Для танго потрібні двоє. Глава 10
| Склавши руки, ти зайняла лавку, як зубний біль, Побачила їх і зітхнула, наче ніколи не програвала війну "Crying Lightning" | Arctic Monkeys Груша вперто залишається на місці, непохитна, як бетонна стіна, глузує з неї, перекривляє глухим ехо від ударів. Доріс вганяє тендітні кулаки в її тверду плоть, з кожним разом шкіра все більше пече. Їй байдуже. Вона викидає обидва водночас, знаючи, що не існує такого прийому і в реальній бійці вона давно лежала б і вивчала мапу сузір'їв. Груша навіть не піддалась. Доріс гаркнула і замолотила по ній, тепер вже геть непрофесійно, більше як восьмирічна розбещена дівчинка, котрій не дали цукерку. Саме так вона й почувалась останні два дні. Все марно. Усі її спроби, відчайдушні і не дуже, не увінчались навіть найменшим успіхом. Вона не просунулась вперед, не дізналась чогось нового, її електронний зашифрований записник зустрічав Доріс трьома негустими сторінками. Після майже місяця перебування у Соковії Террі вичерпала свої спроби наблизитись до Солдата. Він линув по базі, як невидимка - засвітився в спортзалі, годину посидів у Хоукінса, стовбичив у коридорі біля вікна. Доріс відчувала себе затятим орнітологом, який ніяк не може зловити рідкісного птаха. Він вислизав, варто було їй лишень присісти десь неподалік. Вона не знала, чи це траплялось випадково, чи він помітив стеження. Звісно, до славетних шпигунських трюків їй було зась - занадто зайнята була в Щ.И.Т.і, щоб брати уроки в Романової. Проте Доріс старалась, старалась і ще раз старалась. Вона пнулась зі шкури, щоб "випадково" зголодніти у той же час, коли Зимовий самотньо жував свою вечерю, або опинитися в тому ж коридорі. Принаймні вона знає, що він нерівно дихає до молочних каш. "Вельми корисна інформація. Думаю, ми запросто заманимо його доріжкою з тарілок з манною кашею прямісінько в руки Ф'юрі" Це абсурд. І навіть флешка, яку вона берегла як монашка невинність, виявилась не вартою зусиль. Доріс пронишпорила все - документи, листи, файли з фотографіями і диктофонні записи важливих розмов - але в жодному не згадувався ні Маєрс, ні бодай щось, пов'язане з ним. Їй треба було заспокоїтись. Того ж вечора на її колінах, вкритих надокучливими прищиками і рубцями від отаких от процедур "заспокоєння", з'явились нові шрами. Доріс востаннє ляснула грушу, уявляючи, як та репає і вивалюються її тельбухи, пісок засипає підлогу та кросівки. Чомусь те, що вона залишилась цілою, давило на нерви більше, ніж байдужість Брока і підозріла тиша з боку Пірса. І загадка щодо відносин між ним та Зимовим Солдатом так і залишилась нерозкритою. Доріс прибрала вологе волосся і лягла на холодну долівку. Яке щастя, що під час сніданку спортзал пустував. Вона взяла за звичку приходити сюди і ганяти себе вдвічі гірше, ніж це вдавалось Андервуду. Результат не забарився - Террі з гордістю могла пробігти вісім кіл без зупинки і повалити суперника, не набагато вищого за себе. Її сутулість майже зникла, обличчя схудло, а в руках відчувалась багатообіцяюча міць. Це дарувало втіху і водночас блякнуло поруч з граційністю, з якою Солдат відточував і так бездоганні рухи. Вона лише раз застала його в спортзалі. Чоловік вправлявся з ножем, завдовжки з її променеву кістку. Він метався вперед і назад, ріжучи уявного противника на частинки, його мускули рухались під майкою, безвідмовно слухаючись власника. Сонячні промені грали на біоніці, породжуючи невгамовних зайчиків, його вічних супутників. Це заворожувало. Доріс простояла під дверима, доки здоровий глузд не заверещав забиратися звідти. У нього була власна спецгрупа. Власна чортова спецгрупа няньок і опікунів: два медики, психолог, інженери-механіки і куратор, щоправда, останній проживав у Нью-Йорку і його обов'язком була перевірка обов'язків інших. Проте найбільше її зацікавив збирач рапортів. Вже сам факт його наявності був незвичним - адже всі агенти доповідали про результати місій в онлайн-режимі, вводячи