Перехрестя світів ( Що стало після )
| Мій друг, коханий Обережно в цій главі будуть показані еротичні сцени, тобто Слеш і повністю виправданий рейтинг Як вони опинилися в готельному номері, Артур не пам'ятав. Але що, відразу, як закрилися двері, на нього накинувся його найкращий друг, він не забуде ніколи. Хан цілував його довго і пристрасно. Кров лавою бурлила в венах. А з голови ніби, втекли всі думки. Гроза галактики, вбивця, злочинець, цілував його так ніжно так обережно ніби боявся зробити боляче. Він пестив його губи, з часом спускаючись нижче, до шиї. І розстібаючи ґудзики на сорочці ( Артур не носив джемпери ). Хан насолоджувався цією близькістю. Тим, що тільки йому дозволено, правами на цього чоловіка. - Як я давно мріяв про це. Ти навіть не уявляєш - мовив він. Спинався, лише для того, щоб знову і знову, поцілувати своє золото. - Чому... не сказав... раніше? - Невже ти думаєш, що я нічого не боюся? На кону стояло занадто багато. Хан продовжував роздягати, вже коханця. Артур плавився, в цих сильних руках, під жаркими губами. А від ласки, в голові паморочилося, ніби від дорогого вина. Через декілька хвилин чоловіки вже були повністю голі. Нуньєн провів рукою від шиї до торсу коханого, і відчувши під руками гаряче тіло, він не зміг стримати стогін. В штанях було тісно, хотілося всього і одразу. Але він розумів, що для його партнера це буде вперше. Тому він повинен був зробити все не поспішаючи, обережно, розумно. Посадивши Артура на ліжко, він стягнув останню одежину, і зацікавленим поглядом окинув його. Від цього погляду, Філіп почервонів, й інстинктивно спробував закритися. Але всі спроби були марні. Хан розвів його коліна в різні боки і опустився навколішки між ними. Серце Артура пропустило удар. Він дивився на коханця і не міг повірити в те що відбувалося. А Хан і не думав зупинятися. Його руки блукали по всьому тілу. Ось вони пройшлися по грудях, заділи соски, опустилися нижче, знову по животі, і ще нижче. Ось вони гладять внутрішню сторону стегна, так близько до паху. Артур запустив свою руку чоловіку у волосся, ніби повідомляючи, що він може діяти сміливо. Але не змушуючи, а просто гладячи шкіру голови. Хану сподобалася ця ласка. Але забувати про основне він не зміг би. Тому, зараз він обережно взяв його член в руку і провів по всій довжині. Від дотику Філіп сіпнувся і тихо охнув. Ласка продовжувалася і ставала все наполегливіша. А ще за мить до рук приєднався і рот. Хан провів по ньому язиком, і став лащити голівку. - Ох... Ах... - почувся стогін Філіпа. А тим часом Хан продовжував. Ось він вже взяв повністю його в рот, і почав двигати головою. Вперед, назад, не припиняючи пестити язиком. Одна рука, все блукали по стегну, а інша допомагала господарю, в його ділі. - Ні... стривай... я зараз - Артур не договорив, знову стогнучи, намагаючись попередити милого. Хан зрозумів би його навіть без слів. Тому він відпустив гідність Філіпа. І вставши на ноги, нахилився та поцілував його. Дуже палко, вкладаючи у поцілунок, всі емоції і переживання, обіцянку і навіть клятву. Бути поруч, захищати, кохати, не зраджувати. І ще багато всього. Потім протягнув руку до тумбочки, взявши флакон, розмістив свого друга на ліжку зручніше. Відкривши флакон він налив собі в руку мастило. І почав водити нею між сідницями. Артур здригнувся інстинктивно намагаючись відсторонитися. - Все добре, довірся мені. Я не зроблю тобі боляче. - Ох... Філіп гладив Хана по рукам, шиї, грудях, торсу. Руки ніяк не могли зупинитися. Він по маленьку став розслаблюватися, також завдяки коханому, що відволікав поцілунками і пестощами. За хвилину один палець ковзнув в середину і завмер. Потім почав