Це був час, коли Повелитель світу, султан Сулейман воював із своїм військом на персидських землях, покинувши величне місто - Стамбул.

 В султанському гаремі панували хвилювання й гамір, здається, балачки тут тривали безкінечно.

 Есма, котра прокинулась ще вдосвіта, саме поверталась від шехзаде Мехмеда до своєї пані. Хюррем останнім часом була особливо дратівливою. Причиною цього була таємнича коханка падишаха, якій він надіслав любовного листа. Отож Есма намагалась догоджати Хасекі Султан, щоб зайвий раз не накликати її гнів.

- Есма! – строгі нотки змусили служницю озирнутись.

- Гюльшах…

- Де ти ходиш?

- Султана мене шукала?- насторожилась дівчина.

- Ще ні, поквапся! – маючи могутню покровительку – Хюррем Султан, Гюльшах дозволяла собі зловживати владою й без потреби її демонструвати.

 Есма не мала бажання марно сперечатись з нею і просто змовчала. Вона ввійшла в покої султани, зробила легкий уклін і доповіла про виконання своїх обов’язків.

- Дякую, Есмо, - це означало, що дівчина мусить зачекати на наступний наказ.

- Такі витрати пов’язані насамперед із збільшенням кількості рабів. Частина тих, хто прибув з Трабзону, а інша - подарунок Хайр ад-Діна капудан-паші.

- Так, знаю! Необхідно скоротити кількість наложниць. Але це зараз не на часі. Та можеш для початку скласти список усіх рабинь, що досягли відповідного віку й можуть бути виданні заміж.

- Так, султано! Але… - Сюмбюль покосився на Есму,- чи потрібно вносити в список Ваших особистих служниць?

- Ні,- твердо мовила Хюррем,- випиши їх окремо.

- Як побажаєте, - він схилив голову.

 Не встигла ще Есма як слід обдумати, як їй бути зі знанням змісту цієї розмови, як гарем сколихнула нова звістка – смерть Гюльшах-калфи. Жінку мало хто любив, але її смерть стала для багатьох нагадуванням, яка небезпечна гра ведеться у стінах султанового палацу. Ще донедавна вона гордовито проходжалась між рабинями й віддавала накази, а менше ніж за добу її труп пронесли через увесь гарем.

 Обов’язки покійної повністю лягли на плечі Сюмбюль-аги, а тому роботи в особистих служниць султани побільшало.

 Пройшли місяці, в гаремі все заспокоїлось, а влада Хюррем зміцніла. Хасекі, врахувавши стан усіх речей, вирішила таки поступово зменшити кількість наложниць. З найближчими служницями, тими, що вірою працювали з початку її становлення султаною, вона задумала особисто поговорити, тому одночасно викликала їх усіх.

 Назли, Есма і ще дві наложниці стояли в рядочок по ліву руку від Хюррем, яка саме смакувала шербет із солодощами.

- Отож, - султана відклала кухоль,- ви певно чули про те, що деяким дівчатам в гаремі підбирають чоловіків й їх видають заміж. Ви стільки років обабіч мене, я дуже ціную вашу вірність, тому не віддаватиму вас без бажання. Ви повинні самі вирішити, чого бажаєте: чи здобути свободу й побудувати власну сім’ю, чи залишитись і надалі поруч зі мною.

Дівчата напружились, адже це був складний вибір.

- Вам не обов’язково зараз давати відповідь, у вас є тиждень на роздуми.

Час, який подарувала їм султана, дав служницям легке полегшення й вони з вдячністю схилили голови.

- Можете повертатись до роботи!

 Есма здогадувалась про можливість такої звістки й раніше, але дівчина відкидала тяжкі думки.

- Есмо, подай ту скриню,- примхлива донька султана саме вбиралась.

- Так, султано, - Есма посміхнулась, такі прояви характеру юної дівчини видавались їй милими.

 Міхрімах обрала якусь коштовну підвіску й безслівно тикнула в неї пальчиком. Служниця допомогла одягнути прикрасу й глянула у відображення дзеркала, перед яким встала оглядати  себе Султана місяця й сонця.

 Перед очима в наложниці була зовсім доросла дівчинка, це вже не було те світлооке й грайливе дитя, яку за руку вона водила в сад, чиє волосся вона щодня розчісувала, й яку з ложечки колись годувала. Тепер вона сама йде на прогулянки, трапезує, у неї в слугах безліч інших дівчат, і зачіски плетуть їй вони.

- Де Фірузе? – запитала султана свою давню няню і вирвала її з ностальгійних думок.

- Вона з шехзаде Джихангіром.

- Он як,- Міхрімах покрутилась перед відображенням,- тоді можемо йти до матінки.

 Дівча було задоволене своїм виглядом.

 Разом вийшли з покоїв і попрямували знайомим шляхом.  Ось до них приєдналися шехзаде Селім та Баязет. Між ними різниця в рік і в одну голову.

 Тільки зараз Есма помітила, як два хлопця подорослішали, а зовсім нещодавно вона на руках гойдала їх обох.

 З глухим стуком відкрились двері в покої Хасекі. Діти зробили легкі поклони й у зазначеному правилами порядку поцілували руки матері, отримавши теплу посмішку у відповідь.

