Для танго потрібні двоє. Глава 12
Зупинка, день дощовий, вона зі мною поруч,
Кличу: «Ховайся під моєю парасолькою!»

"Bus Stop" | The Hollies


Кнеж розплився сірою плямою посеред моря зелені та кільця шпичастих гір, рясно всіяних сосновими деревами. Як недолуга калюжа застиглого цементу, місто вперто заявляло на свої права тихим гудінням вулиць, поодинокими покриками продавців та нечастими проїжджими машинами, а трохи далі від центру - беканням овець і вигуками пастухів. Пухнасті мініатюрні хмаринки розсипалися по схилам десятками, раз по раз збиваючись у купки, коли прудкі пастуші пси виконували накази своїх господарів.

Великі міста - Нью-Йорк, Оттава, Токіо - розмірено проживають день, а ближче до темряви перетворюються у неонових гігантів, як павлін, який розгорнув свій хвіст. Маленькі містечка не здатні до такого контрасту. Їхня цнотливість, буденність, нудьга пересікає захід сонця і так і залишається незмінною. Кнеж не був винятком. За весь час їхнього з Ніною бродіння по місту без визначеної мети Алекс помітила лише два паби та один клуб, вхід до якого був вдало замаскованим клумбами сусіднього будинку.

Будівлі тіснилися один до одного, ніби кутаючись від вітрів, які линули звідусіль вниз, прямісінько на вулиці. Тут вони носилися, як скажені, чіпляючись пальцями за волосся і манжети. А житлові квартали захищалися парками і пишними огорожами. Майже біля кожного будинку, будь це п'ятиповерховий хрущик чи місцевий супермаркет, стояли лавочки і непоказисті приземкуваті газетні будки. Оголошення та афіші кидалися в очі, відтіняючи монотонність сірих стін.

Як і в перший день Соковія аж сочилася всеможливими ароматами. Від свіжоспеченого домашнього хліба на дерев'яних ятках (Ніна купила одну буханку, пояснивши, що місцеві приправляють його лавандою і тісто виходить божественним) до ошатних алей, не вражаючих розмірами, але акуратністю і структурністю. Проходячи повз одну з таких, Доріс не втрималась і гайнула в кущі рододендрону, вищих за неї саму.

Її пустотлива постать танцювала серед пурпурового цвіту, лишаючи по собі дзвінке хихотіння. Весна прийшла! Доріс забула про мертвого від її ж рук Котніка, про Волтера, Брока і Пірса, кожен з яких гриз лікті з іншої причини, так чи сяк пов'язаної з нею, вона забула про Ніну, яка з легким зачудуванням стояла осторонь і спостерігала. Їй було наплювати на перехожих, пенсіонерів з шахами та мамочок з колясками і грайливих дітей. В той короткий момент вона сама була дитиною. Дівчинкою з двома косичками, єство якої вибухало від усвідомлення, що настала весна. Навіть дещо подряпані від кущів руки і камінчик в кросівці не завадили їй.

Террі оп'яніла від смаку життя. Вона була таки в щіпку п'яна.

Вона справиться з усім, авжеж. Інакше й бути не може. Як не через тиждень чи два вона гордо поведе Солдата коридором Тріскеліона, прямісінько до кабінету Ф'юрі. Жінка засміялась, уявивши, яким здивованим він буде. Адже вона стане першою, хто затримав легендарного вбивцю, привида, що піском просипався крізь пальці, не лишаючи по собі й сліду. Вона стане кращою за Романову. І, якщо сильно припече, то розведеться з Волтером.

А вже тоді! Тоді вона зможе самореалізуватися. Можливо, одноокий Нік таки зможе розгледіти в ній потенціал. Її відправлятимуть на місії, її присутність буде бажаною. Вона навіть подумає про те, щоб познайомити Капітана Роджерса з Вік, яка з пелюшок сохне по ньому.

У неї в руках квиток у майбутнє. І вона ось-ось клацне компостером.

Зрештою, коли Доріс зупинилась, розтріпана і щаслива, волосся залізло в рот, щоки почервонілі, а щира посмішка застигла на губах, Ніна вкотре пошкодувала, що вони познайомились за таких умов. Вона не хотіла бути Ромео, а Террі робити своєю Джульєттою.

- Вистачить, БоБі, - засміялась вона від щойно вигаданого прізвиська. Доріс стріпнула волосся і приєдналась до неї, назавжди покинувши ту алею і ті рододендрони з легким смутком в душі. Надовго забувши про безтурботність, таку рідкісну для її віку.

