Український Фанфікшн
Головна » Статті » Фільми » Месники

Для танго потрібні двоє. Глава 6
Тому що іноді, щоб вижити, потрібно вбити власний розум
"Migraine" | Twenty One Pilots


Він закинув рушник на плече, тоді взяв з полички бритву, мочалку і шампунь, що ось-ось мав закінчитись. Вмісту невеликих баночок стандартного шампуню без запаху, яких їм видавали двічі на місяць, ледь вистачало. Тим паче для таких, як він.

Чоловік витягнув з блискучого комода чистий одяг і покинув стерильно-білу кімнату.

У душовій вже було досить багато агентів. В повітрі стояв спертий запах поту, який щосили намагався перебити аромат лосьйонів та дезодорантів. Чоловіки купчились біля шафок, брилися або одягалися, хтось стояв у черзі на вільну кабінку, обгорнутий лише рушником, а то й без нього.

Не дивлячись нікому в очі, він пройшов до своєї металевої шафки. Всередині не було нічого, окрім декількох запасних бритв і резинок для волосся. В затемненому кутку собі сплів житло павук - чоловік завжди перевіряв, чи квартирант є на місці і чи його павутина не пошкоджена. Деколи, якщо йому вдавалось, він ловив мух і метеликів і кидав їх всередину, доки чорне тільце і довгі лапки не обвивались навколо жертв. Він дорожив другом.

Вільних душових наразі не було, тому чоловік сів на лавку, втомлено тручи очі. Декілька днів поспіль, проведених без сну, давались взнаки. А сьогоднішня місія, хоч і пройшла легко та швидко, залишила по собі неприємний осад. Як і всі нещодавні.

Про щось задумавшись, він відключився від реальності. І не почув, як гучно гримнула дверцята віддаленої шафки.

Біля неї стояли два агенти - один жваво жестикулював, щось розповідаючи, а інший витирав коротке їжакувате волосся. Судячи з крапель води на його плечах і аромату лосьйону, він щойно прийняв душ.

- Марш, як щодо пива в суботу? Ввечері чкурнути в паб, я вже відпросився в своєї.

- Ти знаєш, що я терпіти не можу, коли мене кличуть Маршом. Ніби ми педики якісь, - Марш, якого насправді звали Маршаллом, закинув рушник в шафку і почав шукати дезодорант. За мить балончик був у його руках, але погляд чоловіка на мить затримався на фотографії, приклеєній на задню стінку, заставлену речима, аби ніхто її не побачив.

- Та окей, окей, не кип'ятись, - Джейк Рассел сперся плечем об стіну. - Ну, то як?

- Не знаю. Ще не вигадав, чим займусь, - Маршалл стряснув балончиком і натиснув, спрямувавши його на пахву. Струмінь освіжувача не з'явився.

- Чорт, - він обернувся до інших: - Гей, в когось є дезодорант?

Хтось почав відкривати свою шафку, готовий прийти на допомогу. Але увага Тодда зосередилась на конкретній людині. Його очі набули сталевого блиску.

- Джейку?

- Га?

- Чуєш цей сморід? - він лукаво покосився на сидячого за декілька кроків агента, який порожнім поглядом роздивлявся свою руку. Його довге волосся, масне від бруду і заплутане в одному місці, закривало обличчя.

- Несе гомиком, - вигукнув Маршалл, достатньо голосно, щоб його почули всі. І той, про кого йшла мова, теж.

Джеймс Барнс підвів очі і наткнувся на нахабну посмішку. Він знав її напам'ять і вже давно перестав звертати увагу.

Одна кабінка звільнилась, тож він піднявся і пішов, відчуваючи на собі гарячий погляд. Роздратований байдужістю своєї жертви і незацікавленістю інших, той спробував ще раз:

- Такою рукою напевно дрочити кльово, га, довговолосий?

Солдат ледь не зітхнув. Маршалла важко було назвати цікавим супротивником - його підколи і задирки повторювались зі стійкою регулярністю, не вражаючи оригінальністю. Цей був його улюбленим.

Джеймс закрився зсередини кабінки, незручної для його статури. Він ввімкнув душ, крутнувши його на максимум, і гаряча вода, що межувала з окропом, ринула на його підставлене обличчя. До вух долинали агітаційні вигуки Маршалла, він явно намагався закінчити почате. Почате ще місяць тому.

Вони вперше перетнулись у їдальні, і Тодд вирішив розсмішити Джейка, заявивши, що на базі стало на одну жінку більше, але "вдути такій було б самогубством". Це був тупий, плаский жарт, п'ятикласники і те вигадують краще. Ненависть з боку тоді незнайомого йому чоловіка досі залишалася для Джеймса загадкою.