 Далі члени правлячої династії вели невимушену сімейну бесіду, але Есма її наче не чула. Дівчина просто дивилась, як тішяться очі рудої султани, як сини з дитячою наївністю розповідають їй про свої маленькі справи, як єдина донька сімейства доповнює слова братиків, демонструючи своє старшинство. Така спокійна тепла атмосфера, наче не в руках цих людей доля тисяч життів, і Есми в їх числі.

 Відчинились інші двері в покої. Фірузе, несучи в руках наймолодшого сина султана, в супроводі Назли, зайшла, одразу ж граційно й швидко вклонившись. Вона поспішила віддати малюка матері, котра радо простягла руки тільки забачивши служницю.

- Моє левеня, Джихангір, - Хюррем ніжно поцілувала дитя в голову.

 Есма перевела погляд на нову улюбленицю султанської сім’ї. Молода невинна дівчина, яка, незважаючи на вибрики долі, залишається милосердною і не припиняє дарувати посмішку й свої уміння іншим людям. Вона не прийняла ще сторону в невидимій багатьом палацовій війні. Вона не зважає на майбутнє, радіючи тому, що є поряд, у цю мить. Зовсім як Есма, коли тільки починала служити Хюррем. Зовсім як вона…

 Заглиблена в спогади служниця, провела ще один день в султанському палаці.

 Вечірній серпанок накрив небо над Стамбулом. Напівпрозорий місяць показав себе людям, а за ним послідували тисячі мерехтливих зірок.

 Есма сиділа в лазні. В цю пору тут були лиш вона й густа пара, яку по собі залишили інші. Капельки води спадали по її волоссю, шкірі й падали на мармур, створюючи ряд звуків, які ехом повторювались.

 Дівчина прислухалась до власного дихання, так, ніби в ньому були відповіді на усі її питання.

 Проживши більше десяти років в гаремі, Есма звикла, що долю вирішують інші, що весь світ обмежений стінами одного палацу, а її оточення майже незмінне й передбачуване. Тут вона може бути певною, що матиме постійний заробіток, їжу й дах над головою, дотримуючись знайомих чітких правил. А що там, за дверима замку? Невідомість.

 Есма піднесла до обличчя невелике дзеркало. От біля очей і на лобі з’явились перші, майже не помітні іншим, зморшки. Очі, що колись блистіли невинністю, несли в собі досвід. Губи, які колись жадали палких поцілунків, поблідли, не отримавши бажаного. Рум’яні щоки тепер були такими не від молодечого завзяття. А серце, яке раніш любило все, що було поряд, життя у всіх його проявах, стало як тліючий вогонь, який от-от потухне.

 Есма гірко закусила губу, від чого та знову порожевіла. Дівчина усвідомила, що роки, наче пісок між пальців, що життя не тривке.

 Чи хоче вона закінчити як Гюльшах, померти самотньою за мурами цього дворця, й бути забутою усіма?!

 Вона вклала всю себе в нащадків великої династії. Та для них вона лиш служниця. Це не її діти, як би Есма до них не прив’язалась.

 Чиїсь кроки привернули увагу служниці.

- Назли? – Есма трохи прищурилась, приглядаючись у напівтемряві.

- Що, не спиться? – світловолоса товаришка сіла поруч.

- Так. Що думаєш робити?

- Ти про питання Хюррем Султан? – знаючи відповідь все ж перепитала Назли. – Я хочу залишитись.

- Чому? Хіба ти ніколи не думала про волю? Про життя поза гаремом?

- Хм… Мене викрали з рідних земель коли я ще була дитиною. Перший час я мріяла, що повернуся. Потім, що мені пощастить, і мене купить хороша сім’я, яка колись дасть мені волю. А потім, що стану фавориткою султана, і, можливо, народжу йому сина. Пройшло більше десяти років. Ці думки пішли з моєї голови. Тепер той край, який я називала рідним, чужий. Для всіх я мертва, забута донька тієї землі. Фавориткою не стала, султаною теж. А воля… Навіщо мені та воля, якщо я всюди буду сторонньою. Не всі чоловіки цінують дружин, деякі просто мерзенні. Ліпше тут стану калфою. А ні… то в інших палацах. Ось Міхрімах Султан через декілька років вийде заміж, а шехзаде поїдуть в санжаки…

- Ага… - дещо відчужено пром’ямлила Есма, яка зовсім заплуталась в собі.

- Та це мій вибір. Як бути тобі вирішуй сама.

 Ніч змінилась на день.

 Есма, яка зустріла сонце, чітко вирішивши, чого бажає її серце, заповзялась, не чекаючи ще й днини, сповістити про свої наміри. Вона стояла перед своєю паною, підбираючи момент, коли скаже їй все. Хюррем попрощалась з старшим сином, благословивши його.

- Есмо, можеш йти, зайнятись своїми справами.

- Пані, - вона схвильовано підняла очі на Хюррем, - я вже можу сказати своє рішення.

 Брови рудоволосої султани вигнулись в німому питані.

- Я хочу побудувати власну сім’ю і покинути гарем.