Вечоріло. В невеликому ресторанчику десь посеред Конохи було весело та шумно — відомі всім шинобі святкували закінчення довгої черги нудних (і не дуже) місій та свої законні вихідні.

Веселощі були в повному розпалі, саке лилося рікою, закуска не відставала, чоловічі крики доповнював дівочий сміх, щоки червоніли все більше, Наруто й Чоджі, обнявшись і, стискаючи в руці по курячій лапці, щось співали, Шикамару дрімав у кутку, Сакура й Тен-Тен намагалися вгамувати цих двох ідіотів, Хіната тихенько хіхікала, Саске виглядав так, наче не розумів що він тут робить і як опинився, тому, коли Іно Яманака раптом встала і почала збиратися кудись (тобто, явно йти геть), на неї поглянули з величезним подивом — мовляв, куди це ти намилилася в самий розпал-то?

Про це її й спитала Сакура, віддираючи від себе хіхікаючого Наруто.

Перша красуня селища поглянула на неї, як на ідіотку, і сказала:

— Ти що, дурна, Товстолоба? Хоча, про що це я… Ти забула який завтра день?

У відповідь на неї ще більш здивовано подивилася вся чесна компанія.

— Про що ти, Іно? — спитала її Хіната. — Завтра звичайний день. Вихідний. От ми й відпочиваємо тут.

— Я, звісно, розумію, що від радості у вас усіх мізки вилетіли в трубу, — єхидно відізвалась Яманака, — але щоб забути, що завтра День Поцілунків і черга хлопців правити балом…

Слова справили ефект бомби (Шикамару навіть прокинувся), особливо на жіночу частину в обличчях Сакури й Тен-Тен, які дружно подавилися саке й не менш дружно обплювали ним Наруто.

— Матері твоїй, — ляснула себе по лобі Харуно, поки Узумакі щось обурено репетував, за що отримав штурхана від Такахаші, — та як я могла забути про таке жахіття?! Та ще й цілий день…

— От-от, — похмуро підтвердила шатенка, — в такі миті мені хочеться з особливою жорстокістю вбити спершу пані Цунаде, а потім того ідіота, який її на це надоумив, тобто, Джирайю.

— Про що ви взагалі говорите? — холодно спитав Саске.

— А-а, точно, тебе ж не було тут минулого року, коли все це й почалося. — мовив Чоджі, відгризаючи шматок від величезної ноги кабана.

— Ага, Саске тоді грався в месника. — захіхікав уже чистий Наруто.

— Заткнися, бовдуре.

— А я, видно, була на місії, бо теж не пам’ятаю нічого такого. — нахмурилась Хіната.

— Тож ви розкажіть їм усе, а я пішла. Мені треба виспатися, щоб бути завтра в формі. Дідька лисого я комусь так легко дамся. — Іно змахнула своїм розкішним білявим хвостом і пішла.

Тен-Тен штовхнула в бік Шикамару, щоб він прокинувся, і сказала:

— Давай розповідай.

— А чому саме я? — позіхнув лінивий геній Конохи.

— По качану і капусті. — ласково всміхнулася йому майстер-зброяр.

— Які все-таки жінки проблематичні створіння… — пробурмотів Нара. За що ще раз огріб від Такахаші.

— Та все просто! — закричав нетерпляче Наруто. — Бабулька того дня добряче наклюкалась і програла в карти, а збочений відлюдник загадав таке бажання! Мовлял, щоб цілий день — від сходу до заходу сонця — дівчата чи хлопці ганялися один за одним щоб поцілувати, ну і не тільки. Того разу, рік тому, першими почали дівчата, а хлопці не мали права чинити опір, тільки втікати та ховатися, і тільки на території селища. Якщо дівчина тебе схопить — то все, ти типу програв і не можеш їй відмовити. Вона може робити з тобою що завгодно. Але тільки до опівночі. От і все! А цього року полювання починають хлопці. Ох і відірвусь я! — задоволено загиготів блондин.

— Та не дай Камі… — пробурмотіла Тен-Тен тихо.

Хіната була в шоці, Саске мовчав, Шикамару позіхав, Чоджі догризав кабана, а Сакура з Тен-Тен почали теж збиратися.

— Ви як хочете, а Свинина права — завтра треба бути в формі. — рішуче заявила Харуно.

— Отож-бо! Так просто я не здамся. — підтвердила Такахаші. — Тому па-па! Побачимося післязавтра.

І дівчата пішли.

