Для танго потрібні двоє. Глава 5
Я чув історію з нещасливим кінцем,
Там було написано, нібито ти кидаєш мене

"Piledriver Waltz" | Arctic Monkeys



- То де ви раніше працювали? - Доріс здригнулась, коли низький голос Джаніни вивів її з задумів. Досі їх розмова не клеїлась, вони мовчки прямували повз численні двері, за якими, як зрозуміла Доріс, простягались сумісні кімнати агентів.

- У Вашингтоні, - вони з Броком проробили всі деталі ще в літаку, тож тепер їй залишалось повторити завчені слова.

- Я читала у вашій справі, що ви були секретаркою.

- Я і зараз секретарка.

Щось мигнуло всередині зеленуватих очей рудої. Якась тонка усмішка.

- Ви з Френком напарники?

- Та ні. Це одна з небагатьох місій, яку ми виконуємо разом, - Доріс вирішила змінити тему: - Якими будуть мої обов'язки?

- Що ж, хороше питання, - Джаніна розправила широкі плечі, на ходу витягуючи пластиковий ключ-кредитку. Вони наближалися до дверей, передостанніх у цьому крилі. Якщо Террі правильно зрозуміла, тут її кімната.

- У вас немає ніяких спеціальностей, окрім робітника секретаріату, тож відповідь очевидна, - Доріс нахмурилась при її словах. - Проте наша канцелярія невелика, вся у вашому розпорядженні. Цілковита свобода, - Джаніна вперше усміхнулась.

Вона ковзнула карткою крізь відділення на панелі, праворуч від дверей. Тоді взялась за ручку, але не відкрила.

- Завтра буде важкий день, я проведу коротку екскурсію по базі і докладно опишу вашу роботу, - вона кивнула на двері, все ще тримаючи їх зачиненими. - Це ваша кімната. У вас є сусідка, одразу попереджаю.

- Це... нічого, - Доріс розвела руками, коли зрозуміла як по-дурному це прозвучало. Її думки ніхто не питався і нікому не потрібна її згода.

- Ну, тоді до завтра. Рада була познайомитись, - Джаніна простягнула свою долоню, на якій лежав пластиковий ключ. Террі потисла її.

Руда пішла, залишивши Доріс одну в темному коридорі. Підхопивши свій рюкзак і дві сумки попід руки, Доріс якомога тихіше відчинила двері і прослизнула всередину.

Її старання були безмістовними, адже сусідка не спала. Вони зустрілись поглядами. Висока темношкіра жінка, наче глиняна статуя, непохитно стояла посеред кімнати, мускулисті руки складені на широких грудях. Світло лампи-бра відливало її шкіру бронзовим полиском.
Волосся, скажена зачіска афро, обрамляло її карбоване лице, не торкаючись натренованих плечей.

"Дідько, оце мускули. І знову висока. Невже для того, щоб працювати в Гідрі, треба мати шість футів зросту?"

- Привіт, - Доріс опустила сумки і ніяково виструнчилась. Вона мала б здатися жалюгідною. Афроамериканка, жуючи гумку, не зрушила з місця.

- Майра Шерман, - сухо кинула вона, її глибокі очі, затягнуті димкою, окинули Доріс з ніг до голови. - Ліжко біля стіни зайняте, інші вільні.

Террі кивнула і під стриманий, але зацікавлений погляд сусідки попрямувала до ліжка, яке, за словами жінки, не мало власника. Доки вона розкладала свої речі, першим ділом ховаючи папку
Щ.И.Т.а, Майра лягла на своє місце, не знімаючи важких чорних бутсів. Вона взялась читати журнал, проте її очі час від часу сковзали на спину Доріс.

Коли світло вимкнули, Доріс ще довго крутилася в ліжку. Тихе хропіння Майри ножем різало її вуха, а подушка була твердою. Доріс пошкодувала, що закинула свої навушники так далеко.

Що ж, все почалось не так і погано. Вона не вибовкала чогось важливого (поки що), не облажалась перед співробітниками (поки що) і не зустріла свою місію. Теж поки що.

