Хіната після того випадку сиділа в кімнаті й боялася носа випхати звідти. Навіть закрилася на ключ, хоча знала, що Саске Учіху це не зупинить. Дім його, а вона просто наймана прислуга, яку можна коли завгодно вигнати з повним на те правом.

Лежачи калачиком на ліжку, втупившись очима в одну точку, дівчина прокручувала подумки вчорашню подію. Учіха свого сина любить просто неймовірно, і якби не той же Тай, то, мабуть, чоловік забив би її на смерть. Хьюго здригнулася. Бррр, вельми неприємна перспектива. Та й їхній план і справді провалився. Але нічого. Здаватися не можна. Тепер чорноволосу охопила ще більша жага втечі звідси. Хай як би добре вона не відносилася до Тая, його батька вона тепер буде просто боятися.

За дверну ручку хтось з усіх сил смикнув, а тоді забарабанив у двері.

— Хіно, відкривай! — пролунав знайомий голос. — Це я, Тай. Не бійся, тато поїхав на роботу. Він і мене хотів забрати з собою, але я почав капризувати, і він залишив мене, але це, певно, тому, що дуже поспішав. Відкривай!

Хіната подумки з ним погодилася. Якби Саске Учіха й справді хотів забрати малого, то його не зупинили б капризи сина.

Тому зітхнувши (екзекуція відкладається на потім), вона сповзла з ліжка й пішла відчиняти. Тай маленькою ракетою ввірвався в її кімнату, з розгону залетів на ліжко, вмостився там зручно й підняв на Хінату сяючі очі, з яких ставало зрозуміло, що він щось задумав.

І справді…

Не встигла Хіната сісти поруч з Таєм на ліжку, як він заявив:

— Я придумав, як нам точно змусити тата вигнати тебе. І ця задумка вже точно спрацює. На всі 100%.

— Ну і як саме? — ледь усміхнулася дівчина.

— Скажу потім. — серйозно сказав малий, змусивши Хінату усміхнутися ширше. — А зараз ми будемо розважатися. — і він усміхнувся ще ширше за Хінату.

— Звучить цікаво. — мовила вона, схиливши голову. — І як саме?

— Учіхи дуже багаті. — солідно заявив Тай, через що дівчина ледь вголос не розсміялася. — А ти не бачила й половини того, що є в цьому будинку. Тому, поки тебе не вигнали, я покажу тобі все.

Вона подумала – яка різниця? Все одно я довго тут не пробуду, тому нехай.

— Ну добре, вмовив. — серйозно кивнула няня і додала жартівливо: — Веди мене!

— Гей-оп! — радісно скрикнув малий, стрибнувши на ліжку. — Так точно, мем! — після чого зіскочив на підлогу і кинувся до дверей, де зупинився й спитав нетерпляче: — Ну? Чого стоїш? Пішли вже!

В першу чергу вони засмагали на задньому дворі біля просто таки гігантського басейну. Спершу Хіната соромилася, що немає купальника, але Тай переконав її, що він іще малуватий, щоб оцінювати її принади, охорону він вижене, а більше ніхто й не побачить, тому можна плавати у самій білизні. І дівчина погодилася. Тому що це був кращий варіант, аніж попередній, де молодший Учіха пропонував послати одного з охоронців купити їй купальник, а вона хай тільки розмір скаже. Брюнетка тоді ледь від сорому не згоріла. Зате час провела просто чудово.

Засмагали й плавали вони до обіду, на якому Енріке перевершив сам себе, наготувавши такого, що Хіната з Таєм ледь тарілки не облизували, а сам шеф-кухар аж сяяв від гордощів.

Тоді Тай улаштував брюнетці екскурсію по будинку, щоб підтвердити той факт, що Учіхи — дуже й дуже, навіть неймовірно, просто казково й нереально багаті. Всюди була така розкіш, що в дівчини відняло мову, щоб усе це описати.