по маленьку гладити ніжні стінки, просуваючись далі, глибше, але не доставляючи дискомфорт. Хан довго і ретельно не шкодуючи мастила, поцілунків, пестощів, і слів. Проїхавшись пальцем по простаті, він задоволено зітхнув. Артур вигнувся дугою закинувши голову назад. Він називав його самими чудовими словами, милими, любими. Артур сходив з розуму, але всіма силами намагався повернути всю ту любов, пристрасть і ніжність. Минуло, досить, багато часу, перш ніж вже три пальця вільно рухались. Болю не було, як і дискомфорту. Тому сказавши про це Хану, Артур став чекати на продовження. Хан почувши дозвіл, повільно витягнув пальці, від чого в середині стало пусто, і змастивши свій, повністю стоячий, член. Вперся голівкою в анус партнера. Став потихеньку вводити його в нутро. Він не поспішав, даючи можливість звикнути до незвичайних відчуттів, і повільно розтягуючи його. Коли він нарешті повністю був в середині, то перестав двигатися і почав цілувати Артура, руками водячи по його тілу. Філіп, нарешті розслабився, від пестощів і солодощів, що дарував йому Хан, він ніжно простогнав: - Давай... будь-ласка, зроби це. Збудження було нестерпним, хотілося нарешті звільнитися і в той же час, хотілося продовжувати, і продовжувати це катування. Хан зробив один поштовх, ледве, ледве, він досі боявся заподіяти шкоди. Від його руху Артур в голос простогнав його ім'я. Від цього помутніло в голові, всі інстинкти кричали почати діяти, грубо, напористо, піідкорючи собі, своїй волі. Але ні, не можна. Біль не допустима, занадто крихке тіло він тримає в своїх сильних руках. Навіщо підкоряти, коли можна приручити, закохати. Тому, він відновив рухи. Вони були обережні. А коли, ще за кілька хвилин, вже обом було мало. Він прискорився. По стінам вдарялися вигуки, стогін і запах двох тіл. Що належали один одному, і більше нікому. Хан почав рухатися ще швидше, попадаючи по простаті, і даруючи карколомне задоволення. Обоє чоловіків відчули як внизу живота, все ніби в вузол зв'язалося. Розв'язка була близькою. Хан взяв в руки член Артура і почав погладжувати. Від всіх емоцій, пестощів, щастя, Філіп почав кінчати. Стискаючи член Хана у собі, від чого той почав кінчати з протяжним стогоном, майже разом з Артуром. Вони ще пару хвилин приходили в себе, коли нарешті перед очима перестали плавати різнокольорові круги. А в вухах, набатом била кров. Кожен віддихався. - Ванна - майже зірваним голосом мовив Артур. - Потім - Хан дістав вологі і сухі серветки, і витерши їх обох, накрив ковдрою, притягнув Артура до себе. обняв руками, ніби боячись що той втече і нарешті, заснув. Прокинувшись перше що відчув Хан, був холод. Не розуміючи що сталося він підірвався з ліжка, та почав оглядатися. Саме в цей момент, двері в номер відчинилися, і ввійшов Артур. З підносом повним їжі. Оглянувши свого коханого, він опустив підніс на стіл. І почав смітися. Проте сміявся він не довго. Хан схопив його і кинув на ліжко міцно притискаючи до себе. - Де ти подівався? - Їсти захотів... Ах - руки Хана по господарські почали шарити по тілу коханого. - Готовий до покарання? - За що? - обурився помічник капітана. - За те що покинув пост. - Ні... Вони затрималися в номері, ще на деякий час. Покидання посту в військовий час, строго каралися. Добре що, і суд, і адвокат, і навіть прокурор в одному флаконі все пробачать. - Цікаво - раптом мовив Хан - Як там Шерлок? - Що? - Нічого. Детектив був невдоволений, ні не через те, що його план провалився, не через те, що діло виявилося легшим, чим він думав. Просто після розслідування коли він повернувся додому. Тіло вимагало відпочинку, і він не дочекавшись Джона, заснув. А він хотів поговорити з лікарем, але