Полум’яна правда. Розділ 5
Доленосна зустріч Ти на відстані снів, мій несподіваний янгол. Завжди поруч твоє бережливе, надійне крило, Наче Долі насмішка серед зримо-невидимих пагод, Моя згадка про світло, якого так мало було. Ти мій спомин про те, що так пропікало душу, До тла спопелило й поставило вічне тавро… Я змиритись з твоєю присутністю, певно, мушу, Та ти ж знаєш: не всім це насправді дано. Я не стану Добром – і тобі про це вже відомо, Як і Зло – не мій вибір, і не мій проторований шлях... Моя Доля – по краю бездонної прірви: Берегти рівновагу, долаючи відчай і страх. І ми підем пліч-о-пліч, хоч колись і були ворогами: Смерть змінила обох нас, піднесла гірких істин вино… Наші різні дороги в чудернацьке сплелись орігамі: Я сам по собі. Але … під твоїм крилом. Доступно тільки для користувачівНаближався світанок, а Коул досі не поспішав повертатися у готель. Побродивши узбережжям, поступово, не звертаючи особливої уваги на шлях, почав блукати найближчим парком, а звідти – і непримітними вуличками. Йому було над чим думати: від розробки найближчого плану дій до… дивних взаємин із колишньою чародійкою. Якщо спочатку він був переконаний, що привид загиблої відьми, яка звикла піклуватися про сестер, переслідує його як єдиного знайомого мага, котрий здатен на будь-який ризик, аби врятувати при потребі її сім’ю, – то зараз, на власні очі побачивши не зовсім вдалий фокус із астральною проекцією, пригадуючи тривалість розмови, та й особливості їхнього спілкування уві сні, у голові Тернера все чіткіше почав проявлятися здогад: «старша Галівел володіє тільки психокінетичною енергією. Але чому? Її допити у монастирі про життя чародійок тоді я сприймав як гру на нерви і спробу переконатися у моєму нинішньому ставленні до них. А може насправді Пруденс просто сама не має можливості спостерігати за сестрами? Невже їм і досі не дозволили побачитись? Треба у цьому розібратись,» - вирішив чоловік і раптом зупинився. Не тому, що вразило усвідомлення цієї думки чи згадався уже двічі порушений намір не втручатись, - а тому, що рефлекси працюють незалежно від думок. Тернер прислухався і уважно обвів поглядом місцину, в якій опинився: м’яко кажучи, неприємна. Провулок, завалений всіляким мотлохом, явно поспіхом покинутий автомобіль неподалік і … знайомий запах наелектризованого демонічною енергією повітря і свіжої людської крові. Той, хто понад століття сам був причетним до таких забав, не міг помилитися: тут явно на когось полювали, не лишаючи свідків. Маг не став переноситись, щоб не видати своєї присутності, а тому обережно, не порушуючи тиші, попрямував уперед, до джерела небезпеки. Минаючи авто, всього за кілька кроків від нього, краєм ока помітив тіло чоловіка, пронизане енергокулею. - Та де ж вона? – почулось за кілька метрів, у найнебезпечнішому для втікача місці цього провулка, адже закінчувався він глухим кутом. - Шукай уважніше! Втекти повз нас не могла, а сховатись тут ніде! – озвався слідом інший роздратований голос. - Щось загубили? – миттю перенісшись на виявлений звук, не приховуючи насмішки, запитав Коул. І відразу ж помітив енергокулю у відповідь, від якої навіть не думав ухилятися: заслабка для нього. Вдаючи, що споглядає за тим, як на бездоганному одязі утворюється пропалена дірка, а в ту ж мить спостерігаючи краєм ока за довколишньою обстановкою, спокійно продовжив. – Шановний, Ви мені костюм зіпсували! - Іди собі! – озвався, виходячи із тіні, явно старший у цій компанії. – Компенсацій не роздаємо. І новачків до свого гурту не приймаємо. - Он як? Всього кілька років минуло – а я вже новачок?! – продовжував відкрито глузувати колишній демон, уже відшукавши поглядом сховок жертви і даючи їй можливість надійніше прилаштуватись в імпровізованому укритті. - Слухай-но, іди своєю дорогою, - підійшов ближче