За столом стало тихо. І першою цю тишу порушила Хіната, яка встала і теж почала збиратися додому.

— Я тебе проведу! — загорлав Наруто, заплутався в ногах і звалився на підлогу.

Проводжати зголосився Шикамару, який хотів швидше прийти додому і нарешті заснути. Та й без дівчат було вже не так цікаво.

За Нарою, звісно ж, пішов Чоджі.

Після нього і Саске відчалив.

А до Наруто, що залишився й нарешті виплутався з ніг, підійшла офіціантка і простягнула рахунок. І, судячи з видовженого обличчя Лисеняти, нулів там було достатньо.

На наступний день…

В Коноху приїхала делегація з Суни. Темарі, Канкуро й Гаара йшли в будівлю Хокаге до П’ятої і дивувалися тому, що бачили.

Селище Листя більше нагадувало перекинутий вулик чи наче на нього напали вороги — всюди бігали як шинобі, так і прості люди, переважно чоловічої статі, від молодих і до стариганів. Всі вони вели себе так, наче когось шукали — заглядали в кущі, лізли на дерева, заскакували в будинки, стрибали по дахах, дивилися навіть у сміттєвих баках та використовували різні і якісь геть незрозуміла техніки й печаті.

До піщаників дуже швидко дійшло що вони всі шукають. Точніше, кого. Дівчат! Адже скільки не дивилися, а жодної особи жіночої статі трійця з Суни так і не побачила — навіть маленьких дівчаток і древніх бабусь.

— Як думаєш, їх усіх викрали? — упівголоса спитав Канкуро у Темарі. — Якщо так, треба допомогти відшукати.

— Але вони не виглядають здивованими, схвильованими чи наляканими. — тихо зауважив Гаара. — Паніки ткж не бачу. Скоріше, це якесь гарячкове збудження і навіть азарт. Дивно…

— Нічого, зараз все дізнаємося. — впевнено мовила Темарі і схопила першого ліпшого хлопця, що пробігав повз них з палаючими очима. — Чуєш, ти, а ну ж бо відповідай що це у вас тут робиться? Що ви всі так ретельно шукаєте і куди зникли всі дівчата?

— Так у нас сьогодні День Поцілунків і хлопці ведуть… Треба знайти дівчат і відплатити їм за минулий рік… До речі… — недобре так зблиснули оченята цього типа. — Ти ж бо теж дівчина… Яка удача… Йди-но сюди до татуся… — і потягнув до офігілої від такої заяви Темарі руки. Отримав по них віялом, а кулаком по нирках, і відповз кудись, лаючи безсовісних дівок-шинобі.

— Я тобі зараз покажу дівку-шинобі, виродку! — розлючено шипіла старша Собаку но, стискаючи віяло, а за її спиною угорав Канкуро і мовчав Гаара.

— Дивіться, дівка! — раптом пролунало з іншого кінця вулиці. — Взяти її! — і величезний натовп хлопців валом повалив на одну єдину Темарі.

— Підходіть по черзі, козли! — кровожерливо вишкірилася блондинка і розкрила віяло. — Всіх зустріну і пригощу! Ви в мене поскачете і за дівку, і за цей дурнуватий день!

— А я ж казав, що треба було виходити завтра. — осудливо поглянув Гаара на Канкуро.

Але той тільки відмахнувся і, сказавши щось про те, що таку можливість не можна впустити, зник.

Казекаге Суни тільки зітхнув і сам зник, поки його не віднесло кудись вітром сестри. Хто б міг подумати, що в Коносі існують такі дивні дні…

***

Хіната Хьюго вирішила не брати участі в цьому дивному дні і відсидітися вдома. Може, й малодушно з її боку, але дівчина не любила таке і вирішила, що краще потренуватися в техніках. Все одно в маєток клану Хьюго ніхто не посміє ввійти.

Як виявилося потім, один такий сміливесь усе ж знайшовся.

Дівчина сиділа у своїй кімнаті в одному рушнику на тілі і розчісувала своє довге розкішне волосся.

— Чудово виглядаєш. Саме те, що мені потрібно. — знайомий голос, що пролунав раптово, був як грім серед ясного неба. Хіната різко розвернулась і охнула, випустивши з рук щітку — перед нею, склавши руки на грудях та підпираючи одвірок дверей, зі звичним холодним виглядом на красивому обличчі, стояв не хто інший, як Саске Учіха власною особою.