Террі прикрила очі, коли хропіння Шерман підвищилось на декілька децибел.

Декілька днів попереду буде присвячено адаптації, так казав Брок. Тобто якихось особливих кроків та інформації від неї не очікували. Але все ж, зараз вона лежить у темряві, сон ні в одному оці. Після легкого початку настане важкий шлях. Вона зустріне Агента. Доріс досі не вірилось, що він таки існує - про нього було стільки чуток, одна безглуздіша за іншу, внаслідок чого Зимовий Солдат видавався аморфним створінням, а не людиною.
Террі напружила пам'ять в пошуках усіх тих історій, які вона неодноразово чула за стаканчиком паршивої кави. Вона знала, що Агент - чоловік і добре кваліфікований, раз вже десять років виконує свою роботу на "відмінно". І... Здається, тут її знання обривалися. Вона відкидала всю ту дурню, яка аж ніяк не могла бути правдою: те, що він насправді кіборг або те, що він працював у Щ.И.Т.і.

"Дурня"

Доріс глибоко втягнула повітря. Зрештою, вона не сама. Брок, хоч яким черствим він здавався, був поруч. А той Агент не може бути таким жахливим, яким його описують довгі язики у відділах.

З цією думкою вона заснула, прикривши подушкою вуха.

←◁↭▷→

Наступного дня, як і обіцялось, Джаніна постукала в двері рівно о сьомій. Доріс, шпортаючись, попленталась до дверей, повз охололе ліжко Майри.

- Доброго ранку, - від Джаніни аж пашіло свіжістю і силою, в той час як Террі ще навіть не встигла одягти лінзи.

Коридор так само пустував, лише декілька агенток сиділи на підвіконні і курили. Коли вони проминали їх, Доріс очікувала відчути на собі зацікавлені погляди. Проте це не старша школа, де кожного новенького чекала фаза "незнайомої іграшки" і купа уваги. Курці навіть не підвели голови, коли Террі прочовгала повз них.

- Отже, дорогу до своєї кімнати ви знайдете. В чоловіче крило ми зазвичай не навідуємося. Лише в деяких випадках, - Доріс примружилась, даючи Джаніні знати, що зрозуміла натяк. Вони вийшли на внутрішній дворик, при невагомому ранковому промінні він виявився просторішим. Можливо, через зникнення більшої частини машин.

- Наша база складається з п'яти корпусів. Чотири розташовані унизу. Верхні два - чоловічий і жіночий кампуси для агентів, які працюють за кордоном. Після них йде склад, з'єднаний з гаражем. Не думаю, що вони вам знадобляться. Місто лежить за двадцять хвилин пішки, неподалік є річка.

- Давайте на "ти". Ви ж, тобто ти ж не проти?

- Не проти, - жінка усміхнулась, не розтуляючи кармінових губ. - В такому разі клич мене Ніною. Деякий час нам доведеться провести разом.

- Запросто, - Доріс копнула камінець носом черевика.

- Власне, тепер верхівка. Шість поверхів, кампуси, трохи нижче - полігон. Якщо захочете... захочеш повправлятись після канцелярії, просто спитай в когось, - вона витягла з кишені ще один ключ, теж пластиковий. - Це від твого кабінету. Одразу раджу завести кредитницю - їх багато.

Доріс кивнула. Їй знадобляться дублікати всіх ключів, але це пізніше, і знати Ніні про це не обов'язково.

Решту дня руда водила її по комплексу строгих, прямих будівель, значно просторіших, ніж здавалось ззовні. Агентів було не так багато, як у Щ.И.Т.і, проте число теж немале. Намагаючись не загубити вогняний хвіст знайомої в різношерстому натовпі, Доріс маневрувала найбільшою акуратністю, на яку була здатна.

- Бонні, не відставай! - шовковиста рука Ніни сягнула по руку Доріс. Террі дивно зашарілась, тому поспішила зосередити увагу на охайному манікюрі на чужих нігтях.