ватажок і одразу ж поплатився за нерозсудливий крок, опинившись у кільці стиснених пальців Тернера, котрий, не зволікаючи, почав застосовувати на ньому свою силу. Спільники ошелешено перезирнулися: не розуміли, чому їхній кремезний вождь спокійно терпить те, як його придушує рука незнайомця, котрий явно програє у фізичній силі. - Знаєш, що зараз відбувається? – усміхаючись, шепотів своєму полоненому тим часом маг, читаючи у виразі його обличчя подив і страх. – Ти не можеш рухатись, бо все в тобі палає. Але це тільки відчуття дії моєї сили. Хочеш перевірити, що з тобою станеться, коли я дозволю їй діяти? – Заперечний рух головою – і насторожені союзники утворили по енергокулі, але кидати їх поки що не наважувались. Коул же, тримаючи в полі зору решту компанії, впевнено продовжив. – У тебе лічені секунди, щоб розповісти мені правду: хто жертва, які ставки, і головне – хто замовник. - Я… я… не зн… Кортес. Він називає себе Кортес, - видавив із себе тихо, щоб не чули компаньйони, керівник групи. – Але більше… нічого … не знаю... Він дав фото… І жодних подробиць. - То дізнайся, - з явною погрозою в голосі прошепотів у відповідь Тернер, непомітно для інших демонів зриваючи з шиї своєї жертви кулон, запрограмований на поглинання інформації. Розумів, що, повернувши полоненого з такою «прикрасою», розкриє деталі цієї розмови, а тому, перш ніж остаточно розтиснути пальці, попередив. – Скажеш, що загубив цю іграшку під час переслідування, і що потрібні додаткові дані по справі, оскільки твій замовник не говорив тобі, що об’єкт надто добре захищають. А потім, сьогодні, опівдні, повернешся сюди. Сподіваюся, вистачить аж стільки часу? Киваючи на знак згоди і ступивши кілька кроків назад, явно боячись повертатись до Тернера спиною, демон прохрипів: - Хт…то…ти? - А це від тебе залежить, - весело посміхаючись і демонстративно ховаючи руки в кишені на знак того, що навіть таким чином зможе в разі потреби відбитися, промовив Коул, а потім, виразно поглянувши на його колег, додав. – Припускаю, найманець твого рівня досить розумний, аби робити правильні висновки. Той мовчки кивнув і, обертаючись до спільників, які досі не скоординували свої дії, завмерши у нерішучості, несподівано для них моментально кинув по енергокулі з обох рук на кожного. Потім, на ходу звертаючись до Коула в момент переносу, впевнено видав: - Я зроблю це. Хто б ти не був. Миттєво окинувши поглядом місцевість, Тернер переконався, що банда з Нижчого світу зникла, і поспішив у той закуток, заповнений коробками і шматками пластику, де, за його нещодавніми спостереженнями, ховалася людина, на яку полювали. - Виходьте, леді. Вони більше не повернуться, - покликав маг і, не почувши ні шелесту, миттю кинувся розгрібати руками завали сміття. Він не помилився: об’єкт полювання дійсно був тут, але… Атаме в тілі жінки, кривава пляма і важке дихання свідчили про те, що не все пройшло так добре, як щойно думав. – Тримайтеся, - не вагаючись ані миті, мовив він, стаючи на коліна біля потерпілої з наміром витягти з неї ритуальний ніж і зцілити силою аватара. - Хто Ви? – слабо озвалася жертва нападу. - Той, хто Вас врятує, - впевнено озвався Тернер, витягаючи атаме і заносячи руки для зцілення над раною. - Ні… ні, - простогнала поранена. – Запізно. - Не хвилюйтеся, я зцілю Вас, - запевнив маг, переможно спостерігаючи, як засвітилися руки в готовності вивільнити цілющу силу. - Ні, - явно зібравшись з останніми силами, спробувала дотягнутись до його руки своєю потерпіла. – Мій час настав… Не треба… перечити… долі… Доньку… врятуйте краще… мою… Більше жодне слово не зірвалось із вуст жінки, та Коул встиг прослідкувати за її поглядом. Завмер у нерішучості, знаючи, що здатен зробити зараз більше, але його поспішили привести до тями: - Не варто перечити мені, - почувся