— Саске? Що ти тут робиш? Навіщо сюди вліз? — нахмурилася спадкоємиця Хьюго.

— Бачиш, — незворушно почав останній з Учіх, відліпляючись від одвірка і повільно підходячи ближче до неї, — ще дуже давно у мене в житті з’явилися дві цілі: вбити одну людину і відродити свій клан. Першу ціль я здійснив. Залишилася друга.

— Відродити клан? То відроджуй. Я тут до чого?

— Після повернення в Коноху я почав уважно приглядатися до кожної дівчини, вибираючи її на роль своєї дружини і матері моїх спадкоємців. У мене були свої певні критерії відбору. Але під них не підійшла жодна. Крім тебе.

— Що? — розширила очі від подиву Хіната, а Саске, який встиг підійти до неї впритул, висмикнув з крісла, притиснув до себе і накрив її губи своїми.

Дівчина спробувала вирватися і відбитися, але тримали її міцно. Вирватися, застосувати Бьякуган, техніки… та що завгодно, тільки щоб він відчепився!

В цю ж мить двері в кімнату Хінати відчинились і ввійшов Хіаші Хьюго.

Саске тут же припинив цілувати дівчину і вона з пискотом повисла у нього на шиї, притиснувшись усім тілом. Чому? Та тому, що під час вовтузні і спроб відштовхнути від себе Учіху, у якого явно поїхав дах, рушник не витримав цього неподобства й вирішив тихенько собі поповзти вниз, залишивши дівчину голою.

У Хіаші Хьюго брови повільно поповзли вгору. Ну так, таке видовище… Тут можна подумати тільки одне…

— Саске Учіхо, як ти посмів збезчестити мою доньку?!

***

Такахаші Тен-Тен вирішила схитрувати. От не хотілося їй бігати і відбиватися від усіх ненормальних хлопців, тому вона вирішила вибрати одного, якому на цей день фіолетово, й удати, наче саме він її і спіймав.

Все геніальне — просто!

Дівчина короткими й тихими перебіжками ховалася по кущах та деревах, за будинками, ледь чи не повзала в бруді, застосовуючи все своє мистецтво ніндзя, щоб її не почули, не побачили і, не дай Камі, не спіймали. Вже декілька разів вона відбивалася від любителів дармових поцілунків і втікала, виглядаючи одну людину.

Ну де ж він запропастився? Адже повинен десь дрихнути на даху… Ага! Он він! Нарешті!

На черговому даху чергового будинку шатенка нарешті виявила того, кого шукала стільки часу — Шикамару Нара преспокійненько лежав собі й дрімав, заклавши руки за голову.

Приземлившись біля хлопця, дівчина, оглядаючись на всі боки на наявність інших хлопців, лягла поруч і почала тормосити його тушку.

— Наро… Наро! Шикамару, матері твоїй ковінька, прокидайся!

Хлопець спершу позіхнув, а тоді розплющив очі і втупився у дівчину біля себе.

— Такахаші? Ти чого тут?

— Вгадай з одного разу. — закотила очі шатенка. — Переховуюся від наших місцевих маніяків-збоченців. Я не хочу весь день бігати й ховатися від них, тому давай вдамо, наче ти мене спіймав, ок? Вони тоді відстануть.

— Який хороший план. — ще раз позіхнув брюнет. — А мою думку щодо нього ти спитала?

— Тю, так тобі ж усе одно фіолетово! — здивувалася Тен-Тен. — Ти сам це сказав минулого року і навіть участі не брав, відсипаючись десь.

— А цього року я вирішив спробувати — раптом сподобається. — з цими словами зазвичай лінивий хлопець різко підім’яв під себе ошелешену дівчину і поцілував.

***

Собаку но Гаара гуляв по окраїні селища, час від часу проводжаючи очима черговий натовп хлопців, який переслідував чергову бідну дівчину, чи нікого не переслідував, а просто лазив довкола, вишукуючи дівчат.

Уже південь, а цей дурдом продовжується. У жодне пристойне (і навіть непристойне) кафе зайти було неможливо, тому що персоналу там просто не було, а заходити і їсти без дозволу хлопець не хотів. Хоча живіт уже тонко натякав, що не проти б пообідати.

Коли все це закінчиться, треба буде розпитати П’яту що це таке робиться в їхньому селищі і як вона могла прийняти таке свято.

Раптом пролунав пискіт, і прямо йому на руки звалилася дівчина, яка виявилася Сакурою Харуно з дико виряченими очима та ошалілим виглядом.