А коли почало сутеніти, Тай сказав, що час переходити до основного плану. Вони піднялися на другий поверх і зайшли в сусідню з кімнатою старшого Учіхи кімнату, в яку досі не заходили і яка стояла зачинена.

Хлопчик дістав з кишені шортів ключ і відчинив двері. Хіната бачила, що він спохмурнів ще до того, як вони почали підніматися на гору. Що ж це за кімната така?

Двері відчинилися й Хьюго отримала можливість зайти всередину. Що можна сказати? Це була спальня, і то явно жіноча, але точно закинута і в ній не прибирали весь цей час — були гори пилу, так, що на поверхнях сміливо можна було малювати.

Роздивившись усе уважно, Хіната здивовано розвернулася й поглянула на Тая, який, на відміну від неї, так і залишився стояти на порозі; голова його була опущена, а по щоках текли сльози, які він навіть не намагався сховати. Хлопчик міцно стискав дверну ручку і, здавалося б, не насмілювався заходить в кімнату.

Та перш ніж перелякана дівчина кинулася до свого підопічного, він заговорив тихим невиразним голосом:

— Це мамина кімната… Була. Десь за рік перед її від’їздом вона переїхала сюди… Не знаю чому… А потім сюди більше ніхто не заходив. Тато заборонив, як і будь-які згадки про неї… — хлопчик прикусив губу, очевидно, щоб не розревітися вголос.

О, Боже… Брюнетка закрила обличчя долонями. Вона згадала як Саске Учіха погрожував їй ледь чи не розправою, якщо вона хоча б заїкнеться про загадкову матір Тая. А тут…

— Таю, не треба! Пішли звідси й придумаємо щось інше. Я не гідна такого…

— Ні, гідна. — вперто перебив її молодший Учіха; очі його були червоні і в сльозах, та він яро дивився на свою няню. — Я тебе дуже-дуже люблю і не хочу відпускати, але тато погано зробив. Тому потрібно… — він глибоко зітхнув і зробив крок у кімнату. — Треба тут прибрати. Самим. Без покоївок.

Хіната дивилася на хлопчика зі сльозами на очах, але повільно кивнула.

***

Як тільки Саске повернувся додому, а він старався вирватися раніше, зразу ж кинувся шукати сина.

Чоловік, мабуть, уперше в житті, просто не знав що робити і як себе поводити. З одного боку, вчора він зірвався і це він визнає, тому що за Тая порве кого завгодно. Не треба було піднімати руку на няньку. Він же ж чудово знав, що вона тільки і мріє як би втекти звідси. А з іншого боку, звір усередині нього рвав і метав, вимагаючи покарати як слід підлу няньку, як посміла затягнути його сина невідомо куди, та ще й без охорони. І Учіха боявся, що в нього від усього цього скоро поїде дах.

Та ще й якесь погане передчуття гризе його весь день…

І що він зараз буде робити чи говорити? Чорт…

Брюнет, навіть не роззуваючись, зразу ж помчав на другий поверх у кімнату сина.

Але не дійшов. Тому що побачив таке, від чого закам’янів на місці.

Двері кімнати його колишньої дружини були відчинені, і звідти долинав дзвінкий голос його сина і тихий сміх його няньки.

Серце зірвалося й полетіло кудись далеко вниз. Він очікував усього, до всього був готовий… Але тільки не до цього.

З голови наче вилетіли всі думки. Ноги не слухалися, він насилу змушував їх зробити наступний крок. Скільки часу він не наближався до цієї кімнати, навіть не дивився на неї, відтоді, як одного разу повернувся з роботи й побачив заплаканого сина з запискою в долоньці, де повідомлялося, що його дружині все набридло і вона поїхала на пошуки чогось більш цікавого у компанії його найкращого друга. Колишнього найкращого друга. Відтоді в кімнаті нічого не змінилося. Він заборонив слугам лізти туди й прибирати, сам замкнув її на ключ і сховав так, що вже й забув куди, щоб не виникло спокуси прийти туди і… Та син, видно, знайшов його сховок.