за спиною голос. І, орієнтуючись на вітерець із порталу, що відчинився, маг із силою аватара чудово зрозумів, хто до нього звертається. – Знаю, тобі закон не писаний, і сил здолати мене у тебе достатньо, але подумай: для чого порушувати порядок? Тим паче, вона цього не хотіла. - Я не заважаю, - так і не обернувшись, за мить відповів Ангелу Смерті Коул, розуміючи: не має права ламати усталені закони тільки через те, що його могутність дає такі можливості. Він не став спостерігати за завершенням чужої роботи і поспішив туди, куди вказала поглядом потерпіла. Швидко розгрібаючи коробки, за якусь хвилину Тернер нарешті побачив, кого благала врятувати жінка: в самісінькому кутку, охопивши голову руками, сиділа дівчинка, хитаючись в такт приглушеним схлипуванням. - Допоможіть їй, - донеслася до нього з порталу прощальна фраза, але й без того маг уже знав, що не залишить маленьку наодинці з її горем. - Не бійся, - тихенько мовив він, обережно наближаючись до дитини. – Я тут, щоб тебе врятувати. Дівчинка завмерла на якусь хвилину, а потім повільно стала підводити голову, звертаючи насторожений погляд до свого рятівника. І в цю мить настала черга Тернера завмирати від несподіванки: із закиданого сміттям закутка на нього дивились добре знайомі очі: очі Прю Галівел. Ще якась доля секунди – і руки дитини довірливо протяглися до нього. *** Доступно тільки для користувачівНа подвір’ї дитячого притулку було доволі людно, незважаючи на ранній час: ледь не всі працівники закладу, котрі добре знали складну історію своєї вихованки, збирались оточити дівчинку максимальною кількістю уваги і турботи. Прю, очевидно, оцінила цей жест, оскільки, щойно вийшла з автомобіля в супроводі кількох поліцейських і Коула, по черзі підходила до кожного із зустрічаючих і відповідала їм щирою, вдячною посмішкою. Щоправда, заговорити ні з ким не поспішала і сторожко озиралася довкола. Відчуття небезпеки, що переслідує маленьку, не покидало і Тернера: прискіпливо оглядаючи довколишню обстановку, паралельно слухаючи запевнення Дугласа, нібито охорона організована на вищому рівні, колишній помічник окружного прокурора забракував усе – від небезпечного сусідства кущів і дерев, за якими спокійнісінько можуть ховатися злочинці, до охоронців правопорядку, котрі, відкрито розгулюючи по периметру, і самі стають легкою мішенню для професіоналів, і ризикують не встигнути на допомогу, якщо хтось із нападників раптово опиниться всередині (звісно, пояснювати при цьому, що противник має вроджену здатність переноситись у просторі, він не став). Приятель же, котрий розумів, що хвилювання друга не бувають безпідставними, в свою чергу, пообіцяв доопрацювати питання з урахуванням пропозицій колишнього колеги. Коли дівчинка опинилася нарешті в обіймах місіс Стоун, Тернер відчув, як неподалік наелектризувалося повітря і зрозумів, що інтуїція його не підвела: незважаючи на чималу кількість свідків, прямо на вихованку і директора летіла енергокуля – заслабка, щоб убити, але досить потужна для поранення смертного із подальшою втратою свідомості. Звісно, наближення такої небезпеки ніхто не помітив, а тому нічого не розуміючий в цю конкретну мить натовп здивовано спостерігав, як, серед мирної обстановки спілкування присутніх, один із тих, хто супроводжував сюди дівчинку, раптом зірвався з місця і, на ходу зриваючи вмонтовану в землю залізну табличку із написом традиційного вітання новоприбулим, котра знаходилась саме в траєкторії руху Тернера, миттєво закрив цим імпровізованим щитом об’єкт спланованої магічної атаки. Звичайно ж, далекі від магічних знань погляди спостерігачів цього дійства не помітили при цьому маленьку деталь: Коул під час свого руху встиг паралельно прочитати закляття, яке утворювало енергетичний бар’єр навколо замовленого предмета, саме тому