пароль і заповнюючи бланк. Він був змушений зустрічатися з Солдатом тричі на тиждень, кожного разу опісля завдання, і витягувати з Маєрса детальний доклад про лайно, яке той намісив та людей, котрих відправив у подорож в один кінець. У цього корінного соковійця була спеціалізація психолога і приємна зовнішність людини, яка ніколи не завдасть болю. Навіть неприступний, як айсберг, Солдат мав би довіряти йому. Тому Доріс і вирішила усунути його. Зайняти його місце. Бути поруч з Маєрсом та вивчати його. Заповнювати журнал і успішно виконувати місію. Доріс покинула спортзал. За двадцять хвилин її ціль буде в канцелярії, як вона і просила. Ще за годину він буде мертвим. ←◁↭▷→ Того дня Боян Котнік перебував у чудовому настрої. Він напрочуд добре проспав цілих вісім годин. Його печія не давалась взнаки. Був четвер, його улюблений день тижня, а на сніданок подали відмінну яєчню з беконом і хрумкою цибулею. Він як ніколи готовий був виконати свою роботу і прожити цей день. Якби Котнік знав, що це його останній сніданок, він би взяв скромний десерт і начхав би на печію. Він завершив би доклад про успішність Агента і віддав його Штрукеру, а тоді пішов би в бар у місто, де замовив найдорожчий коктейль та усміхнувся чарівній незнайомці. Але він не знав. Десерт залишився нез'їденим, доклад незавершеним, а незнайомка в барі так і не побачила його того вечора. Боян перегорнув ще одну сторінку, невідомо чого усміхаючись. Доріс щосили втрималась, щоб не вдарити його по рукам, коли його пальці почали мацати графітні малюнки, розмазуючи їх. - В тебе талант, Бонні. - Та де там, аж ніяк, - вона дзвінко засміялась. Підлабузництво, втирання в довіру, дружній тон складали частину його роботи. Все приємне, що він говорив, вона пропускала повз вуха. - Бояне, мені потрібна допомога, - він підвів свої ясні очі. Жінка з самого початку налаштувала себе на холодне презирство, тож була не лише глухою, а й сліпою. Перед нею стояла потенційна жертва. Неподолана сходинка до вершини, на якій стояв Маєрс і цілився в неї автоматом Калашникова. - І що ж я можу зробити для тебе? - Чи не міг би ти показати, де на базі розташований головний генератор? Вона його здивувала. - Навіщо тобі генератор? - Розумієш, - Террі з удаваною сором'язливістю заправила волосся за вухо, - мені сказали взяти показники, а я не надто тямлю, де він. Ще не до кінця освоїлась. - Але ж зазвичай цим займається Хендрікс. - Я знаю, знаю, але Хендрікс доручив це мені, мовляв, щоб я швидше вивчила базу. Штрукер хотів знати, скільки в ньому накопиченої енергії. То ти допоможеш? Котнік знову усміхнувся до своєї майбутньої вбивці. - Звісно. Зроблю все, що від мене залежить. Генератор стояв у підземному сховищі. Оточений металевими стелажами і відсирілими коробками, він монотонно гудів, заряджаючи темні кутки кімнати вібруванням. Підвал пульсував, точно бухикаюче серце бази, гнав електрику по алюмінієвих артеріях. Боян ступив на першу сходинку вниз. Прозора павутинка зачепилась за його пригладжене волосся і майоріла від протягу. Їх обличчя потопали у вицвілому світлі неонових ламп. - Основний генератор он там, - Котнік ткнув пальцем туди, де з мороку хижо виблискували сталеві полиці, а між ними мигала червона лампочка, як око хижого звіра. - Генератор два і генератор три розташовані трохи далі. От тільки освітлення поки відключили. Ти впораєшся? Вона ледь не прогавила питання, обдумуючи загибель цього чоловіка, наповненого здорової енергії і молодості. В її душі не було ні тіні співчуття - лише суха зосередженість. Здавалося, кожен м'яз її тіла дзвенів від напруги, а мозок лише допомагав, граючи на цих струнах. - Я боюся темряви, - Доріс поспіхом вхопила його за охайний рукав, ще більше зсутулилась. - І не взяла ліхтарика. Вона похнюпила носа, все ще тулячись до Котніка: - Я буваю такою непутящою. Пробач. Боян піджав соковиті губи, але ступив ще один крок до генератора. Доріс повільно розчепила пальці і почала спускатись