Для танго потрібні двоє. Глава 11
Крізь вогонь і воду -
Він буде чекати, поки
Ти не доручиш себе йому

"The Killing Moon" | Roman Remains

Не встигла вона пройти й кількох кроків, як з бічного коридору виділилась постать. Доріс не бачила її, тому завмерла, коли чиясь важка і неприязна рука лягла їй на плече, а тоді рвучко розвернула до себе.

Такої кислої міни на його обличчі вона ще не бачила.

- Якого, блять, хріна ти повсякчас влипаєш в якесь лайно?

- Залиш мене в спокою, Френку, - огризнулась вона, назвавши його несправжнім ім'ям. - Можеш продовжувати вдавати страуса та ховати голову в пісок.

Брок заскреготав зубами, його засмаглі вилиці напнулися і зморшки в кутиках очей поглибшали. Він вхопив її за передпліччя і відтягнув подалі від дверей.

- Доріс, припини робити дурню, - ледь не по буквам процідив він, відпускаючи її.

Доріс розібрала нагла злість. Він стоїть тут, нічорта не зробивши за весь місяць, і вказує їй, як маленькій. Вона не відчувала звичного напруження, яке з'являлось разом із людьми, вищими за неї, - лише безсилу лють і гостре свербіння на кінчику язика. Вона щойно вбила людину, щоб її погладили по голівці, приказуючи, яка ж хороша вона дівчинка. Вона, яка власному чоловіку заперечити була нездатна. А цей мудак лише чіпляє на неї заборони.

- Я не дитина, щоб стояти перед тобою і відчитуватись. А ти далеко не мій татусь, хоч тільки те й робиш, що обмежуєш мене. Геть з моєї дороги.

Вона обігнула його, сильніше стискаючи папку. Він не забере її в неї. Нізащо. Не для цього вона сім годин на день конала в спортзалі, на полігоні та в тренажерці, збирала і розбирала зброю, доки Андервуд чатував поруч із секундоміром в руках. Не для того вона просаджувала залишки зору, п'ялячись на яскравий екран ноутбука в пошуках любих зачіпок, доки Майра добросовісно хропла ліворуч.

Волтер залишився позаду, а новим вона обзаводитись не прагнула.

- Давай, правильно! Коти все до чортів, Пірсу це сподобається, - Доріс уявила, як його слова трощаться об її спину. Власне несказане все ще норовило вискочити назовні, але геть зовсім псувати їхні стосунки не варто. Рамлоу може виявитись корисним.

- Я знаю, що ти зробила.

Террі не зупинилась, хоч в скронях схвильовано загупало.

- І, якщо треба, я зроблю все потрібне, щоб агент Котнік був відплачений.

Доріс кортіло відповісти дошкульним сарказмом чи тим типом фраз, якими головні герої бойовиків кидалися наліво-направо, вражаючи ворогів своїм розумом. Але все, що приходило на думку, було банальне: "Ти нічого не докажеш, бе-бе-бе". Тому вона промовчала, залишивши Брока позаду.

Рамлоу завзято зачортихався, щойно Террі зникла за поворотом. Він запустив долоню у волосся, масні пасма сковзнули між пальцями.

Пірс його вб'є. Їхня остання розмова вийшла на диво дружелюбною - гендиректор метав блискавки та грім у Вашингтоні, коли почув про "невеликі розбіжності в думках" між ним та Доріс. А сам Брок весь вечір проходив вздрочений і набундючений, навіть не пригладжуючи розтріпаної зачіски. На полігоні запобіжник його Зіг Зауера заклинило, він накричав на Стрейт, і та включила свій ввічливо-різкий режим, від чого погода різко змінилась на гірше... Одним словом, Доріс завдавала чимало турбот лише тим, що була такою маніакально відданою справі та золотому слову свого вашингтонського тезки.

У нього наказ, ясний як день: залишатися в колі її довіри. Ні зайвого кроку всередину чи звідти. Бути хорошим компаньйоном за пивом і грати роль старшого брата. Контролювати її, не торкаючись навіть пальцем. Не нав'язуватись.
Поки що його результат дорівнював нулю.

А коли до нього дійшло те, що Котнік, з яким він неодноразово дивився футбольні матчі у пабі, попутно жуючи бастурму, був знайдений мертвим, його настрій взагалі зник. І знайдений не ким-небудь, а Бонні Бішоп, цією тихою секретаркою, яка повсякчас щось писала на першій-кращій серветці або занадто гучно сміялась. Агенти з великими труднощами могли пригадати її обличчя, але вони пам'ятали, як ця жінка встигла виконати доручення на весь день за рекордні дві години. Вона нажила собі певної слави, нейтральної серед колег і схвальної поміж керівництва.