що тепер. Надія залишалася, що Ватсон, коли писатиме в свій блог новий пост, то поговорить з ним. Але що від того зміниться? Тому зараз він перебував у дуже поганому настрої. А коли повернулися гості, настрій впав нижче плінтуса. - О. Ви повернулися. Привіт. - Привітався лікар. - Де ви були всю ніч? Я хвилювався. Одного погляду на генія було достатньо аби все зрозуміти. Артур переглянувся з Ханом, від чого Холмс скривився, і отримавши відповідь на своє, не озвучене запитання. Повів Джона на кухню. Геній і злочинець залишилися сам на сам. - Він не скаже?( Хан розповів Артуру про ситуацію) - Можеш йому довіряти. - Добре. Бачу в тобі все вдалося. - Так. І я сподіваюсь в тебе теж все вдасться. - Я не знаю. Занадто багато сторонніх змінних. - Тоді потрібен новий план. - Очі Хана блиснули. - Чому ти вирішив допомогти мені? - не розумів Шерлоу. - Тому що, коли ми падали я пообіцяв собі, що нарешті зізнаюсь йому в своїх почуттях, але не зміг. Забракло духу. А коли я побачив вас, і зрозумів що сам можу загубити його. Я зрозумів що потрібно чим дужче тримати його. Я зрозумів Що можу втратити. І зараз я вдячний Джону, за те що він не питаючи ні про що допоміг Артуру, не виставив нас із будинку, сам спав на не зручному дивані. За його доброту, я хочу відплатити. - Думаєш, я хороша відплата? Скоріш за все розплата. - Не придумуй. З таким характером, як у нього, ти будеш ідеальним партнером. І я більш ніж впевнений, що він піде за тобою куди завгодно. Хоч до раю, хоч до пекла. - Сказавши це, Хан прямо поглянув в очі напроти. Його погляд був впевнений, не терплячий сперечання. Шерлоку ніби передалася ця впевненість, і він вже з цікавістю і запалом мовив: - І що ти пропонуєш? Джон, лікар, єдиний! Троє чоловіків сиділи за столом. Можливо це був би чудовий жарт, якщо не одне але. Всі розуміли що потрібно щось міняти. І якщо почуття Артура були помітні, то що у голові військового не ніхто. - Що ми можемо зробити? - Я не знаю. Шерлок мовчав. Всю інформацію, щодо свого друга, він вже розповів. Тому зараз, коли його товариш пішов на роботу, він зібрав раду. Одвічне питання " що робити, як бути? " бентежило всіх. А Холмс мовчав. Він ніби не вірив, навіть в одну соту процента, що цей задум, закінчиться успіхом. Але й закопувати голову в пісок, він був не в змозі. Не той характер. - Але робити щось потрібно, давайте хоч з малого почнемо. - Не вмів здаватися Артур. - Так, він же для тебе багато що робить? Наприклад, каву, чай, вечерю, того ж смачну, допомагає в розслідуваннях і інших справах. - Лікує, слідкує за здоров'ям, змушує їсти, прикриває спину на розслідуваннях. Прикриває перед місіс Хадстон, захищає перед братом. Він жодного разу мене не зрадив, його не могли купити. Він просто завжди поруч. Він єдиний хто виносить мій характер. І не дивлячись ні на що, він жодного разу не назвав мене так, як називали інші. - Промовивши це, детектив знову замовк. Він не знав, як розповісти про свої почуття, ще більше боявся. - Отже почнемо з кави - голосно повідомив Артур - в нас є тиждень. - Ставити недосяжні цілі, шкідливо для здоров'я - зауважив геній. Що ж, вечір почався. Джон влетів в квартиру, він був повністю мокрий. На вулиці безбожно лив дож, а ще в кафе, в який він зайшов, щоб погрітися. І можливо, просохнути, на нього як на зло, прокинули стакан з кавою. Тому, коли Шерлок запропонував йому чашку, гарячого напою. Лікар подумав, що його сусід, знущається над ним. А після фрази "Хоча бачу ти вже напився", кинувся спочатку в ванну кімнату, а потім до себе. Більше він звідти не виходив, до ранку. В ранці, Шерлок прокинувся пізно, його друг встав раніше. І поснідавши, втік в невідомому