енергокуля не прошила його, а тільки пошкодила, залишивши обпалений слід із добре помітною ум’ятиною. Саме після цього зорієнтувалась і охорона, поспішаючи в бік вильоту цього нетипового для їхньої практики «калібру». Проводжаючи їх поглядом, маг зітхнув: доки поліція туди дістанеться, від магічного противника не лишиться й сліду, а самим правоохоронцям нічого не загрожує, адже своїм вчинком Коул дав зрозуміти противнику, що серед натовпу є той, хто не новачок у магічному світі. Це означало, що продовжувати атаку, привертаючи увагу додатковими випадковими жертвами, не було сенсу, тим паче, коли після Великої битви досі триває офіційне затишшя у боротьбі сторін. - Ти не перестаєш мене дивувати, друже, - підійшовши відразу ж до місця інциденту, підбадьорливо поплескав спритного приятеля по плечу Дуглас. - Я сам іноді собі дивуюся, - відповів Тернер, відчайдушно міркуючи, відколи це захист невинних став для нього пріоритетним. – З вами все гаразд? – додав він, зустрічаючись поглядом зі щойно врятованими. - Місіс Стоун, все добре? – і собі засипали директорку запитаннями колеги, збігаючись на шум. - Так, здається, - нарешті спромоглася видавити із себе явно шокований тим, що відбулося, керівник. – Ми ж в порядку, Прю? – і, переконавшись, що вихованка також жива-здорова, додала. – Що це було? - Припускаю, що якась нова зброя, що, швидше за все, виготовлена в домашніх умовах якимось екстремалом-любителем, - відповів Дуглас, хоч питання адресувалося явно не йому. - Тобі вдалось щось з’ясувати? – не упускав нагоди дізнатися щось нове для себе Тернер. - Ні, - заперечним жестом відповів співрозмовник. – Але ж ти сам казав, що жодна експертиза досі не дала логічного пояснення. Отже, - саморобний варіант: навряд чи новітнє озброєння спецслужб могло б так вільно гуляти містом. - Звісно, - погодився маг і, ловлячи на собі зацікавлений погляд дівчинки, уточнив. – Прю, з тобою точно все гаразд? - Дуже злякалася? – і собі хвилювалася місіс Стоун. - Аніскілечки, - підтверджуючи своє ставлення до щойно пережитого виразним жестом, повідомила її вихованка, а потім, переконавшись за частку секунди, що решта присутніх уже зайняті обговоренням назрілої проблеми та власних справ, додала притишено. – Я знала, що ти мене врятуєш… І ще… Коли я виросту – зможу сама себе захистити: пошлю ту кулю кудись подалі… - Не звертайте уваги, - зустрівшись із запитальним поглядом їхнього рятівника сказала, явно стримуючи сміх, наставниця. – Прю у нас така фантазерка… Вважає, ніби може рухати предмети силою думки. - Справді можу! – з ентузіазмом запевнила дівчинка. - Але ж, Прю, - нахиляючись до маленької, тихенько, ніби про якийсь секрет, говорила директорка. – Ти жодного разу не змогла продемонструвати цього уміння ні мені, ні, я так розумію, містеру Тернеру? - Ні, - знітилася співрозмовниця. - То про яке вміння зараз ідеться? Тільки тоді, коли справді навчишся володіти якимось мистецтвом досконало, можна сказати «вмію», а поки що… - Я буду добре вчитися, - запевнила Прю і додала, тут же змінюючи і настрій, і тему розмови. – Місіс Стоун, можна ми підемо? Я покажу усе тут Коулу? - Звісно, ідіть, - втрутився у розмову Дуглас, котрий за цей час встиг переставити позиції охоронців і роздати кілька попутних розпоряджень. – А нам із директором треба дещо обговорити. Так, у супроводі інших працівників закладу, оточений зграйкою вихованців дитячого притулку, котрі одразу охрестили Тернера чарівником (адже хто б іще міг розчаклувати їхню Невезучу Прю, котра нещодавно ще ні з ким не розмовляла? А місіс Стоун, котра ніколи раніше не усміхалася?..), маг вирушив туди, куди вела його, впевнено тримаючи за руку, така маленька і звичайна, здавалось би, дівчинка – та, яка несподівано стала для нього занадто складною загадкою. | |
|
| |
| : 206 | | |
| : 0 | |