— Сакуро?

— Гааро? Ой, тобто великий Казекаге.

— Годі тобі, Сакуро, — поморщився хлопець, — ми не на офіційному прийомі і знайомі вже давно.

 — Добре. А-а, ем-м-м… — замнулася дівчина. — Ти можеш мене відпустити? Мені треба встигнути сховатися. Я тримала бій в лікарні, але туди прорвалися й мені довелося втікати.

— А що ваша Хокаге?

— Сама втікала від Джирайі. — зітхнула Харуно. — Дурнуватий день.

— Це вірно.

Милу розмову довелося обірвати, тому що на поляну, де, власне, і стояла парочка, вибіг натовп хлопців, і очі їх радісно загорілися, побачивши Сакуру. Та тільки пробурмотіла: «Блін, і тут догнали…»

Без лишніх питань натовп кинувся вперед, але добігти не встиг, бо Гаара — так і не відпускаючи Сакуру з рук — непомітним рухом руки скинув на них купу піску, в якому і сам зник разом з Харуно.

Опинилися вони в одному з тихих провулків, і тільки тоді червоноволосий здогадався поставити свою ношу на ноги. І зразу ж у нього вимогливо забурчало в животі.

Хлопець збентежився, а дівчина ледь усміхнулась і сказала:

— У мене тут дім неподалік. Ходімо, нагодую. — після чого взяла його за руку і впевнено кудись потягнула.

***

Іно Яманака бігла, ледь чи не задихаючись, від величезного натовпу хлопців та чоловіків, які з захопленими криками мчали за нею явно не тільки, щоб поцілувати. Ну так, минулого року вона була в ударі і відірвалася на славу. А зараз їй це аукається.

Блін, і чому життя таке несправедливе? А все вина пані Цунаде!

В лікарні вони всі успішно відбивалися, але хлопців виявилося більше, і вони змогли прорватися. Тобто, до них із Сакурою та до інших дівчат. До пін Цунаде прорвався пан Джирайя з небезпечним блиском в очах, тому не дивно, що П’ята втікала з такою панікою.

А от нічого було стільки пити, а потім ще й у карти грати! У-у-у, Легендарна Невдаха!

Ой, здається загнали її в глухий кут. А вона вже трохи втомилася, поки відбивалася від їхніх товаришів у лікарні. Блін, і що ж робити?

Краєм ока блондинка помітила знайому розфарбовану фігуру в кінці провулка, яка йшла, запхавши руки в кишені і весело щось насвистувала. Канкуро? А він що тут робить? Втім, без різниці, головне, він її зараз врятує від цих чокнутих!

Але хлопці наближались, а Канкуро рятувати її не спішив. Та що таке?!

— Гей, Кане, врятуй мене! — закричала Яманака.

Лялькар зупинився, припинивши свистіти, і зацікавлено поглянув у її бік.

— О, Іно, це ти, чи що? — начебто здивувався він. — А що ти тут робиш?

— Гуляю. — огризнулася дівчина, притулившись спиною до стіни і шукаючи очима шляхи відступу. — Врятуй мене!

— Не знаю… — протягнув він, задумливо дивлячись на натовп явно збуджених хлопців, що обступили блондинку. — А що мені за це буде?

— Все, що завгодно!!! — загорлала Яманака вже з загороди, відбиваючись ногами від озвірілих хлопців. — Тільки врятуй!!!

— Сама підписалася. — задоволено вишкірився шатен і викликав своїх ляльок.

За мить у провулку валялися непритомні тіла, а Іно, видихнувши від полегшення, сповзла з загороди.

— Дякую. — мовила вона, поправляючи зачіску і критично оглядаючи себе в дзеркальце. — Я в боргу перед тобою. Чого ти хочеш?

— Щоб ти стала моєю дівчиною. — радісно заявив старший Собаку но.

Іно від такої заяви навіть подавилася.

— Що?! Ти здурів?

Канкуро знизав плечима і голосно закричав:

— Гей, хлопці, сюди!!! Я тут дівчину в глухий кут загнав!!!

Яманака витріщила очі від шоку, а неподалік почувся багатоногий тупіт і радісні крики.

— Не хочеш, як хочеш. — сказав хлопець, і розвернувся, щоб піти.

Але перелякана блондинка схопила його за руку й зашепотіла:

— Добре, добре, я буду твоєю дівчиною, тільки не залишай мене тут!