напрямі. Чоловіки сіли думу думати. - Не вдалося. - Хто тебе за язик смикав. Це ж треба, потішатися над другом, коли на нього прокинули каву - гнівно говорив Хан. - Але це ж правда - похмуро відізвався Шерлок. - Кава відміняється. - Впевнено сказав Артур - ти б краще подумав про те, що твій лікар, з вчорашнього дня нічого не їв. Детектив-консультант ще більше понурив носа. - Що робити? - без лоску, запитав Холмс. Лікар повернувся під вечір. Ніхто не знав, де він був цілісінький день. А тому, коли Шерлок запропонував йому вечерю, а той відмовився. Холмс запідозрив, що щось не так. Але його друг, навідріз відмовився свідчити. Де він був, і що робив, це його справа. І сусіду не обов'язково знати про це. Така поведінка була не звична для Ватсона, а тому детектив запідозрив, що той, щось приховує. Але дізнатися про щось було не можливо. Тільки запах чужого аромату, був йому відповіддю. - Він був у чоловіка. - Ти впевнений? - не повірили Хан і Артур. - Абсолютно. - Тобто він був у якогось чоловіка? - Так. - Нам потрібно дізнатися у кого він був. - Запропонував Хан. - Ви думаєте це буде хороша ідея? -не важливо, дізнаються вони, чи ні. У Шерлока уже були здогадки, про можливі наслідки. І якщо в першому - все було добре, у другому - його друг тільки розсердиться, в третьому - буде скандал. То, чим далі він про це думав, тим більше розумів, що відсоток, вийти без проблем з ситуації, дуже малий. І страх втратити друга, був дуже сильний. - Слідкуватимемо лише ми. Не хвилюйся. Ми професіонали - Хан посміхнувся Шерлоку. - Почнемо з лікарні. Ось чому зараз, Артур переодягнений, з гримом, до невпізнання стояв у стійки реєстрації. Деякі молоді медсестри, фліртували з ним. Але він не відволікався. По краплинам добуваючи інформацію. - Це не вперше. Робітники лікарні, розповіли, що його частенько забирають, невідомі люди. І повертається він тільки через годину, а то й через три. - Куди ж його забирають? - Ну... якщо йому нічого не загрожує... - Яка машина, номера, марка. Запах дорогих парфум, говорить, що людина має гроші. Можливо бізнесмен, запах ліків, можливо лікарня, а можливо пацієнт. Не голодний, поїв в ресторані, обговорюючи щось. Поки вони захоплено, розмову почув лікар, який повернувся додому раніше. - Це. Вас. Не. Стосується. - Лікар був збентежений і сердитий. Чоловіки від такого, аж притихли. Хан підняв одну брову, з зацікавленістю розглядаючи воєнного. За що тут же, дістав тичок ліктем по ребрам. І посміхнувся. - Можливо сходимо випити? - невинно поцікавився Артур. - Можна. Тільки переодягнуся, а то пахну, ніби в ліках мився - і Джон піднявся в свою кімнату. - Що ти робиш? - зашипів Шерлок. - Не бійся - посміхнувся Хан - жодна істота в галактиці не переп'є Артура. Навіть гримзи не змогли. А для них алкоголь - вода. Ватсон спустився через 10 хвилин. Взяв телефон, ключі, гаманець. І дочекавшись Філіпа, пішов на вихід. - Я не думаю, що це хороша ідея. - Живемо раз. Це не важливо Пили вони довго, ще довше розмовляли. За весь час, Артур, так і не дізнався, до кого ж все таки, ходить лікар. Але спливла інформація цікавіше. Виявилося, що воєнний лікар, все ж кохає свого друга. Звичайно, прямо він про це не сказав. Але те, про що він говорив, складалося в зізнання. І Філіп зрозумів, що лікар сам, не розуміє природу своїх почуттів, до Холмса. І він вирішив, напоїти двійника, да так, щоб той не контролював, ні своїх розмов, ні почуттів. Повернулися вони на Бейкер-Стрит пізно, і п'яні. Військовий, отримав повагу від колишнього землянина. Тому, коли вони ввалилися в квартиру, Хан швидко оцінивши ситуацію. Підхопив коханого, і зник в невідомому напрямі. Шерлок залишився один із своєю