Няня чи доля. Сюрприз

Саске Учіха сидів за столом у своєму кабінеті на горішньому поверсі головної будівлі своєї компанії і уважно вивчав - а деякі навіть заповнював і підписував - цілу купу паперів. Його робочий стіл був з горою завалений цією необхідною макулатурою. 

Зараз був обід, сонце яскраво світило у вікно, а роботи й далі непочатий край, волосся стоїть дибки, піджак з краваткою валяються десь на підлозі, сорочка розстібнута ледь не до половини, а кава скоро почне литися з вух. Треба би перекусити, але... 

Брюнет тоскно поглянув на завали паперу і зітхнув. Але за нього цю роботу ніхто не зробить. Хоч бери і мотузку з милом шукай. Хоча ні. Заміть мотузки він піде пообідає, інакше геть з глузду з'їде. 

Проігнорувавши піджак, як був у одній сорочці, молодий чоловік вискочив з кабінету і помчав до ліфта так, наче за ним кредитори гналися. Геть! Геть звідси! Подалі від цього паперового жахіття, якого сьогодні було чомусь особливо багато. 

За ним і гналися - заступники, працівники, відвідувачі, директори відділів, секретарі і ще купа незнайомого люду. Всім щось від нього треба! Наче самі нічого не вміють і не знають! На біса він їх тоді тут тримає? Звільнити всіх до дідька! Ох, як важко бути великим начальником...

Відмахнувшись від усіх, припустив ще швидше, аж усі шарахалися від нього і відскакували в різні боки. 

Зупинився Саске тільки на підземній стоянці біля свого автомобілю і задумався. Ну і куди б піти на обід? В якесь тихе місце без ніяких знайомих та інших ідіотів. Йому потрібні тиша й спокій, а не чергове ниття чи погрози. 

Хм, а що, якщо зганяти на обід додому? Там його точно ніхто не дістане, і він зможе побути трішки в тиші разом з сином. 

Вирішено! На обід він їде додому. 

Радісно вишкірившись від такої привабливої думки, великий начальник Саске Учіха застрибнув у свій шикарний чорний Bugattі і рвонув з місця, огорнувши чергового прохача, що вискочив з ліфта і мчав у його напрямку, вимахуючи якимось папірцем, хмарою вихлопних газів. 

Вдома був рай. І все-таки з Енріке йому неймовірно пощастило. Яке щастя, що Хідан тоді напився в зюзю і не зміг нормально махлювати, а йому випала виграшна комбінація. І от у нього тепер супер-кухар, а Мацураші лишився з носом. Саске усміхнувся, згадавши, як тоді матюкався фанатик. Картярський борг - справа свята. 

Син, видно, спав, і ситий та задоволений Учіха вирішив пошукати його няню. От від благодушного настрою захотілося чомусь з нею поговорити. А то все-таки якось негарно він тоді зробив - ледь не викрав (ну, а може все ж і викрав...), залякав до смерті своїм виглядом і тоном (ага, весь такий грізний та пафосний Великий Бос!), змусив працювати на нього, незважаючи на її бажання щодо цього (хм, а коли він узагалі на щось таке звертав увагу?) і все таке інше. 

Піднявся на другий поверх і попрямував у бік кімнати Хінати, та біля свого кабінету зупинився, почувши звідти дивний шум. Шум. Що може робити якийсь шум у його кабінеті? 

Відчинив двері і отетерів. 

Перше, що кинулося йому в очі - вселенський безлад, що панував у кабінеті. Здавалося, наче тут пройшов ураган "Вікторія". Всі речі були перекинуті і валялися де завгодно, гардини зірвані, шафи та комод відкриті, підлогу вкривав килим з паперу та різних дрібничок, вікно розкрите навстіж, і вітерець звідти ворушив папірці по всіх кутах. 

Щелепа Саске Учіхи радісно привітала підлогу. 

Друге, що він побачив, це чийсь зад, що виглядав з-під столу. Апетитний такий зад, до неможливості щільно обтягнутий джинсовою тканиною. А під нею? Мабуть, м'яка й пружна шкіра, до якої так і хочеться торкнутися, провести рукою, а тоді... 

Хлопець потряс головою. Стало гаряче. А бодай йому! Хто ж знав, що нянька виявиться з таким сюрпризом? Бо це не міг бути ніхто інший.

Брюнет прочистив горло. Тут же пролунав глухий удар, тихе цикання і цей самий зад поліз до нього. Учіха змок. Що за фігня? 

Нарешті Хіната Хьюго вилізла з-під столу, випрямилася і глянула на нього переляканими очима. Твою за ногу! Що за приколи? Вона була одіта в короткі джинсові шорти, що відкривали чудовий вигляд на її стрункі ніжки, та білу обтягаючу футболку. Навіть занадто воно обтягала, на його думку. Оце так груди... Який же це розмір? Не менше четвертого, якщо не цілий п'ятий. І вона ще приховувала таке багатство під своїми безрозмірними кофтами! Та його ж так і хочеться взяти в руки і...

Ледь стримався, щоб не надавати самому собі стусанів. Та й видно, що вдома його так швидко не чекали.

А йому тепер не тільки гаряче, але й тісно. У штанях. 

- С-Саске-сама? - розгублено промовила дівчина, притиснувши руки до грудей. - Ви рано... Ми вас не чекали... Саске-сама, пробачте мені, я... Вийшло так, що... Я просто... Ми... 