Відтоді кожен з них вів запеклу війну по свій бік фронту - Маршалл, не втрачаючи нагоди, намагався роздраконити Барнса достатньо, аби той поліз в бійку (і, правду кажучи, йому вдавалось декілька разів), а Зимовий - стримуватися, щоб не вбити його.

Стримуватися, поки він може.

"Я роблю успіхи", - Барнс вичавив залишки гелю і намилив голову.

Через півгодини шиплячий звук води затих. Що прослугувало знаком для Тодда.

- Ну, то як ся маєш? Вода ще не роз'їла твій вібратор? Було б шкода, якби ти ходив, а в штанах аж свербіло від недотраху, - він ліниво притулився плечем до стіни, обкладеної кахлем.
Джеймс проминув його, не повернувшись ні на міліметр, проте спостерігаючи за кожним рухом крізь периферійний зір. Не раз той довбень кидався на нього просто так, без пишних промов, наївно покладаючись на свою раптовість. Раптовими для нього стали тільки переломи шести пальців.

- О, і я залишив тобі невеличкий подаруночок у шафці. Люблю робити приємне людям.

Зимовий відчинив дверцята. Його павук зник, натомість посередині лежала купа використаних серветок і упаковок. Він мовчки змів усе в смітник.
Джеймс відчув легку тугу за мухоловом, який тепер був бозна-де, якщо не розчавлений черевиком. Він не встиг навіть дати йому ім'я.

- Ти ба, які ми охайні, - Маршалл присів біля нього на лавку. Його сірі очі впитували в себе рухи Барнса, голодні і уважні на будь-який розлючений знак. - А якщо я насру тобі в шафу, ти теж це прибереш?

Хтось окликнув його, проте чоловік лише виставив середній палець у тому напрямку. Гра ж тільки почалась.

- Я чув, ти в нас амнезійний. Типу всі твої предки, дитинство, спогади про перший секс пропали. Якщо він в тебе взагалі був.

Джеймс натягнув шкарпетки. Запхав ногу в холошу форми.

- Слухай, це ж пиздець якийсь. Не пам'ятати своїх рідних. Свою сім'ю. Дівчину, - Маршалл цідив слова, як тягучий мед. Його кулаки на лавці стискалися до білих кісточок.

- Це як бути ніким. Пустим місцем, нікому не потрібним і нахер всіма забутим.

З кожним словом йому все важче вдавалось контролювати дихання. Блискавка на штанах ніяк не хотіла защібатись, бігунець вислизав із раптом спітнілих долонь.

- Ніби не мати минулого...

Він нарешті вхопив металеву пластинку і ковзнув нею вгору. Вологі пасма волосся лізли в очі, голові стало гаряче. Джеймс розумів, що втрачає самовладання, швидко і небезпечно, як маневр на американських гірках вниз.

- ... теперішнього...

- Марш... Маршалле, - Джейк застережливо зробив крок вперед, на його обличчі легка тривога.

"Стулися стулися стулися"

- ... і майбутнього. В тебе ніколи не буде майбутнього, бо ти йобаний монстр з промитими мізками, - гордо завершив Маршалл, задоволений своєю красномовністю.

- Агенте Тодд, я наказую припинити... - старший чолов'яга, який досі мовчав, ткнув пальцем в його бік, але не встиг закінчити.

Барнс повільно випростався. Він знав, що диким звірам не можна дивитися в очі - це викликає агресію і провокує їх на атаку. Тому він втупився у сірі злостиві очі.

Він хотів цієї бійки.

Джеймс вовком кинувся на Тодда, гепнувши його спиною об стіну. Маршалл, однакового зросту і приблизної такої ж статури, що й Зимовий, не розгубився і заїхав кулаком Барнсу в щелепу. В голові вибухнув рій іскор і одразу ж потемнів, але сутінки пройшли, варто було кліпнути.

Образи, відчай і страх прорвались назовні, як гнійна рана.

Солдат наосліп б'є сталевим кулаком, але промахується і влучає в стіну, вкриваючи її візерунками тріщин, ніби морозом на шибках. Доки він сіпає так невчасно застряглу руку, Маршалл підбиває його коліно. Це лише більше злить його.

Солдат хапає гострий уламок кахлю, не відчуваючи, як той прорізає шкіру на долоні. Кров цебенить вниз до ліктя. Лоскоче.

Його біоніка знову вільна, і Джеймс відбиває ще один удар, повернувши його супернику, прямісінько в нирки. Маршалл зойкнув і зігнувся, але враз напружився і вдарив Барнса головою в живіт.