З математикою в Рамлоу було все прекрасно, задубілий Котнік плюс затята Террі - і вуаля, маємо порушення кримінального кодексу, хай навіть у їхньому світі він сильно відрізнявся.

Чоловік закинув одразу три пластинки Орбіт до рота і покинув коридор. Він щось придумає.

←◁↭▷→

Ніна вже чекала на неї в лабораторії, цокаючи шпильками туди-сюди. Її медове волосся наелектризувалось і прилипло до спини дивним ореолом, а замість звичного затишного аромату кави ширився запах курива.

Щойно Доріс увійшла, Стрейт кинулась до неї:

- Він справді мертвий?

- Мертвий. А от я жива, - зауважила вщипливо Доріс. - Могла б мене запитатись про самопочуття.

- Пробач, Бонні. Я... Ця подія занадто вразила мене, - Ніна витягла з нагрудної кишені розпочату пачку "Дорал"* і вхопила тонку сигарету. Вона простягнула пачку Доріс, але та заперечливо похитала. Її увагу цілком привернула лабораторія.

Ще за дверима в повітрі вчувався запах дезінфекційних засобів та хлорки, тут він просто навалом забивався в ніздрі. Ніна, звикла до цього, спокійно курила біля вікна, струшуючи попіл прямісінько собі на туфлі, в той час як Доріс аж заходилась від чхання. Її ніс здавався розпухлим зсередини.

Лабораторія могла цілком правити за простору кухню або передпокій десь у пентхаузі на Карибських островах - настільки світлою і модернізованою вона виявилась. Вона наче була наймолодшою з усіх споруд, гостем з майбутнього, яке давно настало в Штатах, а в Східну Європу не встигло перекочувати. Тут повсюди стояли столи, погруповані за незрозумілими для Доріс критеріями, наглухо прикручені до підлоги. Більшість з них наче зійшли з-під руки митця-абстракціоніста: завалені колбами і пробірками (пустими і не надто), різними інструментами, з краєчка одного звисав пом'ятий халат, його пояс волочився внизу. Інші контрастували мінімалістичною чистотою. Саме біля них крутилася Ніна, тож Террі слушно примітила, що доктор Хоукінс не фанат порядку.

Під стінами ніжно-блакитного кольору (це втішило Доріс, варто було їй згадати мертвотну побілку медпункту) по периметру розставлені шафки та стелажі, декілька кушеток і табуретів розкидані біля робочих поверхонь. В одному кутку втиснулась невелика лавка, на яку Доріс і сіла. Поруч, мов перший дитячий зуб, стирчав умивальник, помережаний тріщинами, як на порцеляні. У дзеркалі вище відбивалась відсторонена Ніна.

Доріс примітила одинарні двері, абияк зашпакльовані в тон віконних рам. Наскільки вона знала, це вхід у святиню святих - до кабінету Хоукінса, осередку знань про Солдата. Чого не скажеш на перший погляд. Фарба місцями злущилась, позлазила окремими клаптями, наче дерево заразилось лишайником. Напевно, це єдине, що нагадувало про затхлу, зашкарублу базу, яка починалась за межами цієї наукової казки.

Її прискіпливий погляд торкнувся усього, окрім крісла. Воно не було ні м'якою кушеткою, ні твердим табуретом - щось суміжне, кремезне, схоже на стоматологічне. На бильцях кріпились литі металеві обручі, розітнуті навпіл, як голодні пащі в очікуванні на зап'ястя своєї жертви. Подібні були на підставці для ніг. Над самісінькою головою висіла кругла вимкнена лампа. Довелось прищуритись, щоб розгледіти хащі трубок та проводів за нею, всі під'єднані до лівого бильця.

Зелений дермантин був обдертим на обох. Не нігтями мученика під час смертельної агонії, а радше пальцями людини, якій до смерті нудно сидіти в тому кріслі.

- В нас не так часто помирають агенти, - подала низький голос Ніна, проковтнувши букву "х". Від стелі відбилось короткочасне ехо.

- Мене поставили замість нього. Штрукер сказав прийти до Хоукінса, він мав пояснити суть моєї роботи.

Доріс було начхати на смертність та популяцію у цьому Богом забутому кутку. І її помітно дратувала вповільнена реакція Ніни на її слова.

- Рендалла зараз немає. Я поясню тобі, тільки мені треба вийти на хвилинку.

Хвилинка затягнулась і перетворилась на п'ять. Потім на десять. Доріс відклала телефон, в якому не було ні ігор, щоб пограти, ні інтернету, і ще раз пройшлась по лабораторії. Спробувати двері не наважилась, але присвятила досить часу для вивчення того стоматологічного крісла, від самого вигляду якого в її мами стався б припадок. Вона нічого не втямила. Металеві обручі насторожували її.