Вона говорила, а він дивився тільки на її пишні червоні губи, які так і хотілося зім'яти у владному поцілунку... З усіх сил струсонув головою і вискочив з кімнати. 

Що за чортівня?! Звичайна дівка, навіть йому не подобається, проста нянька для його сина, вічно перелякана... Та вона навіть би не взялася за цю роботу, якби він не пригрозив їй! А тут варто було їй скинути свою непоказну одежину, як під нею виявився справжній сюрприз! Такими шикарними формами не кожна його дівка на день могла похвалитися, що вже казати про колишню дружину. І тепер йому треба терміново в холодний душ змивати наслідки цього сюрпризу. 

Подзвонити до когось зі своїх колишніх дівуль на один вечір? А то у його тіла якась підозріла реакція. 

Їй-богу, краще б уже на роботі лишився! 

* * * 

Хіната знала, що ідея Тая дещо небезпечна, але переконатися в цьому змогла тільки тоді, коли сам господар будинку з'явився раптом удома в обід, і завмер на порозі свого розгромленого кабінету з перекошеним обличчям. 

- С-Саске-сама? - промовила вона розгублено, притиснувши руки до грудей. - Ви рано... Ми вас не чекали... Саске-сама, пробачте мені, я... Вийшло так, що... Я просто... Ми... - хоча і знала, що ніякі виправдання не врятують її від жорстокості цієї людини. 

Може, він усе ж вижене її нарешті, і вона отримає довгоочікувану волю? 

Але... Куди це він дивиться? І мовчить. І обличчя при цьому якесь таке дивне... А тоді він зненацька потряс головою, наче відганяючи щось від себе, і вискочив з кімнати так, наче за ним гналися.

А Хіната Хьюго так і залишилася розгублено стояти посеред кімнати і не могла зрозуміти, що сталося. 

 

Ввечері, коли Хіната вирішила відвідати Тая, вона завмерла біля його кімнати, звідки пролунав знайомий голос, власника якого сьогодні вона обходила десятими дорогами після його повернення з роботи. Якщо вже не вигнав, то краще не потрапляти йому на очі. Задля уникнення, так би мовити. 

- А що ти можеш сказати про Хінату? - а це вже дійсно цікаво. 

Дівчина підійшла ближче до дверей, притулилася до стіни поруч. Цікавість - не її коник, та якщо вже таке лізе в самі вуха...

- Вона класна! У мене ще ніколи не було такої класної няні! - голос Тая лунав захоплено. - Вона сказала, що ми підемо в Ботанічний сад подивитися на різні рідкісні рослини. Там є такі хижі рослини з зубами, які їдять комах! Клац-клац - і нема! А ще там є квіти такі ж великі, як я, і навіть більші, і є такі ж маленькі, як мій пальчик. А ще ми підемо в планетарій дивитися на зірки та планети! А ти знав, що якщо падає зірка, то можна загадати бажання і воно обов'язково здійсниться? А ще ми підемо в Луна-парк! І в Дитячий центр! Хіна сказала, що недавно відкрили новий недалеко від нас. Вже не можу дочекатися... Ну, це якщо ти відпустиш нас, татусю. Але ти ж відпустиш, правда? Дітям треба багато часу проводити на свіжому повітрі. - і голос такий благальний-благальний. Хіната на мить уявила собі, як він дивиться на батька очима кота зі Шрека, і усміхнулася. 

Маленький, але чарівний вимагач. 

Почувся м'який сміх старшого Учіхи. Дівчина навіть здивувалася - досі вона ніколи не чула його сміх. Учіха сміявся наче... наче звичайна людина. Тобто, як звичайний тато, яким він стає тільки наодинці з Таєм. 

- Ах ти хитрий лисе! - зараз, видно, чоловік скуйовдив волосся малого, тому що почулося невдоволене бурчання - молодший Учіха дуже цього не любив. - Знаєш, як на мене надавити. Відпущу, звичайно. Але ви поїдете не самі. З вами буде охорона. Домовилися?

- Урраааа!!! - судячи з усього, Тай почав стрибати по ліжку від щастя. А Саске Учіха знову сміявся. Щирим, заразним сміхом. Який хотілося слухати й слухати. - Я обожнюю тебе, татусю!!! - а тепер він, схоже, кинувся обійматися. 

- Я знаю, синку. І я теж тебе дуже сильно люблю. - а зараз голос Саске був незвично ніжним. 

Тихо посміхаючись, Хіната відійшла від стіни і неквапом попрямувала до своєї кімнати. Все-таки, це правда, що хорошим Саске Учіха стає тільки біля свого сина. Сина він любить неймовірно і готовий заради нього на все. За нього він будь-кому голову скрутить і скаже, що так і було. Можна навіть... позаздрити такій любові і радіти за Тая.

Опинившись у себе, Хіната задумалась. Це ж якою треба бути матір'ю, щоб кинути таке диво, як Тай, і такого чоловіка, як Саске Учіха? Син - лапочка, батько - успішний бізнесмен, багатий, красивий... Чого ще їй не вистачало? 

Дівчина струсонула головою. А вона чого про це думає? Їй що до того? Їй треба думати про те, як зробити так, щоб її вигнали, і вона нарешті повернулася до свого рідного, тихого й затишного життя, а не пхатися в чужі сімейні справи. 

Тільки... Чому ж її вже не дуже радує ця думка?

Категорія: Naruto | Додав: Black_Symphony (14.05.2020) | Автор: Black_Symphony
Переглядів: 16 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]