На нараді точно говорилося про важливі речі, й вона навіть намагалась уважно їх слухати, от тільки виходило не дуже. Всю увагу займав він — цей такий коханий чоловік зі скуйовдженим каштановим волоссям і м’якими янтарними очима, в яких — навіть через стільки років убивств і насилля — досі горить добро.

Хоча він уже не той добрий хлопчик, яким був, коли вона його побачила вперше — з панікою в очах, істеричними криками до наставника аркоболено й запереченням навіть найменшої належності до мафії. Він уже давно змирився й підкорився долі, й зараз твердою рукою впевнено керує найсильнішою мафіозною сім’єю Італії. А може, і всього світу.

Коли вона зрозуміла, що кохає його? Мабуть, після тієї жахливої зради пана Мукуро, коли думала, що помре. І саме він — Бос, Савада Цунайоші — протягнув їй руку допомоги.

Здавалося б, проста підтримка, втішні слова, запевнення, що все буде добре, що не треба впадати у відчай і опускати руки, що вся Вонгола з нею, а він — у перших рядах, і як бос не дозволить своїй Хранительці падати вниз, а дали чарівний ефект.

А ще — його добра й сонячна усмішка.

Ні, зрада так просто й легко не забулася, не стерлася з пам’яті й серця. Та в душі засяяв промінчик надії, який із кожним днем ставав усе сильнішим і міцнішим.

І якось так сталося, що вона навіть не помітила, як промінчик цей переріс у щось значно глибше й міцніше, ніж проста подяка.

— …тебе, Хроме. Хроме? Ти тут?

Здригнувшись, дівчина немов отямилася від сну, й почервоніла, зрозумівши, що на неї дивляться всі присутні на нараді Хранителі. Гокудера фиркав і поглядав зневажливо. Ямамото, як завжди, добродушно усміхався. Хібарі дивився в нікуди, всім своїм виглядом показуючи, як він не хоче тут бути. Ламбо дивився на неї з цікавістю. Рехей явно намагався крикнути щось чергове дуже екстремальне, але отримав потиличника від Гокудери й ображено замовк.

А Савада Цунайоші дивився на неї з легкою усмішкою на губах. Побачивши, що дівчина отямилася, повторив запитання:

— Ти йдеш?

Хроме було соромно попросити повторити, куди саме вона повинна йти, тому дівчина закивала, судомно вчепившись у тризуб.

— Т-так, босе, йду.

Савада задоволено кивнув.

— На цьому все. Можете бути вільні. Хроме, залишся, будь ласка.

Докуро здригнулась, а Хранитель Урагану почав протестувати:

— Десятий, але я ж хотів обговорити з вами…

Та його швиденько схопили за руки Ямамото й Рехей з двох боків і потягнули з кімнати, не звертаючи уваги на крики й лайку. Останній Ламбо зачинив за собою двері, й запала тиша.

Хроме незграбно мнула краї офісного піджака, стараючись не дивитися на боса, тоді як той із м’якою усмішкою дивлячись на неї, запитав:

— Ти ж не чула, куди тобі треба йти, правильно?

Почервонівши ще сильніше, Хроме повільно кивнула, так і не дивлячись на боса.

— Ми з тобою йдемо на завдання.

Від такої новини Докуро різко підняла голову і втупилася в свого боса, який тільки усміхався, нічого не розуміючи.

— Йдемо на завдання? З ким? Яке завдання? І вибачте, що не слухала.

— Нічого страшного. — здавалося, сьогодні усмішка не сходить з обличчя Десятого Вонголи. — Йдемо удвох. Про суть завдання я розповім по дорозі. Зараз іди збирайся й будь готова через двадцять хвилин. Машина вже чекатиме. Біжи, давай.

Судомно закивавши й міцніше вчепившись у тризуб, Хроме буквально вискочила з кімнати нарад і помчала до себе.

Серце шалено калатало в грудях, а щоки палали, мов світлофор.

Вона їде на завдання. З босом. Ні, навіть не так. Тільки з босом. Тільки він і вона. На одному завданні.

Спалахнувши ще більше (хоча, здавалося б, куди вже більше), дівчина залетіла до своєї кімнати й різко зачинила двері, сповзаючи по них униз, притискаючи руки до палаючих щік.

Велика Камі, що ж це буде?

***

Спершу вони приїхали до величезного шикарного ресторану десь у центрі Риму. Босові всі з повагою кланялись і з захопленням дивилися на Хроме. З захопленням тому, що в останню мить, коли вона вже зібралась і хотіла виходити з кімнати, прибіг захеканий слуга і сповістив, що пан Савада бажає, щоб вона зараз же одягла плаття. Будь-яке, лиш би було красивим. Дівчина отетеріла від такого дивного наказу, але підкорилася. Бос так і не розповів деталей, тому хтозна куди вони йдуть. Мабуть, там потрібна конспірація.

І тепер вона жахливо соромилась та знаходилася в невіданні, тому що бос по дорозі так нічого й не розповів, натомість попросив на якийсь час сховати тризуб і вести себе мов нічого не сталось. А вже згадувати, як вона сиділа в машині біля боса і що при цьому відчувала, й зовсім не хочеться.

Жах просто!

Вона ж сиділа зовсім поруч із ним, а один раз при повороті навіть випадково торкнулася рукою його стегна, й потім ледь не вмерла від сорому. Добре, що бос нічого не помітив.