слідом. Куди й поділись її страх і невинність білого ягняти: будь-хто, хто побачив її обличчя у той момент, відсахнувся б, настільки разючою була зміна. Її риси загострились, ніздрі роздувалися, заповнюючи легені простим одеколоном Котніка; зціплена щелепа ледь висунута вперед. Очі нерухомо свердлили чорні Мартенси на рівень нижче, їхнє недбале шаркання об бетонний хребет сходинок і брудні від пороху шнурівки. Вона нагадувала щура, який вийшов на полювання глухої ночі. Боян покотився перевертом, не встигнувши усвідомити, що трапилось. Летячи сторчма головою, натикаючись на тупі ребра сходинок, які, однак, завдавали гострого болю, він лише й думав: "Варто було краще зашнурувати кросівки". Боян зупинився за п'ять метрів від генератора, перед тим проїхавши задом по долівці. Тут, унизу, вібрування було набагато сильнішим. Воно відчувалось під обдертими долонями і забитими сідницями, стеллажі тихо поскрипували від порухів. Доріс бачила, що він живий. І це було погано. Котнік розпластався на п'ятій точці, мов розгублений малюк, з розбитої губи цебеніла кров. Він забився і не більше, тож тепер повільно ставав на коліна, шуруючи п'ятірнями навколо себе, так, ніби загубив окуляри. А тоді він підвів голову й сфокусував погляд на ній. Террі була лише темним силуетом на сходах. Те, як неспішно, як задоволено вона прямувала до нього, раптом налякало його. Чоловік одразу відкинув дурні думки, списавши їх на шок і нездорову атмосферу. Але ж вона наближалась, її невеликі долоні з дивно розчепіреними пальцями очікували біля стегон. Він спробував підвестись, але заточився і впав, гепнувшись спиною об стеллаж. Бонні зупинилась перед ним, повністю відрізавши скупе зеленувате світло. Котнік не бачив її обличчя, він взагалі нічого не бачив, лише відчував потилицею холод сталі. Тоді ті тендітні руки вхопили його за шию і підборіддя. Холодні, як у мерця. Крик на допомогу так і залишився здушеним харчанням, коли йому скрутили шию. Котнік почув огидний хрускіт, - десь поруч, десь усередині - а тоді повалився на бік. Перед очима зигзагом пронеслися лампи і прочинені двері до підвалу. Доріс споглядала його, лантухом лежачого на підлозі, з кумедно підігнутими під себе ногами і замараним кров'ю підборіддям, не відчуваючи нічого. Генератор, німий свідок її злочину, продовжував схвально гудіти, глушачи тремтіння в ногах. Террі витягла ліхтарик і клацнула кнопкою. Підвал прорізав розсіяний промінь, на мить освітивши Котніка. Павутинка все ще сиділа в його розтріпаному волоссі. Її перший убитий. І, якщо доведеться, не останній. Вона висмикнула край майки, сплюнула на неї і ретельно витерла заляпану кров'ю руку. Заправила майку назад. Тоді нащупала в кишені пластиковий футляр. Доріс відкрутила кришечку футляра і вмакнула пучки пальців у рідину, що була всередині. По черзі вийняла лінзи чистою рукою і вигнула їх протилежною стороною. Вставила назад. Щойно гнучка поверхня торкнулась ока, вона швидко закліпала, час від часу сильно мружачись. Під повіками розповзлося неприємне пекуче відчуття, в куточках ока почали збиратись сльози. Доріс примружилась ще сильніше і з задоволенням відчула теплу сльозу на щоці. Жінка переступила через труп, зачепивши його черевиком. Потім, ніби щось згадавши, повернулась і висмикнула кінці шнурівок. "Про всяк випадок" Її зір туманили сльози, дивитися довго було боляче і навіть віддалений вогник генератора різав зіниці. З помітними труднощами добравшись до сходинок, Доріс майже навпомацки почала підніматись наверх, давлячи з себе штучні сльози. Коли вона досягла дверей, її комір був мокрий, а в куточках носа зібралась лоскотлива волога. Першим, хто трапився на шляху, був незнайомий їй агент. Він випустив з рук пачку чистого паперу, коли зарюмсана тремтяча жінка врізалась в нього і одразу ж обхопила його руками. - Там, там у підвал-лі! - ридала вона, бризкаючи слюною. Чолов'яга як міг заспокоїв її, віддавши єдиний носовичок, а тоді дозволив відвести себе