Кабінет їй сподобався. Канцелярія й справді не вражала розмірами, але була затишною, зі столом, шафами та вікном, крізь яке всередину прорізались шпичакуваті гори. Ніна показала їй комірчину, ще меншу за основне приміщення. Вона ховалась за останнім стеллажем зліва.

- Знаю, не надто вражає, проте вона вже давно нікому не потрібна, - при її словах самотня швабра похилилась і впала, брязнувши дерев'яною ручкою.

Поверхи мінялися, як мінялися і номери кабінетів та лабораторій, безкінечних і одинакових. Голова Доріс вибухала від такої кількості інформації, тому вона взялась занотовувати найосновніше:

[c]- Сніданок: з 08:00 по 10:00
- Обід: з 13:00 по 15:00
- Вечеря: з 18 по 20:00
- Її кабінет був на другому поверсі

(Доріс відчула дивне дежавю).
[/c]
Як виявилось, її знайома працювала у лабораторії.

- Мої двері завжди відчинені. А от до Штрукера краще не заходити без важливих новин або спиртного, - в очах Ніни стрибали бісики.

Доріс відвернулась від сонця, яке, здавалось, намагалось знайти їх будь-де того дня. Вони сиділи на підвіконні на останньому поверсі, стрункі довгі ноги Ніни твердо вперлись в паркет, тоді як Доріс хвицала ними в повітрі. Їхня екскурсія закінчилась.

- Чому агента Діверза не було з нами? - Доріс не бачила його з моменту їх прощання в коридорі, хоч і не надто хвилювалась. Тепер.

- Він вже бував тут на місіях, він знає базу.

На мить між ними запала тиша, але вже не та, що була вчора. Було щось інтимне і тепле у цьому мовчанні, таке ж, як сонце, яке раз по раз засліплювало Террі.

- Це дійсно кабінет 505? - увагу Доріс прикував конкретний номер. Жінка зістрибнула з підвіконника і підійшла до дверей.

- Кабінет доктора Хоукінса, а що? Число-талісман? - Ніна підійшла, засунувши руки в задні кишені штанів і піднявши одну брову.

- Одна з моїх улюблених пісень має таку назву. "...я повертаюсь в номер 505..."*, ні? - проспівала Доріс. Ніна похитала головою у відповідь на захват Террі. Її очі раптом завмерли, наче у порцелянової ляльки, а нафарбовані губи стислись у тоненьку лінію, що враз зробило молоде обличчя менш привабливим. Ніна так різко спохмурніла і постарішала, що Доріс стало не по собі.

- Мені вже час. Я... маю роботу. І ти тепер теж, - її різкий голос змусив Доріс зіщулитись.

Джаніна сухо попрощалась і пішла.

Дивно, як деякі моменти врізаються нам в пам'ять і залишаються там до самої старості. І от ви, у свої далекі вісімдесяті, миєте посуд або сидите на лавці в парку, гріючи ревматизм, а цей момент блискавкою спалахує перед очима.

Ніна стала тією блискавкою. Доріс розгублено дивилась, як висока постать віддаляється, осяяна сонячним світлом, вже не таким яскравим і теплим. Того дня різкуваті лінії її фігури і довге волосся кольору чистого меду міцно закарбувались у свідомості Террі, хоч вона про це навіть не підозрювала. Ще довго після цього, лежачи вночі з вихором думок в голові, жінка буде прокручувати ті хвилини, вповільнюючи, наче плівку. Доки вона не почне вицвітати - сонячне проміння потьмянішає, силует розмиється і з'являться пробіли.

Її душу охопив смуток, ніби вона щойно втратила крихту себе.

Одразу опісля хмари затягли небо аж до вечора.

←◁↭▷→

О 14:30 Доріс роздратовано заплющила очі, коли її шлунок забурчав. Вже вп'яте за останні півгодини.

Вона сиділа в канцелярії, намагалась звикнути до тиші. Їй бракувало Дарлін та її пісень, які потім волали в голові весь день. Очевидно, живіт вирішив розвіяти смуток, нагадуючи про людські потреби.