проблемою, (місіс Хадстон поїхала в інше місто до подруги ). Глибоко вдихнувши, він підійшов до сусіда. І намагаючись підняти його з підлоги, ніяково плюхнувся поруч. Сказавши в тишу квартири пару неприємних слів. Він повернув голову, і його очі зустрілись з поглядом голубих очей. І він посміхнувся. Думаючи, про своє. - Чом... посміхм... ся? - Тобі потрібно в кімнату добратися, та спати лягти. - Я не хочу спати - не виразно пробурмотів лікар. - Спати на килимі, не краща думка - детектив, піднявся, і почав тягнути п'яного друга за собою. В якийсь момент у йому навіть почало вдаватися. Рівно до того моменту, коли Джон не схопив його, і притиснувши до себе, повалив на диван. Опір був задушений ще в зачатку. Не зважаючи на те що, Шерлоку дуже хотілося відповісти на обійми. Він взяв себе в руки, і спробував вирватися. Але куди там, втома, і тепло чужого тіла, зробили його слабким. - Джон відпусти... Там ліжко... Краще. - Твоє? - Ні... - трішки збентежено сказав детектив. - Тоді не хочу. - А в моє... підеш - з страхом, запитав геній. - Ні - твердо відповів друг. - Чому - приречено запитав Холмс. - Там немає тебе. - Що? - не повірив своїм вухам чоловік. - Те що чув. Ти там не спиш, навіщо мені туди йти. - А якщо я там буду? - надія. - Все рівно не піду. - Але чому...? - простогнав Шерлок. Мовчання було йому відповіддю. І тільки він подумав що його друг заснув, то почав вириватися з його обіймів. Із-за його рухів, лікар прокинувся. - А ну лежати - п'яно-командним голосом наказав солдат. Від цього тону, Холмс завмер. Та знову поглянув на друга. Той у відповідь дивився на нього. - Чому? - Тому що не можна. - А я дозволю. - Так? - Ага. Хвилину Джон про щось думав, а потім не відпускаючи сусіда, попрямував до його кімнати. Шерлок був шокованим таким поворотом, а тому не заперечував. Коли ж він нарешті зрозумів, що щось не так. Він вже лежав в своєму ліжку, а поруч тихо сопів сусід. Спроби вибратися, також успіхом не завершилися. А тому довелося підкоритися. Ранок був хорошим. Холмс прокинувся пізно, але було так тепло. Давненько він не висипався так добре, як цієї ночі. І стінка була такою теплою. Стінка? Очі відкрилися, а мозок не свідомо наказав не рухатися. Тільки зараз він побачив шию свого друга, запах парфумів залоскотав ніс, а вуха ловили подих іншого чоловіка. Детектив пригадав події вчорашнього вечора, не міг ніяк зрозуміти, що робити далі. Рука, що лежала у нього на плечі змістилася. Він навіть забув як дихати, серце забилося частіше. - Шерлок - не питання, не твердження. Занадто тихе, невпевнене. - А має бути хтось інший? - таке ж тихе. - Що було вчора? - злякане. - Ну... ти випив занадто багато, потім повалив мене на диван, а потім втягнув в кімнату та й заснув. - Я говорив щось? - паніка. - Що не хочеш спати без мене. - О Боже, що я накоїв. Вибач Шерлок, я не хотів, щоб ти про все, дізнався так. - Про що саме - зацікавлено запитав детектив. Джон завмер. Мозок швидко оброблював інформацію. - Що ще я тобі говорив? - питання на сто. - Нічого - розчарування навіть глухий почув би. - Так я не сказав нічого зайвого - полегшено мовив лікар. - Ні! Ти нічого не сказав - Шерлок крикнув, і попробував вирватися з рук друга. - Тихо, я не кусаюсь - ледве чутно сказав Ватсон. І детектив заспокоївся. Сусід не відсторонився і продовжував обіймати. Ніби боячись відпустити. - Відпусти - з надією на протилежний результат промовив Холмс. - Вибач - сказав Джон. Шерлок, вже подумав що зараз його відпустять. Але його друг зробив те на що він навіть не сподівався. Лікар перекинув його на ліжко, а сам обпершись на руки по різні сторони, від голови, заглянув в очі. - Що ти робиш? - Я знаю, тобі