Доріс блукала і все глибше поринала у власні думки. Останнім часом всіх їх займав лише злощасний Агент і способи його дослідження. Про доставку до Вашингтона, тим паче без допомоги Брока, вона ще не міркувала. А було над чим.

Як вивести його з бази? Кількість жертв її не хвилювала. Як не загинути самій? Цікаве питання.
І найголовніше: як змусити його слухатись її?

Доріс зловтішно подумала, що тепер легко б змусила Волтера хоча б дослухатись до неї. Вона не згадувала про нього, лише деколи відповідала на смс-ки, кожну завершуючи короткою фразою: "Мушу бігти. Цілую". Кохання, якщо воно було, тепер ледве тліло в її серці. Террі обрала роботу, яка хоча б могла зробити її важливішою персоною і зняти з неї клеймо "місіс Волтер Лейн".

Доріс зі здивуванням помітила, що готова сперечатися з будь-ким. Будь-де, будь-коли, навіть через дурні дрібниці. Вся її стриманість, усі зв'язані, скручені у вузол нерви нарешті вивільнились. Досі їй не траплялось серйозної нагоди для суперечки, і жінка побоювалась, що якщо така можливість таки трапиться, вона не зможе зупинитись.

Її агресію пробило фонтаном, і вона потрохи захлиналась у власних емоціях, нестриманих ніким, окрім внутрішнього розсудливого "я".

Коли Ніна нарешті повернулась, вже в тямі і без сигарети, а її волосся покоїлось на плечі, Доріс лежала на лавці і вивчала стелю.

"Як арештант"

- Вибач, я трохи затрималась.

- Десять хвилин, - відказала Доріс, не змінюючи пози. Краєм ока вона бачила, як яскрава плямка метається по кімнаті, наче метелик.

Зрештою Стрейт підійшла до неї і показала свій телефон.

- Завтра будуть похорони Котніка. Об одинадцятій ранку.

- Я обов'язково прийду, - Террі зобразила легкий смуток на обличчі.

"Завжди зав'язуйте шнурівки, друзі"

- Не проти, якщо ми зустрінемось біля головного входу? Я теж піду, - Ніна поплескала її по ногам, щоб Террі посунулась, а тоді присіла. Вона втомлено відкинулась назад.

- Бонні, не знаю, чи це доречно зараз, але, - вона обернулась до настороженої подруги, - можливо, ти б хотіла переїхати з бази і пожити в мене?

Террі щиро зраділа. Нав'язливі думки про нові можливості для місії прийшли потім.

- Звісно! Я була б дуже рада.

- Тоді збирай речі, ввечері поїдемо до мене, - нафарбовані губи Ніни торкнулась усмішка. - Якщо тебе приваблює щоденна двадцятихвилинна прогулянка на роботу.

- Я давно хотіла позбутись целюліту.

Вони розсміялись: Ніна відкрито, закинувши голову назад, Доріс - прикривши рота рукою.

Їх дружба непогано еволюціонувала. Вони ходили разом у їдальню, сиділи за одним столиком і Ніна мовчки терпіла грубуватість Майри та перепалки чоловіків. Доріс брала на себе паперову роботу Стрейт, а навзаєм насолоджувалась компанією рудої агентки в канцелярії. Вона дізналась, що батьки Ніни - корінні німці, і сама вона теж народилась поблизу Мюнхену. Коли Ніна хотіла роздразнити її, то починала теревенити німецькою, і Доріс не залишалось нічого іншого, окрім як штурхати її під ребра і стримувати сміх від дивних слів.

Вона уособлювала все те, чим захоплювалась Террі, була своєрідним еталоном справжньої жінки в понятті Доріс. Її макіяж був на висоті навіть під час дощу, хоча зазвичай у ті дні ніщо не могло прикрасити поганий Нінин настрій. У неї вистачало граційності і жіночності, щоб бігати на височезних шпильках; пити каву, не залишаючи пінних вусиків опісля; вправлятись з автоматом і Броком, який неодноразово викликав на спаринги.

Вона стала старшою сестрою, такою, якою Доріс у свій час не змогла стати для молодшої на чотири роки Вік.

І хоч Террі причаровував всебічний характер Стрейт, хоч вона потайки й прагнула бути схожою, - вона не робила нічого, щоб змінитись. Не бачила нагальної потреби.

Ще в підлітковому віці завчила фразу: "Лише егоїсти виживають у цьому світі" і відтоді керувалась нею, як орієнтиром. Під час заміжжя той орієнтир трохи збився, але тепер вона знову належить цілком собі.

А Зимовий Солдат лапочко

Доріс кинуло в піт. Вона не одразу розчула, що сказала Ніна.