Уламок блідо-зеленої плитки ковзає по грудях Тодда.

Впивається в бік. Виходить звідти з гучним цмоок і креслить нерівну лінію в районі ключиці.

- Годі!

До них підбіг чолов'яга, який раніше хотів зупинити Тодда. Він спробував відтягнути двох зчеплених чоловіків один від одного, хапаючи Солдата за руки і повисаючи на них. Джеймс відкинув його, і той приземлився в кутку, похиливши голову на оголені груди. Всі, хто були в приміщенні, шоковано завмерли.

Маршалл не гаяв часу. Він сипав удар за ударом, чхаючи на численні порізи, розпашілий і злий, мов чорт. Задоволений досягнутою ціллю. Тодд умудрився смикнути противника за волосся, видерши ціле пасмо, за що поплатився вивернутим плечем. Пролунав перший хрускіт розтрощених кісток.

Барнс заревів. Він вхопив Маршалла за міцну шию, здавлюючи біонічними пальцями. Його тонкі губи розтягнулись в оскалі. Очі потемніли, набувши відтінку штормового моря, у звужених зіницях з'явився крихітний блиск.

Перед Тоддом був Зимовий Солдат. Якщо до цього в Маршалла ще були шанси на допомогу збоку, тепер їх не залишилось. Ніхто з остовпілих, вразливих у своєму стані агентів не кинеться виручати його.

Дихати ставало все важче і важче, мірою того, як біонічні лещата невтомно стискались. Обличчя Маршалла з червоного перетворювалося на фіолетове, очі випучились, а з рота, який тривалий час вивергав лайно в бік Барнса, стікала слюна з кров'ю. Він вп'явся нігтями в щоку Джеймса, єдине, до чого міг дотягнутися. Солдат не кліпав, душачи його, не думав ні про що, в голові наростав важкий гул, тоді як на правій щоці, вкритій дводенною щетиною, з'явились три глибокі подряпини.

Він завдав два швидких удари в живіт та діафрагму. Пролунав хрускіт. Маршал захрипів і повалився лантухом на підлогу.

Зимовий стояв над ним, розширені ніздрі хапають повітря, червоні плями, схожі на квіти дикого маку, розпливаються на білій майці, коли на неї крапає кров зі щоки.

Він ще не закінчив.

Позаду нього гримнули двері. Це Джейк босоніж вибіг з душової.

←◁↭▷→

Доріс опустила товсту стопку на стіл, від якого тхнуло хлоркою. Вона весь день заповнювала медичні бланки, її першу серйозну роботу. Її пальці боліли, а мозоль від писання, й так великий, тепер здавався твердим, як камінь. Проте вона була задоволеною.

- Навіть швидше, ніж я очікувала, - чергова медсестра усміхнулась їй і сховала документи в один з висувних ящиків. Вона поправила свою ріденьку гульку на потилиці, її темні очі примружились.

- Я вас раніше не бачила.

- Я з Вашингтону.

Обличчя медсестри набуло змовницького виразу, вона примружила нафарбовані очі:

- Ааа, Вашингтон. Зрозуміло.

Така реакція була у всіх, кому б Доріс не сказала про своє колишнє місце роботи. Це було як мінімум дивно.

- У вас тут так біло, - Террі роззирнулась.

Відділення медпункту дійсно вражало своєю сніговою білизною. Єдиним, що вирізнялось яскравим кольором, були пробірки з кров'ю, які очікували на перевірку. Навіть медсестра зливалася у загальній картині, не відстаючи блідністю шкіри від пофарбованих стін.

Доріс попрощалась і рушила до дверей, перед тим пообіцявши прийти ще. Звісно, це був жарт. Вона терпіти не могла лікарні і все пов'язане з ними. Сама думка - тримати в своїх руках чиєсь здоров'я, або, що ще гірше, життя - видавалась їй моторошною.

В проході вона ніс у ніс стикнулась з чоловіком. Плечем він вдарив її в груди. Доріс скривилась, а тоді уважніше придивилась до гостя, який вже щось збито торочив медсестрі. Одягнутий у просту розхристану футболку з плямами поту під пахвами і штани, босий. Його розпатлане волосся і натужне дихання підказали їй, що цей агент щойно достатньо побігав.

Доріс підійшла ближче, не спускаючи очей з обличчя медсестри. Воно все видовжувалось і біліло, тепер в порівнянні з ним стіни були аж надто насиченим. Такими темпами вона стане прозорою.

- Що трапилось? - Террі торкнулась руки прибулого і відчула, як він тремтить.