- Що на тебе найшло? - запитала Ніна, вкусивши хрустке тістечко у вигляді метелика. Крильце, вкрите рожевою глазурью, надламалось і впало їй на коліна.

- Не знаю. Мені стало так добре, ніби я була під кайфом, - Доріс вже з'їла свою порцію, у вигляді червоного яблука, і тепер сиділа, підставивши обличчя сонцю.

- Кожного разу, коли я відчуваю себе частиною цього світу, цієї весни, цієї хвилини, мені стає сумно. Бо я знаю, що такі моменти зазвичай найщасливіші і найкоротші в моєму житті, - Ніна уважно слухала її, змітаючи крихти з джинсів.

Доріс рідко говорила про себе. Вона не справляла враження замкнутою в собі, навіть навпаки. Від неї линула лінива енергія, запаси, приховані глибоко всередині, невідомі їй самій. Вона пульсувала, як атомна бомба.

І все ж Ніна мало що знала про Террі. І всім серцем бажала знати більше, хоч Брок і не одобрював їх дружбу.

- Вона всього лиш жалюгідний щурик з каналізації Щ.И.Т.а, а ти возишся з нею, вдаючи зацікавлену, - дратувався він, розвалившись в неї на колінах. Тоді, коли її руки знаходили його груди, Брок забував про Террі і вони більше не говорили про неї.

Ніна боронила Доріс перед ним і готова була боронити її перед будь-ким, хай би й самим Штрукером.

Або Зимовим Солдатом.

Здається, Доріс відігнала той жахливий четвер геть. У неї все ще були синці - і то великі, вона бачила, - а при кожній згадці про Агента все її витончене тіло напружувалось і настовбурчувалось. В такі моменти їй хотілось зробити все, щоб Доріс, яка так старанно називала себе Бонні, зрадила Щ.И.Т., зрадила Ф'юрі і залишилась в Соковії.

З неї вийшов би непоганий агент. Террі пахала, як віл, вимотуючи себе біля груші чи на полігоні, зачиняючи ввечері лабораторію, вона бачила, як важко пленталася та в душову. Її мучило сумління, що всі ці намагання є марними, і вона нічим не може зарадити.

- Спробуй, - Ніна простягнула своє наполовину ціле печиво, підставивши під нього долоню. Доріс вкусила, її очі закотились від задоволення. Крихти тіста залишились на кутиках її губ.

- Це божественно. Я люблю Соковію більше, ніж фріттату*! - вигукнула вона, шарпнувши запорошеним кросівком по асфальту.

- Почекай, почекай, ти ще не спробувала мамалигу з маком.

- Ви добавляєте квіти у все, правда ж?

←◁↭▷→

Щойно стемніло, вони вдвох ввалились в квартиру Ніни. Дівчата не були п'яними, ні. Тверезі як шкло, але приємно втомлені, вони не могли сказати й слова, при цьому не вибухнувши сміхом.

- Ти смієшся так, ніби хтось завів старий Форд Мустанг! - Ніна ледь не впала, балансуючи на одній нозі, а з іншої стягуючи легкий Тімберленд. Від нового нападу реготу Доріс навіть неспроможна була вичавити з себе щось на подобі сміху. Вона беззвучно схилилась, відкривши рота, її плечі здригались.

- Май на увазі, в мене лише одне ліжко, але двоспальне.

- При умові, що ти не хропеш. Майра сопе, як мужлан після гучної п'янки, я вже задовбалась пхати вату в вуха, - Доріс почеберяла за Ніною, розглядаючи невеликі кімнати.

Майже не голодні, вони перекусили одним йогуртом на двох у чистій кухні. Чистій від того, що, як зізналась Ніна, вона майже не готує сама. Йогурт був простроченим, проте вони таки з'їли його.

Вінтажні шпалери в трояндочку, дерев'яні меблі і скрипучий паркет, нарівні з ситцевими фіранками і порцеляновим сервізом так влучно характеризували Стрейт, хоч квартира й не була її. Двері на балкончик були відчинені навстіж, але Доріс не було холодно. Руда господарка тих трьох кімнат заходилась допомагати перенести її речі в спальню. Ніна переодяглась у легку блузку в блакитну полоску, подерті джинсові шорти, а волосся перев’язала стрічкою.

- В такому прикиді мені лише на городі збирати суниці, - пожартувала вона. Проте для Доріс вона досі залишалась взірцем жіночності, навіть стоячи посеред кімнати в домашньому одязі, руки в боки, на ногах яскравий педікюр.