Майстер-лялькар переможно усміхнувся, взяв дівчину за руку і за мить у провулку вже нікого не було.

***

Узумакі Наруто був у відчаї — всі дівчата, за якими він ганявся, воліли здатися іншим хлопцям, тільки б не йому!

День уже майже закінчується, а він ще нікого не спіймав і не поцілував.

Та що ж це таке?! Чому йому так не щастить?!

Он навіть учителю Какаші пощастило — блондин недавно помітив, що вчитель Анко оглушила Копіюючого ніндзя і тягнула кудись, бурмотівши щось про те, що їй начхати хто там ниньки править балом — вона хоче хлопа, значить, буде їй хлоп, а інше її не цікавить.

Заздрісно, блін…

Ну чому його зробили цапом-відбувайлом?

Хлопець зітхнув і скис. Видно, не судилося сьогодні когось поцілувати. Значить, краще йти додому.

Понуро бредучи по вулиці, він раптом з кимось зіткнувся.

— Ай! Дивися куди преш, приду… Наруто? — покликав його знайомий дівочий голос. Узумаки підняв голову і побачив Собаку но Темарі. — Ти чого такий кислий? Помер хтось чи що?

— Ні. — понуро відповів блондин. — День сьогодні жахливий. І мені геть не щастить.

— Не щастить у чому? — не відставала блондинка.

— В поцілунках. — ще більш понуро відповів він. — За весь день нікого не спіймати і не поцілувати… Ганьба мені, як ніндзя, і як хлопцю. — шморгнувши носом, Наруто все так само понуро побрів геть.

Темарі задумливо дивилася йому вслід. Потім зітхнула і, подумавши: «Я ще пожалію про це», — кинулася вслід за джинчурікі. Схопила його за руку, розвернула до себе і сказала:

— Давай тоді поцілуй мене і біжи додому. А то жаль на тебе дивитися.

— Що? — миттю набичився Наруто. — Поцілунок з жалю? Ще більше принижуватись я не буду!

— Ах мій поцілунок для тебе приниження… — тут же оскаженіла Собаку но. — Я тобі зараз покажу приниження! — з цими словами вона схопила його за потилицю, притягнула до себе і вліпила поцілунок.

***

На наступний день…

Все той же ресторанчик, все та ж компанія, яка, правда, поповнилася новими обличчями — трійця з Суни сиділа між ніндзя Конохи. І їй навіть розповіли про значення цього божевільного дня. Так само лилося рікою саке і так само було весело.

Правда, проглядалися деякі зміни.

Наприклад, Канкуро годував з ложечки морозивом Іно, яка задоволено хіхікала.

Сакура й Гаара були так захоплені розмовою, що не звертали ні на кого й ні на що уваги.

Наруто старався триматися подалі від Темарі, на що піщана принцеса тільки гордо фиркала й ігнорувала його.

Саске чомусь сидів біля Хінати, яка чомусь майже весь час була засоромлена.

Тен-Тен постійно чіплялася й прискіпувалася до Шикамару, а той в’яло відбрикувався.

Якоїсь миті Іно схилилася до Сакури й прошепотіла:

— Ти помітила дивну поведінку Шикамару й Тен-Тен? Вони наче напружені, але намагаються все приховати. Ніби їм незручно через щось.

— Ну так, такою дивною нашу зброярку я ще не бачила. — погодилася Харуно. — Мені здається, наче вчора між ними сталося щось… Незрозуміле.

— Глянь на Шику. Я знаю його багато років, але такого серйозного, особливо на попойках, ще не бачила. Дивися як уважно він дивиться на Тенні. Наче вивчає її і подумки щось прикидує та вирішує для себе.

— А глянь які вона погляди кидає на нього крадькома. Це все не просто так. Невже між ними вчора щось було?

— Ой, а що буде! Точно щось із чимось. — дівчата дружньо захіхікали.

— А ти тепер з Канкуро? — спитала Сакура, продовжуючи слідкувати за дивною поведінкою Шикамару й Тен-Тен.

— Ну так. — спокійно сказала блондинка й усміхнулася. — Як і ти тепер з Гаарою. Розібрали братиків?

— Ні, ти що, — почервоніла учениця П’ятої, крадькома кидаючи погляд на червоноволосого — чи не чує. — Нічого такого немає. Ми просто…

— Ай, не парся. Нема, значить, буде. Ти тільки тримайся за нього міцніше і не відпускай, а то хтось інший забере. — головна блондинка Конохи підморгнула подрузі й поглянула на ще одну блондинку в них за столом. — А що це з Темарі, цікаво? Вона поводить себе ще дивніше, ніж Тен-Тен з Шикою.