Доріс склала папери, які залишилось прибрати, на бік стола, добряче пошкрябаного і бувалого в боях. Вона сяк-так відчистила його та м'яке крісло від жуйок і залишилась задоволеною.

Кабінет виявився таким захаращеним, що вже після перших хвилин прибирання її волосся вкривав порох. Вона не дійшла навіть до середини, не те що до комірчини - чесно кажучи, їй ставало млосно, коли вона уявляла, що твориться там.

Якби мама побачила, з яким завзяттям її Доріс носиться по кімнаті з ганчіркою і мітлою, вона б в'їдливо нагадала, що у своїй спальні Террі прибирала вкрай рідко.

Доріс усміхнулась, згадавши свою матір. Місіс Террі гордо носила три речі: ім'я Роксен, своє тату на шиї і безліч срібних перстнів на пальцях. Вона встигла виростити двох молодих краль, проте сама, здавалось, не переросла підлітковий вік. Це не було поганим, ні. Коротке руде волосся і шкіряні чоботи личили їй так само, як і Доріс, молодшій на порядну цифру.

"Варто їй подзвонити"

З цією думкою Доріс запхала телефон в кишеню форми і вийшла з канцелярії, зачинивши її пластиковими ключем.

Досить нелегко вона знайшла їдальню - довге приміщення, вщент заставлене круглими столиками і табуретками. Залишалась остання половина обіду, тож людей було небагато. Вервечка очікувала біля швецького столу, швидко просуваючись вперед; ще декілька чоловіків і жінок розсіялись по столам, то п'ючи каву, то сьорбаючи суп.

Доріс перебігла очима по місцях, шукаючи знайомі обличчя. Брока тут не було, як і Ніни. Вона відчула легке розчарування.

Проте кучерява зачіска останнього агента у черзі здалась їй знайомою.

- Майро?

Жінка обернулась. Вона тримала металевий піднос, заповнений їжею. Щойно її очі зупинились на Доріс, в них промайнуло впізнання, і вона кивнула.

- Сусідка.

- Я не назвалась вчора. Мене звати Бонні, - Террі простягнула руку, щоб та її потисла. Майра кинула на неї погляд аля "ти-що-серйозно" і легенько струснула підносом. Черга посунулась вперед.

- То що сьогодні на обід? - Доріс вхопила алюмінієвий піднос, завеликий навпроти неї. Не дочекавшись відповіді, вона потягнулась до мисок, наповнених гарнірами і гарячими підливками.

- Тобі є де сісти? - Майра провела поглядом шлях черпака, повного кукурузди, до тарілки Доріс.

- Чесно кажучи, немає. Я не бачила свого напарника тут.

- Сядеш зі мною, - черга знову скоротилась, тепер вони були наступними, одразу за худим агентом з проколеними вухами. - В тебе є напарник?

- Ага. Френк Діверз. Він прибув зі мною вчора опівночі.

- Знаю його, але вперше чую, що він в дуеті. Наш столик крайній біля вікна.

Набравши їжі, вони попрямували до столика, за яким вже чекали два хлопця. Чоловік з короткою горіховою стрижкою, хоч він і сидів, мав кремезну статуру, такий собі Джон Сіна. Куртка від форми туго нап'ялась під його м'язами, а коліна торкалися столу зісподу.

Інший був його протилежністю. Згорблений і миршавий, він щось строчив у телефоні, його пальці грали на клавіатурі, наче він був піаністом.

- Здорові були, - Майра з розгону опустила свій піднос на стільницю, від чого менший агент здригнувся.

- Дідько!

- Пардон, не могла втриматись, - Шерман сіла і мовчки прийнялась за суп. Розуміючи, що ніхто не збирається представляти її, Доріс сіла поряд і прокашлялась.

- Я Бонні Бішоп. З Вашингтону.

- Та будь ти хоч з Гондурасу, нам всеодно, - чолов'яга з литими м'язами хапнув сендвіч з тарілки Майри, за що отримав укол вилкою. Шерман навіть не підняла голови.