- В-він... Вони зчепилися... Маршалл... - чоловік заїкався, бігаючи очима. Доріс насупилась, не вловлюючи суть.

- Допоможіть. Благаю, він його вб'є. Це серйозніш-ше ніж було раніше, я клянусь.

Медсестра залишила їх і підійшла до однієї з білих шаф, рядами попід стінами. Коли вона повернулась, в її руках була аптечка.

- Ходімо. Зайва допомога не зашкодить, - борозни, якими вкрилось її чоло, не обіцяли нічого хорошого.

Агент, якого, як виявилось, звали Джейком, повів їх у чоловіче крило. Він то йшов, то зривався на біг, не чекаючи на них і не обертаючись.

На ходу медсестра витягнула крихітний навушник і вставила його у вухо. Вона заговорила до когось, чітко віддаючи накази, вживаючи медицинські терміни, зрозумілі лише їй та тому комусь на кінці дроту. Доріс механічно вхопилась за бірку на формі.

Їй не подобається це все

Джейк зупинився тільки перед металевими дверима, входом у ідентичні до жіночої душову. Вони були навстіж розчинені, тож жінки нехотячи стали глядачами.

Медсестра забігла всередину. Вона щось кричала, шарпаючи скам'янілих агентів, тоді сягнула рукою по навушник. Джейк забіг слідом.

А для неї час вповільнився. Картинка зависла, звуки ніби проривались крізь товщі води. Доріс хотіла заплющити очі і не змогла.

- Гей, допоможи мені! - медсестра окрикнула її, риючись в своєму кейсі. Террі підійшла сновидою, кожен крок обпікав товсту підошву чобіт. Вона не відводила погляд від того, хто раніше був людиною.

Маршалл скидався на людину, яку пропустили крізь тонкий коридор, нашпикований гострими лезами "Джіллет". Спершу вона подумала, що чоловік голий по пояс, але, придивившись уважніше, захотіла вибігти геть, геть, подалі від душової, бо його майка прилипла до тіла, просякнута кров'ю. Вона не змогла б навіть сказати, якого кольору вона була. Тодд лежав, скручений в позу ембріона, прикриваючи голову. Доріс не хотіла бачити його обличчя і що трапилось з ним.

Нападник стояв до неї спиною, напівприхований іншим агентом. Автоматною чергою копав лежачого бутсом. Кожен удар супроводжувався тошнотворним глухим "гуп" і скімленням.

"Господи, він скімлить"

- Ну ж бо! Вистачить витріщатись!

Доріс опустилась навколішки біля медсестри. Вона понад усе воліла не чути того гупання.

Всередину ввірвались ще люди. Всього їх було четверо - троє здоровезних бійців, озброєних з ніг до голови, і дідусь. Хоча ні, подумала Террі, дідусем його аж ніяк не назвеш.

Високий сивий чоловік щось прошепотів бійцю зліва, а той, в свою чергу, махнув рукою співробітникам. Тоді в поле його зору впав Джек, який тулився в кутку, широко розплющеними очима дивлячись, як його друга збивають на фарш. Очолюваний схопив його за плече і щось наказав. Джейк спротивився, але одразу ж кивнув, тріпаючи чубом. Коли дідусь відійшов, він заходився виштовхувати завмерлих агентів за двері, а тоді й сам зник, кинувши розпачливий погляд на Тодда.

Доки трійка зарізяк оточувала буйного агента, білий халат метнувся до них. Доріс помітила нашивку з написом "Др. Хоукінс".

- Лайзо, приготуй транквілізатор, - він кинув швидкий погляд на бійню, яка все продовжувалась. - Подвійну дозу.

Лайза кивнула і, діставши скляну ампулку та шприц, почала набирати прозору рідину. Її гулька розтріпалась, а щоки почервоніли. У іншому місці та в інший час Алекс назвала б її гарненькою.

- Ви, - пронизливий погляд старого ліг на Террі. Від доктора - принаймні так вона вирішила - Хоукінса несло алкоголем, але в неспокійних очах не було ані натяку на сп'яніння.

- Використайте шокер першого класу, візьміть в Лайзи.

Хоукінс підвівся і попрямував вглиб кімнати, туди, де стіни були заляпані кров'ю. Бійці тим часом встигли зайняти позиції, оточуючи та відрізаючи шлях у коридор. Доріс бачила, як тихо вони стараються ступати, притишуючи дихання і не створюючи зайвих рухів. Але їх зусилля виявилися непотрібними.