І тепер вони сидять у ресторані, їдять смачну їжу, п’ють чудове вино, бос неймовірно галантний і чарівний, а Хроме думає, що напевно випадково потрапила до казки. Адже в ресторані, окрім них, більше нікого не було. Величезна зала була незвично порожньою, тільки сиділи вони, і музиканти неподалік виводили ніжну й романтичну мелодію.

І що це, як не казка, коли тобі усміхається твій коханий (і що з того, що він не знає про це?) й мило веде бесіду і ти, хоч і червонієш що п’ять хвилин, і незручно тобі, й ти не розумієш, що тут узагалі відбувається, до чого це все і чим воно закінчиться, та все одно підтримуєш цю бесіду?

А після ресторану вони пішли гуляти по нічному Риму, й Хроме по-дитячому захоплювалася красою цього старовинного міста, адже не завжди можна знайти вільний час, щоб вирватися з виру роботи й ось так просто погуляти. А тут вона навіть не сама, а разом із босом, якому, вочевидь, теж уже набридла щоденна рутина зі справами Сім’ї, й захотілося дати собі волі й хоч трішки відпочити, і він розважає дівчину веселими розповідями та смішними історіями. І Хроме весело й щиро сміється, вперше за довгий час розслабляючись.

І начхати вже на це — чи то завдання, чи то ні. Зараз вона просто вірить у казку.

Адже тільки в казці можливо, що твій коханий нарешті звернув на тебе увагу й запросив на побачення, яке відбувається просто чудово, й тобі поруч із ним неймовірно добре і ти бажаєш, щоб ця казка тривала ще дуже довго й не закінчувалася.

А потім вони втекли. Саме втекли. Грізний Десятий Вонгола змовницьки притиснув палець до губ і тихенько попросив Хроме сховати їх від усюдисущої охорони, після чого схопив її за руку й вони кудись побігли.

Як виявилося, на пляж. Де роззулися, хлопець просто так закотив дорожезні штани до колін, і вони побрели по краю пляжу, де прохолодна вода омивала їхні стопи, балакаючи про все на світі.

Докуро навіть не помітила, коли він узяв її за руку.

А коли помітила, вони вже сиділи на піску й дивилися на місяць високо в небі.

Дівчина почервоніла, їй не хотілося перервати таку казкову мить, але все-таки наважилась і запитала:

— Босе… І все ж, яке у нас завдання?

Він тут же повернувся до неї, блиснувши усмішкою, і сказав:

— Ти — моє завдання.

Від цих слів дівчина отетеріла й розгубилася. Бідолашка навіть не знала, що сказати на таке. Вона просто втратила дар мови.

— Ну-ну, не дивуйся ти так. Просто… — Савада почухав потилицю, незграбно при цьому усміхаючись, відразу ж стаючи схожим не на Десятого Боса всесвітньо відомою мафіозної сім’ї Вонгола, а на Нікчемного Цуну, яким був у дитинстві, але яким вона його ніколи не вважала. — Таким чином я вирішив заявити дівчині, яка мені подобається, про свої почуття. Ось так якось…

Як Хроме не звалилася після цих слів непритомною — поняття не мала. Проте залилася дуже якісною та яскравою барвою на обличчі по самі вуха, змусивши Цунайоші сміятися ледь чи не до сліз.

— Чорт, Хроме, ти така мила, коли соромишся…

— Але босе… — ледь зуміла витиснути з себе бідолашна дівчина, яка вже зовсім нічого не розуміла й просто не могла повірити в ті слова, які щойно почула. — Я… А ви… А… — Хранителька Туману Вонголи — така рішуча й грізна в бою — зараз не могла зліпити до купи й двох слів, не знаючи як виразити ті почуття, що кипіли всередині.

— Все добре, Хроме. — усміхнувся хлопець, підсуваючись ближче й обнімаючи свою засоромлену Хранительку. — Мені потрібно знати чи взаємні мої почуття. Просто скажи «Так» чи «Ні». Бажано, звісно ж, «Так».

Дівчина спалахнула ще більше, коли бос почав її обіймати, а коли сказав ті слова, то знову ледь не зомліла. Вона не могла повірити — невже це все правда і казка продовжується? Невже кохана людина, на яку Хроме раніше могла тільки любуватися здалеку, теж кохає її? А зараз запитує, чи взаємно це? Невже це все не сон? Невже це… правда?

Але він дивиться на неї запитально і з очікуванням у коханих очах, і цей чарівний вечір, який він влаштував, їхня весела балаканина, почуття справжнього щастя, яке вона дано вже не відчувала, і яке переповнює її й досі…

Чи значить це?..

Значить…

— Так… — ледь чутно прошепотіла дівчина, і примружилася, мов перед стрибком у воду з висоти.

Савада Цунайоші, здавалося б, видихнув із полегшенням, як людина, яка весь цей час боялася почути заперечливу відповідь на найголовніше й найважливіше запитання в його житті. Після чого повернув миле личко дівчини до себе й прошепотів на вушко:

— Значить, із сьогоднішнього дня ти називатимеш мене Цуна…

Від подиву дівчина широко розплющила очі й відкрила рота, чим і скористався Десятий Вонгола, даруючи своїй обраниці найсолодший поцілунок на світі.

І весь світ припинив існування для них двох.

Адже казка продовжується, чи не так?