цікаво де я буваю. - Ні. - Що? - Ні, не цікаво. Тому що я знаю. Час від часу, тебе викрадають для спасіння тих, хто не може піти в лікарню. Визначити це було простіше простого, достатньо поглянути на рахунок в банку. Всі безхатьки говорять, про безумного лікаря, що рятує життя крупним мафіозі. Для мене це не секрет. І я не проти. Твоя робота, це твоє життя, і в нього не лізу. - Тоді, чому ти сердишся? - Я не злюся. - Шерлок, ти ж знаєш, я непокоюся за тебе. Прошу скажи, що я зробив не так. Останнім часом, ти віддалився від мене. Я зробив щось не так, мені пакувати речі, та шукати іншу квартиру? - Що? - детектив не знав що й сказати - якщо хочеш можеш робити що хочеш. Твоє життя, лише твоє. - Ні. Воно вже давно, Шерлок, не тільки моє. Воно наше. З тобою. І більше за все на світі, я боюся загубити тебе. Тому прошу скажи мені, що відбувається? Шерлок мовчав, а Джон... Його очі, в них ніби вогонь згасав, з кожною миттю. І ось геть зник. Він встав з ліжка, і щойно вирішив піти, як рука детектива схопила його за сорочку. Він повернувся обличчям до генія. - Я... хочу... щоб ти... залишився - кожне слово важко давалося. - Ти ж не серйозно? - дуже багато в словах Шерлока було змістів. Залишся в цій квартирі, кімнаті, моєму житті. Це все було в словах детектива. І Джон не міг в це повірити. Але погляд друга, який опустився, і рука яка до не могла ніяк відпустити, надто красномовно говорили за себе. Шерлок - Ватсон обережно простягнув руку і поклав її на щоку друга - невже це правда. Я думав... О Боже, як давно? - Достатньо, аби навіть я зрозумів. - Можна я... мені - його обличчя наблизилося до генія, а подих опалив губи. Джон вагався, досі не в змозі повірити своєму щастю. - Я не знаю як - майже беззвучне прохання. І гальма в голові лікаря помахали йому ручкою. Він цілував Шерлока ніжно, обережно, не давлячи, даючи змогу в будь-яку хвилину відштовхнути, втекти, даючи свободу. І лише пропонуючи, щось більше. Від цього почуття запаморочилося в голові. Відкривши рот детектив тихо охнув, коли язик коханого, єдиного чоловіка в житті, ковзнув в середину. Змушуючи все всередині тремтіти. Лікар цілував чуттєво, вкладаючи в поцілунок, все кохання, страх, сумніви. Коли повітря почало закінчуватися, Джон відхилився, одразу ж почувши схлип розчарування. І його серце затремтіло на радощах. - Я кохаю тебе. Саме це, я боявся, що сказав вчора. - Якщо б ти сказав це вчора, то сьогодні, боюсь ти б прокинувся без штанів - якомога серйозніше сказав Шерлок. Джон почав посміхатися, потім хихикати, а ще через мить, вже ржав, як кінь. Детектив теж хихикав. Лікар, знову ліг в ліжко, і тут же був атакований руками, та ногами детектива, який не хотів його відпускати. - Нам потрібно вставати. Скоро вже обід, а ми навіть не снідали. - Їсти скучно. - Що пропонуєш? - Ну, знаєш, виявилося, що в мене зовсім мало знань в одній сфері. - Так. В якій же? мені цікаво. - Я геть не вмію цілуватися. Знаєш, уроки по поцілунках прогулював, разом з астрономією. - О. Ну що ж, я думаю почати потрібно з основ. Уроки тривали до самого вечора. І кожен з них, був радий дізнатися щось новеньке. А Шерлока так зацікавила ця тема, що він вирішив попробувати всі відомі способи, цього нехитрого заняття. Наступного дня до них завітали Артур разом з Ханом. Шерлок дуже ретельно намагався сховати наслідки своїх занять, а тому сорочка з самим низьким коміром. Ретельно підбиралася 20 хвилин. А Джон, тільки посміхнувся на таку прихованість. Життя потекло своєю чергою. Але все ж, яка, інколи весела, смішна доля. Як дивно і не звично перетнулися два абсолютно дивних світа. Джон - Шерлок, та Артур - Хан. Кінець. | |
|
| |
| : 443 | |
| : 0 | |