А зараз…

Наче п’яний, Учіха добрів туди, спотикаючись на кожному кроці, і привалився плечем до одвірка. Заглянути всередину було… страшно.

І все-таки він підняв очі вгору… і обличчя його закам’яніло від того, що він побачив і почув.

— …смішний. Скільки тобі тут?

— Ой, десь років зо три. Ми тоді з мамою й татом були на морі десь у Єгипті, а тут він яаааак почав нас з мамою бризкати! Мама сміялась, а я почав плакати. Тоді тато взяв мене на руки і почав підкидати вгору, і мені теж стало весело і я сміявся. Це мені потім мама розповіла. Тато ще тоді переїв морозива і простудив горло, і мама сміялася, що він примудрився захворіти у свою єдину відпустку. Але тато тоді був щасливий. Значно щасливішим, ніж зараз. Енріке каже, що це через те, що йому не вистачає жіночого тепла, а мені — мами.

— Я теж росла без мами. Тобто, вона померла ще коли я була десь у такому віці, як ти. І нас з сестрою ростив батько. А потім вони загинули в автокатастрофі, а я залишилась живою, бо в той день простудилася й не поїхала з ними.

— Ой… Я не знав. Пробач.

— Тому бачиш? Тобі треба радіти, тому що в тебе є тато, який дуже сильно тебе любить.

— Але немає мами. Вона кинула нас. Ми їй були не потрібні. Я їй був не потрібен.

— Не говори дурниць. У твоєї мами були свої причини, щоб так учинити. Я впевнена.

— Навряд чи. Вона… Ой…

Нянька та його син сиділи в глибокому кріслі і розглядали, судячи з усього, альбом з фотографіями, який старший Учіха спеціально залишив тут, щоб він не нагадував йому… Не нагадував йому про ті часи. А тепер обоє перелякано витріщаються на нього.

Спершу він хотів убити її. От просто підійти і обома руками стиснути її тоненьку шийку, щоб назавжди запам’ятала, що… А тоді стало так байдуже. Забагато хаосу, який він ніяк не може переварить, вона внесла в            його життя. І втома… Напала така втома, що він просто глухо сказав:

— Забирайся. Даю 15 хвилин, щоб ти назавжди зникла з мого дому. — розвернувся і пішов на низ. На кухню. Пити. Що завгодно — віскі, мартіні, горілку, — байдуже. Тільки, щоб забути. Щоб знову заблокувати ті спогади. Ті, які вони розбудили.

***

От і все. Тебе вигнали. Радій. Ти ж так довго цього добивалася.

Та чому замість радіти хочеться гірко плакати?

15 хвилин…

Хіната тінню метнулася в свою кімнату, сльози котилися по її обличчю, розгублений Тай біг слідом. Треба швидко пакувати речі й утікати до Тенні, де можна буде вдосталь поревіти на плечі подруги. А йти не хочеться. Якби він тільки знав, як їй не хочеться покидати цей дім, який встиг їй стати ледь не рідним, де вона прив’язалася до цього чудового хлопчика на ім’я Тай, де вона встигла… А от у цьому вона боялася зізнатися навіть самій собі.

Тому потрясла головою і ще більш рішуче почала бігати по кімнаті, закидуючи — хоча завжди була акуратною — речі у валізу.

А сльози все текли. І зупинити вона їх не могла. І, мабуть, не хотіла.

Тай стояв, учепившись у двері з усіх сил, и дивився на свою няню. Тобто, вже колишню няню. Так, вони добилися свого. Хіната йде. Вона тепер вільна. Як і хотіла. Але такий розумний звжди Тай Учіха не врахував, що відпускати того, до кого встиг прив’язатися, кого встиг полюбити всім серцем, наче рідну маму, так тяжко. І стояв тепер і ковтав гіркі сльози, розуміючи, що все розвалилося.