до місця призначення. Доки він ошелешено оглядав ще теплий труп Котніка, не торкаючись його, та жінка стояла позаду. Він чув лише її здушені схлипи і гикання. Коли він спитався, що трапилось, вона, затинаючись, розповіла, що прийшла зняти показники з генератора і натрапила внизу на труп. При згадці про мертвого її очі ковзнули у бік темної купи біля стеллажа, і вона знову залилась плачем. Бояна Котніка поклали на насалик і віднесли геть, під прощальне гудіння стін. По ньому залишився лише змазаний червоний слід. А її викликали до Штрукера. Вона сиділа в глибокому кріслі навпроти добротного письмового стола і м'яла в руках паперову хустинку. Їй доводилось раз по раз прикривати очі, що досі пекли, хоч вона й встигла переодягнути лінзи. І заховати закривавлену майку в сумці зі змінним одягом. Якби її зір був у нормі, а увага не прикута до чоловіка біля вікна, вона примітила б, що цей кабінет не відповідає власнику. Занадто розкішний, до вульгарності оздоблений різним позолоченим непотребом. Громіздкі меблі і неоковирний килим на підлозі створювали задуху, а не затишок і відчуття забезпеченості. Про що однозначно натякав вигляд самого Штрукера. Напрочуд низький і полисілий, одягнений у довге вилиняле шкіряне пальто, з кишені якого стирчав погрижений олівець. Вольфганг щосили приховував, наскільки спекотно було у ньому, але крапельки поту на скронях і над верхньою губою говорили про інше. - Ви спустилися фниз і попачили труп? - його німецький акцент набагато яскравіше грав у вимові, ніж у Ніни. - Ну, взагалі-то я спочатку ввімкнула світло, тоді опустилась. Я пішла вперед, присвічуючи ліхтарем, доки... - її голос зірвався на шепіт. - Доки не впала прямісінько на нього. - Він був мертфим? - Авжеж, він не подав ні знаку, коли я впала. Мені було так страшно, - Доріс затряслась. Штрукер з осудженням поглянув на клаптики серветки, які опадали на паркет з-під її рук. - І що фи зробили потім? - Я вибігла звідти і побігла коридором. Наткнулася на якогось агента. - Гартнера. - Так, так, Гарднера. А потім, - вона розвела руками. Вниз посипався рясний дощ із уривків паперу. Штрукер ввічливо простягнув їй ще одну хусточку, вона висякалась. Ця смерть була неочікуваною для нього, а тим паче буде для Рендалла. Новий камінець у його взуття. Котнік був відмінним робітником, він працював з Агентом весь цей час і добився успіхів. А тут його знайшли мертвим, бо він, бачте, мав звичку не зав'язувати шнурівки. - Пррикрроо... - протягнув Штрукер. Якусь хвилину він вивчав її, тручи широке підборіддя. Тоді сягнув рукою під стіл, водночас запитуючи: - Фи, місс Пішоп, секретарка? - Так. - І, як я чув, тосить успішна. - Якщо ви так чули. - То чому б фам не взятись за те, чим займався ахент Котнік? Її очі широко розплющились, невгамовні доти пальці зависли на півдорозі. - Я... Потрібного йому файла під столом не виявилось. Доки агент усвідомлювала почуту інформацію, Штрукер перекидав кучугури на столі. З-під його рук навсібіч летіли блокнотні аркуші, порожні гелеві ручки, до його ніг впала нікому не потрібна попільничка, яку він не викидав, бо вона була гарною. Щойно він знайшов те, що шукав, наосліп намацав пустий бланк з емблемою Гідри і недбало настрочив декілька рядків. Доріс жадібно проводила поглядом кожну петельку та рисочку, яку проводила ручка, аж до скоцюрбленого підпису внизу. - Ось фаші документи, - він простягнув їй теку разом із власним наказом, і Доріс взяла їх, ледь стримуючи усмішку. - Фаша робота тепер... - Збирач рапортів. Я знаю. Прочитала в досьє покійного, коли передавала документи, - пояснила вона, твердо відповідаючи на його підозрілий погляд. - Що ж, хараст. Йдіть до містера Хокінса, він ознайомить фас з усім детальніше. Його вимова нагадувала шипіння гадюки. - І не забудьте подати сфітчення. Їх буде відправлено у Фашингтон для потальшого розгляду. - Не забуду. Мені щиро шкода про втрату такого агента. | |
|
| |
| : 364 | : 1 | | |
| : 1 | ||||||
| ||||||