Той, хто височів над Маршаллом, настільки поринув у власний світ, що не помічав нічого навколо себе. Його відносно чиста майка створювала разючий контраст навпроти багряної купи м'язів на підлозі, посмугованої порізами різної важкості. Мускули під нею не здригались, коли він заносив і опускав ногу. Його довге волосся спадало вниз окремими пасмами, вологе чи то від води, чи то від поту. А може, й крові.

Лайза всунула шокер їй в руки і знову повернулась до аптечки. Доріс зарядила пристрій, доки потрібна позначка не заблимала зеленим. Тоді піднялась.

Хоукінс стояв ліворуч позаду довговолосого. Його тонкі губи, сховані під світлими вусами, невиразно ворушилися.

- Джеку, припини.

Доріс міцніше стиснула шокер, крок за кроком наближаючись до них. Вона оминула першого бійця.
- Джеку, я прошу тебе, припини. Він отримав своє, - бутс завис на півдорозі до місця призначення... і знову опустився, давлячи на чужу долоню до хрускоту пальців. З нього скрапувала кров і летіла вниз, ляскаючи об підлогу.

- Відійди від нього, - Хоукінс здавався цілком спокійним. Він вивищувався над Джеком на декілька дюймів, більше завдяки волоссю сторчма. Було в його худющій жилавій статурі щось грізне. "Він як суміш Лінкольна та Ейнштейна", - подумала Террі.

- Джеку. Прошу тебе.

Джек нарешті повільно позадкував, не відводячи погляду від Маршалла. Тодд вже давно замовк, його квиління перейшло в здавлене дихання.
Доріс була на рівні з другим спецагентом, коли побачила Джека цілком ясно.
Її дихання застрягло десь у горлі, перестрашене, покотилось назад у легені. Руки стали холодними, ніби лід, по тілу побігли мурашки, лоскотячи шкіру. Вона ледь не спотикнулась об надщерблену плитку, адже не бачила, куди ступає.

Джек стояв, демонструючи свій лівий бік у всій красі. Чи то потворності. Його рука досі стискалась в кулак, тихенько скрегочучи.

"Господи в нього рука з металу що в біса що це таке чорт хто він"

Доріс підсвідомо присунулась ближче до здорованя-спецназівця. За всі роки, пропрацьовані у спецслужбі, хай навіть секретаркою, коли ти змушена приносити обід Тоні Старку в лабораторію або вести записи про новітні технології, вона жодного разу не бачила такого.

- Дякую, - Хоукінс виразно кліпнув. Спершу Террі подумала, що щось потрапило йому в око. Тоді, коли Лайза почала підступати ззаду зі шприцем напоготові, зрозуміла суть. Джек стояв непорушно, груди під майкою важко підіймались і опускались. Він був на відстані півтора метра від Террі - вона бачила, як з волосся на плечі скрапує рожева вода і біжить цівками вниз. По гладкій блискучій поверхні пластин, роблячи борозни на замащеному кров'ю кулаці.

- А тепер, якщо ти не проти, ми з тобою пройдемо до мене в кабінет, - доктор не спішив підходити до нього. Лайза була близько. - І обговоримо все те, що тебе непокоїть, - Хоукінс потер великим пальцем вказівний. - Я вислухаю тебе...

Лайза блискавичним рухом віткнула шприц в шию Джека. Він люто рикнув, змушуючи Доріс ледь не впустити шокер. Чоловік дотягнувся до настирної голки, висмикнув її і шпурнув об стіну. Шприц розбився і дрібним дощиком впав на Маршалла.

Все, що було до того - усі ці заспокійливі балачки і розслабленість Хоукінса - було затишшям перед бурею. Коли повз неї пролетіла Лайза і приземлилась на лице, Доріс зрозуміла, що не вийде звідси цілою.
Категорія: Месники | Додав: alxtrr (08.07.2018) | Автор: alxtrr
Переглядів: 31 | Коментарі: 1 | Теги: ОЖП, марвел, ОЖП/Бакі Барнс, Месники, зимовий солдат | Рейтинг: 3.0/2
Всього коментарів: 1
0
1  
А-а-а, автор, ну де ж так можна - переривати на найцікавішому?! Я ж тепер не засну, поки не дізнаюсь, що ж там далі сталося - чи Зимовий Солдат покалічив усіх, включно з Террі, чи його хтось зупинив, чи (цей варіант мені подобається найбільше) вона його зупинила?! 
І взагалі, це супер, що в цьому розділі нарешті з'явився Бакі! І правильно він зробив, що відлупцював того педикуватого покидька - той сам нарвався!
Очікую рішучих дій від Террі!
А вам бобра, печеньок і натхнення побільше!

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]