— А на це можу відповісти я. — поклав голову на плече своїй дівчині Канкуро, обвивши руками її талію. — Вчора ввечері… чи вночі, коли ми відловили нарешті вашу Хокаге (до речі, вона дивно виглядала… злою, помнутою і з засосами на шиї) та довідалися де нам ночувати… Темі прийшла дуже злюща. Я б навіть сказав, оскаженіла і розлючена. Почала кидатися речами і кричати щось про те, що вона віддала йому свій перший поцілунок, а він цього навіть не оцінив і просто втік, виродок такий! Але вона йому цього не пробачить, і він ще пожаліє, що на світ народився. Мені навіть стало цікаво, хто цей смертник… тобто, щасливчик.

Іно, дивлячись на горду Темарі, захіхікала, а Сакура задумливо сказала:

— Значить, пан Джирайя все ж наздогнав пані Цунаде…

Ці слова почули всі і вибухнули сміхом.

А Наруто радісно загорлав, що запрошує завтра Хінату на побачення. Всі засміялися ще раз, Сакура закотила очі, сама Хіната почервоніла ще більше, а Саске несподівано сказав:

— Тільки посмій ще щось таке ляпнути моїй майбутній дружині, і я вб’ю тебе на місці, ідіоте. Зрозумів?

Хіната тепер нагадувала буряк, а всі ошелешено шукали свої щелепи десь на підлозі.

— Хінато, це правда? — спитала шокована Сакура. — Ти виходиш заміж за Саске?

— Так… — тихо прошелестіла спадкоємиця клану Хьюго… хоча ні, вона ж тепер майбутня Учіха.

— За це і вип’ємо! — оголосила раптом Тен-Тен, піднявши свою склянку з саке.

— Кампай! — радісно загорлали всі. — Щастя нареченому й наречені!

І знову саке полилося рікою, і знову веселі й радісні крики…

А я покидаю це місце. І вже не побачу, що ближче до кінця свята Темарі раптом схопить Наруто за шкірку, витягне на вулицю і там, пришпиливши до стінки, почне погрожувати, мовляв, я тобі віддала свій перший поцілунок, а тепер твоя черга. П’яненький Узумакі знизає плечима і поцілує. Добряче так поцілує.

Не побачу, як пристрасно цілуються в найближчому темному провулку Шикамару й Тен-Тен.

Як ніжно прощаються один з одним Гаара й Сакура.

Як незадоволений Канкуро тягне додому Іно, що гикає й хіхікає, і всю дорогу намагається йому пояснити за що вона його чи то любить, чи то не любить.

Як вічно незворушний Саске проводжає додому засоромлену Хінату.

Зате я точно знаю, що все у них буде добре.

Примітки до роботи

Якщо хтось скаже, що виглядає це чтиво якимось незавершеним, то нє-нє-нє, любі мої, надто багато натяків, і навіть тлустих, тому нє-нє-нє.

Саске у нас практичний і розважливий тип, тому коханням там і не пахне. Можливо, колись з’явиться повага, а за нею і кохання. Можливо.

Що це за такий дивний Шикамару на даху? Ну так його ледь чи не звинуватили в тому, що як хлопець він не дуже. А навіть у такого лінтюха та пофігіста є чоловіче самолюбство. Ну, я так гадаю. Та й треба вже завести собі дівчину, щоб матір не пиляла... А чим Тен-Тен погана? Нічим. От.

Чого це Темарі розкидується своїми першими поцілунками? Кажу ж, жаль хлопця стало. Потім він її розізлив. І тільки вже набагато пізніше вона зрозуміла, що подарувала йому свій перший поцілунок. Темарі – дівчина серйозна, з такими речами не жартує, тому так просто цю справу не залишить. В усіх сенсах.

З Гаарою та Сакурою взагалі все просто – вони давно один одному подобалися, а День Поцілунків став поштовхом.

Думаю, про Канкуро з Іно й говорити нічого – видно ж, що перша блондинка Конохи давненько йому сподобалась, і він хай там що вирішив її отримати, а тут така можливість підвернулася... Гріх не скористатися. Ну а Іно, якби лялькар їй не подобався, ніколи б не стала його дівчиною.

Ну і, що вийшло, те вийшло...