Хьюго нарешті зібрала всі свої речі, одягла пальто, швидко обмоталася шарфом і кинулася до Тая. Обняла малого Учіху міцно, як тільки могла, зрошуючи комірець його футболки сльозами, і прошепотіла:

— Я ніколи тебе не забуду.

А тоді відскочила від нього, схопила валізу за ручку й вилетіла з кімнати, наче боялася, що якщо залишиться ще на трішки, то точно звідси не піде. А Саске Учіха ясно дав зрозуміти, що якщо вона не забереться звідси, то буде мати великі проблеми. А такі люди, як він, слів на вітер не кидають. Тим паче, в такому стані.

Вона бігла, і сльози кришталевими краплями зривалися з її щік. Так погано їй не було ще ніколи.

Гримнули вхідні двері.

На кухне, схиливши голову, Саске міцно стиснув склянку з віскі й стиснув зуби.

А Тай наче відмер і кинувся слідом за улюбленою нянею, голосячи дорогою:

— ХІНАТО! Не треба!! Не йди!! Не залишай мене… — останні слова хлопчик прошепотів. А тоді сів просто на підлогу біля вхідних дверей і гучно заридав.

Було вже надто пізно. Не встиг. Вона пішла. І він її більше не побачить. Ніколи.

***

Саске бездумним поглядом вивчав янтарну рідину в склянці, яку тримав перед своїми очима. Перед ним на столі стояли вже дві порожні пляшки: одна від віскі, і від мартіні. А сенс? А сенсу немає. Як і бажаного сп’яніння.

І що? Що тепер робити? Де йому знайти нову няньку для сина? І з цією якось так вийшло… Не дуже якось вийшло, ага. Взагалі якось геть незрозуміло вийшло… Та ще й старі рани відкрилися. Негарно так… Зовсім негарно.

Світло горіло по всій кухні, а чоловік зробив хороший такий ковток, задумливо оглянув склянку у світлі лампи, наче хотів там щось побачити, а тоді одним різким та несподіваним рухом запустив склянку в стіну. По боках бризнули уламки скла, а власник демонічних очей, застогнавши, опустив голову вниз і скуйовдив руками волосся. Жити чомусь було гидко. Не через те ж, що няньку вигнав?

Учіха встиг взяти нову склянку в руку й наповнити її віскі, як несподівано на кухню забіг Тай і кинувся до нього. Син був переляканий і, схопивши Саске за рукав, зашепотів:

— Тату, тату… Там… Там… Приїхала…

Не встиг він в’яло здивуватися (Невже нянька раптом насмілилася повернутися? Та ні, навряд чи…), як зацокали каблучки і в освітлене приміщення зайшла, чи, скоріше, заплила струнка дівчина модельної зовнішності з блідо-рожевим волоссям. Одіта вона була в легке квітчасте плаття, а каблуки модних туфель мали точно сантиметрів 15, якщо не всі 20. На обличчі легкий макіяж, губи пишні й звабливі, акуратний носик та зелені смарагдові очі, у яких застиг, здавалося б, вічний холод, незважаючи на легку посмішку на губах.

При вигляді цього обличчя Саске Учіха закам’янів, а з його руки випала склянка з віскі. Тай затрусився всім тілом, ховаючи обличчя в піджаку тата, а рожевоволоса, тим часом, мовила:

— Саске, Тай, які ж ви красиві! Як ми давно не бачилися! Я так за вами сумувала! — і радісно розсміялася.

— Сакуро… — прохрипів брюнет, не відриваючи від дівчини враженого погляду. — Ти… Ти чому тут? Що ти тут робиш?

— Як це — що? — здивувалася вона, а тоді знову засміялась. — Ах, Саске, ти такий смішний! Звичайно ж, я повернулася до вас! І тепер ми будемо разом і щасливі як колись! Правда ж, чудово?

Тай, не витримавши, заревів. І це було фіналом сьогоднішнього жахливого дня.