- Я Оскар, - агент-піаніст закинув до рота помідор-черрі і далі заклацав по екрані, - а цей довбень від народження Корі.

- Корі Вілкінс. Де твій Клайд, крихітко?

- Кінчай, Джеймс Бонд, - Майра прожувала те, що було у роті і зіжмакала серветку в тверду кульку. - Вона буде сидіти з нами, доки не знайде собі компанію. Так вийшло, що ми сусідки.

- Даруйте, у мене в розкладі записана якась нова дама, яку я мушу тренувати. Як, ти там казала, твоє прізвище? - Оскар пильно подивився на Террі.

- Бішоп, - Доріс відсунула мисочку з кукурудзою подалі. Та виявилась несоковитою і пісною.

- Тоді готуйся, бо я з тебе сім потів зжену, - ця погроза (?) з боку худющого Андервуда могла б розсмішити Доріс, якби не твердість в темних очах.

- Мені ніхто не сказав про тренування, - Доріс кинула занепокоєний погляд на Майру, але та лише знизала плечима.

- У нас обов'язкові тренування тільки для тих, кому вони потрібні. Андервуд типу за основного тренера.

- Які у вас спеціальності? - Террі з гіркотою подумала, що підтягнутися зможе рази два від сили.

- Два члени групи реагувань, а він, - Оскар кивнув на Корі, - науковець.

Доріс готова була пирхнути сміхом, але три пари очей осудливо втупились в неї.

"Отже, це був не жарт"

←◁↭▷→

Ввечері, доки Майра приймала душ, Доріс думала про Брока. Вони не бачилися ні разу з моменту їх прощання, і це трохи нервувало.

Вона рішуче вхопила телефон з наміром подзвонити йому. Проте телефон завібрував сам.

Волтер

Доріс гарячково затулила двері. Душова була в іншому кінці крила, але Шерман пішла туди ще годину тому. Ділитись розмовою не входило в її плани.

- Волтере, - нервово засміялась вона, - привіт.

- Доріс, котику, я нарешті додзвонився до тебе! Зв'язок паршивий. Як ти? - Волтер, хоч і старався говорити жваво та весело, був втомленим.

- Все чудово, справді. Я... освоююсь з новою місцевістю і виконую свою роботу.

- Не сумніваюсь. То де ти?

- У Словакії, - Доріс схрестила пальці, благаючи небесні сили про допомогу.

- У Словакії? - ошелешено перепитав Волтер. - Я... Я не знав, що у Словакії є наші агенти.

- Як бачиш, - Доріс реготнула. Знаючи натуру Лейна, вона була впевнена, що одразу по їх розмові він зателефонує у Вашингтон.

Пірс буде готовий.

Думка про Пірса остаточно заспокоїла її. Їм з Броком несказанно пощастило мати в уряді того, хто прикриває їх зади.

- Слухай, Волтере, я маю йти. Робота чекає.

- Ще одне питання. Як довго ти будеш в Словакії?

- Не знаю. Але не менше місяця.

На іншому кінці почулось зітхання.

- Що ж, іди. Я сумую, Доріс.

- Я теж.

На цей раз вона не брехала.

-----------

* Посилання на фразу з пісні Arctic Monkeys "505"
: Месники | : alxtrr (03.07.2018) | : alxtrr
: 470 | : 1 | : зимовий солдат, ОЖП, Месники, марвел | : 5.0/2
: 1
0
1   [Матеріал]
Я почала переживати, що та Ніна почала щось підозрювати - надто різка зміна поведінки. Террі, ти там тримайся і нічим себе не видавай! На тебе ще Бакі чекає! 
Сподіваюсь, з тренування наша Бонні повернеться живою. Жаль, правда, що вона не знає, що Брок - негідник і підлий зрадник. 
Як завжди цікаво й інтригуюче, тож буду з нетерпінням чекати продовження про маленьку хоробру Террі і появу на сцені Зимового Солдата! Па-бам! 
Вам купу печеньок та натхнення побільше, а я йду перегляну ще раз "Першого Месника". Потягнуло щось...)))))))


[ | ]