- Перепрошую?

- Кажу, що тепер більшість часу ти проводитимеш тут. І я рада цьому, - Ніна потисла її руку. У неї такі витончені пальці.

- Отже, відтепер ти - особистий збирач рапортів Агента. Тобто твоя робота включає в себе лише одне: після кожної місії проводити бесіду з Солдатом, під час якої потрібно дізнатися детальний хід місії, результати, і, відповідно, все це занести в базу. Нічого складного, - Ніна розвела руками. - Тобі варто лише звикнути до нього, а йому до тебе.

- І як довго доведеться звикати?

- Залежить, як він сприйме нове обличчя, - чорт, та йому може не сподобатись, як вона кліпне, і прощавай земля соковійська. - Розумієш, його коло спілкування сильно обмежене і кожний новий знайомий викликає підозри.

- Звідки ти так багато знаєш про нього?

- Бонні, я працюю в лабораторії. Він з'являється тут ледь не кожного дня, якщо його не відправили на місію. Для різних обстежень, бо йому нудно, щоб побачитись з Хоукінсом, - натхненно перераховувала руда, загинаючи пальці. - Я встигла всякого надивитись.

Доріс почувалась двояко. З одного боку, це ідеальний спосіб вивчити його, закарбувати слабкі місця і сильні сторони, прилаштуватись і почати планувати майбутнє... А з іншого - у неї досі синець на руці, і той, хто його поставив, має власноруч одобрити її.

Все настільки райдужно, що вона може побачити горщик золота в кінці веселки.

- А що, як я йому не сподобаюсь?

- Ти маєш зробити все, щоб він тебе прийняв. Хоча б не виклич неприязні. Не дратуй його частими питаннями, не поводься занадто енергійно, будь стриманою і мовчазною.

"Такою ж зазомбованою, як він"

- Найголовніше, Бо, запам'ятай - ні в якому разі не торкайся його.

- Сифіліс? СНІД? - спробувала пожартувати Доріс, але не вдалось.

- У нього синдром Аспергера. Тобто він не терпить чужих доторків. Тримай дистанцію, хоч він сам зробить це за тебе.

Від такої кількості настанов Доріс очманіла. Вона прирекла себе на години перебування у клітці з напівситим тигром, ладним кинутись, щойно ти зачепиш грати ліктем.

- А те, що було тоді. В душовій.

- Ах, це... - Стрейт облизала губи. - Повір мені, такого більше не трапиться. Не з тобою. В камері завжди стоять два охоронці.

- Їх було троє...

- Я знаю, скільки їх було. Просто довірся мені. Завтра після похорону ти мусиш бути готовою.

- До чого?

- Він прибуває назад, у нього була місія в Празі.

Доріс зірвалась з лавки, аж та гримнула.

- Я не готова зустрітись із ним завтра!

- Я знаю, але ми не можемо чекати.

- Це безумство! - Террі вхопилась за голову, в якій з шаленою швидкістю проносилось слайд-шоу з кадрами закривавленої душової і тих жахливих, мерзенних металевих пальців навколо її зап'ястя.

- На жаль, нічого не можу вдіяти. Я і Хоукінс будемо поруч. Ти впораєшся.

Доріс видихнула повітря і зціпила щелепу. Вона гадала, у неї більше часу.

- Давай поїдемо в місто? Ти ж іще не була там, правда?

Вона заперечно хитнула головою.

- От і чудово. Моя квартира на головній вулиці, - Ніна підвелась і взяла її під руку, повела до виходу. Вимкнула світло і замкнула двері з іншого боку.

Від протягу халат впав на підлогу.
Лабораторія залишилась чекати на завтрашнього гостя, рада привітати його обдертою обшивкою на кріслі.

І металевими наручниками.

----------

* "Дорал" - дамські сигарети

: Месники | : alxtrr (03.08.2018) | : alxtrr
: 367 | : 1 | : Месники, ОЖП/Бакі Барнс, марвел, ОЖП, зимовий солдат | : 5.0/1
: 1
0
1   [Матеріал]
Щоб дістатися ближче до мети своєї місії, Террі навіть пішла на вбивство... Але стала ближче до Бакі! Я вже не можу дочекатися їхньої зустрічі і розмови!
А Брок... Що ж, це його проблеми. Нема чого Террі за ніс водити.
Частина цікава, показано, як за цей час змінилася Доріс, відростила собі щубки і готова майже до всього, щоб виконати завдання. Продовжуйте і далі в тому ж дусі, з нетерпінням чекатиму на продовження, побільше натхнення вам і печеньок!..))))))
Пи. Си. П'ялилася - витріщалася, прищурено - примружено.


[ | ]