Вони завзято взялись потрошити речі Террі. Доріс завбачливо вхопила рюкзак, в якому лежав скетчбук, ноутбук і косметичка, а Ніні віддала дорожню сумку з одягом та іншими не надто важливими речами. Скінчилось все тим, що дві жінки розсілись на підлозі перед ліжком і розмірено балакали, фарбуючи нігті. Доріс пошпурила рюкзак в куток між дубовою шафою та столиком, тому спокійно наносила вишневий лак на нігті.

- Я живу тут вже півтора року, але ніяк не можу призвичаїтись до цвіркунів, - Ніна притиснула палець до губ. Доріс нашорошила вуха. Цвіркуни й справді заливалися міні-оркестром під вікнами трьохповерхівки.

- Хочеш чаю? Я піду зроблю, - Ніна піднялась і попрямувала до дверей. Ногою вона зачепила косметичку Доріс, і та з грюкотом впала, її вміст розсипався різноманіттям помад, ножичків та пилочок, папірців і давно забутих записок.

І обручка. Обручка Волтера, срібний перстень з досить таки пристойним сапфіром, просковзнула по дошкам, як на зло блискаючи прямісінько в очі.

- Це твоє? - Ніна встигла першою. Террі лише боляче вдарилась ліктем в спробі перехопити той клятий перстень.

Стрейт підозріло вигнула тонку брову, і Доріс здалась.

- Так, я заміжня. Бада-бум-тсс! - Террі зіграла на уявному барабані.

- Ти мала паскудниця, чого мені не розказала? - Ніна з докірливою посмішкою присіла назад, забувши про чай. - Ану, давай, розказуй як на допиті: хто цей щасливчик?

- Пфф, яке там щасливчик. Скоріше жертва, - Доріс натягла обручку на палець і піднесла до світла.

- Ну, то хто він?

Хто такий Волтер Лейн?

Той, хто привів її в Щ.И.Т.

Той, хто якось змусив її переодягти сукню, бо вона здалась йому занадто відкритою, а на вечірці зник, залишивши її саму.

Той, кому не потрібна сила, щоб тримати її на припоні.

Агент. Чоловік. Людина, яку вона зневажає.

- Він працює лікарем. Хірургом, - випалила перше, що спало на думку. Волтер таки вмів справляти кістки, лише не в той бік.

- А ти агентка. Він знає?

- Знає. Від нього важко щось приховати, - він навіть знає, коли у неї мають початися місячні, тоді як сама Доріс часто про це забуває. Що вже тут говорити.

Ніна аж горіла від зацікавлення. Вона нетерпляче плеснула себе по колінам.

- Ну, ну, розкажи щось про нього. Як його звати? Який він? - її голос знизився до змовницького шепоту. - У нього великий?

- Та ну тебе, дурепо, - Доріс буцнула її кулаком, від чого руда знову засміялась.

- Не хочеш розказувати, то не розказуй, про мене. Мабуть, піду таки заварю чай.

Доріс опустила погляд на свій палець, на якому красувалась обручка. Витончена, майже невагома і крихка, вона здавалась важчою за гирю на ланцюгу. Террі поспіхом стягнула її, ніби та обпікала шкіру, і закинула назад в косметичку.

Волтер в Нью-Йорку. А вона тут. І нічого критися, ніби вона під наглядом.

Доки Ніна шуміла на кухні, Доріс перебралась на ліжко і відкрила папку, дану їй ще зранку. Вона майже зіщулилась, очікуючи на черговий одинокий аркуш, але, на превеликий подив, всередині виявилось листків з п'ятдесят, якщо не більше. До того ж, багато фотографій, схем і видрукованих докладів, з широким підписом Котніка.

Вона з головою поринула в гирло брудного потоку, змішаного з холодних, байдужих описів місій та кількості жертв, яка варіювалася від статті до статті. П'ятеро, двоє, три десятки... Того збила машина, водій зник з місця трагедії. Інші отруїлись газом у власному особняку, доки відпочивали у спальні. Попри усю жахливу картину, яка дедалі більше вимальовувалась, а Солдат був її художником, Алекс не могла не захопилися, з якою майстерністю він це робить. За останній місяць - той, який вона провела тут, у Соковії - він усунув більше п'ятнадцяти цілей, які так чи інакше стояли на шляху Гідри.

І його жодного разу не впіймали. Навіть не помітили.

Очевидно, Котнік мав особистий інтерес до кіллера. Його доповіді ніколи не були сухою констатацією фактів - на прикріплених скрепками до основних бланків блокнотних листах були геть інші записи олівцем. Саме вони й зацікавили її найбільше. Відчепивши один з таких листочків, Доріс піднесла його ближче. Вона не була впевнена, що зможе ввімкнути перемотану ізолентою лампу, не гепнувшись струмом.

