло йому в голову.
– В яку?
Юн Бум хаотично почав перебирати в голові різні ігри, проте жодна не здавалась підходящою.
– Х-хрестики-нулики?
Він зажмурився і стиснув край светру в кулак. Сану мовчки відкрив зошит на останній сторінці і всучив йому в руки олівець.
– Будеш нуликом.
Юн Бум кивнув і спробував розслабитись. Рука з олівцем тремтіла.
Це всього лише гра.
– За кожен програш – щиголь.
Юн Бум програв майже всі партії – і варто признати, що навіть охоче. Щиглі у Сану болючі, і від них на мить паморочиться в голові.
До мене торкається Сану.
Юн Бума не хвилював біль. Йому доводилось і гірше терпіти.
– Тюфяк – лише двічі зміг подолати мене.
Сану різким порухом руки закреслив свої хрестики по горизонталі.
– Чи може ти мазохіст?
Сану посміхнувся. Юн Бум почервонів і відвернувся.
Останній щиголь був майже ніжним.

: Оріджинал | : milian_di
: 726 | : 0 | : 1 | : 5.0/1
: 1
1   [Матеріал]
Круто! завжди хотілося прочитати фік по кс на українській!))але малоооо, хочу більше :'(((


[ | ]