Почерк Бояна був важким для читання, але слова наче самі говорили до неї:

"Він справді дивовижний. Ця людина - це жива ходяча стриманість, такий собі клубок приструнчених емоцій. Він мовчить, коли я працюю з даними, але у нього понад сто змішаних виразів обличчя, які змінюються ледь не щохвилини. Так, ніби він не може вирішити, що він почуває."


І ще безліч подібних нотаток, усі зосереджені на Агенті як особистості, яку Котнік з азартом намагався розкрити. Безуспішно.

Ніна зупинилась в дверях, з паруючими горнятками в руках, декілька довгих пасм вибилися із загального хвоста і тепер безвільно звисали на лоба. Вона раз по раз дмухала на них.

- Ти виглядаєш так, ніби таки збирала суниці на городі. Велетенському городі з тисячею грядок і старим смердючим попихачем, в якого засмальцьована сорочка і щоки як в мопса.

- Які там суниці. Кавуни! - Ніна опустилась на ліжко, балансуючи з горнятами. Одне вона подала Доріс, сама вхопилась за надщерблене вушко і надпила. - Щось цікаве?

- Штрукер дав її мені. Тут дофіга усього. Котнік давно працював з ним?

- Весь час, що Агент був тут. Приблизно чотири місяці.

Чотири місяці! Та за цей час
Щ.И.Т. міг легко вхопити не тільки Солдата, а й всю ту братію зі щупальцями! Доріс обурилась на Ф'юрі, бо в її уяві він був однозначно гіршим директором, аніж Пірс.

- Схоже, що Котнік був реально зацікавленим у Солдаті. Глянь на це все, - вона розсипала на ворсистій ковдрі різнокаліберні записки.

- Це Хоукінс просив його записувати поведінку Агента. Рендалл дуже прив'язався до нього, - Ніна сьорбнула ще чаю.

- Справді?

- Ага. Вони поводяться, як друзі.

Це вже було щось. Солдата можна шантажувати - взяти в заручники Хоукінса, або пригрозили вбити його. Всі люди стають м'якосердими, коли це стосується життя їх близьких.

Як добре, що їх у неї немає.

- Знаєш, гадаю, пора спати. В тебе завтра важливий день.

- О нііі, - протягнула Доріс, а тоді вперлась чолом об Ніну, ледь не розливши вміст горнятка.

- Я не зможу. Я боюсь його.

- В тебе все вийде. Я буду поруч, Хоукінс теж. Агент не такий звірячий, яким тобі могло здатися.

Ніна брехала, гладячи подругу по плечі, відчуваючи, що вчиняє дещо несправедливо. Ніхто не відбувався декількома синцями після сутичок з Солдатом, хай би якими дурними вони не були. Їй залишалось надіятись, що гостроязика Доріс, настрій якої щоразу мінявся від невідомих факторів, не бовкне чогось, чого не варто було б.

Водночас сама Доріс подумки пообіцяла собі, що завтра перевершить Зимового в його байдужості до навколишнього. Вона змусить його почуватись хлопчиком, мама якого раптом насупилась на нього, не пояснюючи чому. Він розгубиться і стане податливішим.

Вони вклалися, відкинувши ковдру на сам кінець, перебираючи її пальцями ніг. Світло вимкнули, і лише мерехтіння тонкого, як лезо, місяця освічувало напастований паркет і ногу Ніну, роблячи її шкіру перламутровою.

Доріс вагалась, чи Ніна вже спить, але таки почала, дивлячись у стелю:

- Його звати Волтер. Ми познайомилися з ним у бібліотеці, коли він не міг знайти книгу. "Примарного коханця", уявляєш?

- Він читає "Арлекін"**? Господи, Бонні, і ти вийшла заміж за чоловіка, який читає порнографію, прикрашену любовними кліше?

- Я жалію про це, - випалила Доріс. Ніна тихо сопіла під боком, її рука знайшла руку Террі і переплела пальці.

- Тоді чому не розведешся?

- Це не так легко, - після задумливої паузи вона видала, гигикнувши: - Принаймні в нього пристойний.

Ніна тихо засміялась і сильніше стисла її долоню. За мить дві жінки заснули, і лише хижа усмішка місяця, як Чеширського Кота, зяяла на оксамитовому небі.


-----------

* Фріттата - італійський омлет з сиром/м'ясом/овочами

** "Harlequin" - видавництво любовних романів і жіночої прози

: Месники | : alxtrr (18.08.2018) | : alxtrr
: 457 | : ОЖП, Месники, зимовий солдат, марвел, ОЖП/Бакі Барнс | : 